(Українська) Про сучасні демографічні тенденції в Україні говорили у Філадельфії

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

У четвер, 31 жовтня, завершився осінній семестр викладів Релігійного Товариства українців-католиків «Свята Софія» США і Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії. Заключну лекцію на тему «Сучасні деморафічні тенденції в Україні» провів Директор НТШ А д-р Василь Лопух. Він проаналізував демографії і фактори впливу на популяцію, розповів про світові тенденції і прогнозні оцінки зміни чисельности населення до 2050 р., а відтак детально зупинився на демографічних тенденціях населення України після 2000 року. В. Лопух говорив про негативний природній приріст населення і демографічне навантаження, про динаміку шлюбів, розлучень, народжуваности, смертности, а також про вплив міґраційних потоків на структуру населення. Доповідь була побудована на матеріялах аналітичних статей і статистичних даних, які описують демографічні тенденції окремих розділів (галузей) демографічної науки.

Доповідач зазначив, що у світі загалом відбувається глобальне старіння населення. Природій приріст зростатиме на усіх континентах за винятком країн Европи, в яких процес депопуляції буде продовжуватися. Відповідно відбувається зменшення населення у працездатному віці. Незважаючи на стійку тенденцію депопуляції, загальна чисельність населення Европи все ж зростає. Це відбувається за рахунок іміґрантів. Найбільша кількість іміґрантів у Европі з країн мусульманського світу. Особливість цієї катеґорії населення є такою, що у них дуже високий коефіцієнт фертильності, тому вірогідними можуть бути 2 наступні варіянти: відсоток европейців зменшиться на (-7%) або (-6%), а мусульманів зросте на (+125%) або (+193%).

«В Україні за період після 2000 року спостерігаємо тенденцію зростання народжуваности, а смертність загалом зменшується, за винятком невеликого росту у 2004-2005 рр. Проте лінія графічного відображення природнього приросту населення лежить у мінусовому просторі. Тільки у 2012 році крива піднімалася до нульової лінії, але зупинилася на позначці (-3.1). Отже, відбувається природнє скорочення населення. У 2013 році цей показник становить (-3.5%), або кожна 1000 населення України зменшується на 3.5 особи. З початком війни Україна несе бойові та не бойові втрати військових та цивільного населення. Станом на кінець лютого, від початку бойових дій загинуло 2,956 вояків і майже 9 тис. отримали поранення. Окім того, загинуло понад 3000 цивільного населення. Безумовно, все це впливає на демографічний стан населення України», – зазначив В. Лопух.

Говорячи про міґраційні тенденції, доповідач наголосив, що із запровадженням демократичних свобод і безвізового режиму з Европейським Союзом транскордонна мобільність населення України стрімко зросла. Існує кілька видів міґраційних потоків: міждержавна міґрація – виїзд/в’їзд на постійне або довготривале проживання; трудова міґрація; освітня міґрація; внутрішня міґрація. Рівень трудової міґрації в Україні практично залишається в тих самих обсягах, що і до років незалежности, а основними країнами міґраційних потоків є країни Заходу і Російська Федерація. Ринок праці в Україні відчуває нестачу кваліфікованих фахівців, водночас число безробітних сягає 2 млн. За оцінками Українського Національного Банку протягом 2016-2017 рр. Україна втратила приблизно 8% робочої сили. Міґрація робочої сили, створює серйозні соціяльні проблеми. Насамперед, вона впливає на інститут сім’ї і спричиняє розлучення, проблеми виховання дітей, тощо. Вона також серйозно впливає на функціонування локальних ринків праці та на зміну структури населення, що відбивається на динаміці природнього приросту.

Події останніх 5 років суттєво вплинули на рішення частини населення України змінити місце проживання і як один із можливих варіянтів це пошук притулку для біженців. Основні країни це – Польща, Іспанія, Німеччина, Італія. Є частина людей, які звертаються за отриманням притулку в РФ.

Підсумовуючи, В. Лопух зазначив, що демографічні зміни в України співрозмірні світовим тенденціям, які супроводжуються негативними процесами і впливають на популяцію населення. З 1994 року відбувається абсолютне скорочення чисельности населення України. Природній потенціял демографічного росту практично вичерпано. Серед позитивних тенденцій доповідач виділив: зростання тривалости життя; скорочення дитячої смертности; скорочення окремих видів захворювань. Негативним залишаються: низький рівень народжуваности; високий рівень смертности в ДТП; бойові та небойові втрати військових на цивільного населення. Загалом, в Україні відбувається депопуляція населення і за прогнозованими розрахунками у 2050 році населення України може становити 32, 9 млн.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

 

(Українська) Про бл. о. Миколу Конрада говорили у Філадельфії

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

У четвер, 24 жовтня, на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія»
США та Осередку праці НТШ у Філадельфії відбулася лекція на тему «Блаженний
Микола Конрад: героїчні чесноти у сучасному світі». Доповідь виголосив внук
блаженного д-р Юрій Ісаїв.
Головною метою доповіді Ю. Ісаїва було поділитися реліквіями бл. Миколи Конрада,
висвітлити його героїчні чесноти і порівняти переслідування християн у ХХ й ХХІ ст.
Адже до переслідуваної Української греко-католицької церкви належав його дідо.
Доповідач розповів про життєвий шлях о. Миколи, який народився 16 травня 1876 р. в
Струсові Теребовлянського р-ну на Тернопільщині. Хлопець зростав охочим до науки і
плекав глибоку віру в Бога. Тому батьки віддали дитину до школи отців Салезіян, а ті,
побачивши його здібності, скерували до Рима. Звідти він повернувся доктором філософії
та богослов’я. У 1899 р., у віці 23 років, Микола Конрад був рукоположений на
священника. Разом із дружиною Антоніною виховав четверо дітей. Від 1900 року о.
Конрад – катехит виділової школи й української гімназії у Тернополі, де серед його учнів
був майбутній Патріярх УГКЦ  Йосиф Сліпий .
Під час Першої світової війни служив у містечку Угерське Ґрадіште (нині Чехія), згодом
– у таборі інтернованих українців у містечку Ґмюнд (Австрія). У 1917–19 роках – парох у
Тернополі; у період ЗУНР – член міського комісаріяту. У липні 1919 року був
заарештований польською владою, перебував у таборах у Домб’є і Стшалкові. У 1920–29
роках о. Конрад – катехит у гімназіях м. Бережани Тернопільської обл. та в Тернополі. У
1929–39 рр., на запрошення Митрополита Андрея Шептицького, о. Микола був
професором історії філософії та соціології Греко-католицької богословської академії у
Львові й академічним душпастирем Товариства українських греко-католицьких
студентів  «Обнова» . О. Микола Конрад видав низку праць, найважливішими серед яких є
«Молодіжна ментальність», «Католицизм», «Основні напрямки новітньої соціології»,
«Лібералізм», «Націоналізм і католицизм», «Націоналізм і сучасний католицизм».
У жовтні 1939 році їхав возом провідати сестру в  Яворові . При дорозі побачив
розгублених селян. «Ото які священики, самі утікають, а про нас, людей, не думають», —
крикнув хтось услід. Вони подумали, що отець втікає за кордон. Такі слова глибоко
зворушили отця. Дізнавшись від мешканців села Страдч , що залишились без душпастиря,
разом із дружиною прийняв рішення залишитися на служіння саме там. У той час був
вільний від праці у Львівській Богословській Академії, яку комуністична влада
ліквідувала. Тут о. Микола душпастирював до останнього дня.
Розповідаючи про обставини смерти свого діда, Ю. Ісаїв представив слухачам рясу, у якій
о. Микола вирушив 26 червня 1941 р. уділити намащення хворій жінці зі сусіднього села.
Його супроводжував дяк Володими Прийма. Заарештовані у дорозі назад двома чекістами,
обидва були розстріляні, а тіла покинуті напризволяще у лісі. Лише кілька днів потому їх
віднайшли місцеві селяни. Дружина о. Миколи зберегла рясу свого чоловіка, перешивши
її згодом у сукню, яку носила уже тут, в Америці. Дірка від кулі залишилася під латкою.
27 червня 2001 року о. Микола Конрад був беатифікований під час візиту папи Івана
Павла ІІ до Львова.

Як зазначив доповідач, «історя повторюється і переслідування християн продовжується і у
ХХІ ст. Статистичні дані американського уряду вказують на те, що 80% населення
планети живе в умовах ущемлення релігійної свободи». Тому доля таких людей, як бл. о.
Микола Конрад, повинна нагадувати про необхідність молитви за переслідуваних.
На закінчення вечора присутні мали нагоду отримати реліквії бл. о. Миколи Конрада.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Світлина (автор: Стефан Фартушок)

(Українська) У Філядельфії говорили про перші політичні процеси у підсовєтській Україні

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

17 жовтня на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія»
США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філядельфії
відбувся виклад на тему «Перші політичні процеси у підсовєтській Україні».
Доповідь виголосила п провідний науковий співробітник відділу історії
Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України Національної
академії наук України д-р Тетяна Осташко.
За словами доповідачки, поразка національно-визвольних змагань 1917-
1921 рр. в Україні визначила долю багатьох українських політичних і державних
діячів. Більшість з них змушена була емігрувати і на чужині шукати шляхів
подальшої боротьби за національну незалежність. Інші – з різних причин
залишилися на рідній землі, де їм довелося пройти нелегку дорогу поневірянь і
політичних компромісів, яка так чи інакше закінчувалася однаково – політичними
репресіями, позбавленням волі і найчастіше – стратою. Першими цей шлях
судилося пройти українським соціалістам-революціонерам – представникам
наймасовішої в добу Української революції 1917-1921 рр. партії, яка об’єднала
цвіт української соціалістичної молоді, що з притаманним для початку ХХ ст.
захопленням соціалістичними ідеями К. Маркса і максималістським юнацьким
переконанням у невідворотність перемоги світової революції, заходилася будувати
в Україні соціалістичну республіку. Саме засліплення соціалістичними ідеалами
завадило українським есерам розгледіти, що зусиллями більшовицьких лідерів
Російська імперія перетворювалася з абсолютистської монархії на тоталітарну
комуністичну державу, в якій її творці не бачили майбутнього для незалежної
України.
«В той час, коли національні провідники у нескінченних міжпартійних чварах
шукали найбільш оптимальну модель державною устрою і намагалися
задовольнити насамперед соціальні потреби суспільства, російські лідери вели
жорстку боротьбу за відновлення імперії в старих дореволюційних кордонах», –
каже Т. Осташко. Вони впевнено стали на шлях політичних репресій, які повинні
були забезпечити реалізацію цієї мети, і кожен, хто не вкладався у схему, яку вони
пропонували національним політичним елітам, визначалися як вороги нового
радянського ладу і нової влади – влади більшовиків. Намагаючись приборкати
національно-визвольні рухи і в першу чергу в Україні, яка у 1917 р. стала
каталізатором розпаду Російської імперії, комуністичний провід поряд із
збройною боротьбою готує показові судові процеси над лідерами національних
урядів та партій. Одним з перших був організований судовий процес над
активними членами Київської організації меншовиків (21-23.03.1920 р.). Але
справжньою показовою розправою стало засідання Верховного надзвичайного
революційного трибуналу УСРР у «Справі ЦК УПСР», який, за задумом його
організаторів, мав дискредитувати одну з найбільш популярних серед
українського населення політичних сил – Українську партію соціалістів-
революціонерів (УПСР). Засідання відбулося 22-30 травня 1921 р. у Києві у

приміщенні великої зали Пролетарського будинку мистецтв (нині – Національна
філармонія України). «Ні одна справа у судовій практиці нашої Радянської
Республіки не мала такого великого значення і такого політичного резонансу як
справа центрального комітету партії соціалістів-революціонерів», – зазначалося у
преамбулі стенографічного звіту «Справа членів ЦК УПСР» під редакцією
Д.Мануїльського та С.Дукельського, опублікованому у Харкові у 1921 р.
Головними обвинувачуваними виступали провідні діячі цієї політичної сили
(В. Голубович, Н. Петренко, І. Лизанівський, І. Часник, Ю. Ярослав). Але
насправді, засідання революційного трибуналу стало лише заключним актом
слідчої справи, яка тривала понад рік і декілька разів перейменовувалася.
Спочатку вона мала назву «Справа ЦУПОК (Центрального українського
повстанського комітету)», згодом – «Справа урядів УНР» і лише на
завершальному етапі одержала назву, під якою голосно прозвучала на всю
Україну.
«Завдяки розсекреченню матеріялів слідства, які протягом семи десятиліть
були закриті для дослідження, з’явилася можливість розібратися як створювалася
«справа ЦК УПСР» і як судили провідників українського національно-визвольного
руху, через які приниження та поневіряння їм довелося пройти в умовах «влади
трудящих», прихильником якої багато хто з них декларував себе в процесі своєї
політичної діяльності», – підсумувала доповідачка.
На завершення доповіді Т. Осташко відповіла на запитання авдиторії.
Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Світлина (автор: Стефан Фартушок): Тетяна Осташко

(Українська) У Філадельфії презентували книгу «Справа Василя Стуса»

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Постать Василя Стуса цьогоріч у епіцентрі уваги. Нещодавно у прокат вийшов фільм «Заборонений» про життя та загадкову смерть відомого поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України. Вахтанг Кіпіані натомість подарував книгоманам дайджест матеріялів, які пояснюють як і за що насправді судили українського дисидента. Книгу під назвою «Справа Василя Стуса» автор презентував філадельфійській громаді у вівторок, 15 жовтня, на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія США та Осередку праці НТШ у Філадельфії.

Над упорядкуванням цієї роботи автор працював півроку. На майже 700 сторінках книги зібрані матеріяли другої кримінальної справи, яку совєтська каральна система ініціювала проти Василя Стуса в 1980 році. Після неї поет уже не вийшов живим із табору. Загалом, 90% книги– це матеріяли колишнього архіву КДБ УРСР у Києві. Донедавна вони були закриті, проте з 2015 року потрапили під закон про декомунізацію та стали доступними для загалу. Наразі це комплекс документів, які показують історію в нюансах, оцінках, свідченнях, експертизах, довідках. Загалом – 6 томів кримінальної справи. Инші 10% видання – інтерв’ю, публіцистичні твори, що допомагають переусвідомити п’ять років життя Стуса з моменту засуду влітку 1980 року до смерти у вересні 1985 р. Серед них – 12 записів з таборового зошита, у яких змальовано історії співв’язнів. Як зазначив упорядник, «у цьому і є героїзм Стуса – розповідати не тільки про себе».

Вахтанг Кіпіані свідомо обрав для роботи матеріяли другого процесу над Василем Стусом. Тоді його судили не за поетичну творчість, а за громадянську позицію проти совєтської системи, яку дисидент вважав «фашистською». «У цьому томі 1980-го року, кримінальному томі з КДБ, Стус – людина, яку карають, бо він українець, бо він любить людей, бо він бореться за право жити іншим людям», – каже історик. За словами В. Кіпіані, судовий процес був «театром абсурду, в якому кожен грав свою роль». Окрему увагу доповідач присвятив системі захисту В. Стуса, наголосивши на пасивності адвоката Віктора Медведчука, який чітко виконував вказівки влади. Як повідомлялося раніше, В. Медведчук в судовому режимі вимагає заборонити продаж книги «Справа Василя Стуса», адже  побачив у ній «образу своєї чести, гідности та ділової репутації».

Видання отримало чимало нагород, як наприклад персональну відзнаку Директорки «Форуму видавців» у Львові Катерини Шевченко. 15 жовтня, за значний внесок у збереження та популяризацію української історії, упорядник книги Вахтанг Кіпіані отримав премію імени Леся Танюка «За збереження історичної пам’яти».

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

 

Світлина (автор: Стефан Фартушок): Упорядник книги «Справа Василя Стуса» Вахтанг Кіпіані

(Українська) Про духовість українських емігрантів в Америці говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

У четвер, 3 жовтня, на форумі Релігійного Товариства українців католиків
«Свята Софія» США та Осередку праці НТШ у Філядельфії відбувся виклад
на тему «Духовість українських емігрантів в Америці – іконостас». Доповідь
виголосив Юрій Данилів, який досліджує іконостаси українських церков у
штаті Пенсильванія. Він коротко проаналізував головні риси першої
імміґрації, члени якої зуміли збудувати понад 150 церков у самій тільки
Пенсильванії. Вони рівно ж започаткували громадські установи, читальні,
школи та клуби при майже кожній церкві.
Доповідач зупинився на архітектурних особливостях візантійського
архітектурного стилю, який Україна прийняла разом із християнством з
Візантії, а відтак – на особливостях іконостасу, який відрізняє візантійські
церкви від римо-католицький, протестантських, ісламських та юдейських
святинь. Він розповів про стадії розвитку іконостасу та про особливості
іконописання. Ю. Данилів ґрунтовно проаналізував особливості
пенсильванських іконостасів, виготовлених в майстернях Ігоря Хоманчука,
Ігоря Макаренка, Павла Маркаря, Сергія Литвуненка, Василя Заґродник та
інших, а також іконографії таких майстрів, як Петро Ходний, Михайло
Осінцюк, Святослав та Юрій Гординський, Петро Андрусів, Мирон
Білинський, Іван Денисенко, Андрій Мадай, Тарас Левицький, Яків
Гніздовський, Христина Дохват.
Доповідач підкреслив неповторність кожного іконостасу, що для порівняння
було підтверджено світлинами іконостасів з Української православної церкви
св. Марії в МикКіз Рок, каплиці духовної семінарії св. Кирила і Методія
Візантійської католицької церкви у Піттсбурґу, Української католицької
катедри Непорочного Зачаття у Філядельфії, українських католицьких
церков: св. Тройці на Союзівці, свв. Петра і Павла в Линдора, свв. Кирила і
Методія в Олифант, св. Духа у Вест Істон, Христа Царя у Філядельфії та ін.
Підсумовуючи, Юрій Данилів зазначив: «Перша хвиля імміґрації збудувала
церкви; друга утримала та зберегла роботу першої впродовж 35 літ; третя з
великими зусилями старалися змінити громадське життя; та четверта, котра є
дуже подібна до першої, бо повертається там і назад до батьківщини. Всі
вони привезли свій обряд, традиції та свою християнську віру зі собою та
причиничись до будови “української Америки”».

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

(Українська) Україномовний переклад книги Мориса Веста «Черевики рибалки» презентували у Філядельфії

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Розпочалися семестральні виклади Релігійного Товариства українців католиків
«Свята Софія» США та Осередку праці НТШ у Філядельфії. 26 вересня їх було відкрито
презентацією україномовного видання роману австралійського письменника Мориса
Ланґло Веста (1916-1999) «Черевики рибалки». Книгу представили перекладач Ірина
Іванкович та автор післяслова Леонід Рудницький. Як повідомлялося раніше, книга
побачила світ у львівському видавництві «АРТОС» з нагоди трьох річниць: 35-ліття
відходу у вічність Патріярха Йосифа Сліпого (1892-1984), 45-ліття ТСС А та 50-ліття
собору св. Софії в Римі. Дотепер «Черевики рибалки» було перекладено італійською,
еспанською, німецькою, польською та іншими мовами.
Фундаментом для головного героя книги – Кирила Лакоти – послужив життєвий
подвиг Ісповідника Віри Патріярха Йосифа Сліпого. Роман «Черевики Рибалки» – перша
частина «Ватиканської трилогії» – побачив світ у 1963 році. Книжка стала у США
бестселером року на першій позиції. Через п’ять років її було екранізовано. Роль Кирила
Лакоти в однойменному фільмі зіграв всесвітньо відомий голлівудський актор Ентоні
Квінн. Також у фільми знялися такі світові зірки, як один з найвизначніших акторів ХХ ст.
Лоуренс Олів’є та славнозвісний італійський режисер і актор Вітторіо де Сіка. Фільм
номіновано на дві премії Оскар.
Твір починається звісткою про смерть папи й описом приготування до конклаву, під
час якого буде обрано нового понтифіка. У центрі подій – українець Кирило Лакота,
католицький священник візантійського обряду в Совєтському Союзі під час Другої світової
війни. Наприкінці війни його було висвячено на єпископа Львівського і незадовго після
цього заарештовано та заслано до Сибіру на 17 років. Його головний слідчий, Каменєв,
перебуваючи під тиском міжнародної спільноти, організував утечу Лакоти з СССР, і той,
прибувши до Ватикану, довідався, що папа іменував його кардиналом. Під час конклаву
саме Лакоту номіновано та обрано новим наступником св. Петра – завдяки сприянню двох
впливових кардиналів: Ринальді та Лєоне, – переконаних у тому, що настав час вибору
папи неіталійського походження.
Як зазначив академік Леонід Рудницький, «мабуть, найкраще окреслення роману
Моріса Веста «Черевики рибалки» подав ніхто инший, як сам Слуга Божий Патріярх
Йосиф Сліпий, одним англійським словом – fiction (художня література). Було це на
летовищі в Мельбурні в лютому 1973 року, коли він прибув на 40-ий Евхаристійний
конґрес. Відповідаючи на запитання одного з численних австралійських журналістів, як він
дивиться на цей твір, Блаженніший махнув рукою і, сказавши це слово, додав: «I am not
Pope» (Я –не Папа). Кілька хвилин пізніше, на запитання иншого репортера: «Чи Вас там, у
Сибіру, дуже мучили?», Патріярх із легкою усмішкою відповів: «Читайте роман Моріса
Веста, там все написано».
За словами І. Іванкович, «фіктивний герой Веста Папа Кирило Лакота став для світу
посланцем, який промовляв голосом переслідуваної Церкви. Свідомо чи несвідомо, Морис
Вест розширив обмежені рамки Вселенської Церкви поза кордони римо-католицького
світу. Він був не лише літописцем свого часу, але й уважним та вдумливим аналітиком,
майстром людських душ. Покликавши до життя Папу Кирила, автор обезсмертив силу

незламного духа одного із найбільших Ісповідників Віри ХХ-го століття Патріярха Йосифа
Сліпого».

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Світлина (автор: Стефан Фартушок)

(Українська) У Заздрості вшанували пам’ять Патріярха Йосифа Сліпого у 35-ті роковини відходу у вічність

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

35 років тому, 7 вересня 1984 р.Б., у Римі відійшов до вічности Патріярх
Української Греко-Католицької Церкви, Слуга Божий Йосиф Кардинал Сліпий. З цієї
нагоди в його родинному обійсті відбулося урочисте вшанування пам’яти під назвою
«Шлях у безсмертя». Захід було зорганізовано за ініціятиви Релігійного Товариства
українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) та за всебічної підтримки його
Представництва в Україні. Подія зібрала «в розсіянні сущих» з різних областей України, а
також з Бельгії, Італії та США.
Панахиду за упокій душі Ісповідника Віри відслужив Президент Релігійного
Товариства українців католиків «Свята Софія» в Римі о. Марко-Ярослав Семеген у
співслужінні Ректора Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Патріярха Йосифа
Сліпого о. Івана Римара. Почесну варту біля погруддя Патріярха несли курсанти
Військово-морського ліцею м. Одеси на чолі з заступником начальника ліцею з навчальної
роботи капітаном 2-го рангу Сергієм Плехуном.
Урочисту програму, що її вела Голова Представництва ТСС А в Україні Данута
Іванкович, відкрили привіти від Голів Товариств «Свята Софія» у Римі о. Марка Семегена
та у Бельгії Петра Фірмана, начальника управління охорони культурної спадщини, релігій
та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації Ігоря Кульчицького
та капітана Сергія Плехуна.
Відтак, відбувся показ документального фільму «Блаженніший», що його
презентувала режисер Олена Мошинська та продюсер Павло Казанцев. Стрічка є
продовженням першого фільму «Справа «Рифи», який вийшов у 2017 році до 125-ліття з
дня народження Йосифа Сліпого. Друга частина охоплює період його життя  і служіння у
«вільному світі», а саме від моменту звільнення з сибірської неволі у 1963 році до його
смерті у 1984 році. Перший фільм, який розповідав про репресії і насильну ліквідацію
УГКЦ радянським режимом, а відтак про 17 років сибірської неволі Патріярха Йосифа,
який був створений цією ж творчою групою, має назву «Справа «Рифи». Робота над
фільмом «Блаженніший» тривала понад два роки. За цей час було зібрано унікальні
відеоматеріяли та фотографії, у різних країнах світу записано десятки інтерв’ю очевидців.
Фільм розповідає про три ключові теми у служінні Патріярха: розвиток богословської
освіти, відновлення і розвиток східного монашества, розбудова патріярхату.
З нагоди 35-ліття відходу у вічність Патріярха Йосифа побачив світ україномовний
переклад роману всесвітньо відомого австралійського письменника Мориса Ланґло Веста
«Черевики рибалки». Вперше книгу презентували в Римі в рамках Форуму Товариств
«Свята Софія». На батьківщині Патріярха першу частину Ватиканської трилогії
представили перекладач І. Іванкович та директор видавництва «АРТОС» Михайло Перун.
Як було зазначено попередньо, фундаментом для головного героя книги – Кирила Лакоти
– послужив життєвий подвиг Ісповідника Віри Патріярха Йосифа Сліпого. Дотепер
«Черевики рибалки» було перекладено італійською, еспанською, німецькою, польською та
іншими мовами. Попри те, що поява першої частини «Ватиканської трилогії» викликала у
багатьох літературних критиків враження «плиткого сюжету», книжка здобула всесвітню
популярність. Після публікації оригіналу у 1963 році, впродовж багатьох тижнів
«Черевики рибалки» займали перше місце в рейтинґу бестселерів журналу «The New York
Times» із загальним тиражем проданих книг понад 12 мільйонів примірників. 1968 року
роман було екранізовано, а роль Кирила Лакоти зіграв Ентоні Квін.

Мистецькою окрасою події стала прем’єра арії «Спомин» на слова Ірини Іванкович
та музику композитора Василя Пилипчака у виконанні артистів Тернопільської обласної
державної філармонії: академічного камерного хору «Бревіс» (головний диригент
Заслужений артист України Святослав Дунець), соліста Лавреата всеукраїнських та
міжнародних конкурсів Володимира Шагая та камерного оркестру під орудою головного
диригента Кирила Семенченка.
Звертаючись на завершення програми до численних шанувальників особи
Патріярха Йосифа Сліпого, що прибули до Заздрості, Голова Релігійного Товариства
українців католиків «Свята Софія» США Ірина Іванкович висловила переконання, що
«сьогодні Йосиф Сліпий з радістю та вдячністю споглядає на свій родинний дім, який
любив безмежно до останнього подиху. Нехай ці відзначення будуть маленьким вінцем
слави на його гріб та молитвою подяки від нащадків, за свободу яких невтомно боровся
Патріярх Йосиф».
Духовний патронат над подією обійняв Високопреосвященний Василій Семенюк,
Митрополит-архиєпископ Тернопільсько-Зборівський. Програму підтримали
Тернопільська обласна державна адміністрація, Тернопільська обласна рада,
Тернопільська вища духовна семінарія ім. Патріярха Йосифа Сліпого.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Закриття 5-ї благодійної літньої школи

В Заздрості закінчилася пята благодійна школа англійської мови

 З 14 липня по 3 серпня 2019 р.Б., в Музейно-меморіяльному комплексі ім. Патріярха Йосифа Сліпого «Рідна хата» у Заздрості на Тернопільщині, пройшла п’ята благодійна літня школа англійської мови. Як повідомлялось раніше, проєкт, організатором та головним спонсором якого є Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А), ініційовано у 2015 році для дітей з родин учасників АТО, переселенців, дітей-сиріт та семінаристів вищих духовних семінарій.

Впродовж трьох тижнів 32 юнаків та дівчат з Івано-Франківської, Київської, Львівської, Тернопільської, Харківської, Донецької, Луганської, Одеської областей та АР Крим вивчали англійську мову на п’ятьох рівнях: базовому, початковому, середньому, вищому та найвищому. Лекції вели викладачі-волонтери зі Сполучених Штатів Америки, Канади та студенти, які навчалися у США за програмою FLЕХ: Віра Грабчук, Яніна Ковальчук, Тарас Малюжинськй та Ірина Іванкович. У програмі були багатопланові заняття з граматики, розмовної мови, читання, розуміння зі слуху, майстерності писання, адаптованої літератури. Навчання складалося із чотирьох ранішніх та одного пополудневого блоків. Вечірні лекції включали перегляд та обговорення кінофільмів та караоке. Навчальний процес відбувався не лише за традиційним методом підручника, але й було застосовано ігрові та мультимедійні заняття в дусі новітніх технологій. Учасники програми мали чудову нагоду спілкуватися живою англійською мовою, пізнати американську та канадську культуру й традиції, а також випробувати себе у ролі викладачів під час презентацій про Барбадос, Ямайку, Ірландію та Нову Зеландію. Цьогоріч факультативні заняття велися із літургічної термінології, історії Канади, політології, соціології тощо. Понадто, було відведено час на індивідуальні консультації з інструкторами.

Організатори подбали й про духовний вимір: в програмі школи, яка є екуменічною, були щоденні молитви, вервиця, Хресна Дорога, Божественна Літургія англійською мовою, проща до Зарваницької Божої Матері, реколекційні науки. Молодь відвідала Дубенський, Олеський, Підгорецький та Золочівський замки, тунель кохання в Клевані та Тернопіль. Незабутніми стали музичні зустрічі з Наталкою Карпою та Назарем Видишем, які подарували юнакам та дівчатам неймовірні хвилини спілкування в рамках ток-шоу. Окремими проєктами були літературний вечір та шоу талантів.

В пятницю, 2 серпня, учні складали письмовий та усний іспит з опрацьованого під час школи матеріялу. В суботу, 3 серпня, пройшла церемонія закриття школи. Божественну Літургію англійською мовою відслужив о. Мартин Хомів, сотрудник Катедрального собору Непорочного Зачаття в Тернополі. Під час урочистої частини учасники курсу отримали дипломи та подарунки від організаторів. Звертаючись до випускників школи, директор Ірина Іванкович зокрема зазначила: «Ми вдячні вам за те, що саме ви думаєте вже про організації школи наступного року – це надихатиме нас до того, аби шукати фінансові можливості і з Божою поміччю продовжити цей проєкт. Коли чуєш, що кожна хвилина, проведена вами тут, у літній школі, була на вагу золота, мимоволі пригадуються слова Фавста: «Мить, ти прекрасна, зупинись!» Кожен з вас – унікальна, неповторна особистість, яка своєю присутністю наповнила цей дім осяйним світлом Божої любові, і за це вам велике спасибі. Сподіваємося, що час, проведений на батьківщині Патріярха Йосифа Сліпого, залишиться у ваших спогадах на довгі роки. Ми усі намагалися будувати нашу школу на основах, що їх заклав сам Блаженніший Йосиф, а це – наука, молитва, праця і праведне християнське життя. Нехай і надалі вони залишаються міцним фундаментом вашого подальшого життя! «Великого бажайте!»!» Самі ж учасники висловили глибоку вдячність інструкторам за вкладену працю у веденні курсу.

Як повідомлялося раніше, урочисте відкриття школи провів Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук.

 

За словами І. Іванкович, свідченням потреби у школі мовного занурення є не лише той факт, що на пятий курс зареєструвалися учасники попередніх програм, а також і те, що охочих покращити знання мови виявилося значно більше, аніж попередніми роками. «Цьогоріч маємо рекордний резервний список бажаючих», – зазначила Директор школи. Крім того, у п’ятій школі вдруге беруть участь курсанти Одеського військово-морського ліцею, який до анексії Криму знаходився у Севастополі, та семінаристи чотирьох семінарій УГКЦ.

До активної співпраці у проведенні літньої школи долучилися Тернопільська обласна державна адміністрація, Тернопільсько-Зборівська митрополія УГКЦ, Теребовлянська районна державна адміністрація, Українська Католицька Освітня Фундація в Чікаґо, Українська кредитова кооператива в Нью-Йорку, широке гроно індивідуальних жертводавців в США.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США