ДВОКНИЖЖЯ НА ПОШАНУ ВЕЛИКОГО ПАТРІАРХА

(Ірина Іванкович. «Патріарх Йосиф Сліпий і красне письменство». Том 1;
«Сидячи на санях»: Антологія літературних творів, присвячених патріярхові Йосифу Сліпому. Том 2.
Львів: Артос, 2016)

Межовість українських земель, які існують на перехресті Сходу і Заходу, породила багато унікальних соціокультурних феноменів на нашій землі. Одним з таких феноменів є Українська Греко-Католицька Церква, що є найчисельнішою спільнотою східнохристиянської традиції, яка підпорядковується Апостольській Столиці у Римі. Унікальність цієї церкви полягає у тому, що протягом історії свого існування вона пройшла багато етапів розвитку від переходу до унії більшості єпархій Київської митрополії до заборони діяльності цієї церкви на території Російської імперії (спочатку Лівобережжя, а потім і Правобережжя України). І тільки при незалежній Україні церква почала відновлювати свої позиції на Наддніпрянщині. У свою чергу на галицьких землях УГКЦ пройшла шлях від неприйняття унії Львівською та Перемишлянською єпархією до того, що церква стала основною на Галичині і не тільки в релігійно-духовному, а також і в суспільно-національному житті українців.

Звичайно, що на цьому шляху в історії УГКЦ було багато визначних постатей, таких як Іпатій Потій, Йосиф Вельямін-Рутський, Атанісій та Лев Шептицькі, Михайло Левицький. Але в переліку цих постатей особливе місце займає унікальна, всебічна, великомасштабна постать митрополита Андрея Шептицького. Людина, яка своїм стратегічним мисленням вивела очолювану нею церкву на новий рівень розвитку, сприяючи розвитку науки, освіти, культури, благодійництва та багато інших сфер. І одною з головних заслуг митрополита Андрея було те, що він виховав ціле покоління священників та богословів, які провадили УГКЦ. Одним з тих вихованців митрополита був отець Йосиф Сліпий. Андрей Шептицький мав особливу довіру до о. Йосифа, позаяк із початком ІІ Світової війни за згодою папи Пія ХІІ висвятив Йосифа Сліпого на єпископа з правом наступництва.

Після смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 р., який провів церкву через горнило ІІ Світової війни, УГКЦ очолив владика Йосиф Сліпий. Він зіткнувся з іншою величезною загрозою, яка прийшла на наші землі, а саме з радянським людиноненависницьким режимом. Спроби якимось чином налагодити зв’язок із цим режимом, заради збереження церкви, не увінчалися успіхом. Владиці Сліпому, як і всій церкві, дали вибір: перехід на московське Православ’я або ліквідація. Митрополит Йосиф Сліпий вибрав другий варіант, оскільки не міг зрадити своїм принципам, зрадити свою церкву, зрадити заповіти митрополита Андрея. Тому 11 квітня 1945 року Йосифа Сліпого з іншими владиками УГКЦ було арештовано і забрано в радянські табори.

Здавалося, що на цьому історія Йосифа Сліпого та УГКЦ загалом могла і закінчитися. Він міг увійти в історію, як останній очільник УГКЦ. Але Боже Провидіння мало інший, тоді ще не знаний замисел. Після важких 18-ти років каторги, підпільного духовного життя митрополита Йосифа Сліпого зусиллями Папи Римського Івана ХХІІІ та американського президента Джона Кеннеді було обміняно на одного з радянських спецагентів. Радянський режим мав надію, що Йосиф Сліпий на 71 році життя після пережитих каторг не проживе багато часу. Але сила духу і віри цієї людини не мала меж, відтак на волі він прожив ще 21 рік і вивів Українську Греко-Католицьку Церкву на світовий рівень. Від промов про «мовчазну церкву» на сесіях ІІ Ватиканського собору до відкриття Українського Католицького Університету в Римі та проголошення себе патріархом УГКЦ, що засвідчило його прагнення і бачення того, що церква набула найвищого рівня розвитку та заслуговує на патріарший статус.

Але чи всебічність та багатогранність постаті патріарха Йосифа Сліпого належним чином відома та вивчена в Україні? Напевно відповідь буде не задовільна, тому вихід у видавництві «Артос» двотомного видання, присвяченого патріархові Йосифу Сліпому, є надзвичайно цінним та потрібним в царині соціогуманітарного знання та розуміння нами своєї національної ідентичності крізь призму діяльності й творчості наших духовних провідників.

Видання цього двотомника присвячене 5-річчю діяльності «Центру студій спадщини патріарха Йосифа Сліпого», яке існує при Релігійному товаристві українців-католиків «Свята Софія» (США). Центр був заснований у 2011 році та взяв собі за мету збирання матеріалів з різних приватних та публічних архівів, присвячених діяльності патріарха Йосифа Сліпого. І саме на підставі цих архівних матеріалів Ірина Іванкович написала свою ґрунтовну монографічну працю «Патріарх Йосиф Сліпий і красне письменство», яка склала перший том видання.

Ця праця показує низку важливих моментів у житті та діяльності Йосифа Сліпого, Української Греко-Католицької Церкви та українського суспільства загалом. Стосовно постаті патріарха, то ми бачимо, що ще з юних літ він цікавився літературою, він формувався як особистість, читаючи та вивчаючи класиків української та світової літератури. Вже будучи спочатку отцем, потім митрополитом, а відтак і патріархом, він присвячував свою працю рефлексії над українськими письменниками, які є органічною часткою української ментальності та ідентичності, зокрема Маркіяну Шашкевичу, Тарасу Шевченку, Івану Франку та іншим. І тут проявляється вагомий внесок роботи Ірини Іванкович, який показує нам українську літературу не з погляду радянського канону, який робив літературу відірваною від релігії та церкви, чим збіднював, деформував зміст та розуміння нашої літератури. Навпаки, в монографічній праці, присвяченій Йосифу Сліпому, ми бачимо, що українська література тісно пов’язана з духовним та релігійним життям народу і що провідники релігійно-духовного життя українців самі «напиваються» сили та наснаги до життя та пастирювання саме у «джерелі» української літератури. Тут хочеться згадати Леоніда Ушкалова, який зазначає, що, наприклад, «Кобзар» Шевченка – це найперше є спілкування автора з Богом. На підтвердження цього Н. Гнатишак робить спробу проілюструвати християнський спосіб мислення Шевченка своєрідною статистичною таблицею. Так, за його підрахунками, з 218 віршованих творів «Кобзаря» довгі поетичні молитви мають 17 (тут не враховано 10 Псалмів і кілька наслідувань Пророкам), на біблійний сюжет написано 7 поем, згадано про Бога в 143 творах, а слово «Бог» (в т.ч. Ісус Христос) вживається 600 разів, Матір Божа згадується в 25 творах.

Також праця Ірини Іванкович відкриває нам зв’язок світового українства, яке розкидане по різних куточках земної кулі. І саме постать Йосифа Сліпого є одним з об’єднавчих факторів, оскільки він народився і утвердився в Україні, перебував в російських таборах, потім після звільнення жив у Римі, але. мандруючи по світу, відвідував українців у всіх куточках землі, де вони проживали. Дослідження показує глибоку пошану до постаті Сліпого за кордоном, де воно було проведене, а також в Україні, де воно було видане.

Другий том видання – антологія літературних творів, присвячених патріархові Йосифу Сліпому, під назвою «Сидячи на санях» – показує широкий спектр літературних творів, присвячених життю, стражданню, боротьбі та тріумфу Йосифа Сліпого. Ці всі життєві віхи великого українця художньо осмислили у своїй творчості українські та іноземні письменники. Від професійних письменників, таких як Роман Лубківський, Богдан Стельмах, чи науковців, таких як Петро Шкраб’юк, – до звичайних людей, аматорів художнього слова, які вшанували своїми творами великого патріарха. Також вражає різноманітність літературних жанрів, у яких прославляється патріарх Йосиф, а саме поетичні твори, пісні, прозові твори та сценарії. Особливої уваги заслуговує розділ «Іноземні автори», який показує, що життя та діяльність патріарха Йосифа Сліпого захоплювали людей різних національностей, що демонструє світове визнання та пошанування великого українського патріарха.

Видання двотомної праці, присвяченої патріархові Йосифу Сліпому, розкриває основні ментальні характеристики української суспільності, які проявляються через глибокий естетизм, що є однією з фундаментальних основ української ментальності, бо недарма в роботі осмислене саме красне письменство. Саме тим письменством цікавився патріарх в історичній тяглості від найдавнішої літератури до сучасності, а також засобами художньої літератури українські та іноземні письменники увінчали пам’ять про патріарха Йосифа.

У праці розкрито «антеїзм» самого патріарха Сліпого, а також письменників, які осягали та інтерпретували його постать. Це виражається через велику кількість образів «землі», «ниви України», «рідних теренів», які можна простежити у творах, присвячених патріархові, що засвідчує ще одну українську ментальну особливість. І ще однією з важливих ментальних основ української ідентичності є побожність українського народу, який з благоговінням ставиться до духовних титанів нашої історії.

Поза всяким сумнівом, рецензована праця – двоєдність монографії та антології – є цінним внеском до української літературознавчої науки, а також гідним пошануванням славної пам’яті патріарха Йосифа Сліпого та його видатного внеску до історії української культури.

Михайло КОБРИН,
кандидат філософських наук,
заступник директора з наукової роботи
Львівського національного літературно-меморіального
музею Івана Франка