Роздуми над картинами Юрія Гури присвяченими Йосифу Сліпому.
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожді, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій„бунтів і повстань ” .
Ці слова Василя Симоненка звернені до України, приходять на думку, коли вдивляємося на картини-портрети Блаженнійшого Йосифа Сліпого авторства Юрія Гури. Бувають на світі люди, велич і святість яких не вдаетья схопити і висловити науковцям-історикам. Вони ж; бо мусять триматися сухих фактів і писати про них повсякденною прозою, зрозумілою усім.
З уваги на те, правдива сутність величі людини їм часто стає недоступною, і тим самим невимовною,бо І справді важдо ЇЇ висловити. Вони обмежені детайлями, подіями і їх сухим аналізом, що робиться діловою науковою мовою. Цілком інакший знову ж є підхід поетів і художників, особливо майстрів фарби, таких як Юрій Гура.
Їхнім Богом даним талантом вони, необмежені тількі до історичних фактів, й тому можуть (і навіть можна сказати – мусять) багато глибше, ніж, вчені, сягнути в глибінь душі даної людини і зробити конкретним те, що для звичайних смертних залишаєтся тільки якимсь не вповні зрозумілим відчуттям. У цьому й полягає свого роду перевага людей мистецтва над науковцями.
При пильному розгляді художніх творів, присвячених багатограному, важкому та бурхливому життю й творчости Ісповідника Віри Блаженнішото Патріярха Йосифа, кристалізується постать великого Пастиря українського народу, його святість і його людськсть.
Ми, особливо ті між, нами, котрі (так як Юрій Гура) мали можливість пізнати Патріярха Йосифа особисто, й навіть перебувати деякий час в його довкіллі, перефразовуючи слова поетеси Зої Когут, розуміємо, що колись ходив між, нами велетень 20-го сторіччя і син великий України. Саме тут, в художньому мистецтві, чи ненайбільше увиразнюється апотеоз величі й людяності Патріярха України Йосифа Сліпого і таїнство його Ісповідництва Віри. Постать цієї унікальної людини, яку завдяки її силі духа й потузі характеру, не можна було ані зломити, ані купити, ні за рублі ні за доляри, залишиться на віки у свідомості українського народу та в аналах історії христіянської Церкви. Він і справді був незломний в’язнем Христа ради; він витримав усі приниження, муки й тортури нелюдського режиму, котрий всією своєю потугою намагався знищити його, як пастиря своєї церкви.
Він відстояв, усе пережив, але ніколи не був гордий за свою витривалість та ненарушимість характеру; він завжди виказував глибоке вирорузуміння до тих, що були слабші духом від нього. Ось папус із його спогадів про ці часи переслідування:
“Голодування, безсонниця і допити можуть допровадити до безуміння. І тоді я переконався, що не можна дивуватися нікому, якщо він підписує всякі ложні зізнання та наклепи або пристає до шпионажу і тому подібне. То була велика ласка Божа, що я видержав ті всі муки. Пригадую собі,, як Горюн [слідчий-каґебіст у процесі Блаженнішого] уживав всіх вивчених засобів і метод, щоби мене зломити і допровадити до розпуки, але я спокійно видержував все, а він з люти кинув чорнильницю і по-звірськи кричав: то нерви “.
Як перший Києво – Галицькй Патріярх, Йосип Сліпий незаперечно і послідовно сприяв розвитку Української Греко-Католицької Церкви й українського народу саме в ту жахливу пору, коли їх буття перебувало під загрозою знищення тоталітарною атеїстичною системою, що запанувала на рідних землях. Як Кардинал, і як один із найвизначніших мужів Вселенської Церкви XX-го століття, він став чи не найяскравішим її уособленням. Як мученик-Ісповідник Віри Христа ради й як людина, він став однією із улюблених особистостей для поетів і художників нашого часу, у твочості яких він знайшов туземне безсмертя.
Його листи-послання до україннського народу, писані потайки під загрозою кари і тортур у келіях різних в’язниць Совєтського Союзу, у казаматах карних таборів Сибіру, Камчатки та Казахстану й передані тайком на Захід, підтримували на дусі український нарід, розкиданий по всьому світі. Їхня головна тема стисло подана у його Заповіті. Ось як він закликав свою паству до боротьби із злом:
«Будьте свідками Христа в Україні і на землях вашого вільного й невільного поселення, в усіх країнах вашого поселення, у в’язницях, в тюрмах і лагерах, аж до краю землі і до краю вашого земного життя! Будьте свідками на всіх континентах нашої бідної планети! Не посороміть землі української, землі ваших предків! Збережіть у своїх душах чисте-безпорочне ім’я “Святої Церкви”».
Його виступ на форумі Другого Ватиканського Собору, після його повороту на Захід 1963 року, коли він сміло і безкомпромісово заговорив про ці “гори трупів рікі крови”, що їх Українська Греко-Католицька Церква принесла у жертву за віру Христову і за вірність Апостольській Столиці, здвигнув цілим світом, звернувши його увагу на Мовчазну Українську Церкву в Катакомбах.
І тому то й не диво, що численні українські й деякі не-українські поети й художники почувалися надхненими його мужністю, прямолінійністю та безкомпромісністю в герці із злом. Він став для них владикою вбитих, незнаних, ізгноєних в’язнів у казаматах, патріярхом Катакомбної Церкви мучеників, яка відмовилася іти на угоду з царством зла.
Але Йосиф Сліпий, помимо усіх мук І тортур, помимо численних побід і перемог, та помимо всіх почестей і прикростей, що їх він зазнав від своїх і чужих вже після приїзду на Захід, залишився перш усього шляхетною людиною, якій була притаманна щира, непохитна, майже дитяча віра до Бога і ненарушима відданість Церкві Христовій.
Великий німецький вчений, Йоганн Йоахім Вінкельманн, який написав першу обширну історію мистецтва старинної Греції ствердив, що головною характеристикою грецької душі, що її відзеркалює древнє грецьке мистецтво, є “шляхетна простота й тиха велич” .
Саме ці прикмети були притаманні також Патріярхови Йосифу, і їх неповторно схопив у своїх живописах Юрій Гура .
Леонід Рудницький
Академік НАН України