26 вересня відбувся заключний виклад осіннього семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США за підтримки Осередку праці НТШ у Філадельфії. Доповідь на тему «Караїми-корінний народ України: етнос, культура, релігія» виголосив дослідник кримсько-татарської спадщини Андрій Живачівський.

За словами прелегента, корінний народ України – автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України. Караїми, разом із кримськими татарами і кримчаками, є корінним народом України. Караїми проживають на території Кримського півострова з XIII століття. Стрижнем караїмської спільноти є їхні вірування. Караїмізм — авраамічна релігія, що схожа на юдаїзм, але більш «ліберальна». Вважається, що вона виникла у VIII столітті у Багдаді (нині — столиця Іраку). Цю течію іноді ще називають ананітством (він імені її основоположника — проповідника Анана бен Давида). Він закликав відмовитись від Талмуду й інших книг-посередників та не зважати на тлумачення священників, а читати та інтерпретувати Святе Письмо самостійно. З івриту «караїм» перекладається як «читач».

Перші караїмські громади в Криму з’явились у містах Солхат (Старий Крим), Кирк-Єр (з XVII ст. — Чуфут-Кале) та Кафа (сьогодні — Феодосія): про це свідчать караїмські некрополі XIII–XIV століть. Некрополь на території печерного міста Чуфут-Кале є одним із найбільш відомих. Послідовники караїмізму мігрували на Близький Схід та до Візантії після VIII ст. з Аббасидського халіфату (Іраку). Звідти, вже у XIII ст., ця релігія потрапила до Криму, який на той час належав Хозарському каганату, і поширилася півостровом. Об’єднані спільним віросповіданням, прибічники караїмізму утворили новий етнос. Караїмський фольклор має чимало паралелей з культурою хозарів.

Основними заняттями караїмів в Криму були скотарство, торгівля, ремісництво. Також відомо, що караїми традиційно займалися військовою справою. Як вправних і сміливих воїнів, караїмів взяв до себе литовський князь Вітовт під час походу на Крим наприкінці XIV ст. Він вивів кілька десятків караїмських і татарських родин і розселив їх як у своїй столиці Тракаї, в прикордонних містах, так і в інших важливих центрах Великого князівства Литовського і Руського. Згодом караїми мешкали ще й у Вільнюсі, звідки, за однією з версій, вирушили до Галича, Луцька та Білорусі. Існує й інша версія, за якою 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа й Кафи прибули до Галича ще у 1246 році. Вважається, що їх запросив князь Данило Галицький з дозволу хана Батия — так середньовічні правителі намагалися розвивати торгівлю між Галицько-Волинським князівством та східними князівствами, які тоді підпорядковувались Золотій Орді. У XVII столітті в Галичі мешкало 24 караїмські родини.

Перше, що караїми будували, оселяючись на нових землях — молитовний будинок — кенасу. Правління караїмських громад в будь-який історичний період складалось з трьох осіб: газзана, габая — старости, відповідального за господарську частину, та шамаша (аналог диякона у православній церкві), який допомагає двом іншим. Для караїмів, як і для юдеїв, доба від заходу сонця в п’ятницю — це шабат, тобто сьомий день творіння, протягом якого не можна працювати. Служіння традиційно відбувається тричі на тиждень. На відправі караїми мають бути без взуття, чоловіки — у фесках, жінки — теж із покритими головами. Молилися вони окремо: чоловіки в молитовному залі на ковдрах, а для жінок був окремий балкон. Календар кримських караїмів починає літочислення від створення світу (до християнського літочислення додається 3751 рік). День починається з вечора. Згідно з місячним календарем, яким користуються караїми, тривалість року становить 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Новий рік настає наприкінці вересня. Головним днем тижня є субота.

Караїми досить голосно заявляли про себе і в часи Російської імперії. Однак офіційно караїмів як окремий етнос оформив Микола I своїм указом у 1837 році, коли були визначені духовні управління в Євпаторії (це місто стало другим центром караїмів після Джуфут-Кале), Галичі, Тракаї (Литва). Офіційно визнано також, що керівна посада в караїмів – гахам. Гахам виконував роль і духовного наставника, й адміністративного керівника. У XIX столітті розвиток караїмських громад й їхньої культури пожвавився. У цей період кримські караїми почали вирощувати тютюн та виготовляти тютюнові вироби. У промисловому Харкові тютюнова справа караїмів стрімко розвивалася: на початку XX століття кількість працівників на цих виробництвах перевищувала 200 осіб.

Антисемітизм зламу ХІХ– початку ХХ ст. підштовхнув лідерів караїмів офіційно звернутися за експертними висновками щодо національної приналежності до єврейських учених і визнати етнічну окремішність караїмів. 5 січня 1939 р. на ім’я Семена Дувана надійшов документ з висновками.  У них доводилося, що караїми – не євреї. Ці висновки в майбутньому врятували народ від повного знищення.

Політичні процеси, спричинені Жовтневою революцією, призвели до скорочення чисельності караїмського населення і на заході, але пізніше. Традиційно західні караїмські громади були невеликими, адже майже не було мішаних шлюбів. Проте ці спільноти активно розвивали караїмську культуру: тут були свої історики, поети, письменники, вчені. Через це їх почала переслідувати радянська влада, яка отримала контроль над цими територіями у 1939 році. Тому після війни, коли відбувався переділ кордонів, багато молодих караїмів виїхали до Польщі, внаслідок чого традиційні українські караїмські громади поступово зникали. У складі Української РСР караїми не мали можливості культурного та релігійного самовираження

У підсумку, як зазначив доповідач, більшість представникі етносу мешкає у нині окупованому Криму, решта ж — у містах Галичини, Волині, Слобожанщини та Приазов’я. Сьогодні караїми є одним із найменш чисельних корінних народів України. Згідно з переписом населення 2001 року, в Україні лише 1196 осіб ідентифікували себе як караїми.

На завершення вечора, слухачам запрезентовано музичний фольклор караїмів.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США