Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США взяло участь у науковій конференції «Нескорений Патріярх»

28 листопада на базі Підволочиської гімназії імені Івана Франка відбулася учнівська наукова конференція «Нескорений Патріярх» з нагоди 130-ї річниці від дня народження Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого. У цьому заході взяли участь учні та вчителі Підволочиської гімназії імені Івана Франка, Підволочиської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Кам’янківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Колодіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Зборівської державної української гімназії імені Романа Завадовича, Качанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, ЗЗСО І-ІІІ ст-ЗДО с.Товстолуг Великогаївська ТГ, слухачі Підволочиської та Зборівського філій Малої академії наук України. Додамо, що перший етап заходу відбувся в суботу, 26 листопада, екскурсією до Музейно-меморіяльного комплексу «Рідна хата» ім. Йосифа Сліпого в його родинному селі Заздрість.

Конференція розпочалася із вітального слова директора Підволочиської гімназії ім.І.Франка Оксани КОЦІЙ, заступниці директора Тернопільської МАН України Світлани ШТУКИ. Благословивши усіх на продуктивну працю, із духовними настановами до школярів звернувся парох церкви Пресвятої Тройці у Підволочиську о.Михайло Валійон.

Учасники конференції «Нескорений Патріярх» працювали у двох секціях: культурно-освітній та філософсько-богословській.

Пленарне засідання розпочала Ганна Зварич, заступниця директора департаменту освіти та науки Тернопільської ОВА. Вона зокрема розповіла про Йосифа Сліпого як духовного борця за українську державність. Про історичну добу, у якій жив і боровся Патріярх, розповів Віталій Михайлиця, директор музею ЗУНУ, викладач обласного відділення МАНУ. О. Ярослав Шевчук вичерпно висвітлив діяльність Йосифа Сліпого як Патріярха підпільної церкви. Голова Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США Ірина Іванкович поділилася (завдяки відеотранстляції) думками про діяльність Йосифа Сліпого серед українців «у розсіянні сущих».

Пресслужба ТСС А

(English) Symposium dedicated to St. John Paul II and Ukrainians held in Philadelphia

Українська For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Year 2021 marks the 20^th anniversary of Pope John Paul II’s historic visit to Ukraine. To commemorate the event, a symposium “St. John Paul II and Ukrainians” was held on April 17 in Philadelphia. The event was organized by St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics, Inc., the Basilian Spirituality Center, Sisters of St. Basil the Great, in cooperation with the Ukrainian Selfreliance Federal Credit Union. Students of the Ukrainian Heritage School participated in the event via Zoom.

The opening prayer was conducted by Most Reverend Borys Gudziak, Metropolitan-Archbishop of Philadelphia, who also offered personal remarks on St. John Paul II’s visit in June 2001. “It changed the Ukrainian history. It contributed to the spirit that emerged during the Orange Revolution in 2004 and Revolution of Dignity in 2013-14. It was prophetic, and its fruits are still coming forth,” emphasized Metropolitan Borys.

In his paper “The Popes and The UGCC in America 1884-2001,” Fr. Dr. Ivan Kaszczak stated that the popes have always been a voice for the voiceless. Specifically, they have helped the Ukrainian Catholic Church establish itself in the United States of America. From Pope Leo XIII until Pope St. John Paul II there have been examples of the papacy using its influence to speak for the Eastern Catholic Churches in the U.S. Although this influence was not always timely or even sufficient – it was there. The Ukrainian Catholic Church in Ukraine took notice of the power of the papacy and would suggest certain structural changes for the United States. These suggestions came as early as 1903 and were addressed to Pope Leo XIII. The papacy defended the rights of Eastern Catholics in the United States when they had few other advocates. This influence was acknowledged by the Ukrainian Catholic Church in both Ukraine and the United States.

In assessing the potential impact on Ukraine of Pope St. John Paul II’s thinking, Dr. Andrew Sorokowski explored how the pontific deals in his encyclicals and other writings with three binaries (that is, dualities or dichotomies) in the areas of philosophy, socio-economic teaching, and ecumenism. These writings are generally known in Ukraine. First, John Paul demonstrates that the supposed philosophical contradiction between faith and reason is false. This has important implications for any post-Marxist society like Ukraine, as well as for today’s world in general. Second, he shows that the socio-economic opposition between communism and contemporary capitalism is best regarded from the standpoint of Catholic social teaching, which charts an alternative course. Such a course offers guidance for the development of Ukraine’s oligarchic-capitalist economy in a more humane and equitable direction. Finally, in his writings John Paul approaches the cultural aspect of the East-West church binary by affirming the value of both Eastern and Western ecclesial traditions, while he resolves the ecclesiological aspect by way of his ecumenical vision. This vision is especially applicable to contemporary Ukraine, with her ecumenically minded Orthodox and Catholic leaders. In all three areas, Pope St. John Paul II’s thinking calls for Christian humanism and a civilization of love.

Dr. Iryna Ivankovych drew parallels between John Paul II and Patriarch Josyf Slipyj. To name a few: profound faith in God; charisma; polyglotism; missionary spirit; ecumenism; fight for national independence and religious freedom; courage. Both John Paul II and Josyf Slipyj were targets of the KGB. Cardinal Slipyj spent eighteen years in GULAG camps (1945-1963); Karol Wojtyła was under surveillance of the Polish Secret Service since 1953. Last but not least, the two were connected by the bestselling novel The Shoes of the Fisherman by the Australian writer Morris West published in 1963. Although erroneously, contemporary journalists search for a prophecy of electing Karol Wojtyła in West’s novel. Letters and communication between John Paul II and Josyf Slipyj were vibrant and multifaceted. They wrote to one another in Polish, Ukrainian, Italian, or Latin. The common Slavic roots were a reason for pride of both hierarchs. John Paul II failed to recognize the patriarchate of the UGCC. He also appointed as Slipyj’s successor Myroslav Ivan Lubachivsky, not Lubomyr Husar proposed by Cardinal Slipyj. One can only suspect that this decision was heavily influenced by the Vatican nomenclature and its Ostpolitik. Yet, the most significant expression of John Paul II’s friendly predisposition towards Josyf Slipyj as for his Slavic brother can be found in the Patriarch’s funeral services. Pope John Paul II died on April 2, 2005. He was beatified on May 1, 2011, and canonized on April 27, 2014. The heroic virtues of the prisoner of the Soviet camps, Servant of God, Patriarch of the Underground Church Josyf Slipyj, as well as the virtues of his predecessor Venerable Metropolitan Andrey Sheptytsky have not yet been properly recognized by the Vatican.

Professor Leonid Rudnytzky shared his memories of several encounters with John Paul II on three continents — Australia, North America and Europe. “My brief encounters with the Holy Father left me with a great sense of satisfaction. At that time of course, I did not suspect that I had been speaking with a future Saint; but, as I recall, I savored the pleasant, rewarding experience of having talked with an erudite man, whose thoughts were both intellectually stimulating and spiritually uplifting. There was no doubt in my mind that I was in the presence of a man of God, who had successfully integrated faith with reason, experience with aspiration, and who stood on firm philosophical ground while at the same time conscious of his limitations as a human being,” concluded Prof. Rudnytzky.

Panel discussion was moderated by Dr. Jonathan Peri, President of Manor College. Bishop Andriy Rabiy closed the event with a prayer.

St. Sophia Press-Bureau

Релігійне Товариство українців католиків “Свята Софія” США, запрошує взяти участь у англомовному симпозіумі “St. John Paul II and Ukrainians”, запланованого на 17 квітня.

Від імени Релігійного Товариства українців католиків “Свята Софія” США, запрошуємо на англомовний симпозіум “St. John Paul II and Ukrainians”, запланований на 17 квітня. Окрім фізичної участи, пропонуємо можливість долучитися до заходу в он-лайн режимі. Отримавши Вашу реєстрацію, ми надішлемо посилання на Zoom, яке дасть змогу брати участь у події. Реєстраційна форма знаходиться на афіші. Речинець реєстрації – 10 квітня. Сподіваємося побачити Вас в суботу, 17 квітня.

Про св. Івана Павла ІІ і Патріярха Йосифа Сліпого говорили у Філадельфії.

В рамках викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) і Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, 22 жовтня відбулася лекція на тему «Св. Іван Павло ІІ та Слуга Божий Патріярх Йосиф Сліпий: новітні апостоли слов’янських народів». Доповідь, присвячену 100-річчю від дня народження Папи Івана Павла ІІ (1920-2005), виголосила Голова ТСС А д-р Ірина Іванкович.

Як зазначила доповідач, між цими двоми історичним постаттями можна провести чимало паралелей, а це – глибока віра в Бога; харизма; поліглотизм; жага до науки; патріотизм; місіонерство; екуменізм; боротьба за незалежність та релігійну свободу; безстрашність. Напередодні візиту Івана Павла ІІ до України 2001 року усе частіше говорили іще про один зв’язок: кровну спорідненість папи з українською землею. Як папу, так і патріярха намагалися нейтралізувати служби безпеки совєтської системи. Йосиф Сліпий перейшов через горнило ҐУЛАҐу; Кароля Войтилу з 1953 року польські СБ тримали під пильним оком. Врешті, їх поєднала література, адже досі багато хто помилково вважає, що прототипом головного героя роману Мориса Веста «Черевики рибалки» був саме Кароль Войтила. І хоча взаємини між цими мужами віри не були позбавлені труднощів чи непорозумінь, незаперечним залишається факт глибокої взаємоповаги, «постійної зичливости», «братньої…прихильности» між Іваном Павлом ІІ та Йосифом Сліпим.

Кароль Войтила і Йосиф Сліпий брали участь у 46 загальному засіданні Другого Ватиканського собору 11 жовтня 1963 року. Виступом про «гори трупів та ріки крові», що їх український народ пожертвував на вірність Апостольському Престолові, Йосиф Сліпий звернув увагу і єпископа-помічника Краківського Кароля Войтили, який згодом неодноразово цитував ці слова Блаженнішого.

Поза межами Ватикану кардинал Кароль Войтила і Блаженніший Йосиф Сліпий зустрілися в лютому 1973 року на Евхаристійному конґресі в Канберрі, Австралія. 1975 року обидва ієрархи підтримали ініціятиву о. Фелікса Беднарського, ОР про нав’язання співпраці між українськими та польськими богословами в рамках Товариства приятелів християнської філософії.

21 жовтня 1978 року на площі св. Петра під час інавгурації понтифікату Івана Павла ІІ, папа встав, підніс з колін і обійняв Патріярха Йосифа. Цим жестом понтифік виявив повагу не лише героїчному ієрархові, але й для всіх підпільних священників і мільйонів вірних, для цілої незламної Греко-католицької церкви, яку загнано у катакомби після Львівського псевдособору 1946 року». Роками пізніше, під час свого візиту в Україну 2001 року, папа Івано Павло ІІ знову засвідчить цю повагу до УГКЦ, беатифікуючи 28 новомучеників за віру – єпископів, священників, монахів, монахинь та мирян.

Листування і спілкування між Іваном Павлом ІІ та Йосифом Сліпим було активне і багатогранне. Іван Павло ІІ та Йосиф Сліпий писали польською, українською, італійською та латинською мовами. О. Іван Дацько зазначив, що «в 1990 році Іван Павло ІІ згадував, як Патріарх Йосиф сказав йому, що він буде найбільшим Папою, якщо визнає наш патріархат. Папа цього не виконав, хоча й багато посприяв». Окрім невизнання патріярхату, Іван Павло ІІ вибрав на його наступника Мирослава Івана Любачівського, а не, як бажав Йосиф Сліпий, Любомира Гузара. Можна лиш е здогадуватися, що без втручання ватиканської номенклатури і марева Ostpolitk тут не обійшлося. Лише роками пізніше, 1996 року, папа визнав канонічність його свячень, а 26 січня 2001 р. затвердив вибір Любомира Гузара на Архієпископа Львівського та Главу Української Греко-католицької церкви. Проте не можна заперечити прихильного ставлення папи до УГКЦ, доказом чого є хоча б той факт, що Іван Павло ІІ особисто скликав Синод українських єпископів 24 березня 1980 року.

Та чи не найвимовнішим свідченням прихильности Івана Павла ІІ до Патріярха Йосифа як до свого слов’янського побратима були похоронні відправи за Блаженнішим, адже папа особисто прибув до собору св. Софії в Римі, аби вшанувати пам’ять Патріярха Сліпого. Тут він помолився навколішки, покропив тіло і поцілував руку Йосифа Сліпого, що вважалося виявом надзвичайної пошани.

Папа Іван Павло ІІ упокоївся 2 квітня 2005 року. 1 травня 2011 року був беатифікований, а 27 квітня 2014 року – канонізований. Чесноти Слуги Божого Патріярха Катакомбної Церкви Йосифа Сліпого, в’язня лаґерів за вірність Апостольській Столиці, як і його попередника Праведного Митрополита Андрея Шептицького, усе ще не знайшли належної оцінки у Ватиканських колах. Присутні переглянули короткий відеосюжет з похоронних відправ за Патріярхом Йосифом, у яких брав участь Іван Павло ІІ.

Своїми спогадами про зустрічі з Іваном Павлом ІІ поділився академік Леонід Рудницький. На завершення вечора, Преосвященний Андрій Рабій, єпископ-помічник Філадельфійський, провів заупокійну молитву за Слугою Божим Патріярхом Йосифом Сліпим.

Пресслужба ТСС А

У Філадельфії відбувся показ фільму «Черевики рибалки»

15 жовтня, в рамках викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США й Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, відбувся показ фільму «Черевики рибалки» в парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці, Мелровз Парк. З нагоди 55-ліття надання кардинальського титулу Патріярхові Йосифу Сліпому (1892-1984) Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США підготувало україномовний переклад фільму.

В основі сюжету фільму – роман австралійського письменника Мориса Ланґло Веста за однойменною назвою. Фундаментом для головного героя, папи Кирила Лакоти, послужив життєвий подвиг Ісповідника Віри Патріярха Йосифа Сліпого. Події відбуваються в період, коли над світом нависла загроза світової війни та голоду. Головними гравцями на мапі світу є США, СССР та Китай. Аби уникнути катастрофи, новообраний понтифік погоджується стати посередником у переговорах між цими політичними опонентами, адже він сам – виходець зі Совєтського Союзу, католицький священник візантійського обряду, якого наприкінці Другої світової війни було висвячено на єпископа Львівського, наступника великого Митрополита Андрея Шептицького. Незадовго після цього, Кирила було заарештовано і заслано до Сибіру на 17 років. Його головний слідчий, а сьогодні – прем’єр СССР Каменєв, перебуваючи під тиском світової спільноти, зорганізував втечу Лакоти у вільний світ. Прибувши до Ватикану, Кирило довідується, що папа іменував його кардиналом. Під час час конклаву саме Лакоту обрано на Апостольський престіл завдяки сприянню двох впливових кардиналів – Лєоне і Рінальді, які переконані в тому, що настав час вибору папи неіталійського походження.

Роль Кирила Лакоти зіграв всесвітньо відомий голлівудський актор Ентоні Квінн. Також у філмі знялися такі світові зірки, як один з найвизначніших авторів ХХ ст. Лоуренс Олів’є та славнозвісний італійський режисер і актор Вітторіо де Сіка. Фільм номіновано на дві премії Оскар.

Сьогодні україномовна авдиторія має нагоду переглянути його з українськими титрами. Проєкт, фінансований анонімним жертводавцем та ТСС А, реалізовано у співпраці з ЖИВИМ ТБ.

Пресслужба ТСС А

У Філадельфії говорили про діяльність ЗУАДКу

8 жовтня розпочався осінні семестр викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США й Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, у співпраці з парафією Благовіщення Пресвятої Богородиці, Мелровз Парк, ПА. Ç íàãîäè 75-ë³òòÿ Злученого українсько-американського допомогового комітету (ЗУАДК) доповідь про діяльність цієї діяспорної організації виголосив мґр Осип Рожка, редактор ювілейної книги «Співзвучні акорди тепла».

Доповідач детально зупинився на ранніх роках функціонування ЗУАДКу, підкресливши непересічну роль цієї благодійної організації в допомозі українцям в різних куточках світу. Витоки ЗУАДКу сягають Другого конґресу УККА в січні 1944 року, коли відомий політичний діяч і редактор «Америки» д-р Лонгин Цегельський вніс пропозицію створення гуманітарної неполітичної організації, яка б зайнялася українським жертвами Другої світової війни та втікачами. Таку огранізацію під назвою Українсько-американський допомоговий комітет (УАДК) було створено 20 червня того ж року. Ключовою у розвитку організації була роль української громади, яка у відповідь на заклики про збірки та достави гуманітарної допомоги принесла УАДКові майже один мільйон у перших чотирьох десятиліттях діяльности. У липні було опрацьовано перший статут організації, в якому акцент поставлено на допомогу жертвами війни і біженцям в Україні і в Совєтському Союзі. Через півроку після заснування УАДК змінив назву на ЗУАДК і був визнаний американською Президентською Радою, яка видала дозвіл на збіркові кампанії до $300,000. Проте ЗУАДК отримав заборону діяти в совєтській Україні і Совєтському Союзі.

Перші чотири роки інсування ЗУАДКу – це була боротьба за політичний притулок для українських біженців і проти репатріації, яка їм загрожувала з боку Союзу. Після підписання Гаррі Труманом Акту про переміщені особи в другій половині 1948 року, ЗУАДК допоміг переїхати до США понад 200,000 українських скитальців. Доповідач підкреслив віддану працю довголітнього директора ЗУАДКу Володимира Ґалана у розбудову програм організації, яка, за словами генерал-лейтенанта Миколи Багана, «зробила вагомий внесок у розвиток та розбудову Національної Ґвардії, (утримала) активну позицію по об’єднанню українців в усіх країнах світу для захисту недоторканости України».

Спектр сучасних програм ЗУАДКу під проводом президентки д-р Лариси Кий обіймає опіку над сиротами і дітей без батьківської турботи, каліками, старцями, колишніми політв’язнями, воїнами ОУН чи УПА, сучасними раненими воїнами Українських Збройних Сил, Національної Ґвардії та Добровольчих Військових Формацій. Як підсумував О. Рожка, «любов до Української Людини, потреба її правної оборони, заступництва перед офіційними чинниками – військовими, таборовими, державними та міжнародніми авторитетами окреслювали стрижень його діяльности через довгі десятиіття».

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Про сучасні демографічні тенденції в Україні говорили у Філадельфії

У четвер, 31 жовтня, завершився осінній семестр викладів Релігійного Товариства українців-католиків «Свята Софія» США і Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії. Заключну лекцію на тему «Сучасні деморафічні тенденції в Україні» провів Директор НТШ А д-р Василь Лопух. Він проаналізував демографії і фактори впливу на популяцію, розповів про світові тенденції і прогнозні оцінки зміни чисельности населення до 2050 р., а відтак детально зупинився на демографічних тенденціях населення України після 2000 року. В. Лопух говорив про негативний природній приріст населення і демографічне навантаження, про динаміку шлюбів, розлучень, народжуваности, смертности, а також про вплив міґраційних потоків на структуру населення. Доповідь була побудована на матеріялах аналітичних статей і статистичних даних, які описують демографічні тенденції окремих розділів (галузей) демографічної науки.

Доповідач зазначив, що у світі загалом відбувається глобальне старіння населення. Природій приріст зростатиме на усіх континентах за винятком країн Европи, в яких процес депопуляції буде продовжуватися. Відповідно відбувається зменшення населення у працездатному віці. Незважаючи на стійку тенденцію депопуляції, загальна чисельність населення Европи все ж зростає. Це відбувається за рахунок іміґрантів. Найбільша кількість іміґрантів у Европі з країн мусульманського світу. Особливість цієї катеґорії населення є такою, що у них дуже високий коефіцієнт фертильності, тому вірогідними можуть бути 2 наступні варіянти: відсоток европейців зменшиться на (-7%) або (-6%), а мусульманів зросте на (+125%) або (+193%).

«В Україні за період після 2000 року спостерігаємо тенденцію зростання народжуваности, а смертність загалом зменшується, за винятком невеликого росту у 2004-2005 рр. Проте лінія графічного відображення природнього приросту населення лежить у мінусовому просторі. Тільки у 2012 році крива піднімалася до нульової лінії, але зупинилася на позначці (-3.1). Отже, відбувається природнє скорочення населення. У 2013 році цей показник становить (-3.5%), або кожна 1000 населення України зменшується на 3.5 особи. З початком війни Україна несе бойові та не бойові втрати військових та цивільного населення. Станом на кінець лютого, від початку бойових дій загинуло 2,956 вояків і майже 9 тис. отримали поранення. Окім того, загинуло понад 3000 цивільного населення. Безумовно, все це впливає на демографічний стан населення України», – зазначив В. Лопух.

Говорячи про міґраційні тенденції, доповідач наголосив, що із запровадженням демократичних свобод і безвізового режиму з Европейським Союзом транскордонна мобільність населення України стрімко зросла. Існує кілька видів міґраційних потоків: міждержавна міґрація – виїзд/в’їзд на постійне або довготривале проживання; трудова міґрація; освітня міґрація; внутрішня міґрація. Рівень трудової міґрації в Україні практично залишається в тих самих обсягах, що і до років незалежности, а основними країнами міґраційних потоків є країни Заходу і Російська Федерація. Ринок праці в Україні відчуває нестачу кваліфікованих фахівців, водночас число безробітних сягає 2 млн. За оцінками Українського Національного Банку протягом 2016-2017 рр. Україна втратила приблизно 8% робочої сили. Міґрація робочої сили, створює серйозні соціяльні проблеми. Насамперед, вона впливає на інститут сім’ї і спричиняє розлучення, проблеми виховання дітей, тощо. Вона також серйозно впливає на функціонування локальних ринків праці та на зміну структури населення, що відбивається на динаміці природнього приросту.

Події останніх 5 років суттєво вплинули на рішення частини населення України змінити місце проживання і як один із можливих варіянтів це пошук притулку для біженців. Основні країни це – Польща, Іспанія, Німеччина, Італія. Є частина людей, які звертаються за отриманням притулку в РФ.

Підсумовуючи, В. Лопух зазначив, що демографічні зміни в України співрозмірні світовим тенденціям, які супроводжуються негативними процесами і впливають на популяцію населення. З 1994 року відбувається абсолютне скорочення чисельности населення України. Природній потенціял демографічного росту практично вичерпано. Серед позитивних тенденцій доповідач виділив: зростання тривалости життя; скорочення дитячої смертности; скорочення окремих видів захворювань. Негативним залишаються: низький рівень народжуваности; високий рівень смертности в ДТП; бойові та небойові втрати військових на цивільного населення. Загалом, в Україні відбувається депопуляція населення і за прогнозованими розрахунками у 2050 році населення України може становити 32, 9 млн.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Про бл. о. Миколу Конрада говорили у Філадельфії

У четвер, 24 жовтня, на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія»
США та Осередку праці НТШ у Філадельфії відбулася лекція на тему «Блаженний
Микола Конрад: героїчні чесноти у сучасному світі». Доповідь виголосив внук
блаженного д-р Юрій Ісаїв.
Головною метою доповіді Ю. Ісаїва було поділитися реліквіями бл. Миколи Конрада,
висвітлити його героїчні чесноти і порівняти переслідування християн у ХХ й ХХІ ст.
Адже до переслідуваної Української греко-католицької церкви належав його дідо.
Доповідач розповів про життєвий шлях о. Миколи, який народився 16 травня 1876 р. в
Струсові Теребовлянського р-ну на Тернопільщині. Хлопець зростав охочим до науки і
плекав глибоку віру в Бога. Тому батьки віддали дитину до школи отців Салезіян, а ті,
побачивши його здібності, скерували до Рима. Звідти він повернувся доктором філософії
та богослов’я. У 1899 р., у віці 23 років, Микола Конрад був рукоположений на
священника. Разом із дружиною Антоніною виховав четверо дітей. Від 1900 року о.
Конрад – катехит виділової школи й української гімназії у Тернополі, де серед його учнів
був майбутній Патріярх УГКЦ Йосиф Сліпий .
Під час Першої світової війни служив у містечку Угерське Ґрадіште (нині Чехія), згодом
– у таборі інтернованих українців у містечку Ґмюнд (Австрія). У 1917–19 роках – парох у
Тернополі; у період ЗУНР – член міського комісаріяту. У липні 1919 року був
заарештований польською владою, перебував у таборах у Домб’є і Стшалкові. У 1920–29
роках о. Конрад – катехит у гімназіях м. Бережани Тернопільської обл. та в Тернополі. У
1929–39 рр., на запрошення Митрополита Андрея Шептицького, о. Микола був
професором історії філософії та соціології Греко-католицької богословської академії у
Львові й академічним душпастирем Товариства українських греко-католицьких
студентів «Обнова» . О. Микола Конрад видав низку праць, найважливішими серед яких є
«Молодіжна ментальність», «Католицизм», «Основні напрямки новітньої соціології»,
«Лібералізм», «Націоналізм і католицизм», «Націоналізм і сучасний католицизм».
У жовтні 1939 році їхав возом провідати сестру в Яворові . При дорозі побачив
розгублених селян. «Ото які священики, самі утікають, а про нас, людей, не думають», —
крикнув хтось услід. Вони подумали, що отець втікає за кордон. Такі слова глибоко
зворушили отця. Дізнавшись від мешканців села Страдч , що залишились без душпастиря,
разом із дружиною прийняв рішення залишитися на служіння саме там. У той час був
вільний від праці у Львівській Богословській Академії, яку комуністична влада
ліквідувала. Тут о. Микола душпастирював до останнього дня.
Розповідаючи про обставини смерти свого діда, Ю. Ісаїв представив слухачам рясу, у якій
о. Микола вирушив 26 червня 1941 р. уділити намащення хворій жінці зі сусіднього села.
Його супроводжував дяк Володими Прийма. Заарештовані у дорозі назад двома чекістами,
обидва були розстріляні, а тіла покинуті напризволяще у лісі. Лише кілька днів потому їх
віднайшли місцеві селяни. Дружина о. Миколи зберегла рясу свого чоловіка, перешивши
її згодом у сукню, яку носила уже тут, в Америці. Дірка від кулі залишилася під латкою.
27 червня 2001 року о. Микола Конрад був беатифікований під час візиту папи Івана
Павла ІІ до Львова.

Як зазначив доповідач, «історя повторюється і переслідування християн продовжується і у
ХХІ ст. Статистичні дані американського уряду вказують на те, що 80% населення
планети живе в умовах ущемлення релігійної свободи». Тому доля таких людей, як бл. о.
Микола Конрад, повинна нагадувати про необхідність молитви за переслідуваних.
На закінчення вечора присутні мали нагоду отримати реліквії бл. о. Миколи Конрада.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Світлина (автор: Стефан Фартушок)

У Філядельфії говорили про перші політичні процеси у підсовєтській Україні

17 жовтня на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія»
США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філядельфії
відбувся виклад на тему «Перші політичні процеси у підсовєтській Україні».
Доповідь виголосила п провідний науковий співробітник відділу історії
Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України Національної
академії наук України д-р Тетяна Осташко.
За словами доповідачки, поразка національно-визвольних змагань 1917-
1921 рр. в Україні визначила долю багатьох українських політичних і державних
діячів. Більшість з них змушена була емігрувати і на чужині шукати шляхів
подальшої боротьби за національну незалежність. Інші – з різних причин
залишилися на рідній землі, де їм довелося пройти нелегку дорогу поневірянь і
політичних компромісів, яка так чи інакше закінчувалася однаково – політичними
репресіями, позбавленням волі і найчастіше – стратою. Першими цей шлях
судилося пройти українським соціалістам-революціонерам – представникам
наймасовішої в добу Української революції 1917-1921 рр. партії, яка об’єднала
цвіт української соціалістичної молоді, що з притаманним для початку ХХ ст.
захопленням соціалістичними ідеями К. Маркса і максималістським юнацьким
переконанням у невідворотність перемоги світової революції, заходилася будувати
в Україні соціалістичну республіку. Саме засліплення соціалістичними ідеалами
завадило українським есерам розгледіти, що зусиллями більшовицьких лідерів
Російська імперія перетворювалася з абсолютистської монархії на тоталітарну
комуністичну державу, в якій її творці не бачили майбутнього для незалежної
України.
«В той час, коли національні провідники у нескінченних міжпартійних чварах
шукали найбільш оптимальну модель державною устрою і намагалися
задовольнити насамперед соціальні потреби суспільства, російські лідери вели
жорстку боротьбу за відновлення імперії в старих дореволюційних кордонах», –
каже Т. Осташко. Вони впевнено стали на шлях політичних репресій, які повинні
були забезпечити реалізацію цієї мети, і кожен, хто не вкладався у схему, яку вони
пропонували національним політичним елітам, визначалися як вороги нового
радянського ладу і нової влади – влади більшовиків. Намагаючись приборкати
національно-визвольні рухи і в першу чергу в Україні, яка у 1917 р. стала
каталізатором розпаду Російської імперії, комуністичний провід поряд із
збройною боротьбою готує показові судові процеси над лідерами національних
урядів та партій. Одним з перших був організований судовий процес над
активними членами Київської організації меншовиків (21-23.03.1920 р.). Але
справжньою показовою розправою стало засідання Верховного надзвичайного
революційного трибуналу УСРР у «Справі ЦК УПСР», який, за задумом його
організаторів, мав дискредитувати одну з найбільш популярних серед
українського населення політичних сил – Українську партію соціалістів-
революціонерів (УПСР). Засідання відбулося 22-30 травня 1921 р. у Києві у

приміщенні великої зали Пролетарського будинку мистецтв (нині – Національна
філармонія України). «Ні одна справа у судовій практиці нашої Радянської
Республіки не мала такого великого значення і такого політичного резонансу як
справа центрального комітету партії соціалістів-революціонерів», – зазначалося у
преамбулі стенографічного звіту «Справа членів ЦК УПСР» під редакцією
Д.Мануїльського та С.Дукельського, опублікованому у Харкові у 1921 р.
Головними обвинувачуваними виступали провідні діячі цієї політичної сили
(В. Голубович, Н. Петренко, І. Лизанівський, І. Часник, Ю. Ярослав). Але
насправді, засідання революційного трибуналу стало лише заключним актом
слідчої справи, яка тривала понад рік і декілька разів перейменовувалася.
Спочатку вона мала назву «Справа ЦУПОК (Центрального українського
повстанського комітету)», згодом – «Справа урядів УНР» і лише на
завершальному етапі одержала назву, під якою голосно прозвучала на всю
Україну.
«Завдяки розсекреченню матеріялів слідства, які протягом семи десятиліть
були закриті для дослідження, з’явилася можливість розібратися як створювалася
«справа ЦК УПСР» і як судили провідників українського національно-визвольного
руху, через які приниження та поневіряння їм довелося пройти в умовах «влади
трудящих», прихильником якої багато хто з них декларував себе в процесі своєї
політичної діяльності», – підсумувала доповідачка.
На завершення доповіді Т. Осташко відповіла на запитання авдиторії.
Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Світлина (автор: Стефан Фартушок): Тетяна Осташко

У Філадельфії презентували книгу «Справа Василя Стуса»

Постать Василя Стуса цьогоріч у епіцентрі уваги. Нещодавно у прокат вийшов фільм «Заборонений» про життя та загадкову смерть відомого поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України. Вахтанг Кіпіані натомість подарував книгоманам дайджест матеріялів, які пояснюють як і за що насправді судили українського дисидента. Книгу під назвою «Справа Василя Стуса» автор презентував філадельфійській громаді у вівторок, 15 жовтня, на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія США та Осередку праці НТШ у Філадельфії.

Над упорядкуванням цієї роботи автор працював півроку. На майже 700 сторінках книги зібрані матеріяли другої кримінальної справи, яку совєтська каральна система ініціювала проти Василя Стуса в 1980 році. Після неї поет уже не вийшов живим із табору. Загалом, 90% книги– це матеріяли колишнього архіву КДБ УРСР у Києві. Донедавна вони були закриті, проте з 2015 року потрапили під закон про декомунізацію та стали доступними для загалу. Наразі це комплекс документів, які показують історію в нюансах, оцінках, свідченнях, експертизах, довідках. Загалом – 6 томів кримінальної справи. Инші 10% видання – інтерв’ю, публіцистичні твори, що допомагають переусвідомити п’ять років життя Стуса з моменту засуду влітку 1980 року до смерти у вересні 1985 р. Серед них – 12 записів з таборового зошита, у яких змальовано історії співв’язнів. Як зазначив упорядник, «у цьому і є героїзм Стуса – розповідати не тільки про себе».

Вахтанг Кіпіані свідомо обрав для роботи матеріяли другого процесу над Василем Стусом. Тоді його судили не за поетичну творчість, а за громадянську позицію проти совєтської системи, яку дисидент вважав «фашистською». «У цьому томі 1980-го року, кримінальному томі з КДБ, Стус – людина, яку карають, бо він українець, бо він любить людей, бо він бореться за право жити іншим людям», – каже історик. За словами В. Кіпіані, судовий процес був «театром абсурду, в якому кожен грав свою роль». Окрему увагу доповідач присвятив системі захисту В. Стуса, наголосивши на пасивності адвоката Віктора Медведчука, який чітко виконував вказівки влади. Як повідомлялося раніше, В. Медведчук в судовому режимі вимагає заборонити продаж книги «Справа Василя Стуса», адже побачив у ній «образу своєї чести, гідности та ділової репутації».

Видання отримало чимало нагород, як наприклад персональну відзнаку Директорки «Форуму видавців» у Львові Катерини Шевченко. 15 жовтня, за значний внесок у збереження та популяризацію української історії, упорядник книги Вахтанг Кіпіані отримав премію імени Леся Танюка «За збереження історичної пам’яти».

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Світлина (автор: Стефан Фартушок): Упорядник книги «Справа Василя Стуса» Вахтанг Кіпіані