МИТРОПОЛИТ НА ВИГНАННІ

МИТРОПОЛИТ НА ВИГНАННІ
9 лютого 1963 року Патріярх Йосиф Сліпий прибув у “вільний світ”.
У біографічній книзі “Ісповідник між Сходом і Заходом. Портрет українського кардинала Йосифа Сліпого” автор Ярослав Пелікан писав:
Звільнення з ув’язнення прийшло несподівано[1]. Щобільше, добився цього не Йосиф Сліпий, а вибороли його для (і за) Блаженнішого представники «неймовірного тріюмвірату»[2]: президент США [Джон Ф. Кеннеді], папа [Іван ХХІІ] та перший секретар ЦК КПРС [Микита Хрущов]. З цієї причини, найголовнішим аспектом для даного «портрету» Митрополита Йосифа є значення, яке вихід на волю мав у «покликанні» Сліпого.  Насамперед, його звільнення засвідчило те, що Блаженніший ніколи не переставав «думати про Церкву нашу»[3]. Адже як інакше пояснити той детальний план (починаючи від широкомасштабного проєкту Українського Католицького Університету до ідеї патріярхату), втілення якого в життя Митрополит розпочав одразу після повернення в вільний світ, коли не тим, що протягом ув’язнення він креслив і жив потребами своєї Церкви? Як зазначила редакційна колегія його «Творів» Блаженнішого, усі діла на волі «ілюструють його мислення, думки і пляни, які міг він леліяти в неволі»[4]. Протягом першого року на волі Йосиф Сліпий порушив кожне важливе питання, яке займало (а подекуди навіть переслідувало) його в ув’язненні. Часом здавалось, як зрештою спостеріг і сам Блаженніший, що усе його попереднє життя було приготуванням до цих завдань; щобільше, складається враження, що втрачених двадцять років неволі було немовби відшкодовано двадцятьма роками на свободі саме для того, щоб дати Митрополитові Йосифові можливість реалізувати своє покликання; принаймні таке було математичне співвідношення цих років.

 

Найцікавіша зустріч, яку Йосиф Сліпий запам’ятав з часів ув’язнення, було знайомство з генералом Жуковим, який «робив вражіння дуже інтеліґентної людини, визнавався на літературі, театрі, музиці» і попереджав Блаженнішого перед діями, які могли б його «скомпромітувати»[5]. Та найважливішою зустріччю у цьому покликанні Митрополита Йосифа були, мабуть, перемовини із КҐБ в Києві 1961 року, про що виразно свідчить його розповідь. 1961 року його перевезено пасажирським поїздом з Мордовії до Києва, де під час довгих переговорів КҐБ поставив Блаженнішому два питання:

  1. Яким було б його найбільше прохання до Радянського уряду? На це він відповів, що його найбільшим проханням було б привернення статусу, який було отримано до мого арешту.
  2. Друге питання було: яким було б його найменше прохання до Радянського уряду? На це Митрополит відповів:

А) зняти заборону щодо Східної Католицької Церкви в СССР;

Б) повернути Собор св. Юра та митрополичі палати, дати свободу духовенству[6].

 

В результаті, Йосиф Сліпий не отримав ані «максимуму», ані «мінімуму»: «Верховний Совєт»[7] звільний його з тією умовою, що Блаженніший не повернеться до Львова, але виїде до Риму[8]. Ще в ув’язненні він зазначив, що не мав заміру покидати Радянський Союз, «хіба під конвоєм»[9]; однак тепер, «під послухом» (тих слів він вжив під час прийняття призначення на ректора семінарії у Львові майже чотири десятиліття раніше) Блаженніший Йосиф «мусів приїхати до Риму»[10], де решту свого життя він провів як Митрополит на вигнанні.

 


[1] Це випливає із слів о. Івана Хоми (див. Хома (1984)) у вступі до ювілейного збірника «Intrepido Pastori», якому Пелікан завдячує доступ до усіх наявних на той час джерельних матеріялів.

[2] Під такою назвою Норман Казенс (див. Сousins (1972) та україномовний переклад у:  Сліпий, Спомини  (2014):509) подав деталі «з перших вуст. Див. рівно ж: Cousins (1972)  

[3] Сліпий, Спомини 192.

[4] Сліпий, Твори 12:12.

[5] Сліпий, Спомини 165-70.

[6] Сліпий до Анджело Дель’ Аква (Angelo Dell’Acqua), 30.vi.1963, Arch. Pat. 28:277-78.

[7] Сліпий, Спомини 199.

[8] Хома (1984).

[9] Сліпий, Твори 14:475.

[10] Сліпий, Твори 13:152.