19 травня в рамках викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії відбулася лекція д-ра Василя Лопуха на тему «Біженці: трагедія українського народу ХХІ століття». Доповідач накреслив труднощі із висвітленням теми, зазначивши, що ситуація з біженцями в Україні є «складний, динамічний і довготривалий процес. Інформації про кількість «біженців» та «внутрішньо переміщиних осіб» постійно змінються. Відносно достовірні інформації ми маємо про людей, які перетнули кордон, бо прикордонна служба веде належний облік. Окрім того, у різних країнах існують центри реєстрації біженців. Інформації про тимчасовопереміщених людей в межах України існують, але ця статистика не є повною».
Василь Лопух з’ясував різницю між термінами «біженці» і «внутрішньо переміщені особи»; накреслив історичний екскурс в історію біженців українського народу; висвітлив внутрішню географію біженців та міжнародні напрямки руху. За його словами, «у результаті збройної агресії з боку Росії значна частина населення України перетворилася на внутрішньо переміщених осіб (ВПО), шукаючи безпечніші місця на території України (це 7,1 млн на початок квітня), або на біженців за кордоном 5.7 млн., що фактично становить ¼ населення України». Серед країн, до яких подалися українці, лідирує Польща із 3,143 млн. біженців. Відтак, 857 тис. громадян виїхали до Румунії, 551 тис. – до Угорщини, 443 тис. – до Молдови, 392 тис. – до Словаччини, 23 500 – до Естонії (станом на кінець березня), 32 000 – до Литви, 57 000 – до Франції (станом на 18 квітня), 15 000 – до Греції (з них дітей 4500), до 300 – Японія. Проте, слід відзначити, що за повідомленнями Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, станом на 12 квітня в Україну повернулися понад 1 млн. громадян».
Доповідач зупинися на тенденціях нової імміґраційної хвилі українців до США. Він рівнож проаналізував питання ринку праці для біженців в країнах Европи, підкресливши: «Українські біженці – не трудові мігранти. Навіть після того, як вони почнуть отримувати дозволи на працевлаштування у європейських країнах, вони не спричинять значних змін на ринку праці. Близько 90% українців, що шукають прихистку за кордоном, — це жінки та діти. Чоловіки переважно залишаються в Україні. Під час воєнного стану існує заборона виїзду за кордон чоловіків у віці від 18 до 60 років за незначними винятками для деяких категорій. Найбільш затребуваними у ЄС є фахівці зі сфери будівництва та промисловості, медицини та фармацевтики, працівники сільського господарства, складські робітники, зварювальники та слюсарі, водії, кухарі, швачки, няні та домогосподарки».
У підсумку, Василь Лопух проаналізував можливі ризики неповернення окремих груп громадян до України та економічні наслідки війни. Доповідач відповів на запитання авдиторії.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США