В рамках весняного семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці НТШ у Філадельфії у четвер, 16 березня, відбувся виклад на тему: «Роль української жінки в житті Церкви, громади, суспільства в світлі Синодальної програми розвитку УГКЦ “Жива парафія-місце зустрічі з живим Христом”. Доповідь виголосив о. Йосафат Коваль, ЧСВВ.
Доповідач накреслив передісторію, основні віхи та вектори першої загально-церковної пасторальної програми, що охоплює всю УГКЦ по цілому світі в 2010-2020 рр. Дбаючи про добро Народу Божого та шукаючи найефективніших способів оживлення церковного життя, Синодом Єпископів УГКЦ було прийняте рішення розробити план розвитку Церкви, яку творять миряни і духовенство та на яких лежить відповідальність за неї. У 2001 та 2006 роках Синоди Єпископів розробили душпастирський проєкт під назвою «Святість об’єднаного Люду Божого». На Синоді 2009 року, залучивши всю Церкву до анкетування та дослідження, єпископи задумалися над розвитком Церкви на наступне десятиліття і саме на обговоренні цього питання зосередилися на Синоді, який відбувався у 2011 році в Бразилії. Переосмислюючи віру Церкви, владики побачили в парафії місце, яке уможливило б зустріч із живим Христом.
Доповідач детально проаналізував головні пункти програми, серед яких: святість – перше і основне покликання кожної людини; парафія як місце зростання і дозрівання святості християнина; служіння ближньому; Літургійна та особиста молитва; єдність Церкви Христової; місійний дух парафіяльної спільноти; Святі Тайни; пільноти, що творять парафію (прицерковні організації); Свята Літургія – серце парафії та ін. Він порушив питання ролі жінки у реалізації вищезгаданих аспектів, зокрема:
1) яку роль може і повинна відігравати жінка у пізнанні правд віри і втілення їх у повсякденному житті віруючого / ої (Слово Боже і катехизація – Кериґма);
2) участь жінки у літургійному, сакраментальному та молитовному житті Церкви (Літургія та молитва).
3) важливіть і недооцінення жінки у служінні ближньому та найбільш потребуючому (Дияконія).
4) служіння єпископа та священиків у співпраці з вірними – зокрема жінками. Задіяння жінок у церковні структури (Душпастирський провід – управління дарами, талантами кожного/ої).
5) вклад, який може зробити жінка для сприяння єдності (Койнонія-єдність Церкви і парафії).
6) свідчення християнського життя української жінки як приклад місійності (Місійний дух парафії).
Програма «Жива парафія» має своє продовження. Ним є проєкт «Надія, до якої нас кличе Господь». За словами доповідача, він має на меті працювати над душпастирським наверненням, розбудовою мереж сопричастя, стати дорогою зцілення ран і лікування травм, зосередитись на близькості та практичній увазі до вбогих і маргіналізованих, підреслити роль християнської сім’ї як домашньої церкви, поглибити місійність і акцентувати вихід назустріч світові.
У підсумку, о. Йосафат наголосив на важливості та потребі переосмислити роль жінки в житті Церкви. На жаль, дуже часто вона недооцінена або навіть, як не прикро, знехтувана. Треба робити все можливе, а навіть неможливе, щоби привернути жінці гідне місце в Церкві і черпати з багатства жіночості для блага Церкви.
За словами о. Йосафата, коли говоримо про різноманітні служіння у Церкві, «не варто було б поділяти: це служіння для чоловіка, а це – для жінки (за винятком тих служінь, які «зарезервовані» самим Господом: наприклад, священство). Бог сотворив людину – чоловіком і жінкою – разом ми творимо Церкву як Народ Божий, разом є за неї співвідповідальні – і чоловіки і жінки. Всі разом: духовенство та миряни – чоловіки та жінки трудимося для спільного блага».
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США