(Українська) У Філадельфії говорили про історію українського екслібриса

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Тривають семестральні виклади Релігійного Товариств українців католиків «Свята Софія» США у співпраці з Осередком праці НТШ у Філадельфії. 29 вересня з доповіддю про історію українського екслібрису в Україні та діяспорі виступив бібліофілом і збирач екслібрисів Юрій Данилів.

Доповідач представив слухачам частину екземплярів зі своєї колекції, зосередивши особливу увагу на екслібрисах відомих ураїнських діячів діяспори, зокрема пластунів. Як відомо екслібрис (з лат. ех libris означає «із книжок») — це книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книжка. Юрій Данилів зазначив, що з розвитком друкарства освічені книголюби почали поєднувати власницькі написи з елементами, що мали прикрасити книгу. Окрім гербових екслібрисів були популярні тиснені художні зображення символічного або алегоричного змісту. Батьківщиною екслібриса вважають Німеччину.

Із початком книгодрукування (XV ст.) виник новий спосіб позначення книг — наклеювання на внутрішньому боці обкладинки папірця з надрукованим написом «Ex libris» і прізвищем власника книжки. В Україні друковані екслібриси започатковані на межі XVI -VXII ст. До XVIII ст. в екслібрисах переважали зображення гербів власників, а у XX ст. популярними стали сюжетні екслібриси.

Зі швидким поширенням культури екслібрису з’явилися Товариства його шанувальників, перше з яких було засновано в Лондоні в 1891 р., а 1896 р. – в США з осідком в Вашінґтоні. 1905 р. Одним з основоположників Товариства царській росії був українець В. Трутовський, який у тих часах мав найбільшу збірку екслібрисів в імперії.

В квітні 1930 р. в Києві було зорганізовано виставку еклібрисів, а 1931 р. повстав нарешті «Гурток українських екслібрисистів», співзасновниками якого були історик І. Крип’якевич, І. Крушельницький та П. Ковжун. 1932 року у Львові вийшов збірник під назвою «Екслібрис». Серед тогочасних колекціонерів екслібрисів були: Сергій Сільванський (1893-1937), колекція якого нараховувала понад 3500 зразків, була розпродана в час сталінських репресій; Володимир Савонько (1877-1937), колекція якого складалася з 10000 примірників з експонатами переважно XVIII-XX століття та в 1941р. була вивезенна до Російської Національної Бібліотеки; Сергій Фортинський (1906-1971) станом на 1970 р. зібрав 35,000 примірників. В жанрі екслібристики в тогочасній Україні працювали графіки Юрій Нарбута, Микола Самокіш, Павло Ковжун, Мукола Бутович, Ніл Хасевич, Святослав Гординський та інші. Відродження книжкового знаку на Радянській Україні було тісно пов’язане з дисидентським рухом “шістдесятників”.

Доповідач зазначив, що після Другої світової війни велике число українців опинилися поза батьківщиною в таборах переміщених осіб, де з часом зародилося культурно-творче життя, а з ним і зацікавлення екслібрисом. Серед ентузіястів цієї справи та творців клубів екслібристів в Німеччині були Богдан Кравців, Микола Марковський, Яків Гніздовський; у Франції – Андрій Сологуб; в Польщі – В’ячеслав Васьківський та Тирс Венгранович; у Великій Британії – Роберт Лісовський; в Арґентині – Віктор Цимбал; в Канаді – Мирон Левицький та Ліда Палій. У США в царині екслібристики працювали: Яків Гніздовський (1915-1985); Микола Бутович (1896-1961); Любослав Гуцалюк (1923-2003); Едвард Козак (1902-1992); Мирон Білинський (1914-1984); Орест Слупчинський (1925-2017); Роман Василишин-Гармаш (1926-2022). Найвидатнішим збирачем екслібрисів в діяспорі вважають Миколу Кузьмовича.

Юрій Данилів представив екслібриси відомих мешканців Філадельфії, зокрема Леоніда Рудницького, Юрія Перфецького, Евгена Новосада, Григора Лужницького, Олександра Лужницького, Марти Шиприкевич та ін. Відтак, доповідач проаналізував авторську колекцію сорока екслібрисів відомих пластунів, серед яких – Юрій Старосольський, Данило Струк, Орест Субтельний, Мирослав Лабунька, Роман Ференцевич, Ярослав Падох, Богдан Кравців, Ольга Кульмович, Марта та Юрій Кузьмовичі, Христина та Богдан Турченюки,Тереза Бень, Анатолій Прасіцький, Дзвінка Захарчук, Роман Баранецький, родини Ференцевичів, Горбачевських, Гнатківських і Данилівих.

Підсумовуючи, доповідач вказав на негативну динаміку зацікавлення екслібристикою в сучасному світі, зокрема в діяспорі. Головною причиною він вважає зменшенням зацікавлення друкованою продукцією, яку витісняють електронні носії інформації. Відтак Юрій Данилів відповів на запитання присутніх.

Пресслужба Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США

(Українська) У Філадельфії говорили про історію українського спорту в США

22 вересня, в рамках викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці НТШ у Філадельфії, відбулася лекція Євгена Луціва на тему історії українського спорту в Америці з акцентом на діяльності Українського спортового осередку «Тризуб» (УСО «Тризуб»).

Використовуючи архівні світлини та відеоматеріяли, доповідач накреслив основні передумови та етапи розвитку спорту в українській діяспорі США, який розпочався з приїздом біженців Другої світової війни. Ця українська імміграція включала велику кількість видатних атлетів, спортсменів, любителів спорту та активної молоді. З їхньої ініціятиви, в 1949–1950 роках було зорганізувано та засновано спортивний клуб, який згодом став Українським спортовим осередком (УСО), більш відомий українцям як «Тризуб». Українсько-американські чоловічі, жіночі та молодіжні команди брали участь у змаганнях у багатьох видах, але особлива увага приділялася футболу. Таким чином, протягом 1950-х років аматорський футбольний клуб «Тризуб» був визнаний першокласною командою. У 1956 році в Сент-Луїсі команда змагалася у фіналі за Кубок США серед аматорів, але програла з рахунком 1:0 у дуже рівному матчі. УСО був відданий справі збереження історії, традиції, духу та майбутнього українського спорту, особливо в світлі намагання радянського тоталітарного режиму знищити українську національну ідентичність та всі її аспекти.

Продовжуючи підтримувати повну та різноманітну аматорську спортивну програму, наприкінці 1950-х рр. «Тризуб» був готовий до наступного футбольного кроку. У 1957-1958 роках він придбав «Філаделфія Нешиналз» (Philadelphia Nationals), професійну команду Американської футбольної ліги (АФЛ), влучно перейменував її в «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз» (Philadelphia Ukrainian Nationals) і приніс у місто велике число професійних чемпіонатів. Серед головних досягнень «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз» («Тризуб») – шість професійних чемпіонатів AФЛ та п’ять фіналів Відкритого кубка США в 1960-х рр. (і Кубок Льюїса); чотири чемпіонати Відкритого кубка США в 1960, 1961, 1963 і 1966 рр.; перемога в Відкритому кубкові США (US Open), Націоальному кубкові (National Challenge) та здобуття Кубка Льюїса в 1963 р. «Тризуб» був першою футбольною командою в Сполучених Штатах, ігри якої транслювалися по телебаченню. Футбольні команди з усього світу відвідали Філадельфію, щоб зіграти «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз», серед яких: «Манчестер Юнайтед» (Англія); «Манчестер Сіті» (Англія); ФК «Данді» (Шотландія); VFB Штутґарт (Західна Німеччина); «Вулвергемптон Вондерерс» (Англія) і ФК «Ноттінгем Форест» (Англія). У 1967 році «Тризуб» представляв Сполучені Штати на міжнародних змаганнях перед 102 000 вболівальників у Сальвадорі.

У 1983 році клуб придбав 39 акрів сільськогосподарських угідь у місті Горшам, штат Пенсильванія, і перетворив їх на найкращий аматорський футбольний майданчик. Об’єкти зросли до трьох повнорозмірних трав’яних полів, кількох невеликих полів, тренувального майданчика зі штучним покриттям і нещодавно встановленого сучасного повнорозмірного штучного покриття зі світлодіодним освітленням, яке відповідає вимогам Асоціації національної колегії атлетики (National Collegiate Athletic Association). Також є приміщення клубу, клубно-банкетний зал, фестивальний гай, відкрита сцена, танцювальний павільйон та ін.

Понад 50 юнацьких команд, юнаків і дівчат у віковій категорії від 8 до 18 років (що становлять понад 600 членських сімей), грають під прапором «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз» та емблемою України Тризуб. При спортивному центрі діють: футбольна академія, безкоштовна програма Top Soccer для дітей із фізичними та емоційними вадами, а також низка таборових програм для розвитку та підготовки гравців. Клуб спонсорує дві дорослі чоловічі (одна з них – «резервна» команда) та одну дорослу жіночу команду в так званій аматорській лізі команд, які грають в Об’єднаній футбольній лізі Філадельфії, а також беруть участь у національних турнірах Американської футбольної асоціації серед аматорів і Відкритого Кубка США. Одна з чоловічих команд щорічно представляє Україну в турнірі Філадельфійського кубка міжнародної єдности (Philadelphia International Unity Cup).

Після переходу до аматорського спорту, старша команда «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз» здобула серед іншого перемогу в 10 чемпіонатах штату Пенсильванія; 3 чемпіонатах міжокружної футбольної ліги; і кілька разів брала участь у відкритому чемпіонаті 1-го регіону Американської асоціяції аматорського футболу (United States Adult Soccer Association) та чемпіонаті серед аматорів.

Крім того, за останні 5 зіграних сезонів (за винятком невдалого сезону 2019/20 через COVID) доросла резервна команда «Тризуб» здобула чотири перемоги в чемпіонаті Резервних команд Об’єднаної футбольної ліги (сезони 2016/17, 2017/18 і 2018/19).

Двічі на рік, у День пам’яті та у День Колумба, «Тризуб» проводить молодіжні футбольні турніри, які збирають сотні команд з усього Східного узбережжя, Канади та інших країн. Кожна з цих подій значною мірою підтримує благодійні організації, такі як Фонд Тревіса Маніона, допомагє родинам військових, які пожертвували своїм життям за свободу, а також перераховує кошти для програми боротьби з раком молочної залози Fox Chase Cancer Center.

Український Американський спортовий осередок) є некомерційною благодійною установою, звільненою від оподаткування відповідно до статті 501(c)(3).

Пресслужба Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США

(Українська) В Музейно-меморіяльному комплексі ім. Патріярха Йосифа Сліпого відбулося освячення іконостасу

В суботу, 17 вересня, в каплиці Музейно-меморіяльного комплексу «Рідна хата» (ММК) ім. Патріярха Йосифа Сліпого у Заздрості що на Тернопільщині, відбулося урочисте освячення нововстановленого іконостасу. Чин благословення звершив Високопреосвященний Василь Семенюк, Митрополит-Архієпископ Тернопільсько-Зборівський. Митрополита Василія вітала Голова Представництва Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США в Україні Данута Іванкович та учениці Школи шляхетних панянок. В урочистості взяли участь Заступниця голови Микулинецької громади Олена Ясінська, парафіяни церкви Воздвиження Чесного Хреста с. Заздрість, рідні Патріярха Йосифа зі Львова й Тернополя.

У Божественній Літургії з Кир Василієм співслужили представники духовенства Микулинецького деканату, а спудеї Тернопільської вищої духовної семінарії прикрасили богослужіння своїм співом. Звертаючись до вірян зі словами духовної настанови, Митрополит говорив про життєвий подвиг Слуги Богожого Патріярха Йосифа Сліпого, 130-ліття якого вшановуємо цьогоріч. Він зокрема провів паралелі між геройськими чеснотами уродженця Заздрості та українськими воїнами, котрі кладуть на вівтар вітчизни своє життя у боротьбі з ворогом.

На завершення Літургії, Данута Іванкович подякувала авторові іконостасу Олегу Мамедову та іконописцеві Миколі Шевчуку за вишукану мистецьку роботу. Згадуючи усіх причетних до реалізації проєкту, вона зокрема зазначила: «Сьогодні ми складаємо слова подяки численним жертводавцям і добродіям, які своїми датками підтримали цей почин Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США, а також меценатам, завдяки щедрості котрих здійснилася мрія Матері ММК д-р Романи Навроцької: каплиця комплексу зодягнулася у іконостас».

Нагадаємо, що до 130-ліття від дня народження Патріярха Йосифа Сліпого Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США, яке є головним меценатом, реалізувало проєкт встановлення іконостасу. За основу було використано оригінальний макет з архівів д-р Навроцької. Мистецькі доповнення опрацювали Олег Мамедов і Данута Іванкович. В каплиці комплексу відбуваються богослужіння для містян, відвідувачів та реколекційних груп.

Пресслужба Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США

(Українська) Духовно-мистецька програма “Шлях у безсмертя”

(Українська) У Філадельфії говорили про історію міста Заліщики

15 вересня, в рамках осінннього семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці НТШ у Філадельфії, відбулася лекція д-ра Василя Лопуха про історію міста Заліщики. Доповідач побудував свою розповідь на базі цікавих історично-документальних світлин та авторської веб-сторінки www.zalishchyky.net.

Як зазначив В. Лопух, Тернопільщина неймовірно цікава історичними подіями, що відбувалися на її території, архітектурними пам’ятками та визначними постаттями, які народилися, жили або відвідували цей край. Розташовані над Дністром Заліщики набули своєї слави завдяки унікальному мікроклімату, який характеризується за оцінками фахівців як «середземноморський континентальний мікроклімат». Саме тому у міжвоєнний період в роки польської окупації місто отримало назву «Польська рів’єра». Доповідач подав ключові дати з історії Заліщиків: від першої історичної згадки в 1340 р., почерез прийняття офіційної назви 1578 р., набуття статусу повітового в 1774 р., отримання Маґдебурського права 1776 р. до відновлення Україною незалежності.

Зацікавлення історією міста В. Лопух завдячує «Заслуженому вчителеві УРСР, Онисієві (Степановичу) Турові (полтавчанинові), який був неймовірним краєзнавцем. Саме від нього ми дізнавалися про різні цікаві події в нашому краї, які не вивчалися за шкільною програмою. Він прищеплював нам любов до рідного краю, до її історії, а його розповіді глибоко запали в пам’ять», – поділився доповідач.

Уже на еміґрації В. Лопух створив веб-сторінку, присвячену історії Заліщиків, зібравши у ній сотні унікальних фотографій з різних епох. Він зокрема розповів про структуру сайту, у якому серед інших є розділи: Архів, Art Gallery, Collection, Village, Video. Розділ «Архів» налічує 12 галерей, які розповідають про місцеві готелі, Дністер, каньйон, мешканців та відвідувачів, мапи, мости, місто, особистості, палац, панораму, пляжі та поштові картки. У галереї «Дністер» зібрано фотографії з видами річки і відпочинку відвідувачів. Серед цих світлин є цікаві картки авторства Йосифа Чемлонського «Ніч над Дністром», «Над Дністорм» (1875 р). У галереї «Люди» зібрано 195 портретних або групових фотографій, на яких пізнаємо Осипа Маковея, Юхима Бохко та вояків «Запорозької Січі» 1919, Івана Покутного, правнука Шевченка в школі (1961), Союз Українок с. Добровляни (1935). Галерея «Мапи» цікава тим, що тут можна бачити унікальні архівні карти з 1764-1884 рр. Мега-унікальною можна вважати галерею «Особистості», адже тут впорядковано колекцію фотографій видатних людей, які народилися, жили або якийсь час перебували в Заліщиках, а це: Василь Бараник – Сенатор Сейму Польської республіки; Михайло Дмитреко – мистець-монументаліст сакрального мистецтва (похований в Савт-Бавнд-Бруку); Олена Теліга і Дмитро Донцов; Тадеуш Дідушицький – польський граф українського походження (за деякими переказами, він – один із нащадків роду княза Василька, брата короля Данила); Євген Маланюк; Патріярх Мстислав; Симон Петлюла і Юхим Божко; Джон Рід, його товариш англійський журналіст Бордман Робінсон і Великий князь Міхаіл Романов; Юрій Шевельов та інші.

У розділі COLLECTION зібрано світлини, що їх передали до цифрового архіву конкретні люди, або ж дозвіл розміщення фотографій автор отримав з колекцій інших веб-сайтів. У розділі розділі VIDEO знаходяться сюжети «В долині Дністра (1937)», «Залізнична колія (1930)», «Володимир Палагнюк (1955)», «17 Фестиваль фольклорного мистецтва (Франція)», «1979 Чернівецьке телебачення».

На завершення, Василь Лопух відповів на запитання присутніх.

(автор світлин: Галина Василиця)

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Заліщики:цікаві історії про місто у фото та відео архіві – YouTube

(Українська) Ярмарок рукоділля

Субота, 5 листопада

9:00am – 1:00pm

Craft Show

(Українська) Про повернення Патріярха Йосифа Сліпого на рідну землю говорили у Філадельфії

Про повернення Патріярха Йосифа Сліпого на рідну землю говорили у Філадельфії

Розпочалися семестральні виклади Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США у співпраці з Осередком праці НТШ у Філадельфії. Інавгураційна лекція була присвячена 30-літтю перепоховання Патріярха Йосифа Сліпого у Львові 27-29 серпня 1992 р. Своїми спогадами очевидця поділився учасник події академік Леонід Рудницький.

«Разом із тогочасною Головою Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) д-р Романою Навроцькою та іншими членами Патріярхального Товариства я мав цей великий привілей і честь брати участь у цих знаменних подіях. Важко, а то й неможливо описати вражіння і думки, коли ми з Ромою Навроцькою вийшли з літака і побачили ту безкрайну масу народу, що з’явилася на летовищі привітати труну Патріярха. Виглядало, наче Львів залило безмежне море народу, на яке усміхалося блакитне небо України у радіснім сяйві сонця. В хвилину цього потрясаючого відчуття прийшли мені на думку слова одного високопоставленого ватиканського урядовця, який, зустрівшись з Патріярхом коротко після відмови Ватикану визнати Патріярхат, сказав до нього: «Ви самотні». Вістка про ці слова рознеслися в українській громаді, особливо у Північній Америці, і вони стали поштовхом до різних поїздок-паломництв до українського Риму та демонстрацій проти Ostpolitik Ватикану. Не знаю, чи той чиновник усвідомив собі, який ефект його слова матимуть на українських мирян. Але після них Блаженніший ніколи не був самотній, навіть після його відходу у вічність», – згадує Л. Рудницький.

Доповідач детально описав окремі події урочистості перепоховання, маршрут якого співпадав до певної міри з похоронною процесією Митрополита Андрея Шептицького в листопаді 1944 року. На кожному етапі ходи до собору, яка зупинялася біля Ратуші, університету, Дзвіниці св. Духа, на площі Маркіяна Шашкевича звучали співи, молитви і пропам’ятні виступи між іншим ректора університету ім. Івана Франка проф. Івана Вакарчука та Василя Колодчина, Голови УПСО.

У п’ятницю, 28 серпня, в Дзеркальній залі Львівського політехнічного інституту відбулася Наукова конференція, у програмі якої були передбачені доповіді Владики Павла Василика; о. Д-ра Івана Хоми; проф. Василя Ленцика; п. Люби Дволіт, родички Блаженнішого; проф. Дмитра Крвавича; відомого дисидента Івана Геля; д-р Романи Навроцької; проф. Мирослава Лабуньки та ін.

29 серпня в Театрі Опери і Балету відбулася урочиста академія, на якій виголосив слово перший Президент вільної України Леонід Макарович Кравчук. Він закінчив свій виступ такими словами: «Були часи, коли з України відлітали в чужину її діти, розліталися у світ сини і доньки України. А сьогодні у цей пам’ятний день бачимо, що прах кращих синів України, їх пам’ять, їх мудрість назавжди повертається в Україну і більш ніколи їм не доведеться поневірятися на чужині. Тож схилімо свої голови перед прахом Патріярха Йосифа Сліпого!»

Л. Рудницький підсумував, що «повернення на рідну землю, до Вільної України, було логічним завершенням туземної мандрівки Патріярха Йосифа Сліпого. Присутність на перепохованні представників різних конфесій та народів ще раз показала, що Блаженніший був не лише патріярхом, але свого роду етнархом без державного народу».

В рамках викладу відбулася презентація багатомовного видання «Завіщання» Патріярха Йосифа Сліпого, яке побачило світ заходами Товариства «Свята Софія» США з нагоди 130-ліття від дня народження Блаженнішого. Збірник представила упорядниця д-р Ірина Іванкович. Присутні переглянули відео сюжет про перенесення тлінних останків Патріярха Йосифа до крипт Собору св. Юра у Львові.

На завершення вечора, присутні привітали академіка Леоніда Рудницького з 87-літтям.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

(Українська) Вшанування пам’яті про Патріярха Йосифа Сліпого у його родинній Заздрості.

Пам’ять про Патріярха Йосифа Сліпого вшанували в його родинній Заздрості

7 вересня минає 38-ма річниця відходу у вічність Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого (1892-1984). Пам’ять про великого уродженця Поділля вшанували в його родинному селі Заздрість що на Тернопільщині. Відзначення співорганізували Заздрістська гімназія ісеня Йосифа Сліпого і Представництво Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США в Україні. В рамках мистецької програми звучали вірші про Ісповідника Віри у виконанні учениць 9-го класу Катерини Гулимчук, Тетяни Мельничук, Анни Фундалевич. Спогадами про Патріярха поділилися колишня директорка школи Дана Петровська (Дичковська) і відомий меценат Богдан Тернопільський. Він зокрема заохотив молоде покоління пишатися своїм краянином і бути його гідними земляками.

О. Андрій Козак, парох церкви Воздвиження Чесного Хреста у Заздрості, відслужив панахиду за душу Патріярха Йосифа. До погруддя Патріярха було покладено квіти. На завершення відзначень учасники заходу помолилися біля гробу батьків Йосифа Сліпого.

Нагадаємо, що Йосиф Сліпий відійшов до дому Небесного Отця 7 вересня 1984 р. у Римі. З цього приводу світові й церковні очільники надіслали численні телеграми та співчуття на руки наступника Патріярха, Мирослава-Івана Любачівського. Серед них – тогочасний Президент США Рональд Рейґан, який зокрема зазначив: «Коли ми пригадаємо, що Кардинал Сліпий провів 18 років у совєтських в’язничних таборах, коли роздумуємо над тим, що він був засуджений до ҐУЛАҐу, бо відмовився зрадити свою Церкву, ми бачимо могутність і силу людського духа, яка стала очевидною (…) Відданість кард. Сліпого Богові та справі свободи людини були незрушимі, не зважаючи на те, що його карали засланням за його переконання. З огляду на його надхненне життя, він здавна є символом Божої сили та людського духа, і ним завж- ди дорожитимуть не тільки українці, але й чоловіки й жінки доброї волі усіх націй».

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

(Українська) Спогад про повернення на рідну землю Патріярха Йосифа Сліпого (27-29 серпня 1992 р.Б.)

Леонід Рудницький

Дні 26 до 30 серпня 1992 року творять важливу епізоду в новітній історії України, а особливо в історії Української Церкви. Є це час перепоховання тліннних останків св. п. Патріярха Йосифа Сліпого, що їх перенесено з крипти Собору св. Софії в Римі до Собору св. Юра у Львові.

У своєму «Заповіті»[1] зафіксовано його знаменні слова: «Поховайте мене в нашому Патріяршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український Нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі Святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея».

Учасники тих святочних днів, які зі всіх сторін світу тоді прибули до княжого города Львова, ніколи не забудуть ті хвилини святості, поєднання у Христі, у дусі любові тієї маси народу, яка витала повернення Патріярха до його туземної батьківщини. Разом із тогочасною Головою Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) д-р Романою Навроцькою та іншими членами Патріярхального Товариства[2] я мав цей великий привілей і честь брати участь у цих знаменних подіях. Наводжу тут два абзаци з репортажу Миколи Галева, тодішнього редактора журналу «Патріярхат»[3]:

26 серпня 1992 року в соборі Св. Софії у Римі, де у його підвалі спочивало тіло св.п. Патріярха Йосифа, Владика Мирослав Марусин відправив архиєрейську Службу Божу і Панахиду за спокій душі Патріярха Йосифа [у відправах я брав участь разом з д-р Романою Навроцькою-прим.авт.]. 27 серпня, в ранніх годинах, з усіма церковними приписами і почестями домовину з тлінними останками Патріярха Йосифа зложено до українського військового літака, який на доручення міністерства військових справ України прилетів до Риму.

27 серпня 1992 р. о другій годині дня, львівського часу, на летовищі у Львові зустріли домовину з тлінними останками Патріярха Йосифа Глава Української Католицької Церкви Патріярх Мирослав-Іван, Патріярх Мстислав УАПЦеркви, Архиєпископ Андрій Горак УПЦеркви московського Патріархату, Архиєпископ Мар’ян Яворскі Римо-католицької Церкви у Львові, Архиєпископ Антоніо Франко — папський нунцій України, римо-католицький єпископ Маркіян Трофим’як, українські владики в Україні і Митрополит Максим Германюк і Владика Ісидор Борецький з Канади та Владика Михайло Гринчишин з Франції і разом з ними були сотні тисяч вірних[4].

Важко, а то й неможливо описати вражіння і думки, коли ми з Ромою Навроцькою вийшли з літака і побачили ту безкрайну масу народу, що з’явилася на летовищі привітати труну Патріярха. Виглядало, наче Львів залило безмежне море народу, на яке усміхалося блакитне небо України у радіснім сяйві сонця. В хвилину цього потрясаючого відчуття прийшли мені на думку слова одного високопоставленого ватиканського урядовця, який, зустрівшись з Патріярхом коротко після відмови Ватикану визнати Патріярхат, сказав до нього: «Ви самотні». Вістка про ці слова рознеслися в українській громаді, особливо у Північній Америці, і вони стали поштовхом до різних поїздок-паломництв до українського Риму та демонстрацій проти Ostpolitik Ватикану. Не знаю, чи той чиновник усвідомив собі, який ефект його слова матимуть на українських мирян. Але після них Блаженніший ніколи не був самотній, навіть після його відходу у вічність.

Жалібна процесія з домовиною урочисто вирушила з летовища до Преображенської церкви. Слід згадати, що маршрут співпадав до певної міри з похоронною процесією Митрополита Андрея Шептицького в листопаді 1944 року. На кожному етапі ходи до собору, яка зупинялася біля Ратуші, університету, Дзвіниці св. Духа, на площі Маркіяна Шашкевича звучали співи, молитви і пропам’ятні виступи між іншим ректора університету ім. Івана Франка проф. Івана Вакарчука та Василя Колодчина, Голови УПСО.

Я був приємно здивований організацією події, яку підготував Почесний комітет на чолі з Патріярхом Мирославом Іваном Любачівським, Митрополитом Максимимо Германюком, Митрополитом Стефаном Суликом і Архиєпископом Володимиром Стернюком. Останній з них був людиною великої відваги, адже завдяки йому Українська Греко-Католицька Церква повернула собор св. Юра. Про цю святиню українського народу згадав у своєму глибоко вдумливому і зворушливому слові[5] наслідник Патріярха Мирослав-Іван кардинал Любачівський, кажучи:

Нехай цей Собор Святого Юра і його крипта стане місцем паломничання українців з рідного краю і поселень, а головно нехай стане джерелом молитви, снаги і сили для майбутніх поколінь. Бо ми – нащадки наших предків, не сміємо і не можемо інакше поступати, як це передали нам у спадщині батьки наші. А те, що нам передають Йосиф Сліпий і Андрей Шептицький, – це ідеали вірности Богу, любов до волі і свободи, пошани до людини, створеної на образ і подобу Божу, любов до науки і знання, бажання єдности нашої Церкви і народу, оце «бути собою» і завершення патріярхатом Церкви Руси-України.

29 серпня в Театрі Опери і Балету відбулася урочиста академія, на якій виголосив слово перший Президент вільної України Леонід Макарович Кравчук[6]. Того ж 1992 року в травні він відвідав Філадельфію, де його вшановано почесним докторатом ЛаСальського університету і бенкетом. У цій промові Кравчук підкреслив, що в Україні почався час духовного відродження. Він також звернув увагу на відношення Церкви до держави, підкресливши конечність невтручання останньої в церковне життя та забезпечення свободи совісти. Президент закінчив свій виступ такими словами: «Були часи, коли з України відлітали в чужину її діти, розліталися у світ сини і доньки України. А сьогодні у цей пам’ятний день бачимо, що прах кращих синів України, їх пам’ять, їх мудрість назавжди повертається в Україну і більш ніколи їм не доведеться поневірятися на чужині.

Тож схилімо свої голови перед прахом Патріярха Йосифа Сліпого!»

Повернення на рідну землю, до Вільної України, було логічним завершенням туземної мандрівки Патріярха Йосифа Сліпого. Присутність на перепохованні представників різних конфесій та народів ще раз показала, що Блаженніший був не лише патріярхом, але свого роду етнархом без державного народу, якого – в дусі Шевченка – він завждт повчав: «Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим.. Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноги в Україні, піднеси свою голову, випростуй свої рамена.. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!..»

[1] З нагоди 130-ліття від дня народження Патріярха Йосифа Сліпого побачив світ унікальний збірник «Заповіту» у дев’яти мовах. Заходами Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А), заснованого Блаженнішим Йосифом в 1974 р., ця книга сьогодні потрапила до читачів в різних куточках планети.

[2] Серед членів делегації зі США були між іншим: Василь Колодчин, Голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО); Мирослав Лабунька, заступник Голови УПСО; Тетяна Цісик, членкиня ТССА, яку Блаженніший тепло називав «Мати Тетяна». Наймолодшою учасницею була Леся Головчак, донька завзятих патріярхальників Галини і Юліяна Головчаків, якій Патріярх Йосиф Сліпий уділив Таїнство Хрещення в церкві Христа Царя у Філадельфії під час візиту 1973 року, яку ми називали «візитацією». З Риму до Львова прибули також: не визнаний на той час Ватиканом Преосвященний Іван Хома, якого Патріярх називав «Владика Святий»; колишній особистий секретар Блаженнішого о.д-р Іван Дацько; о.д-р Іван Музичка, ректор УКУ в Римі.

[3] «Патріярхат», ч. 1992.

[4] Слід зазначити, що більшість тогочасних українських єпископів не підтримували відкрито змагу за Патріярхат.

[5] Слово, виголошене 29 серпня 1992 року на Академії в пам’ять св. П. Патріярха Йосифа у Львівському оперному театрі.

[6] Повний текст промови видрукувано у журналі «Нові дні»//число 512-513, листопад-грудень 1992, та у журналі «Патріярхат» ч. 1992.