У четвер, 19 березня, в рамках весняного семестру академічних вечорів в Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США, відбулася лекція Юрія Даниліва на тему «Українська еміґрація на Далекому Сході».
Доповідач окреслив поняття еміґрації, її типи та географію Далекого Сходу, зосередившись на історії українського заселення регіону Зеленого Клину — території сучасних Амурської, Приморської, Хабаровської та Камчатської областей.
Масове переселення українців розпочалося у другій половині ХІХ століття після приєднання цих земель до Російської імперії. Серед перших переселенців переважали вихідці з Полтавщини, які засновували нові поселення й розвивали господарство. У 1863 році виникло перше українське село Троїцьке. Наприкінці ХІХ століття українське населення регіону швидко зростало — подекуди воно становило понад половину мешканців. Важливим чинником колонізації стало будівництво Транссибірської та Китайсько-Східної залізниць, що сприяло формуванню українських громад у Маньчжурії, зокрема в Харбіні, Мукдені, Далянь (Дасієні) та Кіріні.
Доповідач наголосив, що українці Зеленого Клину зберігали традиційну культуру, мову й релігійні практики, селилися компактними громадами, відтворюючи звичне соціальне середовище. На початку ХХ століття активізувалося громадське та політичне життя: виникали кооперативи, професійні спілки, товариства «Просвіти», українські театральні гуртки, хори, а також періодичні видання. У 1917–1918 роках відбулися кілька всеукраїнських з’їздів діячів і мешканців Далекого Сходу, які обговорювали питання культурної автономії та перспектив державотворення українців у регіоні.
Після встановлення радянської влади розпочалися переслідування українських організацій, заборона україномовної освіти й репресії проти національного активу. У 1920-х роках частина українців емігрувала до Маньчжурії, де сформувалися нові осередки громадського життя. У Харбіні діяли українські культурні й політичні інституції, було відкрито Народний дім, створено військові та молодіжні організації. У 1930-х роках українське середовище зазнало нових змін унаслідок японської окупації Маньчжурії та заборони більшості українських структур, після чого єдиною легальною організацією залишилася Українська національна колонія.
Події Другої світової війни та наступ радянських військ у 1945 році спричинили масові арешти українських діячів і нову хвилю переселення. Частина українців евакуювалася до Шанхаю та Тяньцзіня, а згодом — за допомогою міжнародних організацій — до Філіппін, Тайваню, Канади та США.
Упродовж ХХ століття міграція українців на Далекий Схід тривала як з економічних причин, так і внаслідок примусових депортацій, колективізації, Голодомору та політичних репресій. За різними оцінками, від 1860-х років до кінця радянської доби до регіону переселилося близько 2–3 мільйонів українців. Водночас через відсутність умов для розвитку національного життя значна частина громади з часом зазнала русифікації.
З послабленням радянського режиму наприкінці 1980-х років почалося відродження українського громадського руху. У 1993 році у Владивостоці відбувся Всеукраїнський далекосхідний з’їзд, на якому було створено об’єднання «Зелений Клин». У середині 1990-х років у регіоні діяли українські товариства, відновлено видання української преси та роботу недільних шкіл.
На завершення лекції Юрій Данилів порадив літературу та історичні джерела для глибшого ознайомлення з історією української еміґрації на Далекому Сході.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США
