Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Леонід Рудницький
Ірина Іванкович

Кого українці надзвичайно люблять і шанують, того обезсмертнюють в піснях, віршах, літературі. Ніщо інше не віддзеркалює так величі даної людини, бодай в українському контексті, як її увіковічнення в світі мистецтва. Прикладом цього може послужити Патріярх Йосиф Сліпий (1892-1984), про якого вже втретє перевидано антологію поезій «Серця живе джерело» (2013). Про Слугу Божого Митрополита Андрея, якого також прославили українські і неукраїнські поети і письменники, ще досі не було такої студії, а її безумовно варто зробити. Ці наші два провідники Церкви мають багато спільного. Обидва вони посвятили ціле своє життя для своєї Церкви і народу, обидва терпіли муки заслання, обидва мужньо і з великою стійкостю були свідками зруйнування їхньої Церкви та спустошення їхньої батьківщини і обидва не зламалися під жорстоким тиском фізичних і психічних тортур. Обидва увійшли в історію нашої Церкви, нашого народу, як і в історію Вселенської Церкви. Факт, що діла і терпіння цих двох мужів Церкви знайшли відгук серед поетів і письменників не тільки українських, але теж й інших народів, чи не найбільш яскраво висвітлює їхню велич, їхню святість.

Відтак, з нагоди року Митрополита Андрея Шептицького (1865-1944) у львівському видавництві «Артос» побачила світ антологія літературних творів, присвячених Слузі Божому, під назвою «Покликаний». Ідею видання такої праці наприкінці 2014 року запропонував Голова Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія», США (ТСС А) академік НАНУ Леонід Рудницький і запалив нею рівно ж мене. Почалися розшуки відповідного поетичного та прозового матеріялу з численних друкованих і архівних матеріялів минувшини та сучасності в Україні й за кордоном. Великою допомогою у цьому стали Дмитро Штогрин, професор Іллінойського університету (Урбана-Шампейн, США); Олександер Лужницький, Голова Осередку праці НТШ у Філядельфії; Оксана Гайова, Директор Державного архіву у Львові; Михайло Перун, Директор видавництва «Артос»; о. Марко Ярослав Семеген, Президент Релігійного Товариства «Свята Софія» в Римі.

Відтак, до антології увійшли 37 літературних творів, присвячених Слузі Божому Андреєві, авторства 29 українських та іноземних мистців слова. Серед них: Богдан Лепкий, Василь Барка, Василь Щурат, Леся Храплива-Щур, Євген Іванків, Роман Завадович, Євген Березинський, Остап Грицай, Ірина Калинець, Анна Волинська, Богдан Стельмах, Кароліна Ляйб, Юзеф Лободовський та інші. Вступне слово до видання написав Блаженніший Любомир Гузар. Вітдак, слідує літературознавча стаття авторства упорядників під назвою “Образ Митрополита Андрея Шептицького в літературі”. Наприкінці книги вміщено короткі біографічні дані про авторів. Обкладинку прикрасив портрет Митрополита Андрея авторства відомого у діяспорі маляра Бориса Макаренка. Видання здійсненo за ініціятиви та фінансування Релігійного товариства українців католиків «Свята Софія» США.

Тема Митрополит Андрей Шептицький та література заслуговує на особливу увагу, адже Слуга Божий й мав визначний вплив як на письменників сучасної йому доби, так і на наступні покоління мистців слова. Він, скажімо, глибоко зрозумів вартість Івана Франка як поета для українського народу. Це найкраще виявляється в його «апології» поета, написаної до Філядельфійського єпископа Константина Богачевського в десяту річницю смерти Каменяра. Як відомо, Кир Константин звернувася до митрополита Андрея «з просьбою видати духовенству заборону участи в культі Франка»[1]. Відповідь митрополита Шептицького, написана елегантною дипломатичною, але цілком недвозначною мовою, ясно виказує, що він був дуже добре обзнайомлений з тогочасної громадсько-церковною ситуацією в Америці й що він добре знав психіку свого народу, як в Україні так і на поселеннях сущого, а найважливіше, що він збагнув творчість Івана Франка і її майбутнє значення для української культури[2]. Ось кінцевий абзац відмови Митрополита Андрея Кир Константинові Богачевському: «Якби І. Франко був того роду письменником, що атеїзм, матеріялізм і раціоналізм становили б головне поле його творчости, тоді, безумовно, ми явно заборонили б брати участь в його культі не тільки духовенству, але і всім вірним, бо, шануючи його память, висказували б вірні признання його безбожному світоглядові і пропагували б той світогляд. Але в творчості І. Франка атеїзм і матріялізм займає тільки незначне, спорадичне місце, а головне місце займають посередньо чи безпосердньо національні і патріотичні теми. Ще до того так є, що Франко не був глибоким мислитилем, а радше енциклопедистом, і ті місця, де він розвиває свій атеїзм і матеріялізм, мають тільки марну силу. Зате національні і патріотичні теми умів він опрацювати сильніше і вартісніше, так […] що Франко остане в будучності памятний лише як поет націоналіст-патріот»[3].

В зібраних у антології творах кристалізується образ Великого Митрополита у всій багатогранності його особистості. Для Богдана Лепкого, наприклад, Митрополит Андрей – це спаситель народу в часі загрози його культурного одичіння. Мотиви Божої ласки, заслуженої для українського народу праведним життям Слуги Божого – це провідна думка, підкреслюють її підкреслили у своїй поезії про Митрополита Андрея Іванна Савицька, Ірина Вацлавів, Леся Храплива, Роман Завадович та інші. Василь Барка у епічній поемі «Судний степ» присвячує чимало рядків Митрополитові Андреєві. Вже самі заголовки поодиноких розділів твору, що відносяться до Митрополита, подають нам його образ. Ось епітети, якими Барка описує Слугу Божого: «Високий Ієрарх» (десять пісень мають цей заголовок), «Святитель всіх», «Постійно-Доброчинець», «Митрополит-Рятівник Приречених» (три пісні під таким заголовком) і «Провісник єдности».

Серед мистців слова новітньої доби, які присвятили Митрополитові свої поетичні рядки і які творили й надалі творять в Україні, слід згадати Богдана Стельмаха та його поему «Андрей», Ірини Калинець та її ораторію «Іду. Накликую. Взиваю», Тетяну Домашенко та її вірш «Апостол єдності», Наталію Назар та її «Віршовану біографію Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького», Анну Волинську з її ораторією «Я Тебе кличу», присвяченою 150-літтю від дня народження Слуги Божого Митрополита Андрея.

Тут слід згадати, що образ Митрополита Шептицького змальовано рівнож у творах не-українських поетів, серед яких австрійка Кароліна Ляйб із віршем “Dem getreuen Oberhirten” (Вірному Архипастиреві, 1918); поляк Юзеф Лободовський, який присвятив йому другий вірш у своєму «Триптику про замучену Церкву» (1954); австралієць Морріс Вест змалював його образ у повісті The Shoes of the Fisherman (Постоли рибалки, 1963)[4].

Навіть більше ніж у поезії Мирополит Андрей живе у прозових творах. Згайдаймо тут нарис ескізів Романа Купчинського під заголовком «Три моменти» (1948), оповідання Дарії Ярославської «Покликаний» (1982) і повість Меріяма-Лужницького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до Матері» (1982), англомовний переклад авторства Романа Ореста Татчина якої побачив світ 1983 року в США.

Сподіваємося, що ця книга послужить ще одним штрихом до портрету Митрополита Андрея Шептицького, що його пам’ять сьогодні вшановуємо цим камеральним зібранням.

 

[1] Повний тексть цього листа єпископа Константина Богачевського видрукуваний у творі: Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріяли 1899-1944. Том ІІ. Церква суспільне питання. Книга 2. Листування. За редакцією Андрія Кравчука. Див.: Док. №108 ю, С. 785-787.

[2] Рудницький Леонід. Іван Франко й Андрей Шептицький: до історії взаємопізнання двох велетнів духа//Іван Франко: дух, наука, думка, воля. Матеріяли Міжнародного наукового конґресу, присвяченого 150-річч. Від дня народження Івана Франка (Львів, 27 вересня-1 жовтня 2006 р.), Том 1. – Львів: Видавничий центра ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – С. 54-66.

[3] Ibid, с. 65.

[4] Iryna Ivankovych. Standing in The Shoes of the Fisherman: Cardinal Josyf Slipyj and Kiril Lakota// The Ukrainian Quarterly, LXXI, Numbers 1-2, Spring-Summer 2015.