11 квітня, в 79-ту річницю арешту єпископів Української Греко-Католицької Церкви, розпочався еместр викладів в Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США, присвячений ювілеєві його 50-ліття. Першу доповідь в рамках весняного циклу виголосила українська історикиня, архівознавчиня, докторка історичних наук, професорка, завідувачка кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, головна редакторка журналу «Архіви України» Марина Палієнко.
За словами доповідачки, Митрополит Андрей Шептицький та патріярх Йосиф Сліпий розуміли вагу та значення освіти і культури у розвитку нації і держави, плеканні духовних цінностей та історичних традицій, а також у збереженні документальної спадщини та архівів як важливої складової «генетичного коду» нації. Останні з них у сукупності становлять великий документальний комплекс, окреслений поняттям «Архівна україніка», яка включає документи як українського, так і іноземного походження, що стосуються української історії та культури, і перебувають на зберіганні в державних, громадських, приватних архівах і документальних зібраннях зарубіжних країн. Створені в результаті діяльності політичних, громадських, культурних, церковних (релігійних) організацій, установ, товариств і окремих осіб, найбільші з них у міжвоєнний період знаходились на теренах європейських країн, а під час Другої світової війни та у повоєнний період зазнали значних переміщень, і сьогодні важливі за обсягом та інформаційним потенціалом зібрання україніки зберігаються в США та Канаді. Відтворити історію цих колекцій та роль А. Шептицького, а згодом Йосифа Сліпого у їх збереженні, стало можливим завдяки вивченню як українських архівів, так і зарубіжних, в тім приватних, архівних зібрань.
Усвідомлюючи історичне значення архівів та їхню роль у суспільному й культурному житті українського народу, у плеканні національно-державницьких традицій, митрополит Андрей Шептицький доклав усіх зусиль для збереження документальних збірок Уряду ЗУНР, які після припинення діяльності останнього перебували у Відні. На початку 1930-х рр. з ініціятиви митрополита у Відні було створено осередок Національного музею, а опіку над згадуваними збірками за дорученням митрополита здійснював парох Церкви св. Варвари у Відні о. Мирон Горникевич, який упродовж багатьох років уживав усіх заходів для збереження їхньої цілості. Головною умовою митрополита А.Шептицького була передача архіву в майбутньому незалежній Українській державі, а також, за змогою, компенсація його видатків з боку держави.
Проф. Палієнко підкреслила, що Митрополиту А.Шептицькому належить також важлива роль у збереженні архіву визначного українського політичного діяча та вченого В’ячеслава Липинського. Слід зазначити, що саме завдяки зусиллям митрополита Андрея Шептицького “віденські” українські архіви були збережені в міжвоєнний період і в роки Другої світової війни, а після її закінчення уникли сумної долі численних українських еміграційних архівів, зокрема “празьких”, які потрапили до радянських спецсховищ і згодом використовувались в оперативних цілях. Доповідачка наголосила на вагомій ролі о. Теофіла Горникевича в упорядкуванні українських збірок в Австрійському архіві, процес, який первісно відбувався у співпраці з апостольським візитатором українців у Західній Європі архієпископом Іваном Бучком а відтак – з благословення звільненого у 1963 році з сибірсього ув’язнення Митополита Йосифа Сліпого. Основний обсяг робіт з упорядкування архівів ЗУНР був виконаний Т. Горникевичем упродовж 1963–1965 рр. Станом на березень 1965 р. ним було упорядковано вже близько 300 коробок (картонів) архівних справ. Під час зустрічі о. Т. Горникевича з Й. Сліпим у Римі наприкінці серпня 1967 р. було прийнято рішення про перевезення архівних збірок з Відня до Риму. 22 квітня 1968 р. Т. Горникевич одержав в Австрійському державному архіві (на підставі листа генеральної дирекції № 1399/67 від 18 грудня 1967 р.) українські архівні збірки, які перебували там на зберіганні як депозит митрополита Йосифа Сліпого, і того ж дня відправив їх транспортом до Ватикану. Таким чином, цінні українські архівні зібрання, у т. ч. політичні архіви ЗУНР, були збереженні завдяки зусиллям митрополита Андрея Шептицького, оо. Мирона і Теофіла Горникевичів в Австрії впродовж 1930-х – 1960-х рр., і у 1968 р. завдяки патріярху Йосифу Сліпому були перевезені до Риму і долучені до архівного зібрання Українського католицького університету, де вони зберігаються і донині.
Важливо зазначити, що нові можливості для вивчення цих документів створило інформаційне суспільство. Упродовж липня 2017– серпня 2018 рр. співробітники кампанії «Архівні інформаційні ресурси» працювали над реставрацією, скануванням та консервацією архівних документів ЗУНР у Римі. Була проведена значна робота з забезпечення їх збереженості за сучасними стандартами архівістики. Проте, на жаль, в тих інформаційних повідомленнях, які з’являлися у пресі, зовсім не згадувалась та величезна робота, яка була проведена з їх упорядкування, описування та збереження у 1960-х рр. о. Теофілом Горникевичем у Відні за сприяння архієпископа Івана Бучка та патріярха Йосифа Сліпого.
Надзвичайно важливою подією стала репрезентація у відкритому цифровому просторі Цифрового архіву Західноукраїнської Народної Республіки на Міжархівному пошуковому порталі, який був створений і відкритий для користувачів вже під час повномасштабного вторгнення росії в Україну у травні 2022 р. зусиллями Державної архівної служби України та корпорацією «Архівні інформаційні ресурси».
Як підсумувала проф. Палієнко, архіви України і в часі повномасштабної війни росії проти України продовжують формуватися, розвиватися, здійснюють масштабні проєкти оцифрування задля збереження і репрезентації українських документальних зібрань як важливої складової національної і світової культурної спадщини.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США