(Українська) МИТРОПОЛИТ НА ВИГНАННІ

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

МИТРОПОЛИТ НА ВИГНАННІ
9 лютого 1963 року Патріярх Йосиф Сліпий прибув у “вільний світ”.
У біографічній книзі “Ісповідник між Сходом і Заходом. Портрет українського кардинала Йосифа Сліпого” автор Ярослав Пелікан писав:
Звільнення з ув’язнення прийшло несподівано[1]. Щобільше, добився цього не Йосиф Сліпий, а вибороли його для (і за) Блаженнішого представники «неймовірного тріюмвірату»[2]: президент США [Джон Ф. Кеннеді], папа [Іван ХХІІ] та перший секретар ЦК КПРС [Микита Хрущов]. З цієї причини, найголовнішим аспектом для даного «портрету» Митрополита Йосифа є значення, яке вихід на волю мав у «покликанні» Сліпого.  Насамперед, його звільнення засвідчило те, що Блаженніший ніколи не переставав «думати про Церкву нашу»[3]. Адже як інакше пояснити той детальний план (починаючи від широкомасштабного проєкту Українського Католицького Університету до ідеї патріярхату), втілення якого в життя Митрополит розпочав одразу після повернення в вільний світ, коли не тим, що протягом ув’язнення він креслив і жив потребами своєї Церкви? Як зазначила редакційна колегія його «Творів» Блаженнішого, усі діла на волі «ілюструють його мислення, думки і пляни, які міг він леліяти в неволі»[4]. Протягом першого року на волі Йосиф Сліпий порушив кожне важливе питання, яке займало (а подекуди навіть переслідувало) його в ув’язненні. Часом здавалось, як зрештою спостеріг і сам Блаженніший, що усе його попереднє життя було приготуванням до цих завдань; щобільше, складається враження, що втрачених двадцять років неволі було немовби відшкодовано двадцятьма роками на свободі саме для того, щоб дати Митрополитові Йосифові можливість реалізувати своє покликання; принаймні таке було математичне співвідношення цих років.

 

Найцікавіша зустріч, яку Йосиф Сліпий запам’ятав з часів ув’язнення, було знайомство з генералом Жуковим, який «робив вражіння дуже інтеліґентної людини, визнавався на літературі, театрі, музиці» і попереджав Блаженнішого перед діями, які могли б його «скомпромітувати»[5]. Та найважливішою зустріччю у цьому покликанні Митрополита Йосифа були, мабуть, перемовини із КҐБ в Києві 1961 року, про що виразно свідчить його розповідь. 1961 року його перевезено пасажирським поїздом з Мордовії до Києва, де під час довгих переговорів КҐБ поставив Блаженнішому два питання:

  1. Яким було б його найбільше прохання до Радянського уряду? На це він відповів, що його найбільшим проханням було б привернення статусу, який було отримано до мого арешту.
  2. Друге питання було: яким було б його найменше прохання до Радянського уряду? На це Митрополит відповів:

А) зняти заборону щодо Східної Католицької Церкви в СССР;

Б) повернути Собор св. Юра та митрополичі палати, дати свободу духовенству[6].

 

В результаті, Йосиф Сліпий не отримав ані «максимуму», ані «мінімуму»: «Верховний Совєт»[7] звільний його з тією умовою, що Блаженніший не повернеться до Львова, але виїде до Риму[8]. Ще в ув’язненні він зазначив, що не мав заміру покидати Радянський Союз, «хіба під конвоєм»[9]; однак тепер, «під послухом» (тих слів він вжив під час прийняття призначення на ректора семінарії у Львові майже чотири десятиліття раніше) Блаженніший Йосиф «мусів приїхати до Риму»[10], де решту свого життя він провів як Митрополит на вигнанні.

 


[1] Це випливає із слів о. Івана Хоми (див. Хома (1984)) у вступі до ювілейного збірника «Intrepido Pastori», якому Пелікан завдячує доступ до усіх наявних на той час джерельних матеріялів.

[2] Під такою назвою Норман Казенс (див. Сousins (1972) та україномовний переклад у:  Сліпий, Спомини  (2014):509) подав деталі «з перших вуст. Див. рівно ж: Cousins (1972)  

[3] Сліпий, Спомини 192.

[4] Сліпий, Твори 12:12.

[5] Сліпий, Спомини 165-70.

[6] Сліпий до Анджело Дель’ Аква (Angelo Dell’Acqua), 30.vi.1963, Arch. Pat. 28:277-78.

[7] Сліпий, Спомини 199.

[8] Хома (1984).

[9] Сліпий, Твори 14:475.

[10] Сліпий, Твори 13:152.