Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
Леонід Рудницький
Ірина Іванкович
Кого українці надзвичайно люблять і шанують, того обезсмертнюють в піснях, віршах, літературі. Ніщо інше не віддзеркалює так величі даної людини, бодай в українському контексті, як її увіковічнення в світі мистецтва. Прикладом цього може послужити Патріярх Йосиф Сліпий (1892-1984), про якого вже втретє перевидано антологію поезій «Серця живе джерело» (2013). Про Слугу Божого Митрополита Андрея, якого також прославили українські і неукраїнські поети і письменники, ще досі немає такої студії, а її безумовно варто зробити. Ці наші два провідники Церкви мають багато спільного. Обидва вони посвятили ціле своє життя для своєї Церкви і народу, обидва терпіли муки заслання, обидва мужньо і з великою стійкостю були свідками зруйнування їхньої Церкви та спустошення їхньої батьківщини і обидва не зламалися під жорстоким тиском фізичних і психічних тортур. Обидва увійшли в історію нашої Церкви, нашого народу, як і в історію Вселенської Церкви. Факт, що діла і терпіння цих двох мужів Церкви знайшли відгук серед поетів і письменників не тільки українських, але теж й інших народів, чи не найбільш яскраво висвітлює їхню велич, їхню святість.
Митропополит Андрей мав визначний вплив як на письменників сучасної йому доби, так і на нанступні покоління мистців слова. Іван Франко так говорив про нього: «Єпископ Митрополит Андрей Шептицький від самого свого вступання на єпископство почав призвичаювати нас до іншого тону, інших форм, іншого характеру, який панує в його посланнях. Він не промовляє так, як його попередники: звисока, авторитетно, напущеним і ніби статичним тоном. Не возвіщає. А говорить попросту як рівний до рівних, як чоловік до людей, радить, упоминає, іноді й полає, не лякаючись ужити енергійного слова, де річ того вимагає. Він любить ілюструвати свою промову прикладами з життя, фактами з власної обсервації. І це все дає його посланням те живе дихання, без якого всяка моралізація залишається мертвою»[1]. Рівнож Василь Стефаник був великим шанувальником Слуги Божого, який відіграв важливу роль у становлення духовного світу письменника. У своїх спогадах небіж Стефаника Михайло закарбував у пям’яті слова свого дядька, який з невимовною пошаною так говорив про Митрополита: «Я так добре чуюся, коли виджу переж собою таку велику білу голову, що журиться не тільки за якусь частину, але за цілий нарід. Бо не знаєте, як тяжко бути свідомим, що довкола вас вже нікогісенько нема, хто думав би за вас, на чиї плечі звалювалися би тягарі»[2]. У поглядах Митрополита Андрея Ірина Калинець шукала натхнення до боротьби за права української мови, посилаючись на переконання Слуги Божого, що «всі, що по-українськи говорять, або що ВВАЖАЮТЬ українську мову рідну, будуть становити український нарід»[3]
Літературознавчу аналізу образу Патріярха Йосифа ґрунтовно представлено у вище згаданій антології у вступних статтях Леоніда Рудницького та Ірини Іванкович. Натомість сьогодні перед нами стоїть завдання зібрати важливіші літературні твори про Слугу Божого Митрополита Андрея, про якого між іншими писали Богдан Лепкий, Василь Барка, Василь Пачовський, Остап Грицай, Леся Храплива, Роман Завадович та інші. У цих творах кристалізується образ Великого Митрополита у всій багатогранності його особистості. Для Лепкого, наприклад, Митрополит Андрей – це спаситель народу в часі загрози його культурного одичіння. Ось слова поета:
Поклін Тобі, поклін!
З рук Твоїх, немов долоні мами
Любовний дотик до болючих ран,
За те, що Ти добрячими руками
Благословив на працю рідний лан,
Що все був там, де помочі взивали
І помагав нам, щоб не ми не пропали.
І добре діло так робив – як Він
Спаситель наш, – поклін Тобі, поклін!
А у поемі під загловком «В храмі св. Юра», Лепкий передає нам заповіт великого Пастиря, його слова потіхи, розради, перестороги, слова теплі і милі, як і слова грізні, скзані до ворога во врем’я люте, коли виглядало, що пропаде усе.
Подібно Василь Пачовський у поемі «Поклін Владиці» підкреслює важливість князя Церкви Андрея для скріплення української ідентичности, для формування та росту української нації:
Хто з нас не пам’ятає Твого слова,
Як нації Ти в дар підніс музей:
«Ось вам минувшість наша пречудова
І джерело до творчости ідей»!
Як його праведне життя, так і мученицька смерть Слуги Божого Андрея викликала чимало віршів та поем в українському народі. Ось як це представляє Остап Грицай у вірші під заголовком «Тіням Архипастиря»:
Вмер Архипастир…ти, владико України,
Духовний князю всіх земель-країн вітчизни,
Кагане Галича в час горя і руїни,
Сяйво спасенне всім, кому у тьмі заблисне.
Ти вмер? Та ні, ах ні, владико-благотворче.
Бо велетні, як ти, не гинуть усеціло…
Ця безсмертність духа Великого Митрополита віддзеркалена також у вірші Теодора Курпіти, у якому мотив розпуки і відчаю переходить у переконання, що Слуга Божий – вічний: «Такі ж як Ти ніколи не вмирають,/ Виходять з тіл, щоб в душах вічно жить».
Мотиви Божої ласки, заслуженої для українського народу праведним життям Слуги Божого – це провідна думка, підкреслюють її підкреслили у своїй поезії про Митрополита Андрея Іванна Савицька, Ірина Вацлавів, Леся Храплива, о. Єремія Онуферко, Володимир Масляк, о. Василь Прийма, Роман Завадович та інші.
Василь Барка у епічній поемі «Судний степ» присвячує чимало рядків Митрополитові Андреєві. Вже самі заголовки поодиноких розділів твору, що відносяться до Митрополита, подають нам його образ. Ось епітети, якими Барка описує Слугу Божого: «Високий Ієрарх» (десять пісень мають цей заголовок), «Святитель всіх», «Постійно-Доброчинець», «Митрополит-Рятівник Приречених» (три пісні під таким заголовком) і «Провісник єдности». У Барки Слуга Божий справді Божа людина, наповнена любовю до усіх своїх ближніх. Його люблять однаково і католики, і православні, і євреї, бо він постіно є тим доброчинцем і рятівником всіх приречених, який не боїться ні ґестапо, ні самого Гітлера. Він той з владик, як каже Барка, «який відомий в Европі тим що осуди підносить на повний голос преміцний проти погромів… коли єврейська бідота гинула в ровах пекельства, чи в піч кацету гнав /її/ нацизм», він героїчно став в обороні всіх.
Тут слід згадати, що образ Митрополита Шептицього змальовано рівнож у творах не-українських поетів, серед яких австрійка Кароліна Ляйб із віршем “Dem getreuen Oberhirten” (Вірному Архипастиреві, 1918); поляк Юзеф Лободовський, який присвятив йому другий вірш у своєму «Триптику про замучену Церкву» (1954); австралієць Морріс Вест змалював його образ у повісті The Shoes of the Fisherman (Постоли рибалки, 1963).
Навіть більше ніж у поезії Мирополит Андрей живе у прозових творах. Згайдаймо тут нарис ескізів Романа Купчинського під заголовком «Три моменти» (1948), оповідання Дарії Ярославської «Покликаний» (1982) і повість Меріяма-Лужницького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до Матері» (1982), англомовний переклад (авторства Романа Ореста Татчина) якої побачив світ 1983 року в США.
«Три моменти» Купчинського – це три зворушливі епізоди з життя автора. Перший – це зустріч з Митрополитом у селі Підлисся на Золочівщині, коли письменник був ще малим хлопцем і тут прекрасно схоплено психологію дитини, яка стає віч-на-віч з велетнем духа; другий – це розмова Купчинського з православним Митрополитом Липківським у Києві в Соборі св. Софії про Шептицького; третій – це авдієнція у Папи Пія ХІ, де – вже в похилому віці – присутній також Митрополит Андрей.
В оповіданні «Покликаний» Дарія Ярославська підхоплює один чи не найважливіший момент у житті Андрея Шептицького, а саме хвилину, коли він вирішує перейти на український обряд. Дія відбувається у прекрасному латинському костелі, у якому молодий Шептицький усвідомлює собі «красу, могутність та силу латинського» обряду і відчуває, що «новий обряд [себто український] наложить на нього хрест, якого він не в силі буде нести».
Останній твір, що тут його згадаємо, це повість Григора Лужницького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до Матері», які своєю появою викликали маленьку контроверсію. Річ в тім, що на титульній сторінці книжки було відсутнє імя автора твору, тому помилково авторство було приписане Митрополитові Андреєві. До того ж, Григор Лужницький зумів так добре підхопити стиль і манеру Митрополита, що деякі читачі (між ними священики) повірили в те, що перед ними книжка, яку написав сам Митрополит. Повість «Дванадцять листів» побудована на синтезі, а радше на мистецькому поєднанні творчої уяви та наукової методології. Письменник-науковець втілив не тільки свою концепцію Великого Митрополита та свою велику побожність і любов до нього, а й своє ознайомлення з особою Слуги Божого та історією його доби. Йдеться тут не тільки про мистецьке охоплення постаті української людини ХХ-го століття, а й про її містичне значення для Божого люду. Автор по-мистецькому вживає думки та слова з творів Митрополита, з його промов, послань, проповідей, а з уваги на факт, що він особисто добре знав Слугу Божого, можливо, й з приватних розмов. Автор був свого часу редактором (1926-1930) місячника «Поступ», що його якийсь час фінансував Митрополит Андрей, і тому мав часто можливість бувати в Митрополита. Це й надало творові духу автентичности. У повісті Г. Лужницький заглиблюється в містичне значення Слуги Божого для українського люду. Автор зосереджується на цих моментах життя Митрополита, що не знайшли свого висвітлення у монографіях про нього. Таким способом, письменник доповнює своєю мистецькою візією прогалини у біографії нашого святого. Як зазначив у передмові до англомовного видання «Дванадцяти листів» тогочасний єпископ-помічник Філядельфійський Преосвященний Роберт Москаль, у цих листах до Матері виявляється його велика любов до Бога, до матері, до свого народу і ця любов переносить читача у надземний світ містики, чуда та надприроднього буття.
Вже цей короткий і дуже поверховий огляд образу Митрополита Андрея Шептицького в літературі вказує на потребу глибшої аналізи, а навіть антології творчости, присвяченої Слузі Божому. Було б доцільно видати таку працю з нагоди ювілею 150-ліття від дня його народження, що його відзначатимемо наступного, 2015 року.
[1] В Україні триває рік Шептицького. Упорядник архіву Митрополита Оксана ГАЙОВА: Сироти називали його «найкращий мій татусь»// «День», 19 лютого 2015 р. – http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/v-ukrayini-tryvaye-rik-andriya-sheptyckogo
[2] Стефаник Юрій. Роздуми про батька— К., 1999. — с. 72
[3] Калинець Ірина. «Митрополит Андрей-духовний будівничий нації»// «Америка», 7 травня 1991 р. – с. 1