Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Про дорогоцінності Княжого Києва в колекціях Заходу говорили у Філядельфії

2 листопада на форумі Релігійного Товариства «Свята Софія» США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філядельфії відбувся заключний виклад осіннього семестру. Доповідь на тему «Дорогоцінності Княжого Києва в колекціях Заходу» виглосила відома археолог, автор монографії «Скарби княжого Києва» (Jewellery of Princely Kiev: The Kiev Hoards in the British Museum and The Metropolitan Museum of Art and Related Material), колишній редактор газети «Українська думка» у Лондоні д-р Людмила Пекарська.

За її словами, Київська Русь була однією із наймогутніших держав в історії європейської цивілізації, а завдяки розлогим політичним, економічним та культурним контактам її столиця стала центром розвитку усіх ділянок життя. Княжий Київ міг пишатися численними пам’ятками архітектури: Десятинною та Андріївською церквами, Михайлівським та Софійським соборами, а також цінними артефактами та вишуканими золотими виробами. Перший речовий скарб Княжої Доби було знайдено у XVIII ст. і дотепер вдалося їх виявити понад 60, частина з яких опинилася поза межами України, зокрема в США та Великій Британії. У 1954 році побачила світ книга Ґаліни Корзухіної Русские клады, у якій було заміщено 52 скарби Княжого Києва. Доля понад половини із них довший час залишалася невідомою і саме завдяки зусиллям Л. Пекарської їх вдалося віднайти та описати у згаданій вище монографії «Скарби княжого Києва».

Більшість із цих скарбів були виявлені в 19 ст. під час будівельних робіт у «Верхньому місті»: їх знаходили в нішах стін, у фундаментах стародавніх будівель, на території церков та монастирів, у спеціальних тайниках, просто в землі. Речі з цих скарбів надходили до приватних та музейних зібрань, ставали предметом досліджень археологів, істориків, мистецтвознавців. Найбільша група речей Київських скарбів – це різноманітні прикраси з дорогоцінних металів – золота, електра (сплав золота й срібла), срібла, – оздоблені емалями, перлами, черню, коштовним камінням, різнокольоровим склом, зерню та філігранню, що має своєрідний стиль з мотивами птахів, сиринів, древа життя, рослинним та геометричним орнаментом.

За словами Л. Пекарської, численні дорогоцінності княжого Києва, що були сховані у свій час у вигляді скарбів, свідчать про досконалість і витонченість прикрас князівсько-боярського убору, про високі досягнення декоративного мистецтва Київської Русі.

                                                                        Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

‘MYTH’ – the new film by the authors of “The Ukrainians” Leonid Kanter and Ivan Yasnij – tells the story of the life and death of Wassyl Slipak, an opera singer with a worldwide reputation and a unique voice.

He took an active part in the Revolution of Dignity, leading the demonstrations and the Volunteer movement in France. It would seem he had done enough. But Wassyl decided to leave the scene and the career in Europe and join the ranks of volunteers when a war came to his native Ukraine. His favorite aria is the aria of Mephistopheles. Just from the name of this character Wassyl later took a pseudonym – Myth. Wassyl “Myth” Slipak heroically died from a sniper ball during the execution of the combat mission. 
The movie combines documentary and animation, created by the Ukrainian animator Zhuravel Yuriy 
The music for the film was written by the best composers of our time. Among them, Evgueni Galperine, who wrote music for Luc Besson and was Wassyl’s close friend; Roman Grygoriv and Illia Razumeyko (NOVA OPERA), and Eduard Dilja Prystupa

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Таємниці смерті першого єпископа УГКЦ в Америці Сотера Ортинського

12 жовтня на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США відбувся виклад, присвячений таємниці смерті першого єпископа УГКЦ в Америці Преосвященного Сотера Ортинського, ЧСВВ (1866-1916). Доповідь підготував Голова Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії д-р Олександер Лужницький.

Діяльність Кир Сотера Ортинського в Америці, як відомо, зазнавала багато перешкод, проте, як зазначив О. Лужницький, чимало фактів із біографії єпископа є неоднозначними і вимагають ґрунтовнішого дослідження. Як приклад, він навів низку біографічних розбіжностей, які знаходимо у різних історичних джерелах.

На особливу увагу заслуговують починання та досягнення Сотера Ортинського, які дивним чином після його смерті спіткала невдача: більша частина парохій Філадельфійського екзархату відійшла до Закарпатської єпархії; засноване ним Товариство Дякоучителів припинило існування з причин згаданого вище поділу; сиротинець під опікою сс. Василіянок опинився на межі банкрутства; духовна семінарія згорнула свою діяльність, а семінаристів відіслано до Канади або до римо-католицьких семінарій США; релігійні та громадські організації, як «Відродження», «Братство Пресвятої Євхаристії», Товариство пошуку праці ім. св. Рафаїла ліквідовано; позбавлені фінансування єпископа друковані органи («Душпастир», «Єпархіяльні вісті») перестали виходити. Ці факти можуть свідчити про те, що введені Сотером Ортинським ініціятиви могли бути небажаними для окремих церковних, політичних та громадських кіл і діячів.

Це, з черги, вказує на те, що для багатьох смерть єпископа могла б бути єдиним способом усунення небажаної діяльности. Зрештою, як зазначив О. Лужницький, смерть Кир Сотера власне і не можна вважати природною, про що свого часу писав також д-р Семен Демидчук у статті «Як помер єпископ Сотер Ортинський», надрукованій у канадській газеті «Ми і світ» у березні 1956 року. Він ствердив, що його раптова смерть «витворила в людях поза Америкою сумніви» що до її природної причини. На підтримку цього твердження, О. Лужницький подав низку історичних, церковних, політичних, медичних та фотографічних фактів, а також висловив припущення щодо можливих зацікавлених у нейтралізації активного єпископа.

Підсумовуючи, доповідач зазначив, що впродовж століття від смерти Сотера Ортинського з’являлися короткі нариси про його особу авторства світських та духовних науковців, проте усі ці праці є другорядними. На його думку, біографія Кир Сотера загалом, а відхід у вічність зокрема ще чекають на об’єктивне і правдиве висвітлення.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Світлини:

Олександер Лужницький (фото: Стефан Фартушок)

Перший єпископ УГКЦ в США Кир Сотер Ортинський (фото: з архіву О. Лужницького)

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Микола Рябчук
Про «гібридну цензуру» під час «гібридної війни»

5 жовтня на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку Наукового Товариства ім. Шевченка у Філядельфії відбувся виклад Президента Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу, відомого українського журналіста, публіциста, поета, прозаїка, перекладача, колумніста Миколи Рябчука.

Доповідь була присвячена проблематиці свободи слова в умовах «неоголошеної війни» в Україні. За словами М. Рябчука, саме «гібридність» війни та невизнання державою окупованості територій, відсутність візового режиму із Росією, продовження торгівлі із країною-агресором є одними із ключових проблем, які дають підстави міжнародним спостерігачам звинувачувати Україну у порушенні свободи слова. На їхню думку, «конфлікт» на Донбасі не може накладати цензуру на мистецтво, яке повинно залишатися поза політичними обставинами. Однак в умовах війни, яку потрібно визнати на Сході України, завжди існує певна цензура на ворожу пропаґанду чи навіть пацифістичні висловлювання. Тому, за словами доповідача, експертна комісія має право накласти заборону на трансляцію російських каналів, імпорт російської кінематографічної та гуртовий збут книжкової продукції, у яких відверто звучать заклики до порушення цілісності держави.

Певна інертність українського уряду та дипломатичних представництв у проведенні роз’яснювальної роботи серед іноземних ЗМІ та оглядачів причинюються до незрозуміння ситуації в Україні на міжнародному форумі. Понадто, непослідовність української держави у втілюванні та контролюванні законів; концентрація ЗМІ в руках п’яти олігархів, що свідчить про плюралізм, але не про гарантію свободи слова; толерантне ставлення державних органів до радикальних організацій; неефективність у розкритті політичних вбивств кидають негативне світло на діяльність уряду, дають підстави для критичних висловлювань з боку міжнародних коментаторів та численних провокацій країни-агресора. Тому надзвичайно важливо, аби в Україні існувала чітка політика загалом, а в інформаційній сфері зокрема, особливо на урядовому та дипломатичному рівні.

За словами М. Рябчука, абсурдно говорити про існування цензури в Україні. Так, Міжнародний ПЕН-Клуб та його Український центр не лише боряться за свободу слова, але діють як потужна сила в захисті прав ув’язнених за політичні погляди письменників. Це одна із найстаріших організацій, яка бореться за права людини. Цьогоріч саме Україна гостила у себе 83-ій Конгрес Міжнародного ПЕН-клубу, який відбувся у Львові 17-24 вересня. Тема події – «Відстоювання правди у добу пропаганди» – невипадкова, адже проблема переслідування та ув’язнення письменників, як наприклад Олега Сенцова, чи цензура та конфіскація книжок за східним кордоном України залишається болючою. «Цей Конгрес був демонстрацією солідарності іноземних письменників з Україною в ситуації війни. Дуже важливо, що міжнародна спільнота починає розуміти загрозу, яку несе з собою Росія», – підсумував М. Рябчук.

Світлина (автор: Стефан Фартушок): Микола Рябчук

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

НОВІ ГРАНІ ОСОБИ ПАТРІЯРХА ЙОСИФА СЛІПОГО

НЕДІЛЯ, 29 ЖОВТНЯ 2017 Р.Б.
10.30 ГОД. РАНКУ
ПАРАФІЯ БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ,
МЕЛРОВЗ ПАРК
1204 VALLEY RD., ELKINS PARK, PA 19027

В ПРОГРАМІ:
*СПОГАДИ ПРО ІСПОВІДНИКА ВІРИ/ АКАДЕМІК ЛЕОНІД РУДНИЦЬКИЙ
*ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВИХ ВИДАНЬ ПРО ПАТРІЯРХА ЙОСИФА СЛІПОГО/
Д-Р ІРИНА ІВАНКОВИЧ
*ПОЕТИЧНА УВЕРТЮРА
ВЕДУЧИЙ ПРОГРАМОЮ: МГР РОМАН ДУБЕНКО
ПАРТНЕР ПОДІЇ:
РЕЛІГІЙНЕ ТОВАРИСТВО УКРАЇНЦІВ КАТОЛИКІВ
«СВЯТА СОФІЯ» США

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

«Бути людиною»
У Філадельфії вшанували пам’ять Любомира Гузара

28 вересня на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) відбувся виклад на тему «Спогади про Блаженнішого Любомира Гузара», якими поділилися парох церкви св. Миколая у Баффало (штат Нью-Йорк) о. Маріян Процик, Голова ТСС А академік НАН України Леонід Рудницький, Голова осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії д-р Олександер Лужницький.

Лейтмотивом усіх доповідей було найзаповітніше бажання Любомира Гузара – «бути людиною» і кожен із доповідачів довів, що без сумніву йому це вдалося. Поряд із релігійно-суспільним виміром діяльности Блаженнішого, де виявилися такі риси його характеру, як поміркованість, розсудливість, мудрість, виваженість, прагнення єдности усіх Церков, дієвість і непохитна громадянська позиція, залишався і чисто людський вимір його особи, а це: лагідне ставлення до співрозмовника, пошана до людської гідности, відмінне почуття гумору, цікавість світу.

«Розмова у нього була повільна, заспокоююча, лагідна, мирна. Не відчужувала, не провадила до гострих суперечок, не породжувала гнів, пахла добротою», – згадує о. Маріян Процик. Блаженніший любив мир і навчав про мир як в особистому, родинному, так і в церковному та політичному житті.

Любомир Гузар зумів «пізнати себе», осмислити «гідність Адама», а щобільше – проповідувати її у своєму житті, особливо в останні роки втрати зору. «Здається, чим більше занепадало його тіло, тим сильнішим ставав його інтелект, тим міцнішим був його дух», – зазначив Леонід Рудницький. Завдяки цим прикметам Блаженніший дійсно був людиною миру, що принесло йому рівно ж звання «морального авторитету» нашого часу. Він втішався пошаною як в Україні, так і за її межами, хоча свій життєвий шлях сприймав завжди як служіння, в якому керівником є Бог, а відтак все, що відбувається, – у Його руках і стається з Його волі. Тому прагненням Блаженнішого було, щоби Церква була одна, незалежно від всіх політичних обставин, бо, за його словами, «конфесії нас ділять, але Христос нас єднає». Без сумніву, як підсумував Леонід Рудницький, «Любомир Гузар був людиною, якою можна гордитися».

Нагадаємо, що третя благодійна літня школа англійської мови, яка відбулася під патронатом Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США 17 липня – 5 серпня цього року у Заздрості, була присвячена пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара.

На фото зліва направо: Леонід Рудницький, о. Мар’ян Процик, Олександр Лужницький

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США