Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого провів конкурс декламації «Тримаймо стрій!»

В суботу, 5 жовтня 2024 року, за ініціятиви Центру студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А), та у співпраці з Нашою Українською Рідною Школою (НУРШ) у Філадельфії День захисника і захисниці  вшанували учні 6-7 класів, які взяли участь у конкурсі декламації «Тримаймо стрій!». З допомогою учителів та батьків діти підготували до цієї події 10 віршів авторства українських поетів.

П’ятнадцятий поетичний конкурс відбувся у приміщенні кімнати Куземського що в Українському Освітньо-Культурному Центрі в Дженкінтавн, ПА. До складу журі увійшли: Ірина Іванкович, Голова ТССА; Ірина Меленевич, Директорка НУРШ; Василь Махно, відомий український поет, прозаїк, перекладач. Журі оцінювало конкурсантів за наступними критеріями: плавність декламації; чіткість вимови; інтонація; артистичність виконання; драматизм декламації; постава.

У висліді конкурсу журі визначило переможців, якими стали: переможець -учениця 7-Б класу Марта Голубовські; призер – учениця 6-Б класу Анастасія Мельник, а лауреатами стали Вадим Микулинський (7-Б кл.) та Ангеліна Скорець (7-Б кл.).

Усіх учасників було нагороджено дипломами та призами Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США, а головний спонсор – Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого – надав нагороди лауреатам та переможцям.

Голова ТСС А Ірина Іванкович подякувала дітям за зацікавлення красним письменством загалом, а його патріотичною тематикою зокрема. «Засновник Товариства «Свята Софія» у США Патріярх Йосиф Сліпий був великим патріотом України і при кожній нагоді спонукав українців бути гордими зі свого походження. Сьогодні, коли тисячі наших захисників і захисниць відстоюють незалежність України, ми цим конкурсом складаємо їм подяку і пошану за незламний дух свободи, за право бути собою, як повчав Йосиф Сліпий».

Вітаючи конкурсантів, директорка НУРШ Ірина Меленевич висловила вдячність організаторам та спонсорам конкурсу, які уже одинадцять років поспіль співпрацюють зі школою в царині просвіти молодих українців діяспори, а Василь Махно подякував учням за високий рівень підготовки до конкурсу та заохотив до читання книг, які збагачують наш світ.

Того ж дня відбулася поетична зустріч Василя Махна з учителями Нашої української рідної школи з нагоди професійного свята.     

Пресслужба Товариства «Свята Софія»  США

Друга зустріч Школи шляхетного юнацтва St Sophia Religious Assn of Ukrainian Catholics, USA

На першому занятті говорили про «Мистецтво субʼєктивне або кожен сам собі митець» через призму фотографії з професіоналом своєї справи Halyna Vasylytsia❤️
Пізнавали тонкощі технічної сторони фотографування, правильного форматування кадру, вчилися розрізняти документальне та художнє фото, і випробовували себе хто в ролі моделі, а хто фотографа 🤗 маса емоцій по обидві сторони обʼєктиву ❤️

На другому занятті з майстринею Stefania Perrong вчилися готувати смачні і головне здорові ласощі, дегустували одразу власні вироби і додому понесли гостинці для цілої родини 🍪
Слава Богу за все ❤️

«До Богородиці з запалом нині прибіжім, грішні і смиренні»

Жовтень – місяць молитви до Пресвятої Богородиці. Отож, наш 22-ий благодійний майстер-клас St Sophia Religious Assn of Ukrainian Catholics, USA на підтримку #зсунайкращі був тематично суголосний з постаттю Марії, адже виготовляли ми Богородичне намисто з Oksana Terleckyj🙏🏻❤️
Кожний виріб – унікальний, неповторний, авторський. Вечір традиційно минув у теплій атмосфері, декому поталанило виграти комплект намиста та сережок від нашої майстрині-інструкторки, яка щедро пожертвувала його на розіграш (не вперше і за це сердечне спасибі)❤️
Завдяки учасницям майстерки ми зібрали $800 для наших захисників і захисниць 🇺🇦💙💛

«Радію сьогодні за нього і разом із ним!», — Блаженніший Святослав про проголошення владики Миколи Бичка кардиналом

Після молитви «Ангел Господній» у неділю, 6 жовтня 2024 року, Папа Франциск оголосив, що 8 грудня проведе консисторію з нагоди введення в сан нових кардиналів. У переліку є також владика Микола Бичок, єпарх Мельбурнський УГКЦ з Австралії.

З цієї нагоди ми коротко поспілкувалися з Блаженнішим Святославом, Отцем і Главою Української Греко-Католицької Церкви. Пропонуємо вам прочитати, що він розповів, коментуючи це рішення Папи Франциска.

— Як ви сприйняли новину про піднесення владики Миколи до кардинальської гідності?

— Найменування нових кардиналів — це особисте і суверенне право папи. Він, номінуючи когось кардиналом, тим самим запрошує цю особу стати його помічником.

Я сприйняв цю новину з великою радістю. Ми завжди радіємо, коли наші єпископи ростуть. Владика Микола один із молодих єпископів нашої Церкви і ми тільки радіємо, що папа звернув на нього увагу. Це для нас означає, що наша Церква дуже гідно і відповідально підбирає нових кандидатів до єпископського стану, які є найкращими у гроні всього католицького єпископату у світі.

— А яке значення це проголошення має для УГКЦ?

— Наша Церква радіє, бо буде мати ще одного владику, який, окрім Глави Церкви, компетентно буде промовляти до папи і ставатиме на захист нашої Церкви і народу України. Сьогодні наш єпископат, зібраний у Синоді Єпископів УГКЦ, що складається із владик із цілого світу, є як ніколи одностайним. Як це показали різні кризові моменти, що виникали із початком повномасштабного вторгнення, ми єдиним серцем і єдиними устами промовляємо і до Папи Франциска, і до Католицької Церкви у світі, і до світового співтовариства. Мати ще одного такого промовця із можливостями кардинальської гідності, ще й у Австралії, — це не тільки велика користь для УГКЦ, але і велика благодать Божа для нашого народу і держави.

— То виходить, що ми отримуємо ще одного апостола правди?

— Для будь-якого середовища диверсифікація спікерів — це завжди дуже добре. Це просто чудово, що різні особи, в різних куточках світу будуть одностайно поширювати правду про нашу Церкву і наш народ. Таким чином я, як Глава Церкви, отримую чудового помічника у цій справі, якого цілковито підтримую і повністю довіряю. Радію сьогодні за нього і разом із ним!

Розмовляв о. Ігор Яців
Фото у переддень хіротонії владики Миколи, 6 червня 2020 року

У Школі шляхетного юнацтва St Sophia Religious Assn of Ukrainian Catholics, USA офіційно розпочався навчальний рік

Перша зустріч – духовно-патріотична – була присвячена постаті Богородиці напередодні свята Покрова, і рівночасно Дню Захисника і Захисниці🙏🏻✨✨
Разом з Ruslan Borovyi пізнавали життєвий шлях Марії – від Благовіщення до Успіння. Аналізували символіку Богородичних ікон і замислювалися над тим, як Матір Бога поєднала у собі небесне та земне 😇
Друге заняття пройшло у спілкуванні з ветеранами війни Андрієм Стасюком та Юрієм Довганом, котрі долучилися до нашої молоді за посередництвом Zoom. Говорили про досвід служби, про мотивацію вступити до лав ЗСУ, про найважчі моменти – психологічні, емоційні, фізичні, які довелося пережити на лінії вогню.
Ці світлі і загартовані захисники дали молоді настанови: не зневірюватися, памʼятати про свої корені і повертатися додому 💛💙 
На завершення  Andriy Zhyvachivskyi провів презентацію про історичну тяглість захисників України від часів Русі до сучасності. А кожен із учнів написав теплого листа захисникам🇺🇦
 
Дякуємо Богові за вдалий старт😇
 

Про караїмів говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

26 вересня відбувся заключний виклад осіннього семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США за підтримки Осередку праці НТШ у Філадельфії. Доповідь на тему «Караїми-корінний народ України: етнос, культура, релігія» виголосив дослідник кримсько-татарської спадщини Андрій Живачівський.

За словами прелегента, корінний народ України – автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України. Караїми, разом із кримськими татарами і кримчаками, є корінним народом України. Караїми проживають на території Кримського півострова з XIII століття. Стрижнем караїмської спільноти є їхні вірування. Караїмізм — авраамічна релігія, що схожа на юдаїзм, але більш «ліберальна». Вважається, що вона виникла у VIII столітті у Багдаді (нині — столиця Іраку). Цю течію іноді ще називають ананітством (він імені її основоположника — проповідника Анана бен Давида). Він закликав відмовитись від Талмуду й інших книг-посередників та не зважати на тлумачення священників, а читати та інтерпретувати Святе Письмо самостійно. З івриту «караїм» перекладається як «читач».

Перші караїмські громади в Криму з’явились у містах Солхат (Старий Крим), Кирк-Єр (з XVII ст. — Чуфут-Кале) та Кафа (сьогодні — Феодосія): про це свідчать караїмські некрополі XIII–XIV століть. Некрополь на території печерного міста Чуфут-Кале є одним із найбільш відомих. Послідовники караїмізму мігрували на Близький Схід та до Візантії після VIII ст. з Аббасидського халіфату (Іраку). Звідти, вже у XIII ст., ця релігія потрапила до Криму, який на той час належав Хозарському каганату, і поширилася півостровом. Об’єднані спільним віросповіданням, прибічники караїмізму утворили новий етнос. Караїмський фольклор має чимало паралелей з культурою хозарів.

Основними заняттями караїмів в Криму були скотарство, торгівля, ремісництво. Також відомо, що караїми традиційно займалися військовою справою. Як вправних і сміливих воїнів, караїмів взяв до себе литовський князь Вітовт під час походу на Крим наприкінці XIV ст. Він вивів кілька десятків караїмських і татарських родин і розселив їх як у своїй столиці Тракаї, в прикордонних містах, так і в інших важливих центрах Великого князівства Литовського і Руського. Згодом караїми мешкали ще й у Вільнюсі, звідки, за однією з версій, вирушили до Галича, Луцька та Білорусі. Існує й інша версія, за якою 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа й Кафи прибули до Галича ще у 1246 році. Вважається, що їх запросив князь Данило Галицький з дозволу хана Батия — так середньовічні правителі намагалися розвивати торгівлю між Галицько-Волинським князівством та східними князівствами, які тоді підпорядковувались Золотій Орді. У XVII столітті в Галичі мешкало 24 караїмські родини.

Перше, що караїми будували, оселяючись на нових землях — молитовний будинок — кенасу. Правління караїмських громад в будь-який історичний період складалось з трьох осіб: газзана, габая — старости, відповідального за господарську частину, та шамаша (аналог диякона у православній церкві), який допомагає двом іншим. Для караїмів, як і для юдеїв, доба від заходу сонця в п’ятницю — це шабат, тобто сьомий день творіння, протягом якого не можна працювати. Служіння традиційно відбувається тричі на тиждень. На відправі караїми мають бути без взуття, чоловіки — у фесках, жінки — теж із покритими головами. Молилися вони окремо: чоловіки в молитовному залі на ковдрах, а для жінок був окремий балкон. Календар кримських караїмів починає літочислення від створення світу (до християнського літочислення додається 3751 рік). День починається з вечора. Згідно з місячним календарем, яким користуються караїми, тривалість року становить 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Новий рік настає наприкінці вересня. Головним днем тижня є субота.

Караїми досить голосно заявляли про себе і в часи Російської імперії. Однак офіційно караїмів як окремий етнос оформив Микола I своїм указом у 1837 році, коли були визначені духовні управління в Євпаторії (це місто стало другим центром караїмів після Джуфут-Кале), Галичі, Тракаї (Литва). Офіційно визнано також, що керівна посада в караїмів – гахам. Гахам виконував роль і духовного наставника, й адміністративного керівника. У XIX столітті розвиток караїмських громад й їхньої культури пожвавився. У цей період кримські караїми почали вирощувати тютюн та виготовляти тютюнові вироби. У промисловому Харкові тютюнова справа караїмів стрімко розвивалася: на початку XX століття кількість працівників на цих виробництвах перевищувала 200 осіб.

Антисемітизм зламу ХІХ– початку ХХ ст. підштовхнув лідерів караїмів офіційно звернутися за експертними висновками щодо національної приналежності до єврейських учених і визнати етнічну окремішність караїмів. 5 січня 1939 р. на ім’я Семена Дувана надійшов документ з висновками.  У них доводилося, що караїми – не євреї. Ці висновки в майбутньому врятували народ від повного знищення.

Політичні процеси, спричинені Жовтневою революцією, призвели до скорочення чисельності караїмського населення і на заході, але пізніше. Традиційно західні караїмські громади були невеликими, адже майже не було мішаних шлюбів. Проте ці спільноти активно розвивали караїмську культуру: тут були свої історики, поети, письменники, вчені. Через це їх почала переслідувати радянська влада, яка отримала контроль над цими територіями у 1939 році. Тому після війни, коли відбувався переділ кордонів, багато молодих караїмів виїхали до Польщі, внаслідок чого традиційні українські караїмські громади поступово зникали. У складі Української РСР караїми не мали можливості культурного та релігійного самовираження

У підсумку, як зазначив доповідач, більшість представникі етносу мешкає у нині окупованому Криму, решта ж — у містах Галичини, Волині, Слобожанщини та Приазов’я. Сьогодні караїми є одним із найменш чисельних корінних народів України. Згідно з переписом населення 2001 року, в Україні лише 1196 осіб ідентифікували себе як караїми.

На завершення вечора, слухачам запрезентовано музичний фольклор караїмів.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США