Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
8 квітня, в рамках семестральних викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США й Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, відбулася предентація книги академіка НАН України Леоніда Рудницького «Трьома мовами для трьох культур». Збірник, що побачив світ у Івано-Франківському видавництві «Місто НВ», упорядкував професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Степан Хороб. Книгу присвячено ювілеєві 85-ліття Л. Рудницького книгу літературознавчих і культурологічних праць «Трьома мовами для трьох культур».
Упорядник видання С. Хороб згрупував усі його матеріали у чотири місткі розділи. Написані і видруковані Леонідом Рудницьким у різні часи, різними мовами, вони об’єднані наскрізною тематикою і проблематикою: самодостатність української культури, науки та художньої літератури. Проте такі дослідження упорядник подає за принципом різномовності: українською, англійською та німецькою і за принципом вибірковості (чимало статей американського україніста свідомо залишено за рамками книги). Власне, у такому полікультурному перехресті, в таких різномовних просторах проступає зі сторінок цього видання неперебутня постать ученого-ерудита, глибокого й різностороннього дослідника, палкого поборника національної незалежності України.
Справді, про кого б не писав професор Леонід Рудницький – чи про письменників (Тарас Шевченко, Іван Франко, Григор Лужницький, Василь Симоненко, Василь Барка, Олесь Гончар, Дмитро Павличко), чи про діячів науки і церкви (Михайло Грушевський, Йосип Сліпий, Олександр Грушевський, Вололимир Гнатюк), чи про західноєвропейських художників слова (Ґете, Шіллер, Рільке, Ніцше, Пастернак) – робить він це ґрунтовно і переконливо, аргументуючи кожну свою позицію, кожне положення і кожен висновок. І, що найважливіше, у кожній із своїх праць Леонід Рудницький порушує і нині актуальні проблеми гуманітаристики, зокрема україністики та компаративістики. Як зауважує у своєму вступному слові ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника професор Ігор Цепенда, українство як інтелектуально-духовний і буттєво-душевний стан, як вимір людської сутності з її приналежністю до рідного народу Леонід Рудницький зберігає, немов святиню, впродовж усього свого життя.
Власне, вибрані дослідження американського українства, що вміщено на сторінках його нової книги «Трьома мовами для трьох культур», переконливо засвідчують, що він є одним із не так уже й багатьох українців, яким пощастило уникнути обох крайнощів емігрантської долі: і оборонного самозамикання в національній громаді, і самозреченої, асиміляційної інтеграції в західні суспільства. Така думка як наскрізна проступає і у вступній статті професора Тараса Салиги «Українське «Я» Леоніда Рудницького», і в інтерв’ю Людмили Тарнашинської з Леонідом Рудницьким, що є своєрідною післямовою до цього видання. Врешті, домінуючою така думка є і у четвертому розділі, в якому упорядник прагнув показати наукову постать Леоніда Рудницького крізь призму літературно-критичних праць про його творчість («Фундаментальне дослідження вагомої проблеми» Івана Денисюка, «Характеристика Франкового духа» Альберта Кіпи, «Нова книга франкознавця» Тараса Салиги, «Компаративістські виднокола Леоніда Рудницького» Степана Хороба та «Українсько-німецькі літературні взаємини в інтерпретації Леоніда Рудницького» Юрія Захарова).
Така продумана й логічно вибудована структура цього видання знайшла своє відповідне якісне поліграфічне виконання. Як і попередньо видана книга Леоніда Рудницького «Світовий код українського письменства» (Івано-Франківськ, 2010, 334 с.), його нова праця «Трьома мовами для трьох культур» є ошатною і захоплюючою для широкого кола фахівців не лише в Україні, а й за кордоном. І не тільки для спеціалістів, а й української громадськості загалом. Відтак доброго слова заслуговує керівництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, зокрема його ректор професор Ігор Цепенда, за фінансову підтримку цього видання, а також у пропаганді здобутків учених з українського зарубіжжя, які далеко від материкової України примножують славу й самоцінність українського народу.
За словами Степана Хороба, «де б не публікувалися його статті і дослідження – в Україні, а чи за кордоном, українською,а чи іншими мовами. Я знав фундаментальну працю вченого “Іван Франко і німецька література” (з нею познайомився ще в Мюнхені, а потім перевидану у Львові). Відтак дібрані матеріали праць проф. Рудницького ми впорядкували спочатку у книжку “Світовий код українського письменства” (Івано-Франківськ, 2010, на сторінках якої вмістили суто українознавчі та компаративістські праці вченого, а зовсім недавно впорядкували ще одну книгу Почесного доктора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Трьома мовами для трьох культур”.»
На закінчення вечора, Л. Рудницький відповів на запитання присутніх.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США