Category Archives: Новини ТСС

(English) Symposium dedicated to St. John Paul II and Ukrainians held in Philadelphia

Українська For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Year 2021 marks the 20th anniversary of Pope John Paul II’s historic visit to Ukraine. To commemorate the event, a symposium “St. John Paul II and Ukrainians” was held on April 17 in Philadelphia. The event was organized by St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics, Inc., the Basilian Spirituality Center, Sisters of St. Basil the Great, in cooperation with the Ukrainian Selfreliance Federal Credit Union. Students of the Ukrainian Heritage School participated in the event via Zoom.

The opening prayer was conducted by Most Reverend Borys Gudziak, Metropolitan-Archbishop of Philadelphia, who also offered personal remarks on St. John Paul II’s visit in June 2001. “It changed the Ukrainian history. It contributed to the spirit that emerged during the Orange Revolution in 2004 and Revolution of Dignity in 2013-14. It was prophetic, and its fruits are still coming forth,” emphasized Metropolitan Borys.

In his paper “The Popes and The UGCC in America 1884-2001,” Fr. Dr. Ivan Kaszczak stated that the popes have always been a voice for the voiceless.  Specifically, they have helped the Ukrainian Catholic Church establish itself in the United States of America. From Pope Leo XIII until Pope St. John Paul II there have been examples of the papacy using its influence to speak for the Eastern Catholic Churches in the U.S.  Although this influence was not always timely or even sufficient – it was there. The Ukrainian Catholic Church in Ukraine took notice of the power of the papacy and would suggest certain structural changes for the United States. These suggestions came as early as 1903 and were addressed to Pope Leo XIII. The papacy defended the rights of Eastern Catholics in the United States when they had few other advocates. This influence was acknowledged by the Ukrainian Catholic Church in both Ukraine and the United States.

In assessing the potential impact on Ukraine of Pope St. John Paul II’s thinking, Dr. Andrew Sorokowski explored how the pontific deals in his encyclicals and other writings with three binaries (that is, dualities or dichotomies) in the areas of philosophy, socio-economic teaching, and ecumenism. These writings are generally known in Ukraine. First, John Paul demonstrates that the supposed philosophical contradiction between faith and reason is false. This has important implications for any post-Marxist society like Ukraine, as well as for today’s world in general. Second, he shows that the socio-economic opposition between communism and contemporary capitalism is best regarded from the standpoint of Catholic social teaching, which charts an alternative course. Such a course offers guidance for the development of Ukraine’s oligarchic-capitalist economy in a more humane and equitable direction. Finally, in his writings John Paul approaches the cultural aspect of the East-West church binary by affirming the value of both Eastern and Western ecclesial traditions, while he resolves the ecclesiological aspect by way of his ecumenical vision. This vision is especially applicable to contemporary Ukraine, with her ecumenically minded Orthodox and Catholic leaders. In all three areas, Pope St. John Paul II’s thinking calls for Christian humanism and a civilization of love.

Dr. Iryna Ivankovych drew parallels between John Paul II and Patriarch Josyf Slipyj. To name a few: profound faith in God; charisma; polyglotism; missionary spirit; ecumenism; fight for national independence and religious freedom; courage. Both John Paul II and Josyf Slipyj were targets of the KGB. Cardinal Slipyj spent eighteen years in GULAG camps (1945-1963); Karol Wojtyła was under surveillance of the Polish Secret Service since 1953. Last but not least, the two were connected by the bestselling novel The Shoes of the Fisherman by the Australian writer Morris West published in 1963. Although erroneously, contemporary journalists search for a prophecy of electing Karol Wojtyła in West’s novel. Letters and communication between John Paul II and Josyf Slipyj were vibrant and multifaceted. They wrote to one another in Polish, Ukrainian, Italian, or Latin. The common Slavic roots were a reason for pride of both hierarchs. John Paul II failed to recognize the patriarchate of the UGCC. He also appointed as Slipyj’s successor Myroslav Ivan Lubachivsky, not Lubomyr Husar proposed by Cardinal Slipyj. One can only suspect that this decision was heavily influenced by the Vatican nomenclature and its Ostpolitik. Yet, the most significant expression of John Paul II’s friendly predisposition towards Josyf Slipyj as for his Slavic brother can be found in the Patriarch’s funeral services. Pope John Paul II died on April 2, 2005. He was beatified on May 1, 2011, and canonized on April 27, 2014. The heroic virtues of the prisoner of the Soviet camps, Servant of God, Patriarch of the Underground Church Josyf Slipyj, as well as the virtues of his predecessor Venerable Metropolitan Andrey Sheptytsky have not yet been properly recognized by the Vatican.

Professor Leonid Rudnytzky shared his memories of several encounters with John Paul II on three continents — Australia, North America and Europe. “My brief encounters with the Holy Father left me with a great sense of satisfaction. At that time of course, I did not suspect that I had been speaking with a future Saint; but, as I recall, I savored the pleasant, rewarding experience of having talked with an erudite man, whose thoughts were both intellectually stimulating and spiritually uplifting. There was no doubt in my mind that I was in the presence of a man of God, who had successfully integrated faith with reason, experience with aspiration, and who stood on firm philosophical ground while at the same time conscious of his limitations as a human being,” concluded Prof. Rudnytzky.

Panel discussion was moderated by Dr. Jonathan Peri, President of Manor College. Bishop Andriy Rabiy closed the event with a prayer.

St. Sophia Press-Bureau

У Філадельфії відбувся симпозіум, присвячений святому Івану Павлу ІІ та українцям

 

У 2021 році виповнюється 20 років історичного візиту Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну. З нагоди цієї події, в суботу, 17 квітня, у Філадельфії відбувся симпозіум «Святий Іван Павло ІІ та українці», зорганізований Релігійним Товариством українців католиків «Свята Софія» США у співпраці з Василіянським духовним центром, сестрами святого Василія Великого та за підтримки Української Федеральної Кредитової Кооперативи «Самопоміч». В симпозіумі віртуально взяли участь учні Нашої української рідної школи у Філадельфії.

Вступну молитву провів Високопреосвященний Борис Ґудзяк, митрополит-архієпископ Філадельфійський. Він також прокоментував події 20-літньої давності, зазначивши: «Цей візит змінив хід української історії. Він причинився до зародження духу Помаранчевої революції в 2004 р. і Революції Гідності в 2013-14 рp. Це була пророча подія, плоди якої відчуватимемо ще тривалий час».

Симпозіум модерував д-р Джонатан Пері, Президент Менор-коледжу.

У своїй доповіді «Вселенські архієреї та УГКЦ в Америці 1884-2001 рр.» о. Доктор Іван Кащак підкреслив, що папи завжди були голосом для позбавлений права голосу. Зокрема, вони допомогли Українській Греко-Католицькій Церкві  (УГКЦ) утвердитися у Сполучених Штатах Америки. Від Папи Лева XIII до Папи Римського Івана Павла ІІ було чимало прикладів, коли понтифіки використовували свій вплив, щоб виступати за католицькі церкви східного обряду в США. І хоча цей вплив не завжди був своєчасним чи достатнім – він був. Ієрархія Української Греко-Католицької Церкви в Україні звернула увагу на впливи Апостольської столиці і запропонувала певні структурні зміни для церкви у Сполучених Штатах. Ці пропозиції надійшли ще в 1903 р. і були адресовані Папі Леву XIII. Ватикан захищав права католиків візантійського обряду у США, коли у них було мало інших прихильників. Цей факт визнала УГКЦ як в Україні, так і в США.

 

Оцінюючи глобальний вплив думок Папи Римського Івана Павла ІІ на Україну, д-р Андрій Сороковський говорив про те, як у своїх енцикліках та інших працях понтифік розглядає три бінарності (тобто подвійності чи дихотомії) у царинах філософії, соціяльно-економічного вчення та екуменізму. Ці праці широко відомі в Україні. Насамперед, Іван Павло ІІ демонструє, що так зване філософське протиріччя між вірою та розумом є хибним. Це має важливі наслідки для будь-якого постмарксистського суспільства, такого як Україна, а також для сучасного світу загалом. По-друге, він показує, що соціяльно-економічну опозицію між комунізмом і сучасним капіталізмом найкраще розглядати з позицій католицького соціяльного вчення, яке визначає альтернативний курс. Такий курс створює ґрунт для розвитку олігархічно-капіталістичної економіки України в більш гуманному та справедливому напрямку. І врешті, у своїх працях Іван Павло ІІ розглядає культурний аспект дихотомії Церкви Сходу і Заходу та  підтверджує цінність як східних, так і західних церковних традицій, вирішуючи еклезіологічний аспект своїм екуменічним баченням. Це бачення особливо стосується сучасної України з її екуменічно налаштованими православними та католицькими лідерами. У всіх трьох сферах мислення Папи Римського св. Івана Павла ІІ спонукає до християнського гуманізму та цивілізації любові.

Д-р Ірина Іванкович провела паралелі між Іваном Павлом ІІ та Патріярхом Йосифом Сліпим, черед яких: глибока віра в Бога; харизма; поліглотизм; місіонерський дух; екуменізм; боротьба за національну незалежність та релігійну свободу; мужність. Як Іван Павло II, так Йосиф Сліпий були об’єктами зацікавлення КДБ. Кардинал Сліпий провів вісімнадцять років у таборах ҐУЛАҐу (1945-1963); Кароль Войтила перебував під наглядом польської служб безпеки з 1953 року. Врешті, їх  пов’язав бестселер австралійського письменника Мориса Веста «Черевики рибалки», опублікований у 1963 році, хоча сучасні журналісти полмилково шукають в книзі пророцтво обрання Кароля Войтили на понтифіка. Листування між Іваном Павлом ІІ та Йосифом Сліпим було яскравим та багатогранним. Архипастирі писали польською, українською, італійською чи латиною. Спільне слов’янське коріння було приводом для гордості обох ієрархів. На жаль, Іван Павло ІІ не визнав патріярхат Української Греко-Католицької Церкви, хоча доклав чимало зусиль у цьому напрямку. Він також призначив наступником Сліпого Мирослава Івана Любачівського, а не Любомира Гузара, запропонованого кардиналом Сліпим. Можна лише підозрювати, що без втручання Ватиканської номенклатури та її Остполітік тут не обійшлося. Проте, без сумніву, обох єрархів єднала приязнь і взаємна прихильність. Папа Римський Іван Павло ІІ відійшов у вічність 2 квітня 2005 р. Він був беатифікований 1 травня 2011 р. і канонізований 27 квітня 2014 р. Героїчні чесноти в’язня радянських таборів, Слуги Божого, патріярха Підпільної церкви Йосифа Сліпого, а також чесноти його попередника Праведного митрополита Андрея Шептицького досі не були належним чином визнані Ватиканом.

 

Академік НАН України Леонід Рудницький поділився з присутніти спогадами про зустрічі з папою Іваном Павлом ІІ на трьох континентах: в Австралії, Північній Америці і Європі. «Ці зустрічі зі Святішим Отцем викликали у мене велике почуття задоволення. Тоді я, звичайно, не підозрював, що розмовляв із майбутнім Святим; але, пригадую, я насолоджувався приємним, корисним досвідом розмови з ерудованою людиною, думки якої одночасно були інтелектуально стимулюючими та духовно піднесеними. У мене не було сумнівів, що я був у присутності людини Божої, яка успішно поєднала віру з розумом, досвід з прагненням і яка стояла на твердій філософській основі, водночас усвідомлюючи свої людські обмеження», – зазначив Леонід Рудницький.

Подію заврешнено молитвою, яку провів Преосвященний Андрій Рабій, єпископ-помічник Філадельфійський.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Роман «Вічний календар» презентували у Філадельфії

У четвер, 15 квітня, в рамках весняного семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США і Осередку праці НТШ у Філадельфії, відбулася презентація роману «Вічний календар» прозаїка, поета, есеїста з Тернопільщини Василя Махна. Книга вийшла друком у «Видавництві Старого Лева» 2019 року і стала лауреатом першої Українсько-єврейської літературної премії «Зустріч» та фіналістом Шевченківської премії в категорії «Література».

 

Роман «Вічний календар» – це своєрідна реконструкція пам’яті, прихованої у фортечних каменях, родючій чорній землі Галичини, в реальності та мітології. Події цього твору охоплюють проміжок від 17 століття до наших днів. Язлівець, Чортків, Митниця, Бучач – це головні точки, на яких тримається розповідь про часи та людей в романі. Сюжетна лінія побудована таким чином, що у ній переплітаються події як локальної, так і світової історії. Одним із таких локальних місць є Митниця, де протягом багатьох років головними учасниками подій є члени двох родів – українців Баревичів та поляків Волянських. У цьому селі, як і у інших галицьких містечках, українці живуть поряд з євреями та вірменами, а згодом і турками, котрі прибули на ці території як завойовники. У кожній частині роману окремі розділи, яких загалом є 27, присвячені місцевим євреям.

Твір складається з трьох частин. Перша з них носить назву «Земля Саламандра», а головні події розгортаються навколо військової кампанії турецького султана Мехмеда IV на Поділлі в 1672 році. Основна сюжетна лінія стосується Польсько-турецької війни 1672–1699 років у Галичині, прикордонному краї, який спочатку входив до складу Польсько-Литовського князівства, пізніше – Османської імперії та врешті Австро-Угорщини.

 

У другій частині під назвою «Польова кухня», сюжет якої пов’язаний із попереднім розділом, дія роману переходить до 1916 року. Війна руйнує звичайне життя Баревичів та Волянських-Коритовських, які на собі відчувають різні труднощі, спричинені війною. Незважаючи на те, що 1916 р. є важливим, тимчасовим кордоном у цій історії, автор зберігає нелінійний переказ, який починається у 1870-х роках і закінчується в 1919 р., коли Галичина стає частиною Польщі після того, як українці програють Польсько-українську війну. Саме у другій частині змальовано ​​династію Чортківських цадиків. Завдяки Фрідманам, місто стає центром європейського хасидизму.

Третя частина під назвою “Поїзд”, присвячена подіям, що відбулися після Другої світової війни. Сім’я Мехаметів, яка була насильно переселена в Митницю в 1945 році з-під Лежайська, приєднується до складу головних героїв. Нащадки Баревичів та Волянських братимуть участь у цих складних історичних подіях, як і деякі внутрішньо переміщені особи, зокрема Мехамети. У радянські часи велична історія села перетворюється на звичайне, повсякденне життя. Ближче до кінця роману нащадок Мехаметів і Баревичів, який проживав у Нью-Йорку з 1990-х років, ще раз повертається на місце своїх предків, щоб стати на стінах зруйнованої фортеці Язлівець і ввібрати в себе тужне відчуття землі і неба, пам’яті і забуття.

За словами Василя Махна, він хотів написати епічний твір про маленькі місця і зобразити усі аспекти життя. Автор підкреслив хвилеподібність роману, адже щораз дія переносить читача у минуле. Завдяки цьому, авторові вдалося скласти усі історичні пазли в єдине ціле. Письменник зазначив, що в книзі багато персонажів, натомість головними героями є час і простір. Історія натомість – це лише тло, адже роман не претендує на звання історичного. Проте, працюючи над книгою, Василь Махно півтора року збирав і вивчав історичну джерельну базу, адже книга охоплює пласт п’ятсотлітніх діянь. Під час презентації роману автор зачитав уривки з роману і відповів на запитання авдиторії.

 

 

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

 

В Академії св. Василія відбувся віртуальний конкурс декламації поезій Наталки Білоцерківець

 

У вівторок, 13 квітня 2021 р., в Академії св. Василія Великого у Дженкінтавн, ПА відбулося нагородження переможців віртуального конкурсу декламації на честь відомої української поетеси Наталки Білоцерківець. Поетичні змагання, у яких взяли участь учениці 9-12 кл., зорганізував Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого, що діє при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А). Це шостий конкурс, який відбувся у Академії з ініціятиви ТСС А. Цьогоріч, з огляду на пандемію, змагання пройшли на базі відео записів, що їх подали на розгляд журі учасниці.

 

Журі у складі Ірини Іванкович, Голови ТСС А, та заступниці директора Академії Олександри Пенкальської оцінювали учасниць за наступними критеріями: плавність декламації; чіткість вимови; інтонація; артистичність виконання; драматизм декламації; постава.

У конкурсі перемогли: 1-ше місце – Анастасія Блощинська (12 кл.), 2-ге місце – Меделин Зетик (12 кл.), 3-тє місце – Наталя Грицай (11 кл.)

У своєму зверненні до конкурсанток Наталка Білоцерківець зокрема зазначила: «Я не знаю, чи хтось  із сьогоднішніх читачів-читців пише сам і уявляє себе поетом, але я б хотіла, щоб ви знайшли в моїх віршах щось своє і близьке. Може це буде відчуття єдиної землі, де ми всі живемо, – конкретного рідного дому, вулиці, міста; країни свого громадянства… – і далекої країни своїх предків, де Бога вітають  вербовими  гілочками, а  весна комусь нагадує, а комусь обіцяє перші проліски і перші поцілунки».

Під час нагородження члени журі відзначили високий рівень підготовки учасниць, яких було нагороджено грамотами та призами. Спонсори подї – Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого – подбав про нагороди для переможців.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Світлина (з архівів Центру студій спадщини): Переможниці конкурсу

У Філадельфії презентували книгу Леоніда Рудницького «Трьома мовами для трьох культур».

8 квітня, в рамках семестральних викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США й Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, відбулася предентація книги академіка НАН України Леоніда Рудницького «Трьома мовами для трьох культур». Збірник, що побачив світ у Івано-Франківському видавництві «Місто НВ», упорядкував професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Степан Хороб. Книгу присвячено ювілеєві 85-ліття Л. Рудницького книгу літературознавчих і культурологічних праць «Трьома мовами для трьох культур».

Упорядник видання С. Хороб згрупував усі його матеріали у чотири місткі розділи. Написані і видруковані Леонідом Рудницьким у різні часи, різними мовами, вони об’єднані наскрізною тематикою і проблематикою: самодостатність української культури, науки та художньої літератури. Проте такі дослідження упорядник подає за принципом різномовності: українською, англійською та німецькою і за принципом вибірковості (чимало статей американського україніста свідомо залишено за рамками книги). Власне, у такому полікультурному перехресті, в таких різномовних просторах проступає зі сторінок цього видання неперебутня постать ученого-ерудита, глибокого й різностороннього дослідника, палкого поборника національної незалежності України.

Справді, про кого б не писав професор Леонід Рудницький – чи про письменників (Тарас Шевченко, Іван Франко, Григор Лужницький, Василь Симоненко, Василь Барка, Олесь Гончар, Дмитро Павличко), чи про діячів науки і церкви (Михайло Грушевський, Йосип Сліпий, Олександр Грушевський, Вололимир Гнатюк), чи про  західноєвропейських художників слова (Ґете, Шіллер, Рільке, Ніцше, Пастернак) – робить він це ґрунтовно і переконливо, аргументуючи кожну свою позицію, кожне положення і кожен висновок. І, що найважливіше, у кожній із своїх праць Леонід Рудницький порушує і нині актуальні проблеми гуманітаристики, зокрема україністики та компаративістики. Як зауважує у своєму вступному слові ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника професор Ігор Цепенда, українство як інтелектуально-духовний і буттєво-душевний стан, як вимір людської сутності з її приналежністю до рідного народу Леонід Рудницький зберігає, немов святиню, впродовж усього свого життя.

Власне, вибрані дослідження американського українства, що вміщено на сторінках його нової книги «Трьома мовами для трьох культур», переконливо засвідчують, що він є одним із не так уже й багатьох українців, яким пощастило уникнути обох крайнощів емігрантської долі: і оборонного самозамикання в національній громаді, і самозреченої, асиміляційної інтеграції в  західні суспільства. Така думка як наскрізна проступає і  у вступній статті професора Тараса Салиги «Українське «Я» Леоніда Рудницького», і в інтерв’ю Людмили Тарнашинської з Леонідом Рудницьким, що є своєрідною післямовою до цього видання. Врешті, домінуючою така думка є і у четвертому розділі, в якому упорядник прагнув показати наукову постать Леоніда Рудницького крізь призму літературно-критичних праць про його творчість («Фундаментальне дослідження вагомої проблеми» Івана Денисюка, «Характеристика Франкового духа» Альберта Кіпи, «Нова книга франкознавця» Тараса Салиги, «Компаративістські виднокола Леоніда Рудницького» Степана Хороба та «Українсько-німецькі літературні взаємини в інтерпретації Леоніда Рудницького» Юрія Захарова).

Така продумана й логічно вибудована  структура цього видання знайшла своє відповідне якісне поліграфічне виконання. Як і попередньо видана книга Леоніда Рудницького «Світовий код українського письменства» (Івано-Франківськ, 2010, 334 с.), його нова праця «Трьома мовами для трьох культур» є ошатною і захоплюючою для широкого кола фахівців не лише в Україні, а й за кордоном. І не тільки для спеціалістів, а й української громадськості загалом. Відтак доброго слова заслуговує керівництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, зокрема його ректор професор Ігор Цепенда, за  фінансову підтримку цього видання, а також у пропаганді здобутків учених  з українського зарубіжжя, які далеко від материкової України примножують славу й самоцінність українського народу.

За словами Степана Хороба, «де б не публікувалися його статті і дослідження – в Україні, а чи за кордоном, українською,а чи іншими мовами. Я знав фундаментальну працю вченого “Іван Франко і німецька література” (з нею познайомився ще в Мюнхені, а потім перевидану у Львові). Відтак дібрані матеріали праць проф. Рудницького ми впорядкували спочатку у книжку “Світовий код українського письменства” (Івано-Франківськ, 2010, на сторінках якої вмістили суто українознавчі та компаративістські праці вченого, а зовсім недавно впорядкували ще одну книгу Почесного доктора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Трьома мовами для трьох культур”.»

 

На закінчення вечора, Л. Рудницький відповів на запитання присутніх.

 

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США