У четвер, 15 квітня, в рамках весняного семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США і Осередку праці НТШ у Філадельфії, відбулася презентація роману «Вічний календар» прозаїка, поета, есеїста з Тернопільщини Василя Махна. Книга вийшла друком у «Видавництві Старого Лева» 2019 року і стала лауреатом першої Українсько-єврейської літературної премії «Зустріч» та фіналістом Шевченківської премії в категорії «Література».

Роман «Вічний календар» – це своєрідна реконструкція пам’яті, прихованої у фортечних каменях, родючій чорній землі Галичини, в реальності та мітології. Події цього твору охоплюють проміжок від 17 століття до наших днів. Язлівець, Чортків, Митниця, Бучач – це головні точки, на яких тримається розповідь про часи та людей в романі. Сюжетна лінія побудована таким чином, що у ній переплітаються події як локальної, так і світової історії. Одним із таких локальних місць є Митниця, де протягом багатьох років головними учасниками подій є члени двох родів – українців Баревичів та поляків Волянських. У цьому селі, як і у інших галицьких містечках, українці живуть поряд з євреями та вірменами, а згодом і турками, котрі прибули на ці території як завойовники. У кожній частині роману окремі розділи, яких загалом є 27, присвячені місцевим євреям.

Твір складається з трьох частин. Перша з них носить назву «Земля Саламандра», а головні події розгортаються навколо військової кампанії турецького султана Мехмеда IV на Поділлі в 1672 році. Основна сюжетна лінія стосується Польсько-турецької війни 1672–1699 років у Галичині, прикордонному краї, який спочатку входив до складу Польсько-Литовського князівства, пізніше – Османської імперії та врешті Австро-Угорщини.

У другій частині під назвою «Польова кухня», сюжет якої пов’язаний із попереднім розділом, дія роману переходить до 1916 року. Війна руйнує звичайне життя Баревичів та Волянських-Коритовських, які на собі відчувають різні труднощі, спричинені війною. Незважаючи на те, що 1916 р. є важливим, тимчасовим кордоном у цій історії, автор зберігає нелінійний переказ, який починається у 1870-х роках і закінчується в 1919 р., коли Галичина стає частиною Польщі після того, як українці програють Польсько-українську війну. Саме у другій частині змальовано ​​династію Чортківських цадиків. Завдяки Фрідманам, місто стає центром європейського хасидизму.

Третя частина під назвою “Поїзд”, присвячена подіям, що відбулися після Другої світової війни. Сім’я Мехаметів, яка була насильно переселена в Митницю в 1945 році з-під Лежайська, приєднується до складу головних героїв. Нащадки Баревичів та Волянських братимуть участь у цих складних історичних подіях, як і деякі внутрішньо переміщені особи, зокрема Мехамети. У радянські часи велична історія села перетворюється на звичайне, повсякденне життя. Ближче до кінця роману нащадок Мехаметів і Баревичів, який проживав у Нью-Йорку з 1990-х років, ще раз повертається на місце своїх предків, щоб стати на стінах зруйнованої фортеці Язлівець і ввібрати в себе тужне відчуття землі і неба, пам’яті і забуття.

За словами Василя Махна, він хотів написати епічний твір про маленькі місця і зобразити усі аспекти життя. Автор підкреслив хвилеподібність роману, адже щораз дія переносить читача у минуле. Завдяки цьому, авторові вдалося скласти усі історичні пазли в єдине ціле. Письменник зазначив, що в книзі багато персонажів, натомість головними героями є час і простір. Історія натомість – це лише тло, адже роман не претендує на звання історичного. Проте, працюючи над книгою, Василь Махно півтора року збирав і вивчав історичну джерельну базу, адже книга охоплює пласт п’ятсотлітніх діянь. Під час презентації роману автор зачитав уривки з роману і відповів на запитання авдиторії.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

У вівторок, 13 квітня 2021 р., в Академії св. Василія Великого у Дженкінтавн, ПА відбулося нагородження переможців віртуального конкурсу декламації на честь відомої української поетеси Наталки Білоцерківець. Поетичні змагання, у яких взяли участь учениці 9-12 кл., зорганізував Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого, що діє при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А). Це шостий конкурс, який відбувся у Академії з ініціятиви ТСС А. Цьогоріч, з огляду на пандемію, змагання пройшли на базі відео записів, що їх подали на розгляд журі учасниці.

Журі у складі Ірини Іванкович, Голови ТСС А, та заступниці директора Академії Олександри Пенкальської оцінювали учасниць за наступними критеріями: плавність декламації; чіткість вимови; інтонація; артистичність виконання; драматизм декламації; постава.

У конкурсі перемогли: 1-ше місце – Анастасія Блощинська (12 кл.), 2-ге місце – Меделин Зетик (12 кл.), 3-тє місце – Наталя Грицай (11 кл.)

У своєму зверненні до конкурсанток Наталка Білоцерківець зокрема зазначила: «Я не знаю, чи хтось  із сьогоднішніх читачів-читців пише сам і уявляє себе поетом, але я б хотіла, щоб ви знайшли в моїх віршах щось своє і близьке. Може це буде відчуття єдиної землі, де ми всі живемо, – конкретного рідного дому, вулиці, міста; країни свого громадянства… – і далекої країни своїх предків, де Бога вітають  вербовими  гілочками, а  весна комусь нагадує, а комусь обіцяє перші проліски і перші поцілунки».

Під час нагородження члени журі відзначили високий рівень підготовки учасниць, яких було нагороджено грамотами та призами. Спонсори подї – Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого – подбав про нагороди для переможців.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Світлина (з архівів Центру студій спадщини): Переможниці конкурсу

8 квітня, в рамках семестральних викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США й Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, відбулася предентація книги академіка НАН України Леоніда Рудницького «Трьома мовами для трьох культур». Збірник, що побачив світ у Івано-Франківському видавництві «Місто НВ», упорядкував професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Степан Хороб. Книгу присвячено ювілеєві 85-ліття Л. Рудницького книгу літературознавчих і культурологічних праць «Трьома мовами для трьох культур».

Упорядник видання С. Хороб згрупував усі його матеріали у чотири місткі розділи. Написані і видруковані Леонідом Рудницьким у різні часи, різними мовами, вони об’єднані наскрізною тематикою і проблематикою: самодостатність української культури, науки та художньої літератури. Проте такі дослідження упорядник подає за принципом різномовності: українською, англійською та німецькою і за принципом вибірковості (чимало статей американського україніста свідомо залишено за рамками книги). Власне, у такому полікультурному перехресті, в таких різномовних просторах проступає зі сторінок цього видання неперебутня постать ученого-ерудита, глибокого й різностороннього дослідника, палкого поборника національної незалежності України.

Справді, про кого б не писав професор Леонід Рудницький – чи про письменників (Тарас Шевченко, Іван Франко, Григор Лужницький, Василь Симоненко, Василь Барка, Олесь Гончар, Дмитро Павличко), чи про діячів науки і церкви (Михайло Грушевський, Йосип Сліпий, Олександр Грушевський, Вололимир Гнатюк), чи про  західноєвропейських художників слова (Ґете, Шіллер, Рільке, Ніцше, Пастернак) – робить він це ґрунтовно і переконливо, аргументуючи кожну свою позицію, кожне положення і кожен висновок. І, що найважливіше, у кожній із своїх праць Леонід Рудницький порушує і нині актуальні проблеми гуманітаристики, зокрема україністики та компаративістики. Як зауважує у своєму вступному слові ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника професор Ігор Цепенда, українство як інтелектуально-духовний і буттєво-душевний стан, як вимір людської сутності з її приналежністю до рідного народу Леонід Рудницький зберігає, немов святиню, впродовж усього свого життя.

Власне, вибрані дослідження американського українства, що вміщено на сторінках його нової книги «Трьома мовами для трьох культур», переконливо засвідчують, що він є одним із не так уже й багатьох українців, яким пощастило уникнути обох крайнощів емігрантської долі: і оборонного самозамикання в національній громаді, і самозреченої, асиміляційної інтеграції в  західні суспільства. Така думка як наскрізна проступає і  у вступній статті професора Тараса Салиги «Українське «Я» Леоніда Рудницького», і в інтерв’ю Людмили Тарнашинської з Леонідом Рудницьким, що є своєрідною післямовою до цього видання. Врешті, домінуючою така думка є і у четвертому розділі, в якому упорядник прагнув показати наукову постать Леоніда Рудницького крізь призму літературно-критичних праць про його творчість («Фундаментальне дослідження вагомої проблеми» Івана Денисюка, «Характеристика Франкового духа» Альберта Кіпи, «Нова книга франкознавця» Тараса Салиги, «Компаративістські виднокола Леоніда Рудницького» Степана Хороба та «Українсько-німецькі літературні взаємини в інтерпретації Леоніда Рудницького» Юрія Захарова).

Така продумана й логічно вибудована  структура цього видання знайшла своє відповідне якісне поліграфічне виконання. Як і попередньо видана книга Леоніда Рудницького «Світовий код українського письменства» (Івано-Франківськ, 2010, 334 с.), його нова праця «Трьома мовами для трьох культур» є ошатною і захоплюючою для широкого кола фахівців не лише в Україні, а й за кордоном. І не тільки для спеціалістів, а й української громадськості загалом. Відтак доброго слова заслуговує керівництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, зокрема його ректор професор Ігор Цепенда, за  фінансову підтримку цього видання, а також у пропаганді здобутків учених  з українського зарубіжжя, які далеко від материкової України примножують славу й самоцінність українського народу.

За словами Степана Хороба, «де б не публікувалися його статті і дослідження – в Україні, а чи за кордоном, українською,а чи іншими мовами. Я знав фундаментальну працю вченого “Іван Франко і німецька література” (з нею познайомився ще в Мюнхені, а потім перевидану у Львові). Відтак дібрані матеріали праць проф. Рудницького ми впорядкували спочатку у книжку “Світовий код українського письменства” (Івано-Франківськ, 2010, на сторінках якої вмістили суто українознавчі та компаративістські праці вченого, а зовсім недавно впорядкували ще одну книгу Почесного доктора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Трьома мовами для трьох культур”.»

На закінчення вечора, Л. Рудницький відповів на запитання присутніх.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Українська For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

В неділю, 28 березня, відбулося закриття 20-годинного благодійного он-лайн курсу англійської мови для малозабезпечених новоприбулих Філадельфії та околиць. Проєкт, організатором та головним спонсором якого є Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А), було ініційовано в рамках платформи ESL.Ukraine, у співпраці з Коморою Доброго Самарянина при Філадельфійській Архиєпархії УГКЦ.

Впродовж десяти тижнів з 17-ма учасниками курсу на трьох рівнях працювали викладачі-волонтери зі Сполучених Штатів Америки (Ірина Іванкович), Канади (Тарас Малюжинський), студенти з України (Віра Грабчук, Карина Карпишина), які навчалися у США за програмою FLEX, та викладачка англійської мови зі Львова Зоряна Когут.

У програмі були заняття з граматики, розмовної мови, читання, майстерності писання, вокабуляру. Навчальний процес відбувався не лише за традиційним методом підручника, але й зі застосуванням новітніх технологій, які мали на меті у зрозумілий та доступний спосіб донести матеріял. Учасники програми мали чудову нагоду спілкуватися живою англійською мовою у дружньому колективі. Програму було укладено з думкою про подолання мовного бар’єру і полегшення адаптації в англомовному середовищі. Напередодні закриття учасники склали підсумкові тести, а в день завершення отримали сертифікати. Студенти відзначили відчутний поступ, які їм вдалося зробити за час курсу, і подякували викладачам за можливість набути нові знання.

Як повідомлялося раніше, це перший спільний проєкт ТСС А й Філадельфійської Архиєпархії УГКЦ в царині навчання англійської мови.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США