Category Archives: Новини ТСС
У Музейно -Меморіальному комплексі “Рідна хата.”Патріярха Йосифа Сліпого ,вшанували 37-му річницю із дня відходу у вічність великого мужа Церкви,вірного слуги свого народу.
Він церквою жив і народом страждальним
Молився, трудився і карався для них.
І в думках і в серці,й у волі невгнутій
Любив їх безмірно в терпіннях святих.
7-го вересня 1984 року урвався голос,опали повіки ,перестало битися серце Патріярха Йосифа Сліпого .
У музейно -меморіальному комплексі “Рідна хата.”Патріярха Йосифа Сліпого ,вшанували 37-му річницю із дня відходу у вічність великого мужа Церкви,вірного слуги свого народу.
Наші молитви , виявлення нашої любові.
Отець Андрій Козак,розпочав вшанування світлої пам’яті панахидою за душу Блаженішого Йосифа Сліпого .
Захід підготувала голова релігійного товариства “Свята Софія”п.Данута Іванкович .
Взяли участь учні Заздрістської гімназії імені Йосифа Сліпого . Із композицію”Духовний титан”,випускниці школи “Шляхетних панянок”.
На завершення звернулися до присутніх :
о.Андрій Козак- парафія Воздвиження Чесного Хреста.
Шеліга Ольга Павлівна-директор Заздрістської гімназії імені Йосифа Сліпого.
П.Данута Іванкович-голова релігійного товариства. “Свята Софія”в Україні.
Заповід -це не погляд у минуле,а дороговказ нам усім у майбутнє.
І клич:Любіть усе ,що рідне,
І права наші бороніть,
Ідіть за правду! Чесно й гідно!
Прес-служба Представництва ТССА
Гваделупська Богородиця. Чудо об’явлення Матері Божої | “Відкрита Церква”
Програма «Відкрита Церква» про об’явлення Гваделупської Матері Божої, яке сталося майже 500 років тому в Мексиці. Ви також зможете адресувати свої запитання гостю нашої програми, написавши їх у коментарях під цим постом або ж поставивши особисто під час ефіру! Для цього потрібно лише доєднатися до нашої розмови за цим посиланням у zoom https://us02web.zoom.us/j/88510691882. Відкривайте Мудрість Церкви разом із нами!
«Українська сила – в крові наших героїв»: в соборі Святої Софії УГКЦ в Римі помолилися за Україну
24 серпня 2021 року в прокатедральному соборі Святої Софії УГКЦ в Римі відбулися урочистості, присвячені 30-й річниці відновлення Незалежності України. З цієї нагоди відбулося урочиста Архиєрейська Божественна Літургія за Україну, яку очолив владика Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ, у співслужінні з владикою Діонісієм Ляховичем, апостольським екзархом для українців-греко-католиків в Італії.
Участь у Богослужінні також взяли: о. Теодосій Грень, ЧСВВ, протосинкел екзархату, о. Петро Голіней, канцлер, о. Ґенезій Віомар, протоархимандрит, ЧСВВ, о. Тимотей Коцур, ЧСВВ, о. Марко Семеген, настоятель прокатедрального собору Святої Софії УГКЦ, о. Тарас Остафіїв, настоятель храму Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці, монсеньйор П’єрпауло Феліколло, директор італійської фундації «Мігрантес» Римської дієцезії, сестри служебниці Непорочної Діви Марії, сестри василіанки. Крім того, були: п. Ярослав Мошкола, радник Посольства України при Італійській Республіці, п. Сергій Козачевський, тимчасовий повірений у справах України при Святому Престолі, п. Андрій Грушко, консул України в Римі, представники українських громадських асоціацій Риму та римського муніципалітету, на території якого розташований український храм.
«Для багатьох влада – це такий ласий шматок, який виводить людину владну, щоби вивищитися понад, щоби користати з усіх, аби все було їй підвладне. Нечасто владу розуміють як служіння, тяжке, конкретне, як служіння ідеї, народу, державі. Мабуть, наша сила і наша влада сьогодні полягає в тій крові, якою зросили українську землю наші герої, ті, які відчайдушно захищали свій народ і свою націю», – зазначив у проповідницькому слові владика Йосиф. За його словами, попри те, що довгий час український народ не мав своєї держави, у нас була жива надія, любов та впевненість, що Україна відродиться та воскресне. «Хіба впродовж минулого століття митрополит Андрей Шептицький не був своєрідним президентом Української держави в умовах Австро-Угорської імперії й під час польського панування на нашій землі? Хіба не він, дбаючи про духовний розвиток народу, також дбав й про економіку, шкільництво, мистецтво, культуру? Хіба не він врятував у московській Третьяковській галереї іконостас, унікальний шедевр українського сакрального мистецтва? У нашому народі є дуже багато тих, які будували, які працювали для того, аби ідея незалежної суверенної держави не вмерла», – звернувся проповідник до присутніх. Він пригадав, як молодь вже відродженої Української держави виступила на захист європейских цінностей під час Помаранчевої революції та Революції гідності. «Клич дідів, мучеників, тих, які любили Україну і полягли за неї, спонукали нашу молодь повстати. Уже наступне покоління будуватиме нашу державу на їхніх героїчних вчинках», – зазначив владика Йосиф.
Наприкінці Божественної Літургії до присутніх звернувся владика Діонісій, апостольський екзарх: «Тоді, коли Україна проголосила Незалежність, мої духовні настоятелі викликали мене з Бразилії в Україну і я вже 30 років пов’язаний із Україною, незалежно від того, що є громадянином Бразилії та Італії. Я вболіваю за Україну, молюся за неї і за мир, за героїв, що підтримують нашу незалежність, які віддають своє життя за свій народ».
Із привітальним словом до присутніх також звернувся монсеньйор П’єрпауло Феліколло, директор італійської фундації «Мігрантес» Римської дієцезії: «Для мене особлива радість сьогодні бути між вами. Запевняю вас у братній любові і підтримці з боку Римської дієцезії, аби ви могли почуватися тут, як удома». Після цього о. Марко Семеген подякував присутнім за спільну молитву, а єпископам – за проповідницьке слово.
По завершенні спільної молитви духовенство та віряни поклали квіти біля пам’ятника святому рівноапостольному князю Володимиру Великому, що поряд із собором, заспівавши молитву за Україну «Боже, великий, єдиний». Учасники святкових урочистотстей також поклали квіти й біля пам’ятника Тарасові Шевченку, що перед будинком релігійного товариства «Свята Софія», та виконали Гімн України.
Пресслужба товариства «Свята Софія»
http://news.ugcc.ua/news/ukrainska_sila__v_krov%D1%96_nashih_geroiv_v_sobor%D1%96_svyatoi_sof%D1%96i_ugkts_v_rim%D1%96_pomolilisya_za_ukrainu_94163.html?fbclid=IwAR318rzyPsL27It3jGndmbvfoAd5xvRPfu_YLHHzsqlAldjSjp3lgb3J-_o
(English) “The Seven Sacraments” Summer Camp held in Philadelphia
Українська For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
During August 16-20, 2021 a Summer Camp for Children “Vacation with God: The Seven Sacraments” was held at the Basilian Spirituality Center in Jenkintown, PA. The camp was organized and sponsored by St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics, Inc. and the Sisters of the Order of Saint Basil the Great. Some 30 children aged 6-13 from various parts of the Philadelphia area participated in the event.
The organizers worked on the topic with the idea of the Holy Sacraments of the Church. The sacraments are signs, that is, words and deeds established by Jesus to bestow special graces on those who receive them in faith. Through the sacraments, Jesus is present in a special way among the faithful: “Therefore I am with you always, to the end of the age” (Mt 28:20).
The Catholic Church recognizes the seven Holy Sacraments.
- Baptism.
- Anointing.
- The Eucharist.
- Repentance.
- Anointing.
- The priesthood.
- The matrimony.
The camp’s program was created with the goal of molding the spiritual and cultural heritage of the Ukrainian people. The children enjoyed catechism classes, songs, dances, crafts, embroidery, and games. The program was coordinated by Iryna Ivankovych, President of St. Sophia Religious Association, and conducted by Sisters of St. Basil the Great: Sr. Olha Mykhayliuk, and Sr. Rose Ann, Sr. Lydia Sawka, Sr. Teodora Kopyn, with the help of many young volunteers. Divine Liturgies for the participants of the camp were celebrated by: Fr. John Ciurpita and Fr. Ruslan Borovyy.
This is the fourth joint initiative of St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics, Inc. and the Sisters of the Order of St. Basil the Great in the field of spiritual education of the young Ukrainians in the USA.
St. Sophia Press Bureau
Літній християнський табір «Сім Святих Таїнств» у Філадельфії
З 16 до 20 серпня у Філадельфії відбувся літній християнський табір «Веселі канікули з Богом. Сім Святих Таїнств», який спільно зорганізували Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) та Сестри Чину св. Василія Великого. У заході, що відбувся в Духовному центрі сс. Василіянок Провінції Христа Чоловіколюбця у Дженкінтавн, штат Пенсильванія, взяли участь близько 30 дітей віком від 6 до 13 років.
Тематику організатори опрацювали з думкою про Святі Таїнства Церкви. Таїнства – це знаки, тобто слова і дії, встановлені Ісусом, щоб обдарувати особливими благодаттями тих, хто з вірою їх приймає. Через таїнства Ісус в особливий спосіб присутній серед вірних: “Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт 28, 20).
Католицька Церква визнає сім Святих Таїнств.
- Хрещення
- Миропомазання
- Євхаристія
- Покаяння.
- Єлеопомазання.
- Священство.
- Подружжя.
Програму табору було створено з метою поєднання духовної та культурної спадщини українського народу. В рамках табору діти молилися, вивчали християнські пісні, танцювали банси, навчалися рукоділлю, грали в навчальні та рухові ігри, відвідали кімнату Василіянської спадщини, перегллянули християнські фільми. Програму координувала Ірина Іванкович, Голова ТСС А, за активної участі Сестер ЧСВВ: с. Ольги Михайлюк, с. Розанни, с. Лідії Савки, а також за підтримки юних волонтерів. Божественні Літургії для учасників табору відслужили о. Іван Цюрпіта та о. Руслан Боровий.
Це четверта спільна ініціятива Товариства «Свята Софія» США та Сестер Чину св. Василія Великого в царині духовного виховання молодого покоління українців «в розсіянні сущих».
Прес-служба Товариства «Свята Софія» США
«Хто зна, чи саме постать Ґваделупської Богородиці не стане фундаментом до будування цивілізації Любові всього людства».
Інтерв’ю з Преосвященним Михаїлом Бубнієм, ЧНІ, екзархом Одеським
Ірина Іванкович: Преосвященний Владико, коли і за яких обставин Ви вперше «зустрілися» з Ґваделупською Богородицею?
Владика Михаїл Бубній: Пригадую, що це було в 2009 році, в часі мого навчався у Римі. Одного разу я отримав запрошення відвідати Ватиканські сади. Під час екскурсії, ми підійшли до меморіалу, представленого в двох скульптурах: мексиканця Хуана Дієґо, на тільмі якого була зображена Ґваделупська Богородиця, і мексиканського єпископа навколішках перед Нею. Питаю нашого гіда, сестру Вероніку Янів зі Згромадження катехиток св. Анни: «А це, хто такі?» А вона зі захопленням і дуже колоритно починає розповідати нам цю вражаючу історію про об’явлення Богородиці в Мексиці. Чесно вам скажу, з якимось особливим тоді трепетом і зацікавленням я слухав про це об’явлення, яке найбільше запам’яталося мені з цієї прогулянки Ватиканськими садами. Де б я міг собі тоді подумати, що вже через 9 років я матиму змогу звершити паломництво саме до цього чудотворного місця в Мексиці!
І.І.: Цікаво, Владико, як дійшло до такого паломництва?
Владика Михаїл: Почалося все у вересні 2017 року. Тривав тоді Синод УГКЦ у смт. Брюховичах біля Львова. До мене підійшов мій співбрат-редемпторист владика Браєн Байда, єпарх Саскатунський, показав свою панагію зі зображенням Ґваделупської Богородиці і запропонував мені приєднатися до паломництва в Мехіко, яке він організовує для канадійців в днях від 16-24 лютого 2018 року. Відразу запевнив мене: “Не хвилюйся, Михайле! Витрати за подорож і на проживання я беру на себе”. Пригадую, що моя реакція була стриманою та обережною: не відразу я погодився. Подякував владиці Браєнові і кажу, що це хороша ідея, але потрібно трошки часу, щоб обміркувати всі за і проти.
Роздумуючи над пропозицією владики Браєна, мені пригадалась прогулянка Ватиканськими садами і в пам’яті відтворився образ Ґваделупської Богородиці, що я її бачив на тільмі цього мексиканця Хуана Дієґо. Я подумав: це напевне якийсь особливий знак, що його посилається мені з гори. Хто зна, чи ще буде колись така нагода в моєму житті, тому я погодився взяти участь у цьому паломництві.
І.І.: Ви мали неповторну нагоду і благословення торкнутися нерукотворного образу Пресвятої Богородиці. Як запам’ятався Вам цей момент і як він вплинув на Ваше подальше життя?
Владика Михаїл: О так! Це було щось надзвичайне. Цієї нерукотворної Святині паломники не можуть торкатися. Знаходиться вона досить високо, можна лише на відстані кількох або кільканадцятьох метрів на неї споглядати. Вхід до місця її розташування захищений дуже складним кодовим замком, який може відчинити лише ректор базиліки, і тільки в дуже рідкісних випадках та для дуже поважних гостей. Перебуваючи довго на молитві, в мене зродилося велике бажання торкнутися цього нерукотворного образу Пресвятої Богородиці. Я виявив це бажання нашому організатору паломництва, владиці Браєну. Він сказав, що це абсолютно неможливо: такого не практикується під час жодного паломництва.
Але в мене було таке відчуття, що немає неможливого, як каже Христос: “Все можливе тому, хто вірує” (Мр. 9, 23). Я приїхав із дуже далекої країни і маю особливі намірення. По-перше, блаженніший Святослав, благословляючи мене у це паломництво, просив про особливу молитву заступництва для України і припинення війни на Донбасі. По-друге, Лицарі Колумба в Україні споруджували в цей час каплицю Ґваделупської Богородиці на Аскольдовій могилі в Києві і дуже просили мене привезти копію цього нерукотворного образу до Києва і, якщо це можливо, щоб ця копія була прикладена до оригіналу.
Чесно кажучи, я чомусь був переконаний, що ректор мені в цьому не відмовить. Так і сталося. Я попросився до нього на розмову, розповів про свої наміри, розповів про Україну, як вона сильно зараз кровоточить на Донбасі, і що в даний час Україна потребує особливого захисту від Богородиці. Ректор базиліки монсеньйор Енрік Ґлені, мене уважно вислухав, задумався, як же ж він це зробить, адже протягом дня постійно відбуваються богослужіння і багато паломників перебуває в базиліці, тому він не зможе забрати цей нерукотворний образ з-перед їхніх очей (щоб підійти до цієї Святині, потрібно відповідним механізмом повернути її на 90 чи трохи більше градусів). Тоді він мені запропонував підійти ввечері, коли вже базиліку зачиняють. Я йому кажу: “Отче Енріку, але я буду не один: я хотів би, щоб кожен із нашої групи зміг прикластися до Неї. Він усміхнувся і каже: «Добре, приходьте”.
Це сталося в останній день нашого паломництва, безпосередньо перед самим виїздом на летовище. Пам’ятаю, ми дуже хвилювались, щоб не запізнитись на рейс. Але ми встигли. По дорозі на летовище серед паломників лунали слова: «Це чудо!» А в моїй душі була велика вдячність Богородиці та отцеві Ректору за надану нам таку можливість. Я ще раз переконався у словах цієї славної української пісні до Богородиці Матері Неустанної Помочі, що: “Ще нечувано ніколи, щоб вона не помогла…”. Я Її прямо про це просив і отримав.
І.І.: Які враження Ви привезли з паломництва до Санктуарію Ґваделупської Богородиці 2018 року?
Владика Михаїл: Зазвичай в кожному паломництві є чітко визначена програма: що, коли і куди! Так було і в нашому випадку. Владика Браєн спланував для нас кожен день, щоб ми якнайбільше побачили і отримали якнайкращі враження від Мексики. Коли ми прибули на місце і поселилися в готелі, одразу після цього ми відвідали базиліку Ґваделупської Богородиці. Тоді в мене з’явилось велике бажання принаймні перших 2-3 дні побути на самоті, зробити свого роду реколекції і якнайдовше помолитися біля цього нерукотворного образу Богородиці, але так, щоб мене ніхто і нікуди не квапив. Владика Браєн радо на це погодився, тому я мав досить багато часу бути біля чудотворного образу і спостерігати за виявом особливої побожності та великої любові латиноамериканців до цієї Ґвадалупської Святині. Я бачив, з яким трепетом і жертовністю вони приступали до почитання цієї ікони, ступаючи на колінах десятки, а то й сотні метрів по бетонній доріжці; як вони щиро молилися перед цією святинею; як вони активно і масово брали участь в Богослужіннях і прийнятті Святих Тайн.
Найбільше враження справило на мене дієцезіальне (єпархіяльне) спільне паломництво. Я думав, що цей потік людей ніколи не закінчиться. Тисячі і тисячі людей в різноманітних національних костюмах, під удари барабанів та інших музичних інструментів крокували в напрямку Санктуарія, несучи надзвичайно гарні, величезні композиції із живих квітів, присвячені тематиці Богородиці. Ці подарунки складали у стіп Богородиці, пізніше в молитві, чуваннях та в піснях прославляли свою Покровительку протягом двох днів, ночуючи хто де: одні в наметовому містечку відразу на площі біля базиліки, інші – в кузовах гарно прикрашених квітами і стрічками вантажівок, ще інші – ховаючись від сонця розмістилися під цими ж вантажними автами, на вулиці і пішохідних доріжках. Просто неймовірні враження. Що більше, я мав можливість спостерігати, як до цієї нерукотворної Святині прибували не тільки християни, але також різні поганські племена Латинської Америки. Не входячи до храму, вони перед головним входом до базиліки виконали кілька ритуальних танців, вшанувавши “Королеву Мексики та Імператрицю Америки” і повертались щасливі до своїх домівок. Словами цього не передати. Це потрібно побачити.
І.І.: Розкажіть про початки поширення культу Ґваделупської Богородиці в Україні.
Владика Михаїл: На моє переконання, культ Ґваделупської Богородиці в Україні розпочався із початком діяльності в Україні у 2012-2013 роках тзв. братерської організації чоловіків-католиків Лицарів Колумба. Не знаю, можливо, і раніше цей культ був присутній в окремих римо-католицьких спільнотах чи поодиноких домівках, але наскільки мені відомо, саме спільноти Лицарів Колумба стали особливими почитателями цього культу, тому що Богородиця із Ґваделупи є їхньою безпосередньою покровителькою.
Відповідно до розбудови цієї братерської організації Лицарів Колумба, зростало також і число Її почитателів. Згодом, завдяки Миколі Дмитровському, Великому Лицарю Ради імені князя Аскольда, виникла ідея спорудження окремої каплички для почитання Ґваделупської Богородиці. Він запропонував облаштувати таку келію в крипті церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі в Києві. Цю ідею схвалили брати-лицарі та отцець настоятель Ігор Онишкевич. Деякий час тривало приготування келії, і в травні 2019 року Брати Лицарі запросили мене очолити Архієрейську Святу Літургію на Аскольдовій могилі та посвятити копію нерукотворного образу Ґваделупської Богородиці, яку я мав можливість особисто прикладати у 2018 році до чудотворного оригіналу в Мексиці. Після Літургії, ми процесійно перенесли цю посвячену копію до крипти і помістили її в спеціально облаштованій бічній келії нижнього храму св. Папи Сильвестра. Тепер ця Святиня є доступною не тільки для парафіян церкви св. Миколая Чудотворця, а й фактично для всіх представників Лицарів Колумба в Україні та всіх бажаючих отримати ласки за Її посередництвом.
І.І.: Українці почитають Пречисту Богородицю у Її чудотворних іконах – Зарваницькій, Почаївській, Вишгородській, Белзькій та ін. Чи і як, на Вашу думку, далека Богородиця з Мексики промовить до сердець наших братів і сестер в Україні?
Владика Михаїл: Далека, можливо, географічно, бо вона об’явилася на американському континенті. Але Богородиця, як Мати Церкви і кожного віруючого християнина, є завжди дуже близько і поруч нас. Вона об’являлася у різних місцях і при різних обставинах, або ж випрошувала у свого Сина потрібні ласки для Її почитателів при різних чудотворних іконах, тому що завжди готова прийти нам на поміч: “Ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла…” – як співаємо у пісні.
Ви самі зазначили, що ми, українці почитаємо Пресвяту Богородицю в різних чудотворних іконах, правда? Ми вирушаємо в паломництва до різних чудотворних місць, щоб просити Її заступництва. Але це не означає, що ми якусь ікону любимо більше чи менше. Перед кожною марійною іконою завжди в нашій уяві та свідомості постає та ж постать і особа – Пресвята Богородиця, наша духовна Матір і Заступниця перед Господом. Тому я більш ніж впевнений, що Ґваделупська Богородиця також буде промовляти і до українських сердець.
Об’явлення Діви Марії автохтонному мексиканцеві Хуанові Дієґо на пагобрі Тепеяк у 1531 році мало тоді вирішальний вплив на євангелізацію Мексики. Але цей процес Марійної євангелізації вийшов далеко поза межі Мексики і поширився по цілому континенті, а згодом перейшов і на інші континенти. Сучасний світ настільки просякнутий війнами і насильством, що, здається, потребує якоїсь особливої, нової євангелізації, і хто зна, чи саме постать Ґваделупської Богородиці не стане фундаментом до будування цивілізації Любові всього людства.
І.І.: Хто, на Вашу думку, може і повинен стати промотором Ґваделупських об’явлень в Україні?
Владика Михаїл: Може, звісно, кожен! А повинні бути промоторами ті, котрі мають Її за свою покровительку – члени Лицарів Колумба та їхні родини. Оскільки ця мирянська чоловіча католицька спільнота останнім часом досить інтенсивно розвивається в Україні, відповідно і ця нерукотворна Святиня Ґваделупської Богородиці ставатиме на мою думку щораз то більш знана серед українського суспільства, особливо сереред віруючих греко-католиків та римо-католиків.
І.І.: Книга «Ґваделупська Богородиця: Матір цивілізації Любови» – це перша ґрунтовна україномовна книга про об’явлення на пагорбі Тепеяк майже півтисячолітньої давності. Що для себе особисто Ви відкрили на сторінках цього чтива?
Владика Михаїл: Насамперед, ця книга відкрила для мене багато нового про автохтонне населення мезоамериканців – ацтеків, їхню культуру, традиції, мову, вірування тощо. По-друге, не зважаючи на півтисячолітню давність цього об’явлення, послання Богородиці залишається актуальним і сьогодні: це послання надії та любові для будування нової цивілізації. Особливістю цієї книжки є також ґрунтовний науково-богословський аналіз нерукотворного образу Пресвятої Богородиці на плащі-тільмі св. Хуана Дієґо. Це справді вражаюче і подивугідне явище, оскільки нанесені на тільму фарби є невідомого походження, як рівно ж відсутні штрихи будь-якого пензля.
Читаючи про це, я уявив собі Мойсея на Синайській горі, коли сам Господь Своїм перстом писав заповіді для Свого народу на кам’яних скрижалях. Зазвичай, чудотворні ікони мають свого автора-іконописця, часом знаного, а часом й невідомого. Але автором образу Ґваделупської Богородиці є сама Богородиця.
І.І.: Владико, щойно кілька днів тому відійшла до дому Небесного Отця Ваша Мама. Вона була Вашою стежиною до Бога і до Богородиці. Ваш погляд на Материнство в широкому значенні цього слова?
Владика Михаїл: Мама відіграє унікальну роль в житті своєї дитини. Незважаючи на те, що ця роль матері з дозріванням дитини постійно змінюється, однак її любов, опіка, настанови, переживання, турбота і піклування є незмінними! Я це усвідомлював все більше і глибше кожного разу, коли навідував своїх батьків. Материнство, це, мабуть, одне з найвищих та найвідповідальніших призначень жінки, адже, даруючи дитині життя, вона змушена вмерти для себе самої, для власної вигоди, для кар’єри, щоб принести “плід” – нове життя. Вона неначе те зерно, про яке говорить Ісус Христос у євангелії від Івана: “Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе” (Ів. 12, 24). Подібно як Ісус пожертвував себе задля спасіння нас, дітей Божих, також і мати заради своєї дитини готова жертвувати свій час та зусилля до тієї міри, аж поки не побачить, що її дитина є щасливою. Навіть тоді коли вже бачить, що з її дитиною все гаразд, все одно сумнівається, чи дитина каже правду. Ось таке воно – правдиве материнство! І саме такого я досвідчив від своєї новопереставленої мами.
Правду кажете, що моя мама була стежиною до Бога і до Богородиці. В день її смерті, 21 червня цього року, я оприлюднив листа, якого вона мені написала ще в 2008 році. В ньому, за її словами, вона відкриває для мене “Маленьку таємницю” і зізнається, що перед моїм хрещенням вона властиво пожертвувала мене для Бога, просячи Його щиро, щоб покликав мене до Свого виноградника (повний текст цього листа можна знайти на сайті Одеського екзархату). Материнська молитва має велику силу. В цьому я особисто переконався тоді, коли тільки-но зроджувалось в мене покликання і бажання до богопосвяченого життя, а потім – в часі різних випробувань в монашому і священничому покликанні, і аж до різних життєвих ситуацій, в яких я просив маму про особливу молитву. Хочу сказати, що це справді діє!
Підсумовуючи, можна сказати, що Материнство, з однієї сторони – це великий дар, а з іншої також і велика відповідальність. Щоб його правильно зреалізувати, я б порадив нашим матерям – теперішнім чи майбутнім, завжди свій погляд скеровувати на Ту, що є вчителькою достойного материства, на “Другу Єву” – Пресвяту Богородицю, Матір Церкви Христової. Саме від Неї моя мама вчилася бути доброю матір’ю. З одного боку – не обожнювала нас, своїх дітей, щоб нам в усьому догодити, а з іншого – не очікувала від нас якоїсь надмірної уваги, натомість завжди скеровувала і вказувала нам стежину, що веде до Бога. Своїх дітей вважала завжди даром Божим. І саме за таке материнство я їй сьогодні надзвичайно вдячний.
«Я твердо відчував, що якби українці могли прочитати про Ґваделупську Богородицю рідною мовою, то я б відіграв свою дуже незначну роль у Її задумі».
Інтерв’ю з Преосвященним Браєном БАЙДОЮ, ЧНІ, єпархом Саскатунським
Ірина Іванкович: Преосвященний Владико, як зродилася Ваш культ до Богородиці?
Владика Браєн Байда: Коротко кажучи, він походить від Святого Духа, але ось як воно було в реальному житті. У 1975-79 роках, коли я навчався в малій семінарії коледжу св. Володимира в Робліні, Манітоба, я любив молитися Молебен до Пресвятої Богородиці. На особистому рівні, Вона привабила своєю ніжністю, коли у мене були труднощі з однолітками та у інших стресових моментах шкільного життя. Я ходив до каплиці та спілкувався з Нею, сидячи перед іконою Матері Божої Неустанної Помочі. І Вона втішала мене, захищала, подібно як Ісуса, якого тримала на схрещених руках.
І.І.: Якою була ваша перша зустріч з Ґваделупською Богородицею?
Вл. Браєн: Я бачив Її чудотворний образ ще 13-річним хлопчиком, коли з родиною відвідав Мехіко в 1974 році. Тоді я небагато знав про Її об’явлення. Але насправді я повноцінно зустрівся з нею в 2009 році, уже як єпископ, під час конґресу на Її честь. Він проходив одразу після Верховного конґресу лицарів Колумба, який відбувся у Феніксі, штат Арізона. Мене вразив запал, з яким монсеньйор Едуардо Чавес говорив про Богородицю. Тоді я провів численні паралелі між нашими іконами візантійського обряду та цим нерукотворним образом.
І.І.: Владико, Ви неодноразово відвідували Базиліку Ґваделупської Богородиці та місця Її об’явлень. Як ці паломництва вплинули на Вас – українця-католика і богопосвячену особу?
Вл. Браєн: : Ще малим хлопцем я відбув прощу до святині Люрдської Богородиці у Сен-Лоран (біля Качиного озера в провінції Саскачеван, лише за годину від нашої ферми), де збиралося багато корінних метисів. Під час паломництва я стикався з людьми, з різними культурами. Навіть коли роботи на фермі було вдосталь, моя мати завжди знаходила час, аби гуртувати нас, дітей, навколо молитви. Тож я довідався, що культура, пісня, танець, ритуал, традиція, мова, раса та жертви – все це відіграє свою роль у молитві та прочанському досвіді. Наступні прощі тільки утвердили мене у цьому переконанні. Паломництво – це короткий, насичений досвід, супутній моєму життєвому щоденному досвіду молитви українця-католика та редемпториста, що живе у гармонії з усіма згаданими елементами.
І.І.: Подіям 1531 року уже майже п’ятсот років. Наскільки вони актуальні для людей ХХ1 століття?
Вл. Браєн: Не у всіх складаються гармонійні стосунки, тому людський конфлікт є глобальним. Ось чому мирне вирішення конфліктів є важливим уроком для всіх. Хроніки об’явлень (Nican Mopohua) показують, що у світі існує внутрішній конфлікт між людським розумом та вірою; зовнішній – між друзями; між особами, яких одні вважають героями, а інші – лиходіями; між автохтонним населеннями та європейськими поселенцями; між континентами Америки та Європи; між церквою та суспільством. Це особливо очевидно на фоні конфлікту на східному кордоні України з Росією.
Мирне вирішення відбувається з появою Ґваделупської Богородиці та її послання надії, яке говорить: «Розв’язання конфлікту є в Її Сині». Наступає гармонія між всесвітом і усім творінням, як це бачимо у зображенні ангела біля Її ніг. Дійсно, це потужний приклад інкультурації у євангелізації, що має наслідки на економічному, політичному, екологічному, емоційному, людському та духовному рівнях. Можу з певністю сказати, що події Ґваделупського об’явлення мають глибоке євхаристійне значення. Послання Богородиці допомагає людям віддавати Їй свої серця, щоб Вона могла відтак віддавати їх Своєму Синові. Це правильна відповідь на любов, яку виявив нам Ісус Христос. Той, який віддає Себе під видом Тіла і Крові, а також у євангельських цінностях, щоб підтримувати нас у мирному співжитті з іншими, просить про наші серця. Це послання є і сьогодні актуальним у міжлюдських стосунках у всьому світі.
І.І .: Як пересічний українець може зрозуміти значення Ґваделупських об’явлень?
Вл. Браєн: Багато українців знайомі з іконою Матері Неустанної Помочі, і насправді, Божа Матір – зусиллями Редемптористів – увійшла до багатьох сердець, будинків та церков у всьому світі. Я глибоко вірю, що Святий Дух поклав у Її вуста послання.
Коли я сьогодні молюся перед іконою Матері Божої Неустанної Помочі, чую, як ці слова Вона промовляла до Ісуса в дитинстві. Ці ж слова Вона сказала Хуанові Дієґо в 1531 році, коли він хвилювався через смерть свого дядечка Хуана Бернадіно. Цим посланням, яке Лицарі Колумба повинні плекати і поширювати, Вона ділиться з народом України сьогодні, кажучи: 118“Послухай і закарбуй у своєму серці, мій наймолодший сину: те, що злякало тебе, що турбувало тебе, нічого не варте. Не дозволь цьому тривожити твоє обличчя, твоє серце; не бійся цієї недуги, ані жодної іншої хвороби, ані пронизливої та згубної речі. 119 Хіба Я не тут, Я, котра удостоїлася бути твоєю Матір’ю? Хіба ти не у моєму затінку і не під моїм захистом? Хіба Я не є джерелом твоєї радости? Хіба ти не є під покровом моєї мантії, у схрещенні моїх рук? Чи потрібно тобі чогось більшого?»
І.І.: Українці віддавна плекають глибоку любов і відданість Богородиці. Як культ до Ґваделупської Матері Божої може допомогти їм стати ще ближчими до Неї?
Вл. Браєн: Яка різниця між малюнком, іконою та картиною? Обличчя людини – загадка, яку важко пояснити. Іншими словами, яка таємниця наповнює ваше серце, коли ви бачите обличчя друга, члена сім’ї, батьків чи обличчя вашої земної матері? У образі Матері Божої Ґваделупської, Пречиста Діва Марія залишила нам відбиток свого обличчя. Бог говорить як через картини, так і через ікони, а також через малюнки. На фоні багатьох ікон, які я почитаю, це Її зображення є цілком відмінне, адже жодна рука його не написала і немає логічного пояснення того, як він був закарбований на тільмі. Це чудо є постійним дивом протягом ось уже 490 років. Диво, яке Вона живить і підтримує.
I.I.: Ґваделупську Богородицю називають Зіркою Нової Євангелізації. Чого Вона може навчити нас про інкультурацію в євангелізації? Як Ґваделупська Богородиця може промовляти до сердець людей за межами Мексики?
Вл. Браєн: Матір Божа, Богородиця, виразила свою прихильність до церкви різними способами. Я хотів би зазначити, що – за словами св. Івана Павла ІІ – Вона, як Ґваделупська Богоматір, залишила глибоке послання про інкультуровану євангелізацію. На мій погляд, правильно представлена культура стоїть на службі нашій вірі. Це важливе послання для нас, українців-католиків, віру яких живлять наші культурні традиції та звичаї. Цей досвід українців-католиків робить нас чудовим прикладом для місіонерського служіння. Чим більше можемо євангелізувати інших за допомогою належного сприйняття ролі культурного вираження, тим глибше можемо зрозуміти роль Богородиці як досконалого виразу інкультурованої євангелізації. Ми наближаємось до неї, коли євангелізуємо за Її прикладом.
І.І.: Владико, Вашим бажанням було перекласти книгу «Ґваделупська Богородиця: Матір цивілізації Любови» українською мовою. Яке послання до потенційних читачів плекали Ви у своєму серці на початку проєкту?
Вл. Браєн: Тоді я мав те саме послання, що й зараз: Вона приходить, щоб дати надію, наблизивши нас до свого Сина. Я відчув, що Божа Мати бажає, аби книга стала доступною для українського читача у Її словах до Хуана Дієґо під час першого об’явлення: «Тому що воістину я маю за честь бути твоєю співчутливою Матір’ю, 30 твоєю й усіх людей, які спільно проживають на цій землі, 31 та людей інших народів; тих, які люблять мене; тих, які взивають до мене; тих, які шукають мене; тих, які вірять у мене. 32 Тому що там [у моїй святій обителі] воістину вислухаю їхні благання, їхні смутки, для того, щоб вилікувати та зцілити усі їхні напасті, страждання та болі» (Nican Mopohua, 29-32). Для мене численні зв’язки історії об’явлення та історії українського народу мали глибокий сенс. Українці люблять Богородицю, шукають Її, довіряють Їй, прибігають до Неї зі своїм смутком. Я твердо відчував, що якби вони могли прочитати про Неї рідною мовою, то я б відіграв свою дуже незначну роль у Її задумі.
І.І .: Яку роль у поширенні послання Ґваделупської Богородиці відіграють Лицарі Колумба?
Вл. Браєн: Подібно як Матір Божа піднесла гідність Хуана Дієґо, використавши його тільму, думаю, Вона також хотіла надати гідність скромному, але видимому свідченню Лицарів Колумба. Їхній засновник блаженний о. Майкл Макґівні робив і досі продовжує робити потужні речі для родин саме завдяки лицарям. Гадаю, що протягом цього року святого Йосифа лицарі можуть зробити чимало для українських сімей через поширення усвідомлення близькости Матері Божої у чудесних Ґваделупських об’явленнях. Сьогодні стільки суперечок розриває родини в Україні. На мою думку, Богородиця, яка заручилася допомогою Хуана Дієґо для роботи з єпископом і Церквою, прагне послужитися лицарями, які тісно співпрацюють з духовенством і Церквою, щоб привести людей до Свого Сина, сприяючи відтак розбудові цивілізації Любови.
Отже, в який момент лицарі України отримують подарунок Карла Андерсона? Можливо, в той момент, коли вони повинні взяти цей проєкт і розвинути його. Хуан Дієґо був місцевим мирянином. Мені здається, що й лицарі мають виконувати цю роль. Заступництво Ґваделупської Богородиці в Україні полягає не лише в інформації та духовній трансформації. Воно у гідності родини, яку потрібно піднести так, як гідність Хуана Дієґо та автохтонного населення через вибір Марією свого посланця. Можливо, лицарі – це посланці сімейних цінностей, яким зараз потрібно взяти Її історію та максимально ефективно розвинути, запустити та підтримати цей проєкт. Співпраця з Релігійним Товариством українців католиків «Свята Софія» США – це беззаперечний плюс.