З 1 вересня 2023 року Українська Греко-Католицька Церква в Україні переходить на новий стиль для нерухомих свят із збереженням чинної Пасхалії. Про це заявив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у прямому ефірі «Живого телебачення», повідомляючи рішення Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні щодо календарної реформи.
Вечір 25 січня в Товаристві «Свята Софія» США був наповнений теплом, творчістю, спокоєм, молитвою і пам’яттю про +Оксану Куцу, засновницю фонду Charity 4 Ukraine. Мистецто вишивки пензлем та фарбами з талановитою Оксана Халуп’як в екуменічному товаристві чудових людей – це те, що особливо у прикру, дощову погоду підіймає настрій. А ще й тому, що подія благодійна – майстер-клас з виготовлення закодованих візерунків Ukrainian Embroidery Encoded. Слова, які учасники закодовували під час майстер-класу, суголосні з обставинами часу: ПЕРЕМОГА, УКРАЇНА, РОДИНА, ЛЮБОВ, ВІРА, ВІЧНІСТЬ. Виручені кошти Товариство передало на діяльність фонду Charity 4 Ukraine – «дитя» +Оксани Куцої. Вічна їй пам’ять!
В сучасному світі допустимі розмови про втрату мотивації, з наступним пошуком останньої. Але чи можна говорити про щось подібне, коли 18 років твого життя минули у таборах, а по тому — знову виклик і відповідальність: за себе та за інших. Сьогодні, 25 січня, є чергова річниця від дня, коли очільника Української Греко-Католицької Церкви єпископа Йосифа Сліпого іменували кардиналом. Сталося це у Ватикані, 25 січня 1965 року, зусиллями папи Павла VI. Користуючись нагодою, пригадуємо найцікавіші та найважливіші моменти з життя непересічного діяча.
Йосип Сліпий (1892–1984) — це одна із найцікавіших, але й найбільш трагічних постатей в історії України ХХ століття. За власні переконання та принципи він заплатив дуже високу ціну, але до кінця життя залишався відданий своїм ідеалам. Він був єпископом УГКЦ, Предстоятелем цієї Церкви, Галицьким митрополитом і Львівським архиєпископом, кардиналом Католицької Церкви. Водночас, провів довгих 18 років у радянських таборах. За цей час не зламався і продовжував свій шлях служіння, власну дорогу до Бога.
Архиєпископ Йосиф Сліпий відомий широкому загалу саме під таким іменем, але справжнє його прізвище подвійне і звучить як Йосип Іванович Коберницький-Дичковський. Сліпий — це радше прізвисько, яке, за легендою, сягає часів Івана Мазепи і вказує на боротьбу предків церковного діяча на стороні славного гетьмана — проти московського царя Петра І. Народився Йосип Сліпий на Тернопільщині, у селі Заздрість, Теребовлянського району. У молодості мріяв, що стане професором — саме тому завжди вчився з великим завзяттям та наполегливістю. Попри його мрії, на практиці виходило по-різному.
На навчання Йосип Сліпий переїхав до Львова і тут потрапив у орбіту людей митрополита Андрея Шептицького. Можливо, саме тому йому вдалося здобути таку хорошу освіту. Якось, вислухавши сумніви молодшого колеги, який не знав — науковий чи богословський шлях обрати, Владика Андрей пообіцяв, що зробить все можливе, аби Йосип Сліпий став і священником, і професором. Таким чином, після закінчення гімназії у Тернополі, юнак навчався у Львівській духовній семінарії. Врешті, перебрався до Інсбрука (Австрія) і вступив там до єзуїтської колегії «Канізіянум», яка славилась надзвичайно високим рівнем викладання теологічних дисциплін. Там Йосип Сліпий займався богословськими студіями, написав кваліфікаційні роботи. Також навчався у Римі. У часі навчання в колегії, митрополит Андрей Шептицький висвятив його на священника.
Після повернення додому, Йосиф Сліпий якийсь час займався душпастирством, але тривало це не довго — він швидко перейшов на викладацькі практики, навчав догматики у Львівській духовній семінарії УГКЦ. Останнє вдавалося йому добре, адже він чудово опанував декілька мов і мав хороші знання з богослов’я. З 1925 року став ректором згаданого закладу. На цій посаді зумів організувати фахове й дієве середовище, розбудував і розвинув заклад, вкладаючи у нього всі свої знання та навики, редагував квартальник «Богословія». За дорученням митрополита Андрея, семінарію переформатували у академію. Йосиф Сліпий став її першим ректором. Приступив до виконання нових обов’язків у 1928 році.
Наприкінці 1939 року Митрополит Андрей висвятив Йосифа Сліпого на єпископа. Передбачалося, що саме він стане наступним очільником Церкви. На оголошення цієї новини, єпископ Йосиф Сліпий відповів, що страшно приймати таку відповідальність в такі важкі часи. Митрополит Андрей парирував тим, що буде ще страшніше, якщо він не прийме. На той час до Львова уже прийшли радянські війська. Рішення потрібно було приймати швидко і з поглядом у майбутнє. Саме завдяки подібній далекоглядності, у 1944 році, коли помер митрополит Андрей, Церква вже мала наступника. Інша справа, що ситуація була вкрай несприятливою.
Через відмову співпрацювати, представники радянської влади усунули практично всю верхівку УГКЦ. По тому, під політичним тиском, було проведено операцію «самоліквідації» Церкви. Владику Йосифа, як і інших церковнослужителів, було ув’язнено.
Пізніше, коли він пригадував той момент, то зазначав, що хоч звинувачення висували різні, враження було таким, наче засуджують саме за те, що він був «католицьким митрополитом». Не без того, що митрополиту Йосифу давали «шанси». Йому пропонували зайняти пост митрополита Київського РПЦ. Зрозуміло, що за умови переходу на православ’я. Не менш очевидно, що він не погоджувався і його несправедливе ув’язнення продовжувалося.
18 років таборів на Сибірі і в Мордовії. Він сам називав цей час втраченим. На даний період і дійсно припали найкращі роки, з точки зору продуктивності праці людини. Разом із тим, там він залишив і своє здоров’я. Часто хворів, декілька разів був у дуже важкому стані та в великій небезпеці. Мав багато серйозних захворювань, відмороження кінцівок тощо. Не зважаючи на власні проблеми та негаразди, завжди цікавився українцями і співпереживав їм. Писав, що в той час і їм також важко, адже багатьох насправді тоді було «вирвано» із рідної землі та відправлено у невідоме.
За Владику Йосифа часто просили і добивалися його звільнення. При цьому, люди різні і впливові. Зокрема, це папа Іоанн ХХІІІ. Також, очевидно, президент США Джон Кеннеді. Схоже саме це і мало чи не найбільший вплив. Врешті, його, неочікувано, але відпустили. Владика Йосиф поїхав до Риму і оселився в Ватикані, до Львова його тоді не впустили. Наприкінці 1963 року Ватикан визнав за Йосифом титул Верховного архієпископа, а 25 січня 1965 року папа Павло VI іменував його кардиналом.
Кардинал Йосиф Сліпий докладав значних зусиль задля творення української самобутньої Церкви, відбув декілька візитів на різні континенти, спілкувався з вірними. У тому числі, у форматі міжнародних конгресів. За його сприяння, у Римі збудували Собор святої Софії. Також організував Український католицький університет святого Климентія. Активно займався видавничою діяльністю. У тому числі, відновив давні проекти — «Богословія», журнал «Дзвони» і ін. Попри все, не дозволяв цілувати йому руку — говорив, нехай замість цього краще працюють. Сам був працелюбним, відзначався працездатністю і не любив лінивих людей.
Безсумнівно, що кардинал Йосиф Сліпий — це, в першу чергу, діяч церковний. Тим не менше, його енергії та запалу вистачало і на інші ініціативи. Зокрема, він практично все життя продовжував займатися наукою, досліджував історію Церкви, також долучався до ініціатив в сфері культури, сприяв розвитку музейної сфери. За все перераховане, ще у далекому 1930 році, його обрали членом Наукового товариства імені Шевченка. Входив він і до інших наукових товариств. Не без того, що крім наукової та релігійної діяльності, практично все життя ієрарха — це рутинна, але не менш важлива, адміністративна робота.
У переліку матеріалів, з яких зроблено людське тіло, заліза немає. Саме тому люди потребують відпочину. Священників написане вище також стосується і кардинала Йосифа також. Зокрема, він любив подорожувати. Був у багатьох країнах Західної Європи, їздив до Святої Землі, був на різних континентах. Не без того, що більша частина його поїздок — це водночас і плідна робота та виконання важливих доручень, поставлених перед церквою завдань.
Кардинал Йосиф Сліпий прожив більше дев’яноста років і практично ніколи не переставав працювати. Поховали його в Соборі святої Софії в Римі. З проголошенням Україною незалежності, прах ієрарха перепоховали в Соборі святого Юрія у Львова. Його життям і пророчими словами можна захоплюватися та надихатися і в наші дні: «Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою, але сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала». Інколи виникає враження, що кардинал Йосиф тоді знав нас сучасних краще за нас самих: «народе український, будь собою».
Більше інформації можна дізнатися з наступних джерел:
Герасимова Г. Сліпий Йосип Іванович // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
Зустрічаючись у Ватикані з очільниками та представниками українських Церков і релігійних організацій, Папа Франциск назвав знаком миру та джерелом надії той факт, що віруючі різних віросповідань в Україні об’єднують зусилля на служінні народові, зраненому війною.
В середу, 25 січня 2023 року, перед загальною аудієнцією, що відбулася в залі Павла VI, у розташованому поруч салоні для зустрічей Папа Франциск прийняв делегацію Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, яка цими днями здійснює робочий візит до Апостольської столиці. Він у письмовій формі вручив заздалегідь приготовану промову, поділившись кількома словами, сказаними експромтом, вибачившись за те, що ця зустріч буде короткою, бо він мусить іти на загальну аудієнцію. «Вибачте мені, я б залишився з вами увесь ранок, але ми є невільними також і часу», — сказав Святіший Отець.
Папа Франциск запевнив у своїй близькості, зазначивши, що регулярно приймає посланців Президента України, постійно перебуває в діалозі з представниками українського народу. «Дякую вам за цю вашу єдність, це для мене багато значить. Це схоже до дітей в сім’ї, де один є там, інший — деінде, але коли мама хвора, всі збираються разом», — сказав він, підкреслюючи, що в цьому випадку не йдеться про єврейську, ісламську, християнську, православну чи католицьку Україну, але про «маму Україну», задля якої всі гуртуються разом. «Це приклад перед обличчям величезної поверховності, яку сьогодні бачимо в нашій культурі», — мовив Святіший Отець.
Папа згадав про те, що з дитинства знайомий з українською Літургією, й відтоді зростає його симпатія до України. «Це давня симпатія, що виросла, і це мене ще більше наближає до вас. Не сумнівайтеся, я молюся за вас! Ношу вас у моєму серці та благаю Бога, щоби Він змилувався над цим настільки відважним народом!» — наголосив Святіший Отець, подякувавши за цей візит і запросивши кожного в тиші, у спосіб, притаманний кожному, «в тиші, але разом помолитися за маму Україну». А тоді привітався з кожним делегатом зокрема.
Варто зазначити, що це перший такий візит українського міжконфесійного об’єднання до Апостольської столиці. Попередня зустріч ВРЦіРО з Єпископом Риму відбулася в Києві 24 червня 2001 року, в рамках візиту в Україну святого Івана Павла ІІ.
