Участь освітян Філадельфії в зустрічі з Оленою Зеленською в рамках 80 Генеральної Асамблеї ООН

Шановні члени Товариства!

Слава Ісусу Христу!

На доручення п. Ірини, надсилаю інформацію про участь Філадельфійської делегації освітян у зустрічі педагогів в рамках 80-ї Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй в Нью-Йорку у вівторок, 23 вересня. До делегації було запрошено Товариство “Свята Софія” США, під егідою якого діє Школа шляхетного юнацтва. У заході взяла участь Голова Товариства.
“Learning to Stay Strong” – актуальна та змістовна подія в рамках високого рівня Генеральної Асамблеї ООН (UNGA80). Ця панельна дискусія підкреслила стійкість, інновації та надію з України — країни, яка, незважаючи на повномасштабне вторгнення, продовжує навчати майже 4 мільйони школярів в екстраординарних умовах.

Організаторами події стали Постійне представництво України при Організації Об’єднаних Націй, Постійне представництво Литви при ООН та “Оsvitoria” — провідна українська освітня НУО, яка реалізує реформи в галузі освіти та проводить програми екстреного навчання під час війни. Подію підтримала Перша леді України Олена Зеленська та Перша леді Литви Діана Наусєдієнє. Також підтримку забезпечила організація Nova Ukraine — провідна американська неприбуткова організація, яка надає гуманітарну допомогу та послуги, підвищуючи обізнаність світової спільноти щодо потреб і стійкості України.

Ця подія поєднала історії війни з експертними думками, щоб показати, як система освіти України продовжує функціонувати та вдосконалюватися в умовах повномасштабної війни. Учасники переглянули уривки з документального фільму “Timestamp” — зворушливої хроніки викладачів і учнів, які навчаються в бомбосховищах і відбудовують школи з руїн. Режисерка фільму — лауреатка Crystal Bear Катерина Горностай, а виконавчим продюсером є “Оsvitoria”. Фільм було відібрано для основної програми на Berlinale 75, а The New York Times назвав його “нехудожнім портретом нації через її дітей”. Показ фільму супроводжувався панельною дискусією за участю тих, хто безпосередньо формує освіту дітей України.

Відкриття: Зоя Литвин, засновниця “Оsvitoria”.

Основна промова: Олена Зеленська, перша леді України, та Діана Наусєдієнє, перша леді Литви.

Модератор: Анна Сидорук, генеральний директор “Оsvitoria”.

Спікери: Зоя Литвин — засновниця “Оsvitoria” та виконавчий продюсер “Timestamp”; керівник Глобального центру урядових технологій Київ; педагог, яка веде національні реформи та екстрене навчання.
Лючія Ельмі — директорка програм екстреної допомоги, UNICEF.
Посол Ерін МакКі — генеральний директор Nova Ukraine; колишня старша керівниця USAID.
Наталія Гутарук — вчителька англійської мови з Запоріжжя, що знаходиться за 30 км від лінії фронту, зараз викладає в одній з перших підземних шкіл України.

Серед присутніх була Королева Швеції Сільвія.

З Божою помiччю, Школа шляхетного юнацтва St Sophia Religious Assn of Ukrainian Catholics, USA розпочала 5-ий семестр навчання.

Перше заняття про ерготерапію та її важливість у нашому житті провела магістр ерготерапії Julia Falendysh🤓
Ми пізнавали:
– історію її виникнення. Ерготерапія здобула визнання підчас Першої Світової війни, оскільки терапевти працювали з воїнами, які одужували від поранень, використовуючи важливі для них повсякденні дії;
– мету ерготерапії: допомагати людям після травми чи хвороби відновити або опанувати навички, необхідні для повсякденного життя та незалежності, використовуючи ІНДИВІДУАЛЬНО підібрані заняття, які мають найбільше значення для способу життя та цілей кожної людини;
– різницю між фізіотерапією і ерготерапією;
– як ерготерапія допомагає людям досягти максимальної незалежності у повсякденних справах, між іншим завдяки модифікації навколишнього середовища;
– допомогу воїнам-ветеранам наново опанувати важливі життєві навички.
Ми мали можливість практично спробувати методику праці ерготерапевта та ознайомитися з інструментами, які професіонали використовують у повсякденній роботі😇
Як вислів нашої вдячності за проведену лекцію, ми подарували п. Юлії символічну футболку з написом “Пішла жити то життя”😍
 
Друге заняття з естетики провела Оксана Халуп’як. З подихом осені наші оселі поповнилися чудовими власноруч виготовленими віночками 🍁
 
Вечеряли смачнезною домашньою піцою та десертами, що їх для нас приготувала Оля Шиптур😍 залишилися лише порожні таці:)
 
Дякуємо Богові за вдалий старт. Далі буде😇

Про Президента Карпатської України Августина Штефана говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

Тривають виклади осіннього семестру академічних вечорів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США. У четвер, 18 вересня, з доповіддю про Президента Карпатської України Августина Штефана (1893-1986) виступив історик Андрій Живачівський. Доповідач розповів про життєвий шлях А. Штефана, який розпочався 11 січня 1893 р. у с. Порошкові Перечинського району (нині – Ужкгородський р-н Закарпатської обл.) у священицькій родині. Його мати Ольга була донькою відомого письменника Євгена Фенцика, редактора газети «Листок». Батько Омелян Антонович 18 серпня 1897 р. організував у с. Скотарсьому Воловецького району першу в Закарпатті читальню «Просвіта».
Двоюрідний брат його дружини Гіядор Стрипський, який навчався у Львові разом зі своїм учителем Іваном Франком, відвідав священика Штефана, щоб ознайомитися з читальнею «Просвіти», що пізніше описав Іван Панькевич за переказом матері Авґустина.
Навчався А. Штефан у народній школі с. Нижніх Ремет Берегівського району, куди перевели його батька, а потім у Берегівській і Шарошпотоцькій (Угорщина) гімназіях. Середню освіту довершив у Берегові, після чого вступив (1910) до Ужгородської духовної семінарії. 1914 р. здобув духовну освіту, але священиком не став і не продовжив традицію батька, діда й прадіда.
Після розпаду Австро-Угорської монархії прилучився до процесу політичного й національно-культурного відродження рідної землі. 21 січня 1919 р. став учасником Всезакарпатського конгресу русинів у Хусті, який постановив приєднати Закарпаття до Української Народної Республіки. Але ця ухвала не була здійснена, і край опинився у складі новоутвореної Чехословацької Республіки. А. Штефан 1920 р. став одним із засновників і керівників Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта».
Працювати став у галузі освіти: спершу в Ужгородській учительській семінарії (1918-1919), потім – в Ужгородській гімназії (1920-1922), а з 1922 до 1925 р. – на посаді директора Ужгородської торговельної академії; залишався керувати нею й після її переведення до Мукачева (1925-1938). Заклад став кузнею українських учительських і торговельних кадрів. Її випускники та учні 1939 р. стали захисниками Карпатської України. За чехословацький період А. Штефан був першим редактором газети «Русин» (1920–1921), був засновником газети «Українське слово» (1932–1938), протягом 1936–1939 рр. після А. Волошина очолював «Учительську громаду», входив до української групи аграрної партії.
Після утворення автономної Підкарпатської Русі А. Штефан очолював в уряді А. Волошина шкільне управління, а 1939 р. став міністром освіти, шкільництва і культури. На першому засіданні сойму Карпатської України його обрали головою цього законодавчого органу, а Авґустина Волошина – президентом Карпатської України.
Після її окупації угорськими військами А. Штефан, як і президент та більшість уряду, покинув рідний край і опинився в Братиславі. Сюди прибули і студенти Мукачівської торговельної академії зі Сваляви. Тут він працював у 1939–1940 роках, а потім – із 1940 до 1945 р. був директором української гімназії в Модржанах (Чехія).
Після визволення Праги частина діячів Карпатської України перейшли до Німеччини, а звідти – у Сполучені Штати Америки. Серед них був і Авґустин Штефан. Ті, що залишилися в Празі, були арештовані й засуджені особливими нарадами при Міністерстві безпеки СРСР і вислані у виправно-трудові табори.
А. Штефан в Америці провадив педагогічну роботу. Протягом 1949-1969р. був професором і директором єдиної Української дівочої гімназії в Стемфорді, першим із закарпатців заступником голови екзильного уряду Української Народної Республіки, членом багатьох українських громадських політичних організацій. Написав і видав дві книги спогадів «За правду і волю» з передмовою Юліана Ревая, книгу «Авґустин Волошин – президент Карпатської України», але за змістом вони доведені лише до 1939 р. З минулої історії зібрано цікавий фактичний матеріал. Була видана також брошура «Карпатський березень».
Помер А. Штефан 4 вересня 1986 р. у м. Філадельфії (США). У Мукачеві на будинку колишньої торговельної академії 1992 р. встановлено меморіальну дошку на честь великого патріота Закарпаття і України.
На завершення, присутні переглянули історичний відео запис проголошення Карпатської України.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Зустріч жіночого клубу “Софія”

Про українок в Османській імперії з невичерпною енергією і глибинним знанням тематики говорив сьогодні Андрій Живачівський на форумі жіночого клубу «СофіЯ».

Історія, міти, культура, лінгвістика, архітектура, міжетнічний дискурс, вбивства, інтриги, кохання, поезія, війни і сильні жінки, в руках яких спочивала влада – ось лише деякі теми, що їх представив доповідач.

Традиційно, благодійний розіграш на підтримку роти БАРНІ 10-ої окремої штурмової бригади «Едельвейс» і щаслива володарка призу Ірина Мізь «пішла жити то життя» 🙂

Наступна зустріч жіночого клубу 7 жовтня на форумі успішних жінок

Bishop Mykola Cardinal Bychok visited the St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics, USA

On September 13, Bishop Mykola Cardinal Bychok visited the St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics, USA (TSSA), based in Philadelphia. During his visit, Cardinal Mykola met with the president of the Society, Dr Iryna Ivankovych, visited the museum room of Patriarch Josyf Slipyj, which operates at the Society, and prayed in the chapel.

During his conversation with the head of the TSSA, Bishop Mykola highly praised the work of the American “St. Sophia” in preserving and spreading the legacy of Cardinal Josyf Slipyj both in the United States and in Ukraine, where the Association takes care of the museum and memorial complex “Ridna Hata” in the small homeland of Blessed Josyf in the village of Zazdrist in the Ternopil region. His Eminence also emphasised the importance of the Association’s publishing activities, its work with young people, its support for Ukraine in the context of war, and its charitable activities for the benefit of the Church in the spirit of the legacy of the fourth cardinal of the Ukrainian Greek Catholic Church.

Recalling his first visit to the Association on the eve of his episcopal consecration in 2020, Bishop Mykola noted, “The history of the Ukrainian people in general and the Ukrainian Greek Catholic Church in particular has been marked by centuries of persecution, oppression, destruction, and suffering. There is no generation of Ukrainians that has not suffered from the oppression or encroachments of imperial neighbours, who even today mercilessly destroy the Ukrainian soul. But in every era of suffering, the Lord sent us leaders whose strength of spirit inspired millions. In a century of wars, the Ukrainian Greek Catholic Church gave Ukraine two luminaries: Metropolitan Andrey Sheptytskyj and Patriarch Josyf Slipyj. The cardinal of the Silent Church endured 18 years of imprisonment and forced exile. We thank you for all the initiatives that present us with the image of a pastor, scholar, intellectual, educator, ethnarch, leader, Christian, and uncompromising fighter for the rights of the Church and the people. At a time when the priceless gift of freedom, with which God has blessed mankind, is once again under threat, figures such as Cardinal Josyf Slipyj are a shining example for us to follow. We believe that visitors to the Society will be able to gain a deeper understanding of the eternal, unchanging axioms by which the Confessor of the Faith lived. May the Lord bless the Society for many more years of service.”

Dr Iryna Ivankovych expressed her gratitude to His Eminence for his support of the Association’s activities and for his cooperation in the publication of the monograph Patriarch Josyf Slipyj: Facets and Landmarks, to which Bishop Mykola wrote the afterword. Presentations of this book will soon take place at the Jagiellonian University in Krakow as part of the International Scientific Conference “Patriarch Josyf Slipyj. The Living Legacy of the Confessor of the Faith”, as well as in several cities in Scotland.

Press Office of the St. Sophia Association, USA
Photos: Stefan Fartushok

Владика Микола кардинал Бичок відвідав Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США

13 вересня владика Микола кардинал Бичок відвідав Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США (ТССА) з осідком у Філадельфії. Під час візиту архиєрей зустрівся з головою Товариства д-ром Іриною Іванкович, відвідав музейну кімнату Патріарха Йосифа Сліпого, що діє при Товаристві, та помолився в каплиці.

Під час розмови з очільницею ТССА владика Микола високо відзначив працю американської «Святої Софії» у збереженні та поширенні спадщини кардинала Йосифа Сліпого як у США, так і в Україні, де Товариство опікується музейно-меморіальним комплексом «Рідна хата» на малій батьківщині блаженнішого Йосифа в селі Заздрість на Тернопільщині. Владика окремо підкреслив важливість видавничої справи Товариства, праці з молоддю, підтримки України в умовах війни та благодійної діяльності на благо Церкви в дусі заповіту четвертого кардинала Української Греко-Католицької Церкви.

Пригадавши свій перший візит до Товариства напередодні єпископської хіротонії у 2020 році, владика Микола зазначив: «Історія українського народу загалом і Української Греко-Католицької Церкви зокрема позначена століттями гонінь, переслідувань, руйнувань, страждань. Немає покоління українців, яке не потерпало б від утисків чи зазіхань імперських сусідів, котрі й сьогодні безжально нищать українську душу. Та в кожну стражденну епоху Господь посилав нам провідників, силою духу яких надихалися мільйони. У столітті воєн Українська Греко-Католицька Церква дала Україні двох світочів: митрополита Андрея Шептицького і патріарха Йосифа Сліпого. Кардинал Мовчазної Церкви пройшов Хресний шлях 18-літнього ув’язнення та вимушеного вигнання. Дякуємо Вам за всі ініціативи, які ставлять перед нами образ душпастиря, науковця, інтелектуала, освітянина, етнарха, провідника, християнина, безкомпромісного борця за права Церкви й народу. В добу, коли під загрозою вкотре опинився безцінний дар свободи, яким Господь поблагословив людський рід, постаті рівня Йосифа кардинала Сліпого є для нас світлим прикладом для наслідування. Віримо, що відвідувачі Товариства зможуть глибше збагнути вічні, незмінні аксіоми, за якими жив Ісповідник Віри. Нехай Господь благословить Товариство на подальші роки служіння».

Зі свого боку д-р Ірина Іванкович висловила вдячність Його Еміненції за підтримку діяльності Товариства та за співпрацю у виданні монографії «Патріарх Йосиф Сліпий. Грані й орієнтири», до якої владика Микола написав післямову. Презентації цієї книги незабаром відбудуться в Ягеллонському університеті у Кракові в межах Міжнародної наукової конференції «Патріарх Йосиф Сліпий. Жива спадщина Ісповідника Віри», а також у кількох містах Шотландії.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США
Світлини: Стефан Фартушок

«Леонід Рудницький. Науковець, педагог, громадський діяч»: науковий збірник до 90-ліття визначного українця.

8 вересня минає 90 років від дня народження академіка Національної академії наук України світлої пам’яти проф. Леоніда Рудницького (1935-2024). До цієї дати, з ініціятиви Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТССА), у львівському видавництві «АРТОС» побачив світ науковий збірник «Леонід Рудницький. Науковець, педагог, громадський діяч» на пошану великого українця за редакцією голови ТСС А д-р Ірини Іванкович.
Книгу сформували статті з різних царин гуманітарних знань, а також есеї та спогади про видатного вченого і цілісного чоловіка-християнина. Збірник поділено на тематичні розділи, які вимовно визначають головні вектори життя й діяльности Л. Рудницького: «Українська діаспора і світ», «Літературознавчі студії», «Церква і релігія». Серед авторів – відомі й авторитетні науковці: Митрополит Борис Ґудзяк, Ігор Гирич, Ігор Набитович, Людмила Попович, Микола Рябчук, Людмила Белінська, Степан Хороб, Василь Махно, Людмила Тарнашинська, Ірина Іванкович, Василь Лопух, Марк Томас та ін.
Ці дослідження, зібрані під однією обкладинкою, покликані стати не тільки даниною пошани і пам’яти, а й оригінальними сучасними інтелектуальними пропозиціями, актуальними в обставинах екзистенційної боротьби українства проти московського імперіялізму. Доповнений світлинами, збірник справедливо займе гідне місце у книжковому арсеналі досліджень про визначних українців.
У передмові до видання одна із упорядників книги донька академіка проф. Катерина Шрей зазначила: «Професор Рудницький добре усвідомлював своє життєве покликання: він був незламним захисником переслідуваної Української греко-католицької Церкви, невтомним борцем за релігійні та людські права в Україні й відданим охоронцем української культури в діаспорі. Він ніс це покликання з переконанням, ніколи не уникаючи жертв, яких воно вимагало».
За словами Ірини Іванкович, «професор Рудницький з безмежною вдячністю прийняв ідею збірника, працю над яким ми розпочали ще за його життя. Він з великим зацікавленням стежив за поступом у проєкті і сьогодні, згадуючи його потужну наукову і гуманістичну спадщину, з трепетом складаємо цей другий Festschrift на полицю досягнень людини-епохи, яка віддано і безкомпромісно служила українській справі в усіх її вимірах».
Збірник призначено для істориків, філологів, культурологів, релігієзнавців, студентів, а також для широкого кола читачів, схильних до роздумів та історіософської аналітики.


Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

«Україна: що далі?» У Філадельфії відбулася зустріч з проф. Олександром Мотилем

5 вересня на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці НТШ у Філадельфії відбувся інавгураційний виклад осіннього семестру академічних вечорів. З лекцією «Україна: що далі?» виступив історик, політолог, письменник і перекладач Олександр Мотиль — професор політології в Університеті Рутгерса в Ньюарку, письменник і художник. У 1992-1998 роках працював заступником директора Інституту Гаррімана при Колумбійському університеті та відділу глобальних питань Університету Рутгерса в Ньюарку в 1999-2008 роках. Автор National Questions, 2022; Ukraine vs. Russia: Revolution, Democracy, and War, 2017; Пісумки імперій, 2009; Пути империй, 2004; Imperial Ends: The Decay, Collapse, and Revival of Empires, 2001; Revolutions, Nations, Empires: Conceptual Limits and Theoretical Possibilities, 1999; Dilemmas of Independence: Ukraine after Totalitarianism, 1993; Sovietology, Rationality, Nationality: Coming to Grips with Nationalism in the USSR, 1990; Will the Non Russians Rebel? State, Ethnicity, and Stability in the USSR, 1987; The Turn to the Right: The Ideological Origins and Development of Ukrainian Nationalism, 1919-1929, 1980.
В центрі уваги його доповіді був аналіз сучасних подій в Україні, Росії, Европі та США, адже війну слід розглядати саме у такому географічному контексті.
На думку доповідача, те, що Україна не лише вижила за ці 3,5 роки, але й відбила частину первісно захоплених територій, потрібно визнати як перемогу. На момент повномасштабного вторгнення росія з її другою у світі армією була супердержавою, а той факт, що досі їй вдалося захопити менше ніж 1% українських територій, є нищівною поразкою імперії. Як зазначив американський журналіст Джейм Брукс, росія понесла шалені економічні втрати непропорційні до втрачених Україною територій. Попри риторику переможця російських чиновників, незаперечним залишається те, що росія де факто вичерпує свої ресурси. Тому не дивно, що вона стала васалом Китаю і Північної Кореї. Свідченням патової ситуації є жалюгідний економічний стан країни, яка знаходиться на межі рецесії. У той час, коли змілітаризована частина російської економіки отримує величезні кошти, споживча економіка переживає гіперінфляцію та дефіцит в бюджеті. Завдяки дронам та новій далекобійній ракеті «Фламінго, Україна систематично вражає російську інфраструктру, нафтопереробні заводи, транспорт і є усі підстави думати, що ця тактика продовжуватиметься. Наступна зима буде надзвичайно важкою для російських військових з огляду на труднощі з доставкою провіянту. Усе це підважує авторитет путіна, лояльність супроти якого низька серед війська та його оточення. Путінський гіперцентралізований режим творить паразитарний клас людей, які користуються владою для самозбагачення. Проте вони схильні до помилок, котрі відчутно послаблюють становище свого лідера. Що буде після путіна? Система, яку він створив, залишиться в критичному стані й відкриються можливості для її змін та розпаду російської федерації.
Нав’язуючи до нещодавньої зустрічі «коаліції охочих» в справі надання Україні гарантій безпеки, доповідач підкреслив вагомість цієї нової риторики. Важливо, що європейські лідери зустрілися у цій справі з президентом США Дональдом Трампом. Було укладено домовленість про закупівлю європейськими країнами американської зброї і передачу її Україні. Проте відсутність чіткої і прозорої політики очільника Америки в питаннях України й росії суттєво ускладнює прийняття відповідної політики у дипломатичній сфері. Для України важливо мати США на своєму боці, як це було за каденції Джо Байдена. Від часу фатальної зустрічі президента Володимира Зеленського з Дональдом Трампом в Овальному кабінеті 28 лютого Україна виробила, а відтак Европа запозичила, правильну стратегію схвалення президента США.
Доповідач висловився стосовно Донбасу, підтвердивши свою позицію з 2014 року. Тимчасова окупація цього регіону, на його переконання, має свій позитив: Україна позбулася кримінального елементу, «Партії регіонів», олігархів, а це дає країні можливість провадити проевропейську політику і будувати здорову економіку. Донеччина і Луганщина перебувають у ситуації гуманітарної й екологічної кризи, а відновлення інфраструктури коштуватиме за попередніми підрахунками 20-30 млд. доларів. Тому, на думку прелегента, повернення цих територій Україна повинна розглядати після стабілізації внутрішньої ситуації в державі. Ідеальним, хоча сумнівним на сьогодні сценарієм для України, було б відвоювання Херсонської та Запорізької областей і Криму та визнання тимчасово окупованими Донецьк і Луганськ.
Доповідач, як сам зазначив, стриманий оптиміст. За його словами, найгірший і найкращий сценарії не відбулися. Україна, попри роки війни, у непоганій ситуації на відміну від росії. Західна Европа починає розуміти, що залишатися осторонь не має права. Америка поступово відходить на другий план.
На завершення проф. Мотиль відповів на запитання слухачів про долю захоплених територій, політичну культуру росіян, страх світової спільноти перед застосуванням ядерної зброї та розпадом російської федерації.


Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

«Він збудував краще, аніж умів»: у 90-ліття бл.п. проф. Леоніда Рудницького (1935-2024)

Любімося, люди так швидко відходять!

(о. Ян ТВАРДОВСЬКИЙ)

Ірина Іванкович
На життєвому шляху ми зустрічаємо людей, які не тільки залишають на нас «печать свого духа», але й фундаментально формують як особистостей. Для мене однією із таких визначальних постатей був бл. п. проф. Леонід Рудницький (1935-2024). Сьогодні йому виповнилося б 90.
Після його відходу у вічність я обіцяла собі, що напишу короткі спогади про цю непересічну особу, бо наукові трактати – це зовнішній вимір його спадщини, а вони не заглиблюються у закамарки душі п. Левка. Та, як виявилося, говорити kurz und bündig про майже сімнадцятилітню співпрацю нема що й починати. Бо як же вмістити на кількох холодних сторінках мудрість, інтелект, спрагу пізнання нового (оте Франкове Semper Tiro), глибину думки, щирість віри, широчінь світогляду, посвяту, Sturm und Drang, маєстат, ентузіязм, невичерпну жагу до життя, почуття гумору і чутливе, любляче серце? Тому радше не спогади, а спроба аналізу спадає на думку як доречніша форма сказати те, що досі було несказаним.
Справжній вчитель – не той, хто уміє навчити, а той, від якого вчишся. Таким для мене був пан Левко. Я завжди жартувала, що наше знайомство 11 квітня 2008 року, яке співпало з річницею ув’язнення Патріярха Йосифа Сліпого, було, мабуть, зумисно заплановане «згори» самим Блаженнішим: він колись став «добровільним в’язнем Христа», а я – «добровільним в’язнем проф. Рудницького і «Святої Софії» США (ТССА)». Він лише поблажливо усміхався, кажучи: «Та де Тобі буде так добре, як не тут».
Пригадую, як п. Левко уперше зателефонував мені і своїм глибоким голосом буркнув (так мені тоді здалося): «Тут Леонід Рудницький. Я просив би Вас про зустріч». Ця зустріч – з живчиком у 120 ударів на хвилину і упрілими долонями – стала для мене доленосною точкою неповернення (у доброму значенні цього вислову), бо упродовж усіх наступних років я мала те справжнє благословення черпати з досвіду людини, котра без перебільшення вплинула на моє подальше життя.
Молодість має те до себе, що – у її переконанні – вона все знає. Мабуть, такою «сиромудрою» в очах п. Левка я тоді виглядала, та йому вистачало справжньої мудрости тактовно доводити супротивне, і за це шліфування покори я йому особливо вдячна.
Говорячи про себе, він звик стверджувати: «Покора у моєму випадку була б лицемірством». Та насправді, попри свою маєстатичність, він умів дослухатися до думки інших. Це, очевидно, не означало капітуляції поглядів, бо у екзистенційних питаннях п. Левко залишався непохитний.
Він завжди спонукав шукати кращу версію себе, не зупинятися на досягнутому, працювати і вдосконалюватися, бо тільки так можна повноцінно служити високим ідеям. Питання завершення докторських студій було вирішене чи не одним реченням: «Будете робити докторат на УВУ (прим. – Український Вільний Університет). Продовжите добру традицію», – нав’язуючи до своїх студій на нашій спільній Alma Mater, котру він очолював у 1999-2004 рр.
Подібно вирішувалися питання конференцій, симпозіумів, наукових видань: «Що думаєш про…»? – було питанням, відповідь на яке здебільшого звучала – «Робимо». Пригадую, як навіть пізніми вечорами одне із нас, отримавши «осяйну ідею», телефонувало, щоби одразу поділитися нею з “partner in crime” (партнером у злочині, як жартівливо мовляв п. Левко).
Понеділки та суботи були завжди зарезервовані для спільної праці. Тепло і турбота, які панували в оселі Рудницьких, виявлялися у дрібних – здавалося б – речах: приготований з любов’ю дружиною п. Левка п. Іреною французький тост та свіжо заварений трав’яний чай на перерву у роботі, або ж «Скочимо на обід до Austrian Village (прим. – одна з улюблених ресторацій п. Левка у м. Рокледж, Пенсильванія).
Його позірна суворість контрастувала із м’якістю та чутливістю серця, коли йшлося про родину і тих, кого п. Левко вважав найближчими та друзями. Одним із моїх улюблених компліментів, який він звик жартівливо дарувати, було ствердження: «Ти як моя Катя (прим. – старша донька п. Рудницького). Ви, часом, не сестри?» Родина і діти були для нього найбільшим благословінням, бо часто повторював: «Яке то щастя мати добру жінку і добрих дітей».
Мене завжди до глибини зворушувала безмежна жертвенність подружжя Рудницьких, коли йшлося чи то про НТШ у Львові, чи про цінні видання, які були під загрозою потрапити «у довгу шухляду», чи про блискучих науковців, літераторів, студентів, котрі опинилися у фінансовій скруті. При нагоді кожної моєї поїздки домів п. Левко просив: «Візьми сотку (прим. долари) для п. Х. То порядна жінка, треба їй допомогти».
Йому невиліковно боліла Україна. Коли почалося повномасштабне вторгення, друга після мами людина, якій я зателефонувала був п. Рудницький. Він тоді зацитував Митрополита Андрея Шептицького: «І знову обернулася карта історії». З того дня п. Левко розпочинав будь-яку бесіду запитанням: «Як там мама?»
Коли мою родину спіткало горе втрати, проф. Рудницький був одним із перших, хто зателефонував з-за океану, і тремтячим голосом запитав: «Іринка, що трапилося? Ми з Тобою». І ми дійсно плакали згодом разом, бо він належав до тих, хто хотів і був готовий вислухати, поспівчувати і підставити батьківське плече, а п. Ірена турботливо готувала додатковий банячок зупи для нас з донькою.
У громадському вимірі життєвих координат проф. Рудницького Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» у США й у Римі десятиліттями були одним із визначальних пріоритетів. Він «вженив» (як сам про це говорив) мене зі Заздрістю, яка сьогодні залишається під опікою ТССА і є справжньої перлиною УГКЦ. Обурений, п. Левко ніколи не розумів, як окремі достойники могли вважати повернення на власність родинного обійстя Патріярха Йосифа Сліпого і спорудження Музейно-меморіяльного комплексу «Рідна хата» «фатальним потягненням п. Навроцької» (прим. – довголітньої очільниці ТСС А). Нелегкі роки світової фінансової кризи й інших адміністративних викликів, що припали на час його головства в Америці і членства у матірному Товаристві, утвердили проф. Рудницького у переконанні, що життєво необхідно забезпечити подальшу діяльність «улюбленого дитяти» Патріярха Йосифа-людини, яка без сумніву була моральним авторитетом для п. Левка. А це означало віддати провід у надійні руки. Щиро сподіваюся, що, споглядаючи на нас з дому Небесного Отця, п. Левко задоволено усміхається.
Перечитую нашу електронну кореспонденцію (у кількості подекуди десяток емайлів у день) і розумію, що його відхід залишив пустку не лише у поштовій скриньці, але насамперед у моєму серці, як і – переконана – у серцях десятків, чи навіть сотень людей, котрі мали нагоду доторкнутися до скромної величі відданого сина України і Церкви.
У американського письменника Ральфа Волдо Емерсона є вислів, що його історик Ярослав Пелікан використав для окреслення життя і діяльности Патріярха Йосифа. Гадаю, ці слова можна застосувати і до спадщини академіка Леоніда Рудницького: «Він збудував краще, аніж умів».

Любімося, люди так швидко відходять!
Вічна і світла пам’ять!

«Святі. Блаженні. Праведні»-день 5-ий, останній

«Святі. Блаженні. Праведні»-день 5-ий, останній 🤍
📌 молилися на Вервиці за мир в Україні
📌 Острів Скарбів приніс море емоцій
📌 з Ivanna Voitiuk виготовляли ароматерапевтичні соляні набори для ванни – кольористика і аромати неймовірні 🔥
📌 знайомилися зі св. Піо, праведним Митрополитом Андреєм Шептицьким і слугою Божим Патріярхом Йосифом Сліпим
📌вивчали фінансову грамотність, складали бюджет, планували витрати і щедро виписували мільйонні чеки на St Sophia Religious Assn of Ukrainian Catholics, USA (з такими сумами, кінця нашій діяльності не видно 🙃) разом з Helen Katis, яка любʼязно загостила на табір від імені нашого надійного партнера і співспонсора Ukrainian Selfreliance FCU Anatoli Murha🤍 дякуємо за довголітню підтримку і дарунки 🫶🏻
📌демонстрували фантастичні таланти (про це окремим дописом позаяк відео виступів ТРЕБА виділити🔥) підчас Шоу талантів – 2025
📌молилися подячною Літургією з John Ciurpita😇
📌 додому понесли тижневий доробок рукоділля, навчання, емоцій і нових вражень 🙃
Дякуємо Богові за цей тиждень 🫶🏻