Осінні посиденьки в Жіночому клубі «СофіЯ» розпочалися 15 жовтня лекцією д-p Ольги Миндюк про «Прийняття себе», адже воно є однією з найважливіших складових психологічного добробуту. Коли людина приймає себе, вона відчуває глибоке задоволення і спокій.
Вона розуміє свої сильні та слабкі сторони, перебуває у гармонії зі своїм внутрішнім світом і розвиває впевненість в собі.
Однак, для багатьох людей прийняття себе може бути викликом.
Прийняття – це процес, він постійний не можна взяти і прийняти себе один раз на завжди.
Прийняти – це вибір, який ми робимо щодня, щохвилини, щомиті.
Прийняття – це про те, як бути собою і при цьому розвиватися.
Ми говорили про:
Комплекси – це внутрішні обмежувачі, які заважають нам добиватися того, чого ми могли б досягти, якби більше вірили в себе. Вони схожі на знак «стоп!», обмежують наші можливості і забирають сили, і породжують внутрішню тривогу і незадоволеність.
Всі наші комплекси – це різниця між «я -реальна» та «я – ідеальна».
Наші реальні гідності здаються спотвореними, а ідеал- занадто недосяжний
Вчилися таким крокам:
– розуміння себе
– зняття ідеалізації і самокритики
– прийняття своїх сильних і слабких сторін
– розвиток самоприйняття і любові до себе
– самоприйняття відносно зовнішнього впливу
– підтримка і практика прийняття себе
– кроки до прийняття себе
Щоб досягти прийняття себе, важливо оточувати себе підтримкою і розумінням. Знайти людей, які підтримують вас, вірять у вас і приймають вас такими, які ви є (близькі ,друзі, сім’я …) Важливо також відмовитися від оточення негативних і критичних людей, які завдають шкоди вашому самоприйняттю. Виражайте вдячність за свої досягнення і навички. Навчіться відпускати помилки. Будьте терплячими і лагідними з собою, коли зустрічаєте труднощі і виклики. Розумійте, що кожен день − це новий початок і можливість стати кращою версією себе. Звертайте увагу на своє фізичне і емоційне благополуччя. Займайтесь регулярною фізичною активністю, харчуйтеся здоровою їжею і забезпечуйте собі достатньо часу для відпочинку і релаксації. Розвивайте свої навички саморегуляції, такі як медитація, глибоке дихання і позитивне мислення. Навчіться ставити межі і відмовлятися від надмірних вимог до себе. Визначайте свої цілі і працювати на їх досягнення.
Прийняття себе − передбачає розуміння і прийняття своїх емоцій, своєї унікальності, своїх сильних і слабких сторін. Це процес розвитку самосприйняття, самолюбові і незалежності від зовнішніх стандартів. Пам’ятайте, що ви є унікальною особистістю зі своїми власними цінностями, переконаннями і потенціалом. Прийняття себе − це дар, який ви можете подарувати собі. Воно відкриває двері до особистого щастя, внутрішнього спокою і розкриття вашого повного потенціалу. Розпочніть свій шлях до прийняття себе сьогодні і дозвольте собі бути самим собою − унікальним, прекрасним і цінним.
️ виготовили для себе свою власну вервицю,
потренувалися молитися англійською мовою, а також повторили вивчені раніше молитви,
потанцювали банси та бавилися у різноманітні ігри.
В суботу, 5 жовтня 2024 року, за ініціятиви Центру студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А), та у співпраці з Нашою Українською Рідною Школою (НУРШ) у Філадельфії День захисника і захисниці вшанували учні 6-7 класів, які взяли участь у конкурсі декламації «Тримаймо стрій!». З допомогою учителів та батьків діти підготували до цієї події 10 віршів авторства українських поетів.
П’ятнадцятий поетичний конкурс відбувся у приміщенні кімнати Куземського що в Українському Освітньо-Культурному Центрі в Дженкінтавн, ПА. До складу журі увійшли: Ірина Іванкович, Голова ТССА; Ірина Меленевич, Директорка НУРШ; Василь Махно, відомий український поет, прозаїк, перекладач. Журі оцінювало конкурсантів за наступними критеріями: плавність декламації; чіткість вимови; інтонація; артистичність виконання; драматизм декламації; постава.
У висліді конкурсу журі визначило переможців, якими стали: переможець -учениця 7-Б класу Марта Голубовські; призер – учениця 6-Б класу Анастасія Мельник, а лауреатами стали Вадим Микулинський (7-Б кл.) та Ангеліна Скорець (7-Б кл.).
Усіх учасників було нагороджено дипломами та призами Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США, а головний спонсор – Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого – надав нагороди лауреатам та переможцям.
Голова ТСС А Ірина Іванкович подякувала дітям за зацікавлення красним письменством загалом, а його патріотичною тематикою зокрема. «Засновник Товариства «Свята Софія» у США Патріярх Йосиф Сліпий був великим патріотом України і при кожній нагоді спонукав українців бути гордими зі свого походження. Сьогодні, коли тисячі наших захисників і захисниць відстоюють незалежність України, ми цим конкурсом складаємо їм подяку і пошану за незламний дух свободи, за право бути собою, як повчав Йосиф Сліпий».
Вітаючи конкурсантів, директорка НУРШ Ірина Меленевич висловила вдячність організаторам та спонсорам конкурсу, які уже одинадцять років поспіль співпрацюють зі школою в царині просвіти молодих українців діяспори, а Василь Махно подякував учням за високий рівень підготовки до конкурсу та заохотив до читання книг, які збагачують наш світ.
Того ж дня відбулася поетична зустріч Василя Махна з учителями Нашої української рідної школи з нагоди професійного свята.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США
26 вересня відбувся заключний виклад осіннього семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США за підтримки Осередку праці НТШ у Філадельфії. Доповідь на тему «Караїми-корінний народ України: етнос, культура, релігія» виголосив дослідник кримсько-татарської спадщини Андрій Живачівський.
За словами прелегента, корінний народ України – автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України. Караїми, разом із кримськими татарами і кримчаками, є корінним народом України. Караїми проживають на території Кримського півострова з XIII століття. Стрижнем караїмської спільноти є їхні вірування. Караїмізм — авраамічна релігія, що схожа на юдаїзм, але більш «ліберальна». Вважається, що вона виникла у VIII столітті у Багдаді (нині — столиця Іраку). Цю течію іноді ще називають ананітством (він імені її основоположника — проповідника Анана бен Давида). Він закликав відмовитись від Талмуду й інших книг-посередників та не зважати на тлумачення священників, а читати та інтерпретувати Святе Письмо самостійно. З івриту «караїм» перекладається як «читач».
Перші караїмські громади в Криму з’явились у містах Солхат (Старий Крим), Кирк-Єр (з XVII ст. — Чуфут-Кале) та Кафа (сьогодні — Феодосія): про це свідчать караїмські некрополі XIII–XIV століть. Некрополь на території печерного міста Чуфут-Кале є одним із найбільш відомих. Послідовники караїмізму мігрували на Близький Схід та до Візантії після VIII ст. з Аббасидського халіфату (Іраку). Звідти, вже у XIII ст., ця релігія потрапила до Криму, який на той час належав Хозарському каганату, і поширилася півостровом. Об’єднані спільним віросповіданням, прибічники караїмізму утворили новий етнос. Караїмський фольклор має чимало паралелей з культурою хозарів.
Основними заняттями караїмів в Криму були скотарство, торгівля, ремісництво. Також відомо, що караїми традиційно займалися військовою справою. Як вправних і сміливих воїнів, караїмів взяв до себе литовський князь Вітовт під час походу на Крим наприкінці XIV ст. Він вивів кілька десятків караїмських і татарських родин і розселив їх як у своїй столиці Тракаї, в прикордонних містах, так і в інших важливих центрах Великого князівства Литовського і Руського. Згодом караїми мешкали ще й у Вільнюсі, звідки, за однією з версій, вирушили до Галича, Луцька та Білорусі. Існує й інша версія, за якою 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа й Кафи прибули до Галича ще у 1246 році. Вважається, що їх запросив князь Данило Галицький з дозволу хана Батия — так середньовічні правителі намагалися розвивати торгівлю між Галицько-Волинським князівством та східними князівствами, які тоді підпорядковувались Золотій Орді. У XVII столітті в Галичі мешкало 24 караїмські родини.
Перше, що караїми будували, оселяючись на нових землях — молитовний будинок — кенасу. Правління караїмських громад в будь-який історичний період складалось з трьох осіб: газзана, габая — старости, відповідального за господарську частину, та шамаша (аналог диякона у православній церкві), який допомагає двом іншим. Для караїмів, як і для юдеїв, доба від заходу сонця в п’ятницю — це шабат, тобто сьомий день творіння, протягом якого не можна працювати. Служіння традиційно відбувається тричі на тиждень. На відправі караїми мають бути без взуття, чоловіки — у фесках, жінки — теж із покритими головами. Молилися вони окремо: чоловіки в молитовному залі на ковдрах, а для жінок був окремий балкон. Календар кримських караїмів починає літочислення від створення світу (до християнського літочислення додається 3751 рік). День починається з вечора. Згідно з місячним календарем, яким користуються караїми, тривалість року становить 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Новий рік настає наприкінці вересня. Головним днем тижня є субота.
Караїми досить голосно заявляли про себе і в часи Російської імперії. Однак офіційно караїмів як окремий етнос оформив Микола I своїм указом у 1837 році, коли були визначені духовні управління в Євпаторії (це місто стало другим центром караїмів після Джуфут-Кале), Галичі, Тракаї (Литва). Офіційно визнано також, що керівна посада в караїмів – гахам. Гахам виконував роль і духовного наставника, й адміністративного керівника. У XIX столітті розвиток караїмських громад й їхньої культури пожвавився. У цей період кримські караїми почали вирощувати тютюн та виготовляти тютюнові вироби. У промисловому Харкові тютюнова справа караїмів стрімко розвивалася: на початку XX століття кількість працівників на цих виробництвах перевищувала 200 осіб.
Антисемітизм зламу ХІХ– початку ХХ ст. підштовхнув лідерів караїмів офіційно звернутися за експертними висновками щодо національної приналежності до єврейських учених і визнати етнічну окремішність караїмів. 5 січня 1939 р. на ім’я Семена Дувана надійшов документ з висновками. У них доводилося, що караїми – не євреї. Ці висновки в майбутньому врятували народ від повного знищення.
Політичні процеси, спричинені Жовтневою революцією, призвели до скорочення чисельності караїмського населення і на заході, але пізніше. Традиційно західні караїмські громади були невеликими, адже майже не було мішаних шлюбів. Проте ці спільноти активно розвивали караїмську культуру: тут були свої історики, поети, письменники, вчені. Через це їх почала переслідувати радянська влада, яка отримала контроль над цими територіями у 1939 році. Тому після війни, коли відбувався переділ кордонів, багато молодих караїмів виїхали до Польщі, внаслідок чого традиційні українські караїмські громади поступово зникали. У складі Української РСР караїми не мали можливості культурного та релігійного самовираження
У підсумку, як зазначив доповідач, більшість представникі етносу мешкає у нині окупованому Криму, решта ж — у містах Галичини, Волині, Слобожанщини та Приазов’я. Сьогодні караїми є одним із найменш чисельних корінних народів України. Згідно з переписом населення 2001 року, в Україні лише 1196 осіб ідентифікували себе як караїми.
На завершення вечора, слухачам запрезентовано музичний фольклор караїмів.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США
19 вересня, в рамках осіннього семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США, відбулася доповідь відомого історика Української Греко-Католицької Церкви в Америці о. д-ра Івана Кащака на тему «Владика Василь Лостен і єпископи-помічники Філадельфійські».
У першій частині доповіді прелегент висвітлив канонічні передумови призначення єпископів-помічників. Він зацитував канон 212 Кодексу Канонів Східних Церков, проголошений 18 жовтня 1990 року апостольською конституцією Sacri Canones, що її видав св. Папа Іван Павло ІІ. Згаданий канон стверджує, що якщо цього вимагають пастирські потреби єпархії, то на прохання єпархіяльного Єпископа можуть бути призначені один або більше Єпископів помічників. У важливіших обставинах, в тім – персонального характеру, можна з уряду поставити Єпископа коад’ютора з правом наступності, наділеного особистими повноваженнями. За словами доповідача, бувають випадки в латинській Церкві, коли єпископ-помічник може отримати кардинальський титул, не будучи ординарієм. О. Кащак з’ясував поняття титулярного єпископа та протосинкела, останнє з яких є тотожне позиції генеального вікарія.
Відтак, о. Іван подав біографічні довідки десятьох єпископів-помічників Філадельфійських УГКЦ, серед яких Владика Іван Бучко (1891-1974, помічник в роках 1940-45), Амврозій Сенишин, ЧСВВ (1903-1976, помічник в 1942-1956 рр.), Йосиф Шмондюк (1912-1978, помічник в 1956-1961 рр.), Іван Стах (1918-1972, помічник в 1971-1972 рр.), Василь Лостен (1930-2024, помічник в 1971-1977 рр.), Роберт Москаль (1937-2022, помічник в 1981-83 р.), Михайло Кучмяк, ЧНІ (1923-2008, помічник в 1988-89); Володимир Паска (1923-2008, помічник в 1992-2000), Іван Бура (1944-2023, помічник в 2006-2009, 2014-2019), Андрій Рабій (1975-, помічник в 2017-2022). З більшістю із них доповідач був знайомий особисто, тому до біографічних даних додавав короткі спомини.
Найоб’ємніші з них – це спогади про Владику Василя Лостена, з рук якого о. Кащак прийняв дияконські (1984) та священничі свячення (1985). Прелегент підкреслив виняткові лідерські здібності Владики, який в 1977-2006 рр. очолював Стемфордську єпархію УГКЦ. За словами доповідача, це була людина, яка не боялася конфліктів, людина високої працездатності, організатор і справжній господар, відданий Церкві і Україні.
На завершення вечора о. Кащак презентував опубліковані спогади свого святителя під назвою To Be Great Is To Serve – A Memoir. Книга скаладається з 26 розділів, які описують життєвий шлях Владики Лостена від дитинства до виходу на пенсію. Видання збагачено унікальними світлинами з архіву єпископа, графічну обробку підготував Олег Стецик, вступне слово написав Аскольд Лозинський. За словами о. Кащака, книга є захоплюючим чтивом, яке відкриває нові грані Владики Василя.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США
