з ректоркою Українського Вільного Університету проф. Ларисою Дідковською

15 вересня на форумі Жіночого клубу «СофіЯ», що діє при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США, відбулася зустріч із ректоркою Українського Вільного Університету, професоркою Львівського національного університету ім. Івана Франка проф. д-р Ларисою Дідковською. Темою її презентації стало промовисте й особливо актуальне сьогодні гасло — «Сказати життю ТАК!».

У центрі розмови були психологічна стійкість людини в умовах тривалої невизначеності, пошук внутрішніх і зовнішніх опор, відновлення особистих ресурсів та здатність знаходити нові сенси навіть у найскладніших життєвих обставинах.

Проф. Лариса Дідковська звернула увагу на виклики сьогодення, коли звичні життєві орієнтири руйнуються, а нові лише формуються. Втрата відчуття контролю, криза сенсів, емоційне виснаження та необхідність постійно адаптуватися до стресу стали реальністю для мільйонів людей, зокрема для українців, які переживають випробування війною, вимушеним переміщенням і тривалою невизначеністю.

Водночас однією з центральних тез презентації стала можливість відновлення. Резильєнтність, наголосила доповідачка, не означає відсутності болю чи страху. Це здатність людської психіки відновлюватися, пристосовуватися до нової реальності та знаходити сили рухатися далі навіть після надзвичайно важких випробувань.

Особливе місце у виступі було відведене темі свідомого вибору жити далі. Життєва стійкість значною мірою спирається на нашу здатність обирати власне ставлення до обставин, які неможливо змінити негайно.

Проф. Дідковська окреслила два важливі виміри психологічної стійкості — зовнішні та внутрішні опори.

До зовнішніх опор належать насамперед підтримка спільноти, родини, близьких і колег, а також структура повсякденного життя: звичні ритуали, професійна діяльність, організація фізичного простору та базовий порядок у щоденних справах.

Не менш важливими є внутрішні опори — самоусвідомлення, розуміння власних емоцій, потреб і меж, а також ціннісний компас: переконання, етичні орієнтири та духовна стійкість.

У контексті гештальт-підходу лекторка наголосила на принципі «тут і зараз». Ідеться про здатність приймати реальність без ілюзій і катастрофізації, відновлювати контакт із тілом та власними емоціями, завершувати незакриті переживання минулого й спрямовувати увагу на те, що людина може зробити безпосередньо сьогодні.

Під час зустрічі було окреслено основні кроки, які допомагають відновити внутрішній ресурс.

Перший із них — легітимізація власних емоцій: дозволити собі відчувати тривогу, страх, сум чи розпач, адже прийняття власного стану є важливою передумовою подальшої трансформації.

Другий — турбота про базові потреби: якісний сон, регулярне харчування, фізична активність і створення максимально безпечного середовища.

Третій — пошук свого «навіщо». Це переосмислення особистих цілей і відповідь на фундаментальне запитання: «Заради чого важливого я продовжую діяти?»

У цьому контексті особливо символічно прозвучали слова Віктора Франкла: «У людини можна відняти все, крім одного: останньої людської свободи — обрати своє ставлення до будь-яких обставин».

Практичні інструменти самодопомоги

Окрема частина презентації була присвячена конкретним практикам, які можна застосовувати у щоденному житті. Серед них — заземлення та дихальні вправи для регуляції нервової системи у моменти гострого стресу; створення маленьких щоденних ритуалів, які повертають відчуття передбачуваності й контролю; регулярний «аудит» власного стану через чесне запитання до себе «Як я зараз?»; своєчасний відпочинок та відновлення.

Надзвичайно важливою опорою залишається і сила взаємопідтримки — перебування серед однодумців, відчуття належності до спільноти та готовність звертатися по допомогу без сорому чи почуття провини.

Проф. Дідковська також представила основні етапи адаптації та особистісного зростання. Першим є шок — первинна реакція на зміни та поступове визнання нової реальності. Наступає стабілізація — пошук перших опор, турбота про себе та базове відновлення відчуття безпеки.

Третій етап — переосмислення, під час якого людина формує нові цінності та глибше пізнає себе. Завершальним етапом стає дієвість — повернення до повноцінного життя «тут і зараз» та реалізація власного потенціалу вже в нових обставинах.

Зустріч стала не лише нагодою почути фахові поради, а й простором для осмислення ролі спільноти у часи випробувань.

Український Вільний Університет у Мюнхені, який очолює проф. Лариса Дідковська, є унікальним академічним середовищем, де багатолітні традиції української науки поєднуються зі збереженням національної ідентичності, підтримкою інтелектуального розвитку та творенням нових сенсів.

Зустрічі Жіночого клубу «СофіЯ» при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США творять простір взаємопідтримки, діалогу й духовного та інтелектуального зміцнення української громади.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» СШ

Професор Лариса Дідковська у Ласальському університеті: про психологічну травму, стійкість і «право на радість» під час війни

Як зберегти психологічну стійкість, людську гідність і надію в умовах тривалої війни? Цим питанням була присвячена лекція професорки Лариси Дідковської «Психологічна травма в час війни: динаміка, механізми подолання та стійкість ідентичності», яку 15 вересня вона прочитала в Ласальському університеті у Філадельфії.

Лариса Дідковська — ректорка Українського Вільного Університету в Мюнхені та професорка психології Львівського національного університету імені Івана Франка. Вона перебуває у Сполучених Штатах на запрошення Релігійного товариства українців католиків «Свята Софія» США.

У центрі лекції були психологічні наслідки війни для людини та суспільства: гострий і хронічний стрес, емоційне виснаження, моральна травма, механізми адаптації, збереження ідентичності та можливість посттравматичного зростання.

Професорка пояснила, що гострий стрес є природною реакцією на безпосередню небезпеку. У такі моменти організм мобілізується: людина стає надзвичайно пильною, концентрується на виживанні та швидкому реагуванні. Проте коли небезпека триває місяцями й роками, цей механізм перестає бути короткочасним захистом і може перерости у хронічне виснаження.

Тривале життя в умовах війни руйнує відчуття передбачуваності майбутнього, спричиняє емоційну втому, почуття безсилля та моральне напруження. Постійний потік тривожних новин і перебування в стані готовності до небезпеки можуть призводити до емоційного оніміння та когнітивного виснаження.

Одним із важливих способів протидії безпорадності, за словами професорки, є повернення людині відчуття впливу на власне життя. Йдеться про так звану мікроагентність — здатність ухвалювати невеликі, але конкретні щоденні рішення, дотримуватися простих рутин і відновлювати хоча б часткове відчуття контролю.

Особливу увагу Лариса Дідковська приділила трьом ключовим опорам психологічної стійкості: здатності діяти, збереженню моральної ідентичності та соціальній солідарності.

Здатність робити вибір і діяти допомагає протистояти відчуттю безпорадності. Моральні цінності дають людині внутрішню опору в умовах хаосу. А зв’язок з іншими — родиною, друзями, громадою — стає одним із найважливіших чинників захисту від глибокої психологічної травматизації.

Окремою темою стало «право на радість» під час війни. Професорка наголосила: люди нерідко відчувають провину, коли дозволяють собі радіти, відпочивати чи повертатися до звичайного життя, знаючи, що інші продовжують страждати.

Однак радість і відпочинок, за її словами, не є зрадою чи проявом байдужості. Навпаки, вони необхідні для психологічного відновлення. Людина, яка постійно перебуває у стані мобілізації та не дозволяє собі відновлювати сили, ризикує втратити здатність функціонувати, працювати та допомагати іншим.

Під час лекції професорка також окреслила три етапи адаптації до травми. Перший — мобілізація, коли домінують шок, адреналін і зосередженість на фізичному виживанні. Другий — тривалий стрес, що супроводжується емоційною втомою, переживанням втрат, моральним напруженням і коливаннями між надією та виснаженням. Третій — інтеграція, коли людина поступово осмислює пережите, відновлює власну ідентичність і починає формувати нове бачення майбутнього.

Важливу роль у цьому процесі відіграє пошук сенсу. Допомога іншим, громадянська активність, взаємна підтримка та служіння спільноті можуть перетворювати травматичний досвід на джерело внутрішньої сили й сприяти посттравматичному зростанню.

«Психологічна стійкість під час війни — це не відсутність болю, а здатність зберегти людську гідність, справжній зв’язок з іншими та надію посеред темряви», — зазначила професор Лариса Дідковська.

Лекція в Університеті Ла Салль стала нагодою поговорити не лише про психологічні рани війни загалом і в Україні зокрема, а й про ресурси, які допомагають людям і громадам вистояти. Одним із головних послань зустрічі стало те, що відновлення — це не повернення до життя «до травми», а поступове формування нового відчуття себе, власної сили, відповідальності та майбутнього.

У час, коли війна продовжує впливати на мільйони українців в Україні та за її межами, питання психологічної стійкості, підтримки громад і збереження людського зв’язку набувають особливого значення.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Prof. Larysa Didkovska Lectures on Psychological Trauma and Resilience in Times of War at La Salle University

On September, 15, Prof. Larysa Didkovska, Rector of the Ukrainian Free University in Munich and Professor of Psychology at Ivan Franko National University of Lviv, delivered a lecture at La Salle University in Philadelphia titled “Psychological Trauma in Times of War: Dynamics, Coping Mechanisms, and Identity Resilience.”

Prof. Didkovska is visiting the United States at the invitation of the St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics, Inc.

Her lecture examined the profound psychological effects of war in general and in Ukraine specifically on individuals and communities, including acute and chronic trauma, emotional exhaustion, coping mechanisms, identity, and post-traumatic growth.

Prof. Didkovska distinguished between acute survival stress, which activates immediate protective responses such as hypervigilance and focused action, and chronic war stress, which results from prolonged exposure to danger and uncertainty. Chronic stress can lead to nervous-system exhaustion, emotional burnout, moral injury, and loss of confidence in the future, requiring both individual psychological care and broader community support.

A central theme of the lecture was what Prof. Didkovska described as a triad of resilience: agency and action, moral identity, and social solidarity. Reclaiming small daily decisions can counter feelings of helplessness, while shared values and strong community connections help preserve psychological integrity during prolonged crisis.

She also addressed the importance of the “right to joy,” emphasizing that moments of happiness, rest, and normalcy during wartime are not a betrayal of those who are suffering, but necessary forms of psychological recovery. Continuous mobilization without rest, she noted, can lead to exhaustion and reduced capacity to help others.

Prof. Didkovska described three stages of trauma adaptation: mobilization, marked by shock and survival-focused responses; protracted stress, characterized by emotional fatigue, grief and moral strain; and integration, in which individuals begin to rebuild identity, meaning and a long-term vision for the future.

The lecture also emphasized the need for broad community-based mental health initiatives, as psychological distress affects a significant proportion of people living in active conflict zones.

“Psychological resilience during war is not the absence of pain, but the capacity to preserve human dignity, authentic connection, and hope amidst darkness,” Prof. Didkovska said.

Her presentation highlighted the importance of moving from stabilization and decompression toward integration and renewal, strengthening individuals and communities through empathy, solidarity, meaningful action, and hope.

St.Sophia Press Bureau

Зустріч в Католицькому університеті Америки

Будуємо мости академічної співпраці

14 вересня, в рамках робочого візиту до США, ректорка Українського Вільного Університету проф. Д-р Лариса Дідковська зустрілася з о. д-ром Марком Морозовичем, професором літургійних студій Католицького університету Америки що у Вашингтоні, директором Центру українських студій ім. Владики Василя Лостена.

В ході зустрічі обидві сторони обговорили особливості вищої освіти в США та Німеччині, накреслили напрямні наукової, культурної та академічної співпраці через організацію конференцій, симпозіумів і видавничих проєктів.
До співпраці запрошено Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США, фундатор якого Патріярх Йосиф Сліпий високо цінував науку загалом, а її богословський та національний вимір зокрема.

Очільниця УВУ відвідала кемпус та передала в дар Католицькому університету Америки монографію «Соціально-культурна адаптація в імміграції».

Зустріч пройшла в дружній, партнерській атмосфері.

Про трансформацію і способи збереження української ідентичности в умовах війни говорили у Вашингтоні

У неділю, 13 вересня, в парафії Пресвятої Родини у Вашингтоні, округ Колумбія, відбулася зустріч із ректоркою Українського Вільного Університету проф. д-р Ларисою Дідковською. Відома українська психологиня, яка перебуває у США з робочим візитом на запрошення Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США, поділилася міркуваннями про трансформацію та способи збереження української ідентичности в умовах війни.

У центрі розмови були психологічні й суспільні наслідки повномасштабного російського вторгнення, зміни у самоусвідомленні українців, роль віри, культури й солідарности, а також місія світового українства у збереженні національної ідентичности та підтримці України.

За словами проф. Лариси Дідковської, війна стала для українців екзистенційним випробуванням, зруйнувала звичне відчуття безпеки, позбавила мільйони людей усталених життєвих орієнтирів та змусила багатьох залишити свої домівки. Водночас відповіддю українського суспільства на загрозу стала безпрецедентна мобілізація внутрішніх ресурсів, консолідація та горизонтальна солідарність.

Одним із найважливіших психологічних зсувів воєнного часу, наголосила ректорка УВУ, є перехід від позиції жертви до активної суб’єктности та особистої відповідальности. Українці дедалі рішучіше відмовляються від нав’язаного комплексу меншовартости й безпорадности, обираючи свободу, гідність та право самостійно визначати власне майбутнє.

Під час зустрічі було виокремлено три основні виміри трансформації української ідентичности. Екзистенційний проявляється у переоцінці цінностей та усвідомленні переваги свободи, гідности і людського життя над матеріальними благами. Соціально-колективний знаходить вияв у взаємній довірі, масовому волонтерстві, взаємодопомозі та відчутті належности до спільноти. Культурно-історичний пов’язаний із деколоніальним розривом, переосмисленням історії, мовним зсувом та поверненням до українського культурного коріння.

Окрему увагу було приділено посттравматичному зростанню. Досвід війни, попри біль і втрати, може сприяти глибшому усвідомленню цінности життя, зміцненню особистісної сили, переосмисленню життєвих пріоритетів та поглибленню стосунків із близькими і громадою. Для багатьох українців випробування війною також стає поштовхом до духовного зміцнення та пошуку фундаментальних сенсів буття.

Важливою опорою психологічної стійкости залишається віра. У час невизначености вона може ставати екзистенційним якорем, який допомагає зберігати надію. Релігійні громади водночас перетворюються на важливі осередки психоемоційної підтримки, волонтерства та взаємодопомоги.

Особливу роль у час війни має і світове українство. Серед його ключових завдань — адвокація України та донесення правди про російську агресію до міжнародних центрів ухвалення рішень, збереження української мови, культури та історичної пам’яті для наступних поколінь, а також постійна гуманітарна, фінансова, медична й психологічна підтримка України.

Серед головних опор української стійкости проф. Лариса Дідковська назвала єдність і солідарність, культурну спадщину та інтелектуальний спротив. Важливим осередком такого спротиву вже понад століття залишається Український Вільний Університет у Мюнхені.

«Українська ідентичність не просто зберігається у випробуваннях війни — вона гартується, набуває нових екзистенційних сенсів і стає нездоланною силою нашого відродження», — наголосила ректорка Українського Вільного Університету проф. д-р Лариса Дідковська.

Заснований 1921 року Український Вільний Університет уже понад століття є унікальним осередком вільної української науки, культури та інтелектуального спротиву в Європі. Сьогодні УВУ продовжує місію підготовки наукових кадрів, плекання української національної свідомости та розбудови міжнародних зв’язків України.

В рамках перебування у столиці США очільниця УВУ зустрілася з Директором Інституту Архангела Гавриїла о. Юрієм Козловським.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Про трансформації та психологічні ресурси української ідентичности в умовах війни говорили у Філадельфії

У суботу, 12 вересня, в Нашій Українській Рідній Школі у Філадельфії відбулася зустріч педагогічного колективу з ректоркою Українського Вільного Університету проф. д-р Ларисою Дідковською. Науковиця перебуває у США з робочим візитом на запрошення Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США.

Темою дискусії стали трансформації української ідентичности та психологічні ресурси її збереження в умовах війни.

За словами психологині, випробування війною є каталізатором прискореного самоусвідомлення, переосмислення національного коріння та віднайдення внутрішньої стійкости. Проф. Дідковська, зокрема, окреслила феномен української ідентичности у двох вимірах: до повномасштабного вторгнення, коли ідентичність нерідко сприймалася як така, що існує «за замовчуванням», та в умовах війни, коли національна тотожність набула характеру свідомого екзистенційного самовизначення.

Говорячи про травму та посттравматичне зростання, проф. Дідковська окреслила шляхи відновлення ментальної сили, наголосивши, що травма не є вироком, а може стати точкою трансформації. Важливими чинниками такого відновлення є осмислення колективного досвіду, посттравматичне зростання та переоцінка життєвих сенсів.

Серед ключових трансформацій свідомости під час війни доповідачка виокремила суб’єктність, солідарність і глобальність. Водночас важливими опорами стійкости та джерелами відновлення внутрішньої сили є мова й наратив, історична пам’ять, спільнота, традиції та ритуали, а також ціннісна дія.

Окрему увагу проф. Дідковська приділила освітній місії української діяспори. Серед її головних завдань вона назвала створення психологічно безпечного простору, збереження і плекання української мови, виховання позитивної української ідентичности, а також усвідомлення педагогами власних ресурсів і запобігання професійному вигоранню задля збереження наснаги у праці з молоддю.

Лекторка також представила практичні психологічні техніки збереження та відновлення внутрішнього ресурсу для педагогів і вихованців та окреслила основні етапи адаптації ідентичности в умовах тривалого випробування: мобілізацію, виснаження, інтеграцію та розвиток.

Звертаючись до освітян, проф. Дідковська наголосила на особливій ролі Українського Вільного Університету — своєрідного інтелектуального форпосту українства за кордоном, який уже 105 років зберігає та розвиває вільну українську наукову думку в серці Європи.

Підсумовуючи зустріч, науковиця зазначила:

«Ідентичність — це не лише данина минулому; це наш щоденний свідомий вибір і найміцніший психологічний щит у часи випробувань».

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

У Філадельфії говорили про архіви Леґіону УСС

Розпочався осінній семестр викладів Релігійного Товариства українців католиків “Свята Софія” США. У вівторок, 8 вересня, до 110-ї річниці легендарних боїв легіону Українських Січових Стрільців на горі Лисоні поблизу Бережан на Тернопільщині, з доповіддю на тему “Відкритий фотоархів Леґіону УСС як форма збереження історичної пам’яти” виступив д-р Василь Лопух.

Під час зустрічі доповідач представив підсумки роботи цифрового фотоархіву «Леґіон Українських Січових Стрільців», відкритого для публічного доступу 14 березня 2025 року. Особливу увагу було приділено наповненню архіву, взаємодії з користувачами, географії авдиторії та поширенню проєкту в українському й міжнародному медійному просторі.

Станом на кінець травня 2026 року цифровий архів налічував 6374 фотоматеріяли з фондів Українського музею та бібліотеки у Стемфорді, Наукового товариства ім. Шевченка в Америці, Української Вільної Академії Наук, Львівського історичного музею, УКОЦ-Осередку у Вінніпезі, Українсько-Канадського Дослідчо-Документаційного Центру в Торонто та приватних колекцій. На вебсторінці також оприлюднено поіменні списки вояків Українських Січових Стрільців, списки втрат, публікації та коментарі користувачів.

Значну частину світлин уже вдалося атрибутувати. Водночас близько 2650 фотографій досі не мають встановленого авторства, точного опису подій або ідентифікації зображених осіб. Саме тому архів залишається відкритим дослідницьким простором і має значний потенціял для подальших історичних відкриттів.

Як зазначив д-р Василь Лопух, база даних продовжуватиме розширюватися. Частина нових матеріялів уже отримана й очікує на опрацювання та підготовку до публікації. Триває також пошук інших архівних фондів, що зберігаються в Україні та за її межами.

Під час доповіді було представлено статистику функціонування проєкту за 14 місяців — від квітня 2025-го до травня 2026 року. За даними платформи SmugMug, від часу відкриття вебсторінки до 31 травня 2026 року було зафіксовано близько 5,4 мільйона переглядів фотографій. При цьому йдеться саме про кількість звернень до сторінок і світлин, а не про число унікальних користувачів: один відвідувач міг переглянути багато зображень або неодноразово повертатися до архіву.

Найбільше переглядів припадає на матеріяли з фонду Українського музею та бібліотеки у Стемфорді. Географія користувачів охоплює понад 60 країн світу, серед яких Україна, США, Канада, Польща, Німеччина та інші держави. Така широка географія, тривалість інтересу до ресурсу та активність відвідувачів свідчать про значне міжнародне зацікавлення проєктом.

Окремою темою стала участь користувачів у наповненні архіву новими відомостями. Станом на травень 2026 року до фотографій було залишено понад 900 коментарів. Опрацьований реєстр містить 797 дописів щонайменше від 49 авторів. Серед найактивніших коментаторів — Юрій Юзич, Петро Мороз та Андрій Бойда.

Коментарі користувачів нерідко дають змогу встановити імена зображених на світлинах осіб, уточнити місцевість чи обставини подій, доповнити біографічні відомості про вояків. Таким чином, відвідувачі ресурсу фактично стають співучасниками дослідницького процесу.

Для заохочення такої співпраці та як подяку всім дописувачам Василь Вечорик, колега і партнер д-ра Василя Лопуха у роботі над проєктом, запропонував створити на вебсторінці окрему рубрику «КОМЕНТАРІ», де відображатиметься статистика участи кожного, хто допомагає уточнювати інформацію про архівні фотографії.

Проєкт отримав підтримку та інформаційне поширення з боку Наукового товариства ім. Шевченка в Україні, США та Канаді, Інституту історії України НАН України, Harvard Ukrainian Research Institute, Українського музею та бібліотеки у Стемфорді, Українського інституту національної пам’яті та інших наукових і громадських установ. Упродовж цього часу відбулися численні лекції, презентації та міжнародні наукові заходи, присвячені фотоархіву.

Про нього писали «Українська правда», «Український тиждень», Zaxid.net, «Локальна історія», «Вечірній Київ», «Збруч», «Свобода» та інші медіа. Д-р Василь Лопух подякував журналістам, які сприяли широкому розголосові проєкту, особливо Євгенові Руденку з «Української правди», чия публікація набрала 48 761 прочитання, Дарії Гірній, чий репортаж на YouTube-каналі «Обличчя Незалежності» отримав 50 847 переглядів, а також Тетяні Яценко-Блаженко — за серію публікацій у періодичних виданнях.

За словами доповідача, проєкт поступово переріс рамки звичайного цифрового архіву. Сьогодні він є міжнародною платформою збереження історичної пам’яти та співпраці між архівами, музеями, науковцями, краєзнавцями і широкою громадськістю. Поєднання великого масиву історичних джерел, мільйонів переглядів та активної участи користувачів робить його одним із помітних українських цифрових історичних проєктів останніх років.

Робота над архівом триває. Однією з найближчих новинок стане публікація унікальних малюнків Олекси Новаківського, які невдовзі зможуть побачити відвідувачі ресурсу.

Зустріч у Філадельфії стала першою в осінньому семестрі викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та ще однією нагодою привернути увагу громадськости до збереження, дослідження й повернення в суспільну пам’ять унікальної спадщини Леґіону Українських Січових Стрільців.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

У Заздрості вшанували пам’ять про Патріярха Йосифа Сліпого

7 вересня, пам’ять про Ісповідника Віри Патріярха Йосифа Сліпого вшанували в Музейно-меморіяльному комплексі «Рідна хата» у Заздрості що на Тернопільщині. Цього дня, 42 роки тому у Римі, Кардинал Катакомбної Церкви відійшов у вічність.

У заході взяли участь учні 4 і 9 класів Заздрістської гімназії імені Йосифа Сліпого. Панахиду буля погруддя Блаженнішого відслужив о. Роман Завіша, парох місцевої церкви св. Йосифа Обручника. «Будьте гідними земляками нашого Патріярха, беріть за приклад його любов до рідної України і церкви», – наголосив о. Роман, звертаючись до молоді.

Учні підготували літературну частину події, в рамках якої лунали поетичні композиції, присвячені Йосифу Сліпому й Україні.

У своєму слові до дітей голова Представництва Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США в Україні Данута Іванкович зазначила: «Ви покоління сили. Ваші ровесники на Заході живуть у спокої, не знають, що то укриття, шахеди. Ви не тільки знаєте, ви з цим живете, вчитесь, допомагаєте батькам. Не бійтесь великих мрій, творіть добро, завжди Великого бажайте».

Нагадаємо, що Патріярх Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року у с. Заздрість Тернопільської обл. Заходами Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США тут було споруджено Музейно-меморіяльний комплекс «Рідна хата», який знаходиться під опікою його Представництва в Україні.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США