19 вересня у школі українознавства «Нова хвилька» в Брукліні відбулися дві зустрічі з ректоркою Українського вільного університету, професоркою кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка, д-р Ларисою Дідковською. Події пройшли в межах робочого візиту науковиці до США на запрошення Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США.
Під час зустрічі зі старшокласниками проф. Дідковська говорила на тему «Батьківсько-дитячі стосунки: поняття, психологічні виміри та особливості на різних стадіях життєвого циклу сім’ї».
Науковиця наголосила, що сім’я є живою системою, яка постійно змінюється, проходить через природні етапи розвитку та адаптується до нових обставин. Батьківсько-дитячі стосунки формують базове відчуття безпеки, довіру до світу, самооцінку та здатність будувати близькі взаємини у дорослому житті.
Особливу увагу було приділено підлітковому віку як природному періоду сепарації та пошуку власного «Я». Прагнення до самостійності, зазначила лекторка, є ознакою здорового розвитку, а завдання батьків — поступово переходити від контролю до партнерства, діалогу та взаємної поваги.
Окремою темою стала сім’я в умовах діаспори. Йшлося про поєднання збереження української культурної спадщини з інтеграцією в американське суспільство, про роль української мови як мови емоційної близькості та про зміну родинних ролей, коли діти часто швидше адаптуються до нового середовища.
Проф. Дідковська також звернула увагу на українські родини, розділені війною та вимушеною міграцією. За її словами, фізична відстань потребує нових форм збереження близькості — регулярного спілкування, спільних онлайн-ритуалів та щирої емоційної присутності у житті одне одного.
«Сім’я в епоху випробувань — це не статичний форпост, а жива мережа підтримки, де любов вимірюється не кілометрами, а глибиною емпатії та розділеною відповідальністю», — наголосила проф. Лариса Дідковська.
Друга зустріч була присвячена педагогам школи та батькам. Проф. Дідковська представила тему «Особливості психотерапевтичної праці з дітьми у гештальт-підході».
Лекторка розповіла про основні принципи роботи з дитиною: побудову безпечного й довірливого контакту, увагу до переживань «тут і тепер», а також використання гри, творчості, малювання, роботи з метафорами та інших методів, які допомагають дитині висловлювати емоції.
У гештальт-підході тривожність, агресія чи деструктивна поведінка розглядаються не як «поломка» дитини, а як спосіб пристосуватися до стресових обставин. Це особливо важливо для українських дітей, які пережили війну, вимушений переїзд, зміну мовного й культурного середовища.
Практичні рекомендації для педагогів стосувалися передусім необхідності оцінювати вчинок, а не особистість дитини. Замість ярликів дорослим варто називати конкретну проблему, визнавати емоції дитини та разом шукати конструктивне рішення. Також ішлося про важливість здорових меж, балансу між опікою та самостійністю, підтримки реальних досягнень і формування асертивності — здатності відстоювати власні кордони без агресії.
Окремий акцент було зроблено на розвитку психологічної стійкості. За словами проф. Дідковської, важливо допомагати дітям відчувати себе не безпорадними жертвами обставин, а активними учасниками власного життя, здатними діяти, підтримувати інших і долати труднощі.
Особливу роль у цьому процесі відіграє школа. Для українських дітей за кордоном школа українознавства є не лише освітнім середовищем, а й простором безпеки, стабільності, живого контакту та збереження української мови й ідентичності.
«Усі діти народжуються вільними та гідними, а завдання дорослих — не зламати цю гідність, а дати їм достатньо любові, опори та безпечних меж», — підсумувала проф. Лариса Дідковська.
Зустрічі у школі «Нова хвилька» стали нагодою для важливої розмови про родинні взаємини, виховання, психологічну стійкість дітей та роль української школи у збереженні зв’язку молодого покоління з власним корінням.
Пресслужба Товариства «Свята Софія» США
