(Українська) Про св. Івана Павла ІІ і Патріярха Йосифа Сліпого говорили у Філадельфії.

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

В рамках викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) і Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, 22 жовтня відбулася лекція на тему «Св. Іван Павло ІІ та Слуга Божий Патріярх Йосиф Сліпий: новітні апостоли слов’янських народів». Доповідь, присвячену 100-річчю від дня народження Папи Івана Павла ІІ (1920-2005), виголосила Голова ТСС А д-р Ірина Іванкович.

Як зазначила доповідач, між цими двоми історичним постаттями можна провести чимало паралелей, а це – глибока віра в Бога; харизма; поліглотизм; жага до науки; патріотизм; місіонерство; екуменізм; боротьба за незалежність та релігійну свободу; безстрашність. Напередодні візиту Івана Павла ІІ до України 2001 року усе частіше говорили іще про один зв’язок: кровну спорідненість папи з українською землею. Як папу, так і патріярха намагалися нейтралізувати служби безпеки совєтської системи. Йосиф Сліпий перейшов через горнило ҐУЛАҐу; Кароля Войтилу з 1953 року польські СБ тримали під пильним оком. Врешті, їх поєднала література, адже досі багато хто помилково вважає, що прототипом головного героя роману Мориса Веста «Черевики рибалки» був саме Кароль Войтила. І хоча взаємини між цими мужами віри не були позбавлені труднощів чи непорозумінь, незаперечним залишається факт глибокої взаємоповаги, «постійної зичливости», «братньої…прихильности» між Іваном Павлом ІІ та Йосифом Сліпим.

Кароль Войтила і Йосиф Сліпий брали участь у 46 загальному засіданні Другого Ватиканського собору 11 жовтня 1963 року. Виступом про «гори трупів та ріки крові», що їх український народ пожертвував на вірність Апостольському Престолові, Йосиф Сліпий звернув увагу і єпископа-помічника Краківського Кароля Войтили, який згодом неодноразово цитував ці слова Блаженнішого.

Поза межами Ватикану кардинал Кароль Войтила і Блаженніший Йосиф Сліпий зустрілися в лютому 1973 року на Евхаристійному конґресі в Канберрі, Австралія. 1975 року обидва ієрархи підтримали ініціятиву о. Фелікса Беднарського, ОР про нав’язання співпраці між українськими та польськими богословами в рамках Товариства приятелів християнської філософії.

21 жовтня 1978 року на площі св. Петра під час інавгурації понтифікату Івана Павла ІІ, папа встав, підніс з колін і обійняв Патріярха Йосифа. Цим жестом понтифік виявив повагу не лише героїчному ієрархові, але й для всіх підпільних священників і мільйонів вірних, для цілої незламної Греко-католицької церкви, яку загнано у катакомби після Львівського псевдособору 1946 року». Роками пізніше, під час свого візиту в Україну 2001 року, папа Івано Павло ІІ знову засвідчить цю повагу до УГКЦ, беатифікуючи 28 новомучеників за віру – єпископів, священників, монахів, монахинь та мирян.

Листування і спілкування між Іваном Павлом ІІ та Йосифом Сліпим було активне і багатогранне. Іван Павло ІІ та Йосиф Сліпий писали польською, українською, італійською та латинською мовами. О. Іван Дацько зазначив, що «в 1990 році Іван Павло ІІ згадував, як Патріарх Йосиф сказав йому, що він буде найбільшим Папою, якщо визнає наш патріархат. Папа цього не виконав, хоча й багато посприяв». Окрім невизнання патріярхату, Іван Павло ІІ вибрав на його наступника Мирослава Івана Любачівського, а не, як бажав Йосиф Сліпий, Любомира Гузара. Можна лиш е здогадуватися, що без втручання ватиканської номенклатури і марева Ostpolitk тут не обійшлося. Лише роками пізніше, 1996 року, папа визнав канонічність його свячень, а 26 січня 2001 р. затвердив вибір Любомира Гузара на Архієпископа Львівського та Главу Української Греко-католицької церкви. Проте не можна заперечити прихильного ставлення папи до УГКЦ, доказом чого є хоча б той факт, що Іван Павло ІІ особисто скликав Синод українських єпископів 24 березня 1980 року.

Та чи не найвимовнішим свідченням прихильности Івана Павла ІІ до Патріярха Йосифа як до свого слов’янського побратима були похоронні відправи за Блаженнішим, адже папа особисто прибув до собору св. Софії в Римі, аби вшанувати пам’ять Патріярха Сліпого. Тут він помолився навколішки, покропив тіло і поцілував руку Йосифа Сліпого, що вважалося виявом надзвичайної пошани.

Папа Іван Павло ІІ упокоївся 2 квітня 2005 року. 1 травня 2011 року був беатифікований, а 27 квітня 2014 року – канонізований. Чесноти Слуги Божого Патріярха Катакомбної Церкви Йосифа Сліпого, в’язня лаґерів за вірність Апостольській Столиці, як і його попередника Праведного Митрополита Андрея Шептицького, усе ще не знайшли належної оцінки у Ватиканських колах. Присутні переглянули короткий відеосюжет з похоронних відправ за Патріярхом Йосифом, у яких брав участь Іван Павло ІІ.

Своїми спогадами про зустрічі з Іваном Павлом ІІ поділився академік Леонід Рудницький. На завершення вечора, Преосвященний Андрій Рабій, єпископ-помічник Філадельфійський, провів заупокійну молитву за Слугою Божим Патріярхом Йосифом Сліпим.

Пресслужба ТСС А

(Українська) У Філадельфії відбувся показ фільму «Черевики рибалки»

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

 

15 жовтня, в рамках викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США й Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, відбувся показ фільму «Черевики рибалки» в парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці, Мелровз Парк. З нагоди 55-ліття надання кардинальського титулу Патріярхові Йосифу Сліпому (1892-1984) Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США підготувало україномовний переклад фільму.

В основі сюжету фільму – роман австралійського письменника Мориса Ланґло Веста за однойменною назвою. Фундаментом для головного героя, папи Кирила Лакоти, послужив життєвий подвиг Ісповідника Віри Патріярха Йосифа Сліпого. Події відбуваються в період, коли над світом нависла загроза світової війни та голоду. Головними гравцями на мапі світу є США, СССР та Китай. Аби уникнути катастрофи, новообраний понтифік погоджується стати посередником у переговорах між цими політичними опонентами, адже він сам – виходець зі Совєтського Союзу, католицький священник візантійського обряду, якого наприкінці Другої світової війни було висвячено на єпископа Львівського, наступника великого Митрополита Андрея Шептицького. Незадовго після цього, Кирила було заарештовано і заслано до Сибіру на 17 років. Його головний слідчий, а сьогодні – прем’єр СССР Каменєв, перебуваючи під тиском світової спільноти, зорганізував втечу Лакоти у вільний світ. Прибувши до Ватикану, Кирило довідується, що папа іменував його кардиналом. Під час час конклаву саме Лакоту обрано на Апостольський престіл завдяки сприянню двох впливових кардиналів – Лєоне і Рінальді, які переконані в тому, що настав час вибору папи неіталійського походження.

Роль Кирила Лакоти зіграв всесвітньо відомий голлівудський актор Ентоні Квінн. Також у філмі знялися такі світові зірки, як один з найвизначніших авторів ХХ ст. Лоуренс Олів’є та славнозвісний італійський режисер і актор Вітторіо де Сіка. Фільм номіновано на дві премії Оскар.

Сьогодні україномовна авдиторія має нагоду переглянути його з українськими титрами. Проєкт, фінансований анонімним жертводавцем та ТСС А, реалізовано у співпраці з ЖИВИМ ТБ.

Пресслужба ТСС А

(Українська) У Філадельфії говорили про діяльність ЗУАДКу

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

8 жовтня розпочався осінні семестр викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США й Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії, у співпраці з парафією Благовіщення Пресвятої Богородиці, Мелровз Парк, ПА. Ç íàãîäè 75-ë³òòÿ Злученого українсько-американського допомогового комітету (ЗУАДК) доповідь про діяльність цієї діяспорної організації виголосив мґр Осип Рожка, редактор ювілейної книги «Співзвучні акорди тепла».

Доповідач детально зупинився на ранніх роках функціонування ЗУАДКу, підкресливши непересічну роль цієї благодійної організації в допомозі українцям в різних куточках світу. Витоки ЗУАДКу сягають Другого конґресу УККА в січні 1944 року, коли відомий політичний діяч і редактор «Америки» д-р Лонгин Цегельський вніс пропозицію створення гуманітарної неполітичної організації, яка б зайнялася українським жертвами Другої світової війни та втікачами. Таку огранізацію під назвою Українсько-американський допомоговий комітет (УАДК) було створено 20 червня того ж року. Ключовою у розвитку організації була роль української громади, яка у відповідь на заклики про збірки та достави гуманітарної допомоги принесла УАДКові майже один мільйон у перших чотирьох десятиліттях діяльности. У липні було опрацьовано перший статут організації, в якому акцент поставлено на допомогу жертвами війни і біженцям в Україні і в Совєтському Союзі. Через півроку після заснування УАДК змінив назву на ЗУАДК і був визнаний американською Президентською Радою, яка видала дозвіл на збіркові кампанії до $300,000. Проте ЗУАДК отримав заборону діяти в совєтській Україні і Совєтському Союзі.

Перші чотири роки інсування ЗУАДКу – це була боротьба за політичний притулок для українських біженців і проти репатріації, яка їм загрожувала з боку Союзу. Після підписання Гаррі Труманом Акту про переміщені особи в другій половині 1948 року, ЗУАДК допоміг переїхати до США понад 200,000 українських скитальців. Доповідач підкреслив віддану працю довголітнього директора ЗУАДКу Володимира Ґалана у розбудову програм організації, яка, за словами генерал-лейтенанта Миколи Багана,  «зробила вагомий внесок у розвиток та розбудову Національної Ґвардії, (утримала) активну позицію по об’єднанню українців в усіх країнах світу для захисту недоторканости України».

Спектр сучасних програм ЗУАДКу під проводом президентки д-р Лариси Кий обіймає опіку над сиротами і дітей без батьківської турботи, каліками, старцями, колишніми політв’язнями, воїнами ОУН чи УПА, сучасними раненими воїнами Українських Збройних Сил, Національної Ґвардії та Добровольчих Військових Формацій. Як підсумував О. Рожка, «любов до Української Людини, потреба її правної оборони, заступництва перед офіційними чинниками – військовими, таборовими, державними та міжнародніми авторитетами окреслювали стрижень його діяльности через довгі десятиіття».

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США