Задум Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого (1892-1984)створити Товариство “Св. Софія” був обумовлений ситуацією Української Католицької Церкви в Україні і діяспорі наприкінці 60-х і в 70-х рр. Такаініціятива була тоді дуже на часі, якщо зважати на тодішню “Остполітік”Ватикану, яка своїм, можна сказати, “про-совєтським” напрямом загрожувала розвиткові Української Католицької Церкви як в Україні так і у діяспорі. Адже Блаженніший Йосиф вже створив свого роду “духову державу”, засновуючи Український Католицький Університет (УКУ) в 1963 р. і його філії у кількох країнах світу.
Згодом, виринула також потреба виробити організаційну і адміністраційну структуру, яка давала б їм легальну і матеріяльну базу і уможливлювала би їхній духовий і професійний розвиток. Отже, створення товариств “Свята Софія” у різних країнах світу було тоді конечне. Того роду товариства мусіли – згідно зі своїми практичними завданнями і з уваги на різні обставини у поодиноких країнах – бути релігійними, але не конечно церковними установами, хоч і нормально пов’язані з Церквою. При тому Блаженніший Йосиф бажав авторитетно скріпити мирянський рух, який захоплений ідеями Патріярхату і Патріярхії УКЦ був у дуже динамічному стані, і надати мирянам нове почуття сильнішої приналежности до рідної Церкви і більшого почуття відповідальности за її долю. Провідні миряни, головно в США та Канаді, зрозуміли, що Церква це заважлива Божа інституція, щоб в ній діяли виключно владики і священики. Народ легко зрозумів, що Церква це “Божий люд”, як це видвигнув Папа Пій ХХІІ і вчив Другий Ватиканський Собор, і що найбільшою складовою частиною того Божого люду є миряни: “Вірні, а точніше миряни, займають місце у передових рядах Церкви; для них Церква становить життєвий принцип людського суспільства. Тому вони, і насамперед вони, все більш чітко повинні усвідомлювати собі не тільки свою приналежність до Церкви, але й те, що самі є Церквою, тобто спільнотою вірних на землі під проводом Папи та Єпископів поєднаних з ним. Вони є Церквою…” Миряни відчулися нагло уповноважені бути активними у житті Церкви, що цілком суперечило старшому поколінню владик і священослужителів, які щодо ролі мирянина в Церкві дотримувалися принципу – “pray, pay and obey“ (мирянин має молитися, платити і слухати), і не хотіли толерувати жодного “вмішування” мирян у церковні справи. До цього слід додати, що харизматична постать Блаженнішого Йосифа викликувала між українцями на поселеннях таке захоплення, що люди з ентузіязмом жертвували поважні суми грошей на розбудову Патріярхії. Спочатку на терені Америки Товариство за Патріярхальний Устрій (засноване 1963 року, а 1979-го переіменовано на “Українське Патріярхальне Товариство”) займалося тими збірками на т.зв. “Церкву в потребі” та “Патріярший фонд” організовуючи різні імпрези, бенкети, прощі тощо. Після створення Товариства “Св. Софія” цю діяльність на терені США перебрало на себе Товариство при чому засновано т.зв. “залізний” Патріярший фонд, відсотки з якого мали утримувати Патріярші надбання. Першим головою комісії Патріяршого фонду в рамках “Святої Софії” став д-р Роман Осінчук (1902-1991), а після його смерти цю функцію перебрала пані Оксана Бережницька з Баффало. Цей фонд діє і до сьогодні, кожного року переводяться збірки, а всіх жертводавців відмічується на сторінках преси (головно у “Свободі”), а відтак справлені листи друкуються в органі товариства п.з. “Свята Софія – Бюлетень Релігійного Товариства Українців Католиків Св. Софія, ЗСА”. Слід додати, що на жаль,число жертводавців постійно зменшається.
Американське Товариство “Св. Софія” це друге з черги того роду товариств, що його заснував (1974) Патріярх Йосиф. Першою була Римська “Св. Софія” (1970), яка і досі втішається почесним титулом “матірне товариство”. Згодом були засновані товариства в Англії (1977), Канаді та Бельгії (1979) та в інших країнах світу. На цьому місці слід підкреслити, що всі ці товариства були створені як безприбуткові, благодійні корпорації, себто як юридичні особи згідно із законами даної країни про корпорації і харитативні організації. Ось документ заснування Римської Софії так як його видруковано у “Благовіснику” (1970, кн. 1-4), офіційному органі Патріярха Йосифа: