Про українську еміґрацію на Далекому Сході говорили в Товаристві «Свята Софія» США

У четвер, 19 березня, в рамках весняного семестру академічних вечорів в Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США, відбулася лекція Юрія Даниліва на тему «Українська еміґрація на Далекому Сході».
Доповідач окреслив поняття еміґрації, її типи та географію Далекого Сходу, зосередившись на історії українського заселення регіону Зеленого Клину — території сучасних Амурської, Приморської, Хабаровської та Камчатської областей.
Масове переселення українців розпочалося у другій половині ХІХ століття після приєднання цих земель до Російської імперії. Серед перших переселенців переважали вихідці з Полтавщини, які засновували нові поселення й розвивали господарство. У 1863 році виникло перше українське село Троїцьке. Наприкінці ХІХ століття українське населення регіону швидко зростало — подекуди воно становило понад половину мешканців. Важливим чинником колонізації стало будівництво Транссибірської та Китайсько-Східної залізниць, що сприяло формуванню українських громад у Маньчжурії, зокрема в Харбіні, Мукдені, Далянь (Дасієні) та Кіріні.
Доповідач наголосив, що українці Зеленого Клину зберігали традиційну культуру, мову й релігійні практики, селилися компактними громадами, відтворюючи звичне соціальне середовище. На початку ХХ століття активізувалося громадське та політичне життя: виникали кооперативи, професійні спілки, товариства «Просвіти», українські театральні гуртки, хори, а також періодичні видання. У 1917–1918 роках відбулися кілька всеукраїнських з’їздів діячів і мешканців Далекого Сходу, які обговорювали питання культурної автономії та перспектив державотворення українців у регіоні.
Після встановлення радянської влади розпочалися переслідування українських організацій, заборона україномовної освіти й репресії проти національного активу. У 1920-х роках частина українців емігрувала до Маньчжурії, де сформувалися нові осередки громадського життя. У Харбіні діяли українські культурні й політичні інституції, було відкрито Народний дім, створено військові та молодіжні організації. У 1930-х роках українське середовище зазнало нових змін унаслідок японської окупації Маньчжурії та заборони більшості українських структур, після чого єдиною легальною організацією залишилася Українська національна колонія.
Події Другої світової війни та наступ радянських військ у 1945 році спричинили масові арешти українських діячів і нову хвилю переселення. Частина українців евакуювалася до Шанхаю та Тяньцзіня, а згодом — за допомогою міжнародних організацій — до Філіппін, Тайваню, Канади та США.
Упродовж ХХ століття міграція українців на Далекий Схід тривала як з економічних причин, так і внаслідок примусових депортацій, колективізації, Голодомору та політичних репресій. За різними оцінками, від 1860-х років до кінця радянської доби до регіону переселилося близько 2–3 мільйонів українців. Водночас через відсутність умов для розвитку національного життя значна частина громади з часом зазнала русифікації.
З послабленням радянського режиму наприкінці 1980-х років почалося відродження українського громадського руху. У 1993 році у Владивостоці відбувся Всеукраїнський далекосхідний з’їзд, на якому було створено об’єднання «Зелений Клин». У середині 1990-х років у регіоні діяли українські товариства, відновлено видання української преси та роботу недільних шкіл.
На завершення лекції Юрій Данилів порадив літературу та історичні джерела для глибшого ознайомлення з історією української еміґрації на Далекому Сході.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Великопісна зустріч для молоді

«Покликані до свободи» – таку тему Великопісної зустрічі для молоді в St Sophia Religious Assn of Ukrainian Catholics, USA обрав Ivan Vysochanskyi

Говорити з юнацтвом про любов, гріх, покаяння, узалежнення, прощення, надію, війну і при цьому доповнити такі нелегкі теми пісенним супроводом – справжнє мистецтво а говорити з ВЛАСНОГО ДОСВІДУ, щиро, прямолінійно – це феномен відваги і глибокої внутрішньої зрілості

Як зазначила одна з учасниць, «Сьогоднішня зустріч – неабияк потрібна для молоді і батьків. Шкода, що мало відвідують християни такі потрібні заходи в часі посту. Я досі під враженням від такого прогресивного, сучасного, творчого, молодого і водночас розумного отця Івана. Браво»

Дякуємоза свідчення, за світло і Божу благодать, якою наповнився цей вечір

Дякую батькам і молоді за правильний вибір часопроведення

Раді бачити наших захисників

Подяка Богу за все

Про Український Католицький Університет в умовах війни говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

У четвер, 12 березня, відбувся третій виклад весняного семестру академічних вечорів у Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США. З доповіддю на тему «Український Католицький Університет в умовах війни» виступила директорка з розвитку Фундації Українського Католицького Університету (УКУ) Ольга Зарічинська.

Доповідачка побудувала свій виступ на особистому понад тридцятилітньому досвіді праці в УКУ, історичному розрізі розвитку університету й актуальному фактологічному матеріалі. Насамперед, пристуні вшанували пам’ять полеглих за Україну хвилиною мовчання.

За словами прелегентки, УКУ, ще як Львівська Богословська Академія, вже пережив одну війну, Другу cвітову, оскільки був заснований у 1928 році. Сучасна війна залишила свій руйнівний слід на університетській інфраструктурі, адже ракетні удари та бойові дії пошкодили значну частину освітніх закладів. Близько 21% українських закладів вищої освіти були пошкоджені або зруйновані. Десятки університетів зазнали серйозних руйнувань або були повністю знищені. Значна частина дослідницької інфраструктури також постраждала — приблизно 15% наукової інфраструктури було втрачено на початку війни. Багато університетів були змушені переїхати з окупованих або прифронтових територій. 29 університетів і понад 60 їхніх підрозділів були релоковані до безпечніших регіонів України. Це створює проблеми з житлом для студентів і викладачів, доступом до лабораторій, організацією навчального процесу.

Через безпекові ризики більшість університетів перейшла на онлайн або гібридну форму навчання. Однак це незмінно супроводжується труднощами: повітряні тривоги, перебої з електрикою та інтернетом. Понадто, війна спричинила значний відтік студентів і викладачів.Серед причин – міграція за кордон, внаслідок якої майже 7 млн людей виїхали з України після початку повномасштабної війни, лише орієнтовно 2 млн, які повернулися; мобілізація до Збройних сил; вимушене переміщення всередині країни. Також збільшилася міжнародна мобільність українських науковців, що створює ризик “brain drain”, хоча водночас відкриває можливості для міжнародних дослідницьких мереж. Війна сильно вплинула на бюджет освіти. Фінансування вищої освіти скоротилося приблизно на 10%; фінансування фундаментальних досліджень зменшилося майже на 60%; прикладних досліджень — приблизно на 70%. Окрім цього, студенти та викладачі працюють у стані постійного стресу: травма війни; втрати близьких; невизначеність майбутнього.

Попри складні умови, війна стимулювала деякі зміни: швидка цифровізація освіти, активніша міжнародна співпраця університетів, інтеграція до Європейського освітнього простору, більша гнучкість та автономія університетів.

Доповідачка зазначила, що сьогодні УКУ є символом надії

та солідарності. Університет в 2026 – це 7 факультетів, 25 програми, 2482 студентів, понад 7800 випускників. Стратегія УКУ складається з кількох головних векторів: творення християнської пропозиції для людей ХХІ ст.; просування українського порядку денного у світі; зцілення ран війни; модернізація України. УКУ робить внесок у перемогу та відновлення людей через розвиток технологій та технологічних компетенцій. Так, було створено бакалаврську освітню програму «Робототехніка».

Спільна наукова робота про штучний інтелект з Міністерством оборони України увійшла у топ-10 робіт НАТО. Заініційовано програму з підвищення кваліфікації вчителів у сфері програмування Leave no one behind partnership. При УКУ діє зимова та літня школи «ШІ для військових».

Університет пропонує програми для ветеранів та військовослужбовців. Серед них – Програма ветеранського лідерства від Школи публічного управління спільно з Рухом ЧЕСНО; спільний навчальний курс ФНЗ та оперативного командування «Захід» для офіцерів-психологів; курси для ветеранів та військовослужбовців

на платформі «УКУ Онлайн»; навчальна програма «Ветеранський бізнес: від стабільності до масштабування»; літня англомовна школа для курсантів Факультету десантно-штурмових військ і морської піхоти Військової академії Одеси. При УКУ діє Медична клініка, яка надає понад 12 000 консультацій за 12 місяців, а це 2500+ зовнішніх пацієнтів. Також пацієнтами клініки стали 186 студентів, 167 працівників,

60 членів родин працівників, 29 іноземців та 210 чинних військовослужбовців і демобілізованих ветеранів. Загальна кількість чинних військовослужбовців і демобілізованих ветеранів, що скористалися послугами в Медичній клініці від початку її діяльності становить 2065 учасників, а кількість наданих психологічних конультацій – 3938.

В юридичній клініці УКУ опрацьовано понад 400 звернень, проведено 11 тренінгів кураторів Клініки спільно зі студентами, надано послуги 375 військово-службовцям та ветеранам, 8 цивільним особам, постраждалим від воєнних дій, 10 членам сімей загиблих або зниклих безвісти.

Свою доповідь Ольга Зарічинська завершила словами однієї студентки УКУ, яка недавно сказала чудові слова: «Ми вчимося і працюємо, бо не хочемо бути заручниками цієї війни, а активними учасниками творення історії».

У прикінцевому слові перший ректор відновленої Львівської богословської академії о. Д-р Михайло Димид згадав університетську формацію в Римі під егідою Патріярха Йосифа Сліпого. Він зокрема зазначив: «УКУ існує, щоби виховати людину. Це вдається, бо маємо сильну основу в наших попередниках, котрі своїм мученицьким життям довели, що вони були справжніми учителями. Сьогодні маємо нових героїв – 38 УКУ-ківців, які віддали своє життя за Україну. Колись старше покоління мало до нас, молодих, довіру: вони були нашими плечима. Надійшла наша черга мати довіру до нового покоління, яке є без перебільшення надзвичайне. Дай Боже, щоб таких УКУ було більше в Україні, щоб була конкуренція, завдяки якій ростимемо».

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Про Київ як один з ключових центрів в історії християнства говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

У вівторок, 10 березня, відбувся другий виклад весняного семестру академічних вечорів у Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США. З доповіддю на тему «Київ як один з ключових центрів в історії християнства» виступив директор Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса, академічний співкоординатор програми «Київське християнство», доцент кафедри історії Гуманітарного факультету Українського католицького університету (УКУ) Іван Альмес.

На вступі доповідач наголосив на важливості пізнання релігійної історії, з’ясувавши поняття «софійности» культури, про яку говорили французький історик Ален Безансон, Митрополит Андрей Шептицький, Патріярх Йосиф Сліпий і Блаженніший Святослав Шевчук, зокрема у посланні про ідентичність УГКЦ «Наша Свята Софія». Цитуючи Ігоря Скочиляса, прелегент зазначив, що «собор Святої Софії у Києві є промовистим символом первинної цілісності і повноти єдиної та неподільної Київської Церкви. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Отож збагнути нашу мету й відповідальність у новітній час – означає зробити Софію Київську видимою, живою та діяльною». У затишку софійної традиції київського християнства сформувалася особлива літургійна, богословська, духовна та канонічна спадщина.

Термін «київське християнство» («києвохристиянська традиція») окреслює територіяльні рамки функціонування руського «суперетносу» в Середньовіччі та Ранньомодерну добу (себто первісну Руську Церкву княжого періоду, а пізніше – українсько-білоруську Київську митрополії в межах Польсько-Литовської держави) та Українську Греко-Католицьку Церкву, а також характеризує релігійну культуру сучасних українців, вирішальний вплив на яку мали східна Літургія та слов’янсько-візантійський обряд.

Доповідач представив київське християнство як «регіональну субкультурну модель із маркерами «окремішности», серед яких: Літургія, слов’яно-візантійський обряд, спільна територія, спільна пам’ять, церковнослов’янська мова як код культури, оригінальна богословська думка та духовність.

Відтак д-р Альмес накреслив основі вектори програми «Київське християнство». Це зокрема науково-дослідницька праця, що результувала досі у виданні 40 томів (41 книга) та 6 книг (за підтримки) українською, польською, литовською, англійською, іспанською мовами з таких царин, як: історія, канонічне право, богословя, релігійна культура, історія літератури, церковна музика. Серед вагомих видань — «На перехресті культур. Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі», “Slavia Unita” в історії та культурі Київської Митрополії кінця XVI-XVIII cт.», «Святий Йосафат Кунцевич: документи і дослідження» (до 400-ліття мученицької смерті), «Замойський провінційний собор Руської унійної Церкви 1720 року», «Кириличні видання друкарні Почаївського Святоуспенського монастиря XVIII-першої третини ХІХ ст.», «The Religiosæ Kijovienses Cryptæ by Johannes Herbinius (1675): a description of Kyiv and its “Sacral space” in early modern multiconfessional discourse” та ін.
До програми залучено 106 дослідників, з яких 69 — представники українських інституцій, в тім – 19 науковців УКУ та 37 учених європейських і американських інституцій. Було проведено низку міждисциплінарних і міжнародних наукових конференцій, публічних виставок і презентацій книг. Окрім цього, ведеться багатовекторна навчальна діяльність.

У підсумку доповідач зазначив, що динамічність розвитку програми дає підстави планувати видання сотні томів, які заповнюють прогалини у вивченні київського християнства.

На завершення, Іван Альмес відповів на запитання авдиторії.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Поетичний вечір Школи шляхетного юнацтва для ЗСУ

7 березня Школа шляхетного юнацтва, що діє при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТССА) у Філадельфії, зорганізувала благодійний поетичний вечір при свічках “Quo Vadis?” на підтримку роти «Барні» 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Під час події лунали поезії світочів світової літератури англійською, італійською, німецькою, польською та українською мовами. Молодь декламувала вірші Франческо Петрарки, Вільяма Шекспіра, Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Франсиско Гарсія Лорки й Емілі Дікінсон під супровід музичних шедеврів Мирослава Скорика, Франца Ліста, Кшесіміра Дембського, Вангеліса, Лучіо Далла та ін.
До заходу долучився Український Вільний Університет у Мюнхені в особі д-р Лілії Бондаренко. Особливою родзинкою була участь молодого поета з Тернопільщини, Богдана Фесика, який зачитав низку авторських поезій. Серед гостей свята були присутні воїни ЗСУ, які перебувають на реабілітації в США в рамках фонду Revived Soldiers of Ukraine. У ході вечора діяв тихий аукціон. Завдяки талантам та посвяті молоді зібрано 1,100 дол.
Як зазначила Голова ТСС А Ірина Іванкович, «Quo vadis? – назва події – зовсім невипадкова, адже ця фраза є питанням про сенс життя, життєвий шлях або напрямок руху людини. Ми перебуваємо у постійній мандрівці – від народження до зустрічі з нашим Небесним Творцем. Україна стремить до довгоочікуваної перемоги. Тож питання – Quo Vadis? – є своєрідним іспитом сумління, внутрішнім навігатором, що визначає наш курс. Цей поетичний вечір, що припав на час Великопісної мандрівки, спрямував нас на універсальні життєві парадигми: сенс буття, родина, любов, дружба, патріотизм. Водночас говорили про біль, терпіння, втрати. Усе, чим дихає сучасна людина, особливо кожен українець в умовах війни – незалежно від геолокації».
Відтак очільниця американського Товариства «Свята Софія» подякувала присутнім і юнацтву за свідому громадянську позицію і підтримку події.
Нагадаємо, що Школи шляхетного юнацтва було засновано у вересні 2023 р. Фундаментом проєкту є духовність, інтелект, етика й естетика, а парасолькою цим цінностям — патріотизм.
Пресслужба Товариства «Святіа Софія» США

5-та зустріч Школи шляхетного юнацтва

5-та зустріч Школи шляхетного юнацтва пройшла під знаком Великодніх традицій, які ми пізнавали з Ольгою Шиптур
Говорили про благодатний час Великого посту, Квітну неділю, Страсний тиждень та особливі приготування до Воскресіння Христового.
В тім – про випікання пасок, писанки, великодні наїдки.
Особливу увагу присвятили літургійним богослужінням великопісного циклу.

Відтак, дружньою командою налаштувалися на Quo Vadis? Благодійний вечір світової поезії при свічках.
Ніч перед
Чекаємо наших гостей завтра підтримуємо Рбпак Барні

Про роль релігійних медіа говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

Розпочалися весняні виклади в Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТССА). У четвер, 5 березня, з доповіддю «Незалежність, дві революції, велика війна: голос українських релігійних медіа» виступила директорка з комунікацій Філадельфійської архієпархії УГКЦ Мар’яна Карапінка.

Прелегентка висвітлила тему крізь науково-медійну призму, використавши інтерв’ю з творцями української католицької журналістики в часи незалежності. Серед них: Ігор Скленар — журналіст, викладач факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, саме його напрацювання склали основу наукової частини цієї доповіді; Анатолій Бабинський і Петро Дідула — довголітні редактори «Патріярхату»; Тарас Антошевський — директор Релігійно-Інформаційної Служби України; Богдан Трояновський — директор видавництва «Свічадо»; отець Микола Мишовський і Юлія Завадська з Credo (який від газети 1992 року переріс у цілодобове інтернет-телебаченням у 2026)

Мар’яна Карапінка зупинила свою увагу на католицькому медійному голосі. Покликаючись на Декрет Другого Ватиканського Собору “Inter mirifica”, вона зазначила, що «журналістська відповідальність – це говорити правду, поважати гідність, будувати спільноту, пропонувати аудиторії цілісну, а не уривчасту картину світу, плекати почуття краси, служити тому, що церковне вчення називає цивілізацією любові».

Відтак, доповідачка провела історичний аналіз розвитку української католицької преси від витоків у 1871 року зі заснуванням за ініціятиви митрополита Сильвестра Сембратовича першого католицького українського часопису «Сіон Руський» до часів підпілля. Міжвоєнне двадцятиліття, за її словами, було найбагатшим періодом. Традиція української католицької преси була збережена рівно ж у діаспорі.

Лекторка накреслила основні хронологічні події у контексті Україна і Церква після легалізації УГКЦ у 1989 р. Це був час радикальних змін у країні, що відповідно стимулювали зміни ЗМІ. Це і створення радіо «Воскресіння», Агенції релігійної інформації (АРІ), і відродження газети «Нова зоря», як офіційного органу Івано-Франківської єпархії (згодом архиєпархії), журналу «Місіонар», і заснування низки єпархіяльних друкованих видань.

2001 рік став моментом різкого зростання видимості Церкви та усвідомлення потреби говорити з ширшим суспільством з огляду на візит Івана Павла ІІ. Тому в цьому часі з’явилася ідея загальноцерковного видання. 2002 року редакцію журналу «Патріярхат» перемістили в Україну. 2001 року була створена Релігійно-інформаційна служба України — інтернет-портал про релігію, при Українському католицькому університеті у Львові.

Період із 2005 по 2010 рік Ігор Скленар вважає найкращим для католицької журналістики з матеріального погляду. Розвиваються видавництва, єпархіальні та парафіяльні сайти, які дедалі активніше доповнюють паперові видання, а також інтернет-телебачення. Українська філія Телебачення Віковічного Слова (EWTN Україна) розпочала своє мовлення 8 грудня 2011 року.

Живе телебачення УГКЦ було засноване 2013 року. Це суспільно-релігійний проєкт УГКЦ, що розпочав роботу у 2013 році. Його формат побудований навколо трансляцій – літургій, молебні, вервиця в прямому ефірі, проповіді, реколекції; програм – інтерв’ю з главою Церкви та його звернення, історія Церкви, розбір Святого Письма, розмови про соціальні теми, тощо.

Доповідачка наголосила на феномені Блаженнішого Любомира Гузара як одного з головних ньюсмейкерів у країні, котрий був на боці суспільства. Так сформувався образ його як суспільного морального авторитета.

Під час Євромайдану 2013–2014 років Церква відіграла надзвичайно помітну роль — і це було безпрецедентно для новітньої української історії. Журналістське середовище було дуже активним, і католицьке зокрема. Редактори видань брали участь у подіях.

З березня-квітня 2014 року католицькі медіа опинилися перед новим викликом — як говорити про війну мовою Церкви. З’явилися теми, яких раніше в українській католицькій журналістиці не було: переселенці з Донбасу і Криму, загиблі серед цивільних, військовополонені, переслідування вірних на окупованих територіях, арешти і викрадення священників, конфіскація церков, наприклад, катедри в Донецьку. Окремим викликом стала російська дезінформація.

Тоді ж починається занепад друкованих видань з огляду на домінування Інтернету, економічні труднощі, відсутність підтримки єрархії та культури читання, пандемію коронавірусу і велику війну. На зміну католицькій пресі прийшли не нові редакції — прийшли люди: блогери, ютуб-канали, персональні сторінки в соцмережах.

З перших днів великої війни Українська Греко-Католицька Церква стала самостійним голосом у медіа. Через медіа УГКЦ намагається дати сенс страшним подіям і зберегти людяність навіть у війні. І те, що відбувся перехід від друкованих (повільних) форматів до швидких (інтернет-телебачення, соціальні мережі) – допомагає комунікувати із аудиторією у часі війни.

Підсумовуючи, Мар’яна Карапінка зацитувала о. Миколу Мишковського і Юлію Завадську: «Медіа трансформуватимуться весь час і з шаленою швидкістю. Потрібно тримати руку на пульсі й дивитися на потреби аудиторії та на те, що Церква повинна робити. Не можна базуватися на пожертвах і лояльності, бо правда важливіша за лояльність. Коли стоїть вибір між правдою і тим, що всі відпишуться, — треба вибирати правду. Якщо ми почнемо загравати з аудиторією, ми втратимо себе».

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

4-та зустріч Школи шляхетного юнацтва

4-та зустріч Школи шляхетного юнацтва в St Sophia Religious Assn of Ukrainian Catholics, USA навчила нас техніці макраме з Оксана Халуп’як виготовили патріотичні брелки
Друге заняття поставило перед нами проблему наркоторгівлі та небезпеки вживання наркотиків. Чимало питань виникло у молоді, і ще більше призадуми
Подяка Богу за день

Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого у Філадельфії провів 18-ий конкурс декламації з нагоди Міжнародного дня рідної мови

З нагоди Міжнародного дня рідної мови, у суботу, 21 лютого 2026 р., у Філадельфії відбувся конкурс декламації «І в серці обізветься рідна мова». Поетичні змагання, у яких взяли участь 20 учнів 4-7 класів Нашої Української Рідної Школи (НУРШ), зорганізував Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого, що діє при Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А). Це вісімнадцяті поетичні змагання у співпраці ТСС А та НУРШ.

Журі у складі Ірини Іванкович, Голови ТСС А; Ірини Геґедош, Директорки НУРШ; Віри Пришлях, волонтерки НУРШ оцінювали учасників за наступними критеріями: плавність декламації; чіткість вимови; інтонація; артистичність виконання; драматизм декламації; постава. У висліді конкурсу журі обрало: переможицю – Анну Зорькіну (6-Б кл.), призера – Устима Микитчина (4-А кл.) і двох лавреатів – Миколу Соловка (5-А) та Ярину Кшик (5-А).

Під час нагородження члени журі відзначили високий рівень підготовки конкурсантів, яких було нагороджено грамотами та призами. Спонсор подї – Центр студій спадщини Патріярха Йосифа Сліпого подбав про нагороди для переможців

Директорка НУРШ Ірина Геґедош висловила вдячність організатору за добру, довголітню традицію поетичних змагань, які наближають високу українську поезію молодому поколінню українців.

Звертаючись до учасників конкурсу, Голова ТСС А Ірина Іванкович зазначила: «Патріярх Йосиф Сліпий нагадував, що рідна мова – то нетлінний скарб, що його наші предки зберегли, незважаючи на усілякі заборони та перешкоди, і передали майбутнім поколінням. Нашим спільним завданням є зберегти нашу мову незалежно від місця перебування, адже війна, яка ось уже чотири роки збирає криваві жнива в Україні, є не лише за територію. Вона насамперед за право бути українцями і розмовляти українською. Пам’ятаймо про це особливо у спокусах асиміляції».

Того ж дня, з інціятиви американського Товариства «Свята Софія» відбувся показ документального фільму Олени Мошинської «ZЛО» для педагогічного колективу НУРШ напередодні 4-ої річниці повномасштабної війни.

Довідка: Конкурси декламації започатковано у 2013 році. Тематика подій була присвячена маркантним постатям української літератури та історії, серед яких: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Василь Симоненко, Олександр Олесь, Василь Стус, Микола Зеров, Ліна Костенко, Василь Махно, Митрополит Андрей Шептицький, Патріярх Йосиф Сліпий, а також важливим державним та релігійним святам: Різдву та Воскресінню Христовому, Дню Матері, Дню захисника й захисниці та ін.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Світлини (з архівів Центру студій спадщини): Учасники, переможці та журі конкурсу

3-тя зустріч Школи шляхетного юнацтва

3-тя зустріч Школи шляхетного юнацтва була про СВОЄ

На першому занятті з Ольгою Шиптур пізнавали цікавинки про вареники, про родинні традиціі та рецепти, а відтак власноруч готували собі вечерю бо що ж то за українець, котрий не ліпить пироги? Власна праця цінується особливо, тож ласували подвійними порціями

Друге заняття було присвячене Міжнародному дню рідної мови
Говорили про:
– історію української мови;
– 34 унікальні риси без аналогів;
– перші згадки українських слів;
– перший «Буквар» 1574 р, примірник якого знаходиться у Гарвардському університеті;
– видатних українських письменників, які прославили нашу мову;
-134 заборони, Розстріляне Відродження, політику зросійщення, убитих за украінську мову;
– цікаві факти про мову;
– спробували прочитати найдовше слово «дихлордифенілтрихлорметилметан» (30 літер!)
– взяли участь у вікторинах;
– поспілкувалися з магістранткою Гарвардського університету Марією Кульчицькою, котра є активною учасницею Ukraine Caucus в цьому навчальному закладі.

Розпочали приготування до Quo Vadis? Благодійний вечір світової поезії при свічках для Рбпак Барні.

Подяка Богу за день