Філадельфійські організації навчають вимушено переміщених осіб англійської мови

З 24 вересня у Філадельфії тривають безкоштовні курси англійської мови для
вимушено переміщених осіб, які прибули до США внаслідок війни в Україні. Цей
проєкт став можливий завдяки співпраці Манор-коледжу, Релігійного Товариства
українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) та Українського Освітньо-
Культурного Центру (УОКЦ). Головним спонсором виступила Українська
громадська фундація Філадельфії, завдяки якій навчання та забезпечення
навчальними матеріялами учасників відбувається на благодійній основі. Впродовж
двох років фундамент цій ініціятиві був закладений зусиллями ТСС А, яке
проводило безоплатні лекції в режимі онлайн.


Цьогорічні курси відбуваються в приміщеннях Манор-коледжу і УОКЦ, а також на
платформі Zoom (Зум). Заняття ведуть 13 досвідчених інструкторів на усіх рівнях –
від початкового до вищого. Курс передбачає 30 годин англійської напротязі 10
тижнів у зручний для учасників час. Усі зареєстровані пройшли тест на визначення
рівня, за результатами якого і проведено поділ на групи. Особливу увагу
приділено формуванню мовних навичок, з якими адаптація у чужомовному
середовищі відбуватиметься швидше. Організатори навчання радіють успішній
співпраці українсько-американських установ, щедрості Фундації та посвяті
учителів, завдяки яким учасники мають змогу комфортно вивчати мову у новій
країні. Передбачається продовження навчання у зимовому семестрі.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Товариство «Свята Софія» США провело майстер-клас для християнських аніматорів у Філадельфії

8 жовтня у Філадельфії відбувся перший майстер-клас для християнських аніматорів. Захід зорганізувало Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) за підтримки Сестер Чину св. Василія Великого провінції Христа Чоловіколюбця.

У майстер-класі взяли участь юнаки та дівчата віком від 13 до 23 років. Програму вели Галина Василиця та Зоряна Мохналь. Зокрема вони з’ясували поняття християнського аніматорства як місію та волонтерство; особу аніматора як «душу табору» та завдання, які стоять перед ним. Аніматор – це учень Христа, який веде інших до Нього, і допомагає будувати правильні відносини між людьми. Таким прикладом аніматора може бути св. Іван Боско, який підкреслював важливість сімейного зв’язку у цій місії, а також центральну роль Христа у нашому житті. Аніматор – це лідер, який свою ідею, діяльність та її результати нерозривно пов’язує із мораллю та етикою. На прикладі світових лідерів та диктаторів учасники аналізували сім підходів до лідерства та його різновиди, про відповідальне лідерство і командний підхід, слабкі та сильні сторони, виклики й можливості, які несе аніматорство.

 

Як зазначила Голова ТСС А Ірина Іванкович, «потреба проведення вишколу зродилася під час літніх таборів, які Товариство з 2016 року організовує для українських дітей Філадельфії та околиць. Учасники сьогоднішньої події виросли на таборах, а зараз цікавляться аніматорством. Саме такі практики єднають молодь навколо ідеї євангелізації, що є похідною заповіту Патріярха Йосифа Сліпого, адже саме він вбачав силу людського духа у вірі і науці».

 

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Про суспільні зміни в Україні під час війни говорили у Філадельфії

6 жовтня відбувся заключний виклад осіннього семестру Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США у співпраці з Осередком праці НТШ у Філадельфії. З доповіддю “Гуртування довкола прапора”: суспільні зміни в Україні під час війни – що в них стале, а що тимчасове?” перед філадельфійською громадою виступив український письменник і публіцист, почесний президент Українського ПЕН-клубу та співзасновник і член редколеґії часопису “Критика” д-р Микола Рябчук.

 

За словами доповідача, упродовж багатьох років російські пропаґандисти та їхні зарубіжні симпатики малювали Україну як неспроможну державу (failed state) – безнадійно скорумповану і фатально поділену на так званий “проросійських Схід” і “націоналістичний Захід”. Схоже, що Путін і кремлівська верхівка самі стали жертвами владної пропаґанди, повіривши, що Україна під натиском їхнього війська за три дні розвалиться, вся еліта втече за кордон із накраденими статками або ж погодиться на колаборацію із Москвою, а “поділена” Україна остаточно розколеться і більша частина населення радо вітатиме на своїй землі путінських визволителів. Тим часом українське суспільство, попри свою справді значну фраґментованість, виявилося в умовах зовнішньої аґресії достатньо консолідованим, а інституції, які до війни не відзначалися великою ефективістю, виявилися досить функціональними, забезпечуючи майже-нормальне функціонування країни в абсолютно ненормальних обставинах. Микола Рябчук пояснив всю загадкову чи принаймні несподівану для багатьох українську стійкість трьома арґументами.

 

По-перше, суспільна фраґментованість в Україні не тотожна поділеності. Нерозрізнення цих двох понять спричиняє істотні непорозуміння. Фраґментованість означає істотну етнічну, мовно-культурну, конфесійну та регіональні різнорідність, яка статистично корелює з політичними настановами та орієнтаціями, проте не детермінує їх. Натомість поділеність передбачає саме такий каузальний, детерміністичний зв’язок, наявність між групами жорстких світоглядних перегородок і ціннісних бар’єрів, які фактично унеможливлюють між ними ідеологічну дифузію і практичну взаємодію (як це бачимо, напр., в Ізраїлі, Боснії чи Північній Ірландії).

 

По-друге, уявлення про “націоналістичний” Захід не відбиває, а радше зафальшовує ліберальний та інклюзивний характер українського націоналізму, що робить його насправді загальноукраїнським феноменом, прийнятним далеко з межами демонізованого “Заходу”. Так само й уявлення про “проросійський Схід” є істотно фальшивим, бо не враховує існування на міфологізованому “Сході” глибинного, “нутряного” українського патріотизму, що дозволяв українцям зберігати свою ідентичність навіть в умовах антиукраїнських репресій і жорсткого русифікаційного тиску. Саме він спонукав навіть русифікованих українців голосувати за незалежність у 1991 р. і ставати тепер на захист країни, яку вони небезпідставно вважають своєю. Єдина справді істотна відмінність між умовним “Сходом” і “Заходом” полягала в тому, що “Захід” кардинально порвав із російсько-совєтською колоніальною спадщиною й зробив однозначний європейський вибір, тимчасом як “Схід” зберіг певну амбівалентність, намагаючись дещо інфантильно поєднати непоєднуване – проукраїнськість і проєвропейськість із залишковою (ностальгійною?) прив’язаністю до російсько-совєтської спадщини. Російська агресія позбавила більшість населення Півдня і Сходу цих ілюзій  спонукала зробити чіткіший та однозначніший крок у проукраїнський та проєвропейський бік. Варто зазначати, що такий вибір могло зробити лише амбівалентне населення, а не те, котре було справді “проросійським”. Справді проросійське населення, котрого в Україні виявилось, на щастя, порівняно небагато, зробило в умовах війни однозначний вибір на користь Росії – у бік колаборації.

 

І по-третє, уявлення про безнадійну корумпованість і дисфункціональність української держави було істотно перебільшене з двох причин. По-перше, тому, що показники корумпованості, які щороку публікує Transparency Interational на основі соціологічних опитувань, відбивають не так об’єктивну реальність, як уявлення респондентів про неї. Котре, своєю чергою, залежить від висвітлення проблеми в мас-медіях (а в Україні про корупцію на всіх рівнях пишуть часто й докладно – на відміну від авторитарних держав із жорсткою цензурою); залежить воно також і від загальних настанов та очікувань респондентів, котрі апріорі виставляють своїм урядовцям високі вимоги і висловлюють невдоволення їхньою невідповідністю бажаним “європейським” стандартам. А по-друге, експерти, схоже, переочили важливі інституційні зміни, що відбулися в Україні після 2014 р., зокрема в рамках централізації та зміцнення місцевого самоуправління, котре відповідно посилило в умовах війни здатність українців до самоорганізації.

 

Підсумовуючи, Микола Рябчук зазначив, що всі ці явища потребують докладнішого аналізу, але ще важливішим є переведення наявних суспільних тенденцій у сталий та необоротний розвитковий режим. Адже відомо, що після кожної суспільної мобілізації настає певна втома, а відтак і розчарування, як це великою мірою трапилося після двох останніх українських революцій, що не увінчалися радикальними реформами та переходом на новий рівень розвитку. Сьогодні шанси цивілізаційного прориву для України виглядають краще – як з огляду на винятковий, надзвичайний рівень теперішньої мобілізації, так і з огляду на підтримку міжнародного товариства, зокрема перспективу набуття членства в ЄС. Мілітарна перемога над ворогом є сьогодні безумовним пріоритетом, але реформування країни повинно тривати й за цих обставин, зокрема кардинальне перезавантаження судової системи, без перебудови якої всі інші зміни навряд чи будуть можливими.

 

На завершення доповідач відповів на запитання присутніх.

 

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

https://www.youtube.com/watch?v=HmJGdLqfIas

 

Світлини: Галина Василиця

У Філадельфії говорили про історію українського екслібриса

 

Тривають семестральні виклади Релігійного Товариств українців католиків «Свята Софія» США у співпраці з Осередком праці НТШ у Філадельфії. 29 вересня з доповіддю про історію українського екслібрису в Україні та діяспорі виступив бібліофілом і збирач екслібрисів Юрій Данилів.

 

Доповідач представив слухачам частину екземплярів зі своєї колекції, зосередивши особливу увагу на екслібрисах відомих ураїнських діячів діяспори, зокрема пластунів. Як відомо   екслібрис  (з лат. ех libris означає «із книжок») — це книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книжка. Юрій Данилів зазначив, що з розвитком друкарства освічені книголюби почали поєднувати власницькі написи з елементами, що мали прикрасити книгу. Окрім гербових екслібрисів були популярні тиснені художні зображення символічного або алегоричного змісту. Батьківщиною екслібриса вважають Німеччину.

 

Із початком книгодрукування (XV ст.) виник новий спосіб позначення книг — наклеювання на внутрішньому боці обкладинки папірця з надрукованим написом «Ex libris» і прізвищем власника книжки. В Україні друковані екслібриси започатковані на межі XVI -VXII ст. До XVIII ст. в екслібрисах переважали зображення гербів власників, а у XX ст. популярними стали сюжетні екслібриси.

 

Зі швидким поширенням культури екслібрису з’явилися Товариства його шанувальників, перше з яких було засновано в Лондоні в 1891 р., а 1896 р. – в США з осідком в Вашінґтоні. 1905 р. Одним з основоположників Товариства царській росії був українець В. Трутовський, який у тих часах мав найбільшу збірку екслібрисів в імперії.

 

В квітні 1930 р. в Києві було зорганізовано виставку еклібрисів, а 1931 р. повстав  нарешті «Гурток українських екслібрисистів», співзасновниками якого були історик І. Крип’якевич, І. Крушельницький та П. Ковжун. 1932 року у Львові вийшов збірник під назвою «Екслібрис». Серед тогочасних колекціонерів екслібрисів були: Сергій Сільванський (1893-1937), колекція якого нараховувала понад 3500 зразків, була розпродана в час сталінських репресій; Володимир Савонько (1877-1937), колекція якого складалася з 10000 примірників з експонатами переважно XVIII-XX століття та в 1941р. була вивезенна до Російської Національної Бібліотеки; Сергій Фортинський (1906-1971) станом на 1970 р. зібрав 35,000 примірників. В жанрі екслібристики в тогочасній Україні працювали графіки Юрій Нарбута, Микола Самокіш, Павло Ковжун, Мукола Бутович, Ніл Хасевич, Святослав Гординський та інші. Відродження книжкового знаку на Радянській Україні було тісно пов’язане з дисидентським рухом “шістдесятників”.

 

Доповідач зазначив, що після Другої світової війни велике число українців опинилися поза батьківщиною в таборах переміщених осіб, де з часом зародилося культурно-творче життя, а з ним і зацікавлення екслібрисом. Серед ентузіястів цієї справи та творців клубів екслібристів в Німеччині були Богдан Кравців, Микола Марковський, Яків Гніздовський; у Франції – Андрій Сологуб; в Польщі – В’ячеслав Васьківський та Тирс Венгранович; у Великій Британії – Роберт Лісовський; в Арґентині – Віктор Цимбал; в Канаді – Мирон Левицький та Ліда Палій. У США в царині екслібристики працювали: Яків Гніздовський (1915-1985); Микола Бутович (1896-1961); Любослав Гуцалюк (1923-2003); Едвард Козак (1902-1992); Мирон Білинський (1914-1984); Орест Слупчинський (1925-2017); Роман Василишин-Гармаш (1926-2022). Найвидатнішим збирачем екслібрисів в діяспорі вважають Миколу Кузьмовича.

 

Юрій Данилів представив  екслібриси відомих мешканців Філадельфії, зокрема Леоніда Рудницького, Юрія Перфецького, Евгена Новосада, Григора Лужницького, Олександра Лужницького, Марти Шиприкевич та ін. Відтак, доповідач проаналізував авторську колекцію сорока екслібрисів відомих пластунів, серед яких – Юрій Старосольський, Данило Струк, Орест Субтельний, Мирослав Лабунька, Роман Ференцевич, Ярослав Падох, Богдан Кравців, Ольга Кульмович, Марта та Юрій Кузьмовичі, Христина та Богдан Турченюки,Тереза Бень, Анатолій Прасіцький, Дзвінка Захарчук, Роман Баранецький, родини Ференцевичів, Горбачевських, Гнатківських і Данилівих.

 

Підсумовуючи, доповідач вказав на негативну динаміку зацікавлення екслібристикою в сучасному світі, зокрема в діяспорі. Головною причиною він вважає зменшенням зацікавлення друкованою продукцією, яку витісняють електронні носії інформації. Відтак Юрій Данилів відповів на запитання присутніх.

Пресслужба Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США

У Філадельфії говорили про історію українського спорту в США

 

22 вересня, в рамках викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці НТШ у Філадельфії, відбулася лекція Євгена Луціва на тему історії українського спорту в Америці з акцентом на діяльності Українського спортового осередку «Тризуб» (УСО «Тризуб»).

 

Використовуючи архівні світлини та відеоматеріяли, доповідач накреслив основні передумови та етапи розвитку спорту в українській діяспорі США, який розпочався з приїздом біженців Другої світової війни.  Ця українська імміграція включала велику кількість видатних атлетів, спортсменів, любителів спорту та активної молоді. З їхньої ініціятиви, в 1949–1950 роках було зорганізувано та засновано спортивний клуб, який згодом став Українським спортовим осередком (УСО), більш відомий українцям як «Тризуб». Українсько-американські чоловічі, жіночі та молодіжні команди брали участь у змаганнях у багатьох видах, але особлива увага приділялася футболу. Таким чином, протягом 1950-х років аматорський футбольний клуб «Тризуб» був визнаний першокласною командою. У 1956 році в Сент-Луїсі команда змагалася у фіналі за Кубок США серед аматорів, але програла з рахунком 1:0 у дуже рівному матчі. УСО був відданий справі збереження історії, традиції, духу та майбутнього українського спорту, особливо в світлі намагання радянського тоталітарного режиму знищити українську національну ідентичність та всі її аспекти.

 

Продовжуючи підтримувати повну та різноманітну аматорську спортивну програму, наприкінці 1950-х рр. «Тризуб» був готовий до наступного футбольного кроку. У 1957-1958 роках він придбав «Філаделфія Нешиналз» (Philadelphia Nationals), професійну команду Американської футбольної ліги (АФЛ), влучно перейменував її в «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз»  (Philadelphia Ukrainian Nationals) і приніс у місто велике число професійних чемпіонатів. Серед головних досягнень «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз» («Тризуб») – шість професійних чемпіонатів AФЛ та п’ять фіналів Відкритого кубка США в 1960-х рр. (і Кубок Льюїса); чотири чемпіонати Відкритого кубка США в 1960, 1961, 1963 і 1966 рр.; перемога в Відкритому кубкові США (US Open), Націоальному кубкові (National Challenge) та здобуття Кубка Льюїса в 1963 р. «Тризуб» був першою футбольною командою в Сполучених Штатах, ігри якої транслювалися по телебаченню. Футбольні команди з усього світу відвідали Філадельфію, щоб зіграти «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз», серед яких: «Манчестер Юнайтед» (Англія); «Манчестер Сіті» (Англія); ФК «Данді» (Шотландія); VFB Штутґарт (Західна Німеччина); «Вулвергемптон Вондерерс» (Англія) і ФК «Ноттінгем Форест» (Англія). У 1967 році «Тризуб» представляв Сполучені Штати на міжнародних змаганнях перед 102 000 вболівальників у Сальвадорі.

 

У 1983 році клуб придбав 39 акрів сільськогосподарських угідь у місті Горшам, штат Пенсильванія, і перетворив їх на найкращий аматорський футбольний майданчик. Об’єкти зросли до трьох повнорозмірних трав’яних полів, кількох невеликих полів, тренувального майданчика зі штучним покриттям і нещодавно встановленого сучасного повнорозмірного штучного покриття зі світлодіодним освітленням, яке відповідає вимогам Асоціації національної  колегії атлетики (National Collegiate Athletic Association). Також є приміщення клубу, клубно-банкетний зал, фестивальний гай, відкрита сцена, танцювальний павільйон та ін.

 

Понад 50 юнацьких команд, юнаків і дівчат у віковій категорії від 8 до 18 років (що становлять понад 600 членських сімей), грають під прапором «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз» та емблемою України Тризуб. При спортивному центрі діють: футбольна академія, безкоштовна програма Top Soccer для дітей із фізичними та емоційними вадами, а також низка таборових програм для розвитку та підготовки гравців. Клуб спонсорує дві дорослі чоловічі (одна з них – «резервна» команда) та одну дорослу жіночу команду в так званій аматорській лізі команд, які грають в Об’єднаній футбольній лізі Філадельфії, а також беруть участь у національних турнірах Американської футбольної асоціації серед аматорів і Відкритого Кубка США. Одна з чоловічих команд щорічно представляє Україну в турнірі Філадельфійського кубка міжнародної єдности (Philadelphia International Unity Cup).

 

Після переходу до аматорського спорту, старша команда «Філаделфія Юкрейніен Нешиналз» здобула серед іншого перемогу в 10 чемпіонатах штату Пенсильванія; 3 чемпіонатах міжокружної футбольної ліги; і кілька разів брала участь у відкритому чемпіонаті 1-го регіону Американської асоціяції аматорського футболу (United States Adult Soccer Association) та чемпіонаті серед аматорів.

 

Крім того, за останні 5 зіграних сезонів (за винятком невдалого сезону 2019/20 через COVID) доросла резервна команда «Тризуб» здобула чотири перемоги в чемпіонаті Резервних команд Об’єднаної футбольної ліги (сезони 2016/17, 2017/18 і 2018/19).

 

Двічі на рік, у День пам’яті та у День Колумба, «Тризуб» проводить молодіжні футбольні турніри, які збирають сотні команд з усього Східного узбережжя, Канади та інших країн. Кожна з цих подій значною мірою підтримує благодійні організації, такі як Фонд Тревіса Маніона, допомагє родинам військових, які пожертвували своїм життям за свободу, а також перераховує кошти для програми боротьби з раком молочної залози Fox Chase Cancer Center.

Український Американський спортовий осередок) є некомерційною благодійною установою, звільненою від оподаткування відповідно до статті 501(c)(3).

Пресслужба Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США

В Музейно-меморіяльному комплексі ім. Патріярха Йосифа Сліпого відбулося освячення іконостасу

В суботу, 17 вересня, в каплиці Музейно-меморіяльного комплексу «Рідна хата» (ММК) ім. Патріярха Йосифа Сліпого у Заздрості що на Тернопільщині, відбулося урочисте освячення нововстановленого іконостасу. Чин благословення звершив Високопреосвященний Василь Семенюк, Митрополит-Архієпископ Тернопільсько-Зборівський. Митрополита Василія вітала Голова Представництва Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США в Україні Данута Іванкович та учениці Школи шляхетних панянок. В урочистості взяли участь Заступниця голови Микулинецької громади Олена Ясінська, парафіяни церкви Воздвиження Чесного Хреста с. Заздрість, рідні Патріярха Йосифа зі Львова й Тернополя.

У Божественній Літургії з Кир Василієм співслужили представники духовенства Микулинецького деканату, а спудеї Тернопільської вищої духовної семінарії прикрасили богослужіння своїм співом. Звертаючись до вірян зі словами духовної настанови, Митрополит говорив про життєвий подвиг Слуги Богожого Патріярха Йосифа Сліпого, 130-ліття якого вшановуємо цьогоріч. Він зокрема провів паралелі між геройськими чеснотами уродженця Заздрості та українськими воїнами, котрі кладуть на вівтар вітчизни своє життя у боротьбі з ворогом.

На завершення Літургії, Данута Іванкович подякувала авторові іконостасу Олегу Мамедову та іконописцеві Миколі Шевчуку за вишукану мистецьку роботу. Згадуючи усіх причетних до реалізації проєкту, вона зокрема зазначила: «Сьогодні ми складаємо слова подяки численним жертводавцям і добродіям, які своїми датками підтримали цей почин Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США, а також меценатам, завдяки щедрості котрих здійснилася мрія Матері ММК д-р Романи Навроцької: каплиця комплексу зодягнулася у іконостас».

Нагадаємо, що до 130-ліття від дня народження Патріярха Йосифа Сліпого Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США, яке є головним меценатом,  реалізувало проєкт встановлення іконостасу. За основу було використано оригінальний макет з архівів д-р Навроцької. Мистецькі доповнення опрацювали Олег Мамедов і Данута Іванкович. В каплиці комплексу відбуваються богослужіння для містян, відвідувачів та реколекційних груп.

Пресслужба Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США