30 березня відбувся заключний виклад весняного семестру лекцій Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США за підтримки Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії. З доповіддю «Українці та кримські татари: війни, співпраця, ясир та жіноцтво» виступив історик Андрій Живачівський. Він накреслив основні хронологічні віхи Кримського Ханату та історичні перехрестя з українцями в часах Запорозької Січі, починаючи зі спільної боротьби проти Московії в 1515 році. Безпосередніми учасниками подальших епохальних подій були Мехмед ІІІ, Іслам-Гірей ІІІ, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Виговський, Пилип Орлик та інші. Доповідач окремо зупинився на ролі жінки в Кримському ханаті. Так, наприклад, дружина Менглі І Герея Нурсултан була у дипломатичнй місії до Москви до Великого Князя Московського Івана ІІІ.

Прелегент зосередив свою увагу на особі Ісмаїла Гаспринського  (1851- 1914), який був піонером у сфері навчання дівчат-мусульманок. Його реформаторська програма передбачала розвиток і оновлення освіти дівчаток у тюрксько-мусульманському світі, ґрунтувалася на підвищенні соціального статусу жінки в суспільстві, містила механізми дотримання рівних прав чоловіків і жінок. За словами доповідача, питання освіти жінок займає одне з найважливіших місць у дидактичній системі Ісмаїла-бей Гаспринського. Він заохотив свою сестру Селіме Пембе-ханум Болатукову, яка 1894 року відкрила в Бахчисараї у кварталі Шахболат на горішньому поверсі двоповерхової будівлі першу школу для дівчаток «усуль-і-джадид». Вона поєднувала світсько-релігійне і професійне навчання. На початку ХХ століття, 1906 року, в Бахчисараї існувало 13 шкіл для дівчаток. У 1906 році почала функціонувати професійна жіноча школа в Алупці. Там-таки в Алупці діяв навчальний заклад змішаного типу, де так само за новою методикою разом навчалися хлопчики і дівчатка. Ісмаїл бей у своїй громадській і видавничій діяльності приділяв багато уваги проблемам освіти й просвітництва жінок. Вважав це питання частиною національної політики. Здійснював величезну роботу зі створення жіночого періодичного видання.

Донька Гаспринського Шефіка запропонувала програму дій для жіночих організацій з метою поліпшення соціально-економічного та суспільного становища жінок. Вона вважала, що жінки повинні бути високоосвіченими, толерантними, любити свою землю й народ. У 1906 році саме Шефіка стала завідувачкою редакції першого в мусульманському світі жіночого журналу «Алем–и–нисван» («Жіночий світ»), що виходив як додаток до газети «Терджиман» («Перекладач»). Головною метою видань був духовний розвиток та освіта жінок. Вона докладала багато зусиль, щоб об’єднати жінок для розв’язання їхніх проблем не лише в Криму, а й у всьому мусульманському світі.

У середині серпня 1917 року в Криму відбувся регіональний жіночий конгрес, в роботі якого брали участь тридцять делегаток. Основну доповідь зробила Шефіка Гаспринська. Вона нагадала однодумцям про важливість освоєння жінками своїх прав в ісламі і закликала їх використовувати ці знання в житті. Конгрес зажадав, щоб для жінок завжди були відкриті двері мечетей. Головою регіонального Центрального комітету мусульманських жінок була обрана Ільхаміє Токтар, її заступницею – Шефіка Гаспринська, секретарем – Зейнеб Амірхан.

Вибори до новочасного Курултаю відбулися 17 листопада 1917 року у п’яти виборчих округах Криму. Згідно з виборчим законом, ухваленим Мусульманським виконкомом, право голосу мали чоловіки та жінки, яким на день виборів виповнилося 20 років. Перемогу на виборах здобула партія «Міллі Фірка». До Курултаю було обрано 76 депутатів, з них 5 жінок: Шефіка Гаспринська, Ільхаміє Тохтарова, Аніфе Боданинська, Хатідже Авджи та Еміне Шабаров. Для порівняння: у складі Центральної Ради відсоток жінок-депутатів був у два з половиною рази менший, а у решті європейських держав жінки-депутати на той час були лише у парламентах Данії, Норвегії та Фінляндії.Таким чином, кримські татари стали першою мусульманською нацією, яка надала виборчі права жінкам ще до того, як це зробили багато християнських націй Європи. Для прикладу, швейцарки отримали право голосувати аж в 1970 році. Прелегент висвітлив діяльність сучасних кримських татарок, а це: Веджіє Кашка (1935-2017, Айше Сеїтмуратова (нар. 1937), Еміне Джеппар, Джамала, Таміла Ташева.                                                                                                        На завершення доповіді, Андрій Живачівський відповів на запитання слухачів.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Заздрість . “Рідна хата “ Патріярха Йосифа Сліпого, куточок на Тернопіллі, де серця б’ються в унісон, наповнюються вірою, незламністю, відвагою, шляхетністю Ісповідника Віри, налаштовуючись на красу і любов.

28 березня, з прощею “Слідами Патріярха Йосифа”,  приуроченою 131 річниці від дня його народження, до “Рідної хати” завітали Голова Яворівської міської ради Ігор Андрійович Грабовський,  заступниця голови пані Катерина Михасяк, керівники навчальних закладів, директори шкіл, керівники дошкільних навчальних закладів Яворівської територіальної громади. Організатор прощі–  Яворівська міська рада. Очолив прощу капелан Яворівської міської ради о. Тарас Собешкевич.

Це була тепла освітянська зустріч прекрасних людей з Патріярхом Йосифом та працівниками ММК “Рідна хата”. Адже, як повторював Йосиф Сліпий,  “науковою культурною працею ми кладемо підвалени нашому національному і державному життю”.

Дякуємо за чудову організацію Голові Яворівської міської ради пану Ігорю Грабовському, о. Тарасові Собешкевичу, всім учасникам прощі за цю прекрасну мить зустрічі.

Наступні зупинки прощі “Слідами Патріярха Йосифа”:

–         Святоуспенська Унівська лавра

–         Архикатедральний Собор Св Юра у Львові. Панахида на гробі Патріярха

Данута Іванкович, Голова ММК “Рідна хата”

Українська For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

English Language Classes – Registration / Реєстрація на курси англійської мови

У четвер, 23 березня, в рамках весняного семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США за підтримки Осередку праці НТШ у Філадельфії, відбулася спільна доповідь Уляни Процюк та Христини Прокопович на тему «Жіноча співпраця: Манор-коледж (Студійний Осередок Української Культури) і Союз Українок Америки (88-ий відділ)». Використовуючи архівні матеріяли, доповідачки розповіли про головні віхи партнерської діяльности двох організацій.

Зокрема, було висвітлено передісторію створення Студійного Осеередку Української Культури при Манор-коледжі – єдиного вищого навчального закладу в США з українським коріннням завдяки його засновницям, Сестрам Чину св. Василія Великого, які  на прохання Владики Сотера Ортинського і за сприяння Митрополита Андрея Шептицького прибули 28 листопада 1911 року на чолі з Матір’ю Оленою Лангевич, ЧСВВ, з монастиря у Яворові для праці з сиротами. Тогочасна спільнота іммігрантів була бідною, а кошти на притулок для сиріт були мізерними, тому сестрам потрібно було знайти способи заробітку.

Таким джерелом прибутку для єпархії став заснований у 1914 році килимовий цех.  Однак під час Першої світової війни ціни на вовну зросли, вартість виготовлення килимів стала занадто високою, і цех килимів припинив свою діяльність. Ризниця виявилася успішнішою, адже з утворенням нових парафій, зростала потреба в одязі та інших речах. Завідувала Ризницею досвідчена швачка сестра Євфимія Курилас. Допомагали у праці дівчатка-сироти, виготовляючи під її керівництвом простіші речі. Згодом у Ризниці можна було придбати інші церковні речі, а виручені кошти були спрямовані на утримання дитячого будинку. Найуспішніша була друкарня на Parrish Street. Друкарня видавала «Америку» та «Місіонер», а хлопчики-сироти допомагали в друкарні. 1931 р. було засновано школу-інтернат для дівчат Академію Св. Василія, яка припинила діяльність в 2021 р. У 1948 році було посвячено  землю на будову сиротинця Св. Василія на Линдлі вулиці, а 1954 р. дитячий будинок був готовий до ужитку. Діти зі сиротинця проводили літо в Чесапіку, над морем та на оселі ОДВУ ім. Олега Ольжича в Лігайтоні, Пенсильванії, у таборі Українського Золотого Хреста. У 1947 році відкрився коледж Св. Макрини, який прийняв 11 студентів. 1977 р. відкрито Студійний Осередок Української Культури (СОУК), який був покликаний зберігати і розповсюджувати українську спадщину. В 1977-1993 рр. куратором Центру була Христина Їжак, а відтак ці функції виконує Христина Прокопович.

88-ий відділ СУА ім. Княгині Ольги засновано 31 травня 1988 року у відповідь на прохання двох десятків молодих і завзятих жінок до Філадельфійської округи створити новий молодіжний відділ. За час його існування, членкині організовували дитячі конкурси писання писанок, влаштовували покази сучасної жіночої моди та історичного українського одягу, а також мистецькі виставки.

Співпраця відділу із Студійним Осередком Української Культури при Манор-коледжі розпочалася в 1996 році благодійним концертом в роковини Чорнобильської трагедії. Відділ очолювала Роксоляна Луців.

У 2006 році, під головством Христі Швед, було організовно виставку „Мистецька Творчість Трьох  Поколінь Саєнків.” Успіх події спонукав членкинь щорічно організовувати цікаві та інформативні виставки на тематику  української культури і спадщини. Так, 2009 року, було зорганізовано триденну виставку «Українська Вишивка – метаморфоза краси й призначення». В рамках виставки відбулися дводенні семінарі про розвиток вишивки в українській народній культурі. У наступних роках темою виставок були: “Писака впродовж віків” (2010), “Ґердани” (2011), виставка Миколи Бервінчака “Шукаючи наше коріння в копальнях” (2013), виставка з музею ім. Тарас Шевченка у Манітобі “Василь Авраменко: Спадщина українських танків” (2014). 2015 року в музеї «Скарби Віри» при Філадельфійській Архиєпархії УГКЦ відбулася виставка “Українські Різдвяні традиції” у співпраці зі Сестрами Місіонерками Покрова Матери Божої. Відділ разом із Архиепархією видали брошуркy “Ukrainian Christmas and Theophany Traditions”.  2016 року  відбулася виставка Великоднього кошика та писанок.

2010-2014 рр. відділ у співпраці зі Студійним Осередком Української Культури при Манор-коледжі  брали участь в Pearl Buck House підчас Фестивал. дерев.  Теми виставок: «Українське Різдво», “Рукавичка” (ручні роботи звірят Люби і Андрія Чорнодольських та Ліди Дихдало), ”, “Little Angel’s Journey” Дзвінки Гайди, “Ukrainian Woodland Christmas”, та «Легенда про Павука».  Кожна кімтата та ялинка були прибрані відповідно до теми. Головами відділу в різні роки були: Роксоляна Луців, Катя Портер, б.п. Марта Бобак, б.п. Дарія Кульчицька, Марійка Циган і Ніля Павлюк, Христя Швед, Уляна Процюк, Христина Прокопович, Данна Сілецька.

Того ж вечора відбулася зустріч з підполковником Сергієм Гайдишем, Командиром зведеного спецпідрозділу розмінувань Державної Служби Надзвичайних Ситуацій.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Злучений Український Американський Допомоговий Комітет
запрошує Вас
на
зустріч з
Підполковником Сергієм Гайдишем
Командир зведеного спец підрозділу розмінувань
Державної Служби Надзвичайних Ситуацій

У четвер, 23 березня,
о 8:00 год. вечора
в домі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США
за адресою:
7911 Whitewood Rd, Elkins Park, PA 19027
Спілкування про нинішню ситуацію в Україні
Відео та фотографії дій про повсякденну роботу саперів
Опісля – смачна перекуска

В рамках весняного семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці НТШ у Філадельфії у четвер, 16 березня, відбувся виклад на тему: «Роль української жінки в житті Церкви, громади, суспільства в світлі Синодальної програми розвитку УГКЦ “Жива парафія-місце зустрічі з живим Христом”. Доповідь виголосив о. Йосафат Коваль, ЧСВВ.

Доповідач накреслив передісторію, основні віхи та вектори першої загально-церковної пасторальної програми, що охоплює всю УГКЦ по цілому світі в 2010-2020 рр. Дбаючи про добро Народу Божого та шукаючи найефективніших способів оживлення церковного життя, Синодом Єпископів УГКЦ було прийняте рішення розробити план розвитку Церкви, яку творять миряни і духовенство та на яких лежить відповідальність за неї. У 2001 та 2006 роках Синоди Єпископів розробили душпастирський проєкт під назвою «Святість об’єднаного Люду Божого». На Синоді 2009 року, залучивши всю Церкву до анкетування та дослідження, єпископи задумалися над розвитком Церкви на наступне десятиліття і саме на обговоренні цього питання зосередилися на Синоді, який відбувався у 2011 році в Бразилії.  Переосмислюючи віру Церкви, владики побачили в парафії місце, яке уможливило б зустріч із живим Христом.

Доповідач детально проаналізував головні пункти програми, серед яких: святість – перше і основне покликання кожної людини; парафія як місце зростання і дозрівання святості християнина; служіння ближньому; Літургійна та особиста молитва; єдність Церкви Христової; місійний дух парафіяльної спільноти; Святі Тайни; пільноти, що творять парафію (прицерковні організації); Свята Літургія – серце парафії та ін. Він порушив питання ролі жінки у реалізації  вищезгаданих аспектів, зокрема:

1) яку роль може і повинна відігравати жінка у пізнанні правд віри і втілення їх у повсякденному житті віруючого / ої (Слово Боже і катехизація – Кериґма);

2) участь жінки у літургійному, сакраментальному та молитовному житті Церкви (Літургія та молитва).

3) важливіть і недооцінення жінки у служінні ближньому та найбільш потребуючому (Дияконія).

4) служіння єпископа та священиків у співпраці з вірними – зокрема жінками. Задіяння жінок у церковні структури (Душпастирський провід – управління дарами, талантами кожного/ої).

5) вклад, який може зробити жінка для сприяння єдності (Койнонія-єдність Церкви і парафії).

6) свідчення християнського життя української жінки як приклад місійності (Місійний дух парафії).

Програма «Жива парафія» має своє продовження. Ним є проєкт «Надія, до якої нас кличе Господь». За словами доповідача, він має на меті працювати над душпастирським наверненням, розбудовою мереж сопричастя, стати дорогою зцілення ран і лікування травм, зосередитись на близькості та практичній увазі до вбогих і маргіналізованих, підреслити роль християнської сім’ї як домашньої церкви, поглибити місійність і акцентувати вихід назустріч світові.

У підсумку, о. Йосафат наголосив на важливості та потребі переосмислити роль жінки в житті Церкви. На жаль, дуже часто вона недооцінена або навіть, як не прикро, знехтувана. Треба робити все можливе, а навіть неможливе, щоби привернути жінці гідне місце в Церкві і черпати з багатства жіночості для блага Церкви.

За словами о. Йосафата, коли говоримо про різноманітні служіння у Церкві, «не варто було б поділяти: це служіння для чоловіка, а це – для жінки (за винятком тих служінь, які «зарезервовані» самим Господом: наприклад, священство). Бог сотворив людину – чоловіком і жінкою – разом ми творимо Церкву як Народ Божий, разом є за неї співвідповідальні – і чоловіки і жінки. Всі разом: духовенство та миряни – чоловіки та жінки трудимося для спільного блага».

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Розпочався весняний семестр викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США за підтримки Осередку праці НТШ у Філадельфії. 9 березня з доповіддю «Жіноче питання в історії Церкви та журнал «Жінка Церква Світ»» виступила Галина Василиця. У ході лекції доповідачка розповіла про ранню християнську Церкву, обговорила питання Дияконії, представила жіночу організацію “Жінки для Церкви”, проаналізувала загальний стан справ у Ватикані щодо жіночої присутності на різних рівнях і подала огляд журналу “Жінка, Церква, Світ”, який сьогодні забезпечує вищий рівень усвідомлення становища жінки в Церкві та дає голос жінкам. Доповідь була підкріплена поглядами і думками понтифіків, особливо чинного Святішого Отця Франциска І.

На думку доповідачки, ми маємо постійну амбівалентність у способі розгляду позиції та участі жінки в житті Церкви. Історично, проблематика жіночого питання еволюційонувала від переконання у інтелектуальній та моральній слабкості, почерез віху розвитку прав жінок та жіночої освіти в часах Реформації до трьох хвиль суфражистського руху. Питання жіночого служіння в Церкві стає все більш актуальним під час Другого Ватиканського Собору.

Г. Василиця заторкнула питання дияконату жінок, яке неодноразово піднімалося в Церкві, але досі залишається маргінально вивченим та таким, що наштовхується на опозицію. Для посилення голосу жіноцтва у Церкві жінки самоорганізовуються і це – за словами доповідачки – хороший приклад змін, які приходять зсередини. Прикладом такої самоорганізації є асоціація «Жінки для Церкви». Асоціація прагне бути орієнтиром для католицьких жінок, які хочуть сформувати та підвищити усвідомлення ролі жінки в Церкві та які бажають об’єднатися, щоб сприяти індивідуальним і колективним діям, спрямованим на повне визнання гідності та роль жінки в Католицькій Церкві на всіх рівнях. Вони організовують конференції, лекції, зустрічі, звернення. Три критерії, за якими членкині організації готові служити в Церкві:

Наполегливість: ми не боїмося пропонувати, вимагати визнання за те, що ми робимо та приносимо спільноті.

Свобода: наші дії не спрямовані на завоювання престижних посад, і це ставить нас у становище, де нас неможливо шантажувати.

Жіночий альянс: підтримка одна одної та не впадати в суперництво між жінками, щоб отримати схвалення чоловіків.

Відтак, доповідачка висвітлила діяльність журналу “Жінка, Церква, Світ”. Це періодичне видання є автономним (схвалений і підтриманий двома Папами, Бенедиктом XVI і Франциском І), створений групою жінок, які об’єдналися протягом багатьох років. Журнал почав друкуватись 31 травня 2012 року, з дня зустрічі Марії та Єлизавети. Саме день зустрічі Марії та Єлизавети є символічним, бо протягом століть був символом стосунків між жінками в християнській культурі. Сьогодні журнал відіграє важливу роль як у Церкві, так і за її межами, забезпечуючи вищий рівень усвідомлення становища жінки в Церкві. Вперше за багатовікову історію видання правдиво показує життя та стан жінок, не нехтуючи «найгарячішими» темами.

На закінчення, Г. Василиця проаналізувала позитивну динаміку змін у розкладі керівних посад в Католицькій Церкві. За останні десять років зросла як абсолютна кількість, так і відсоток жінок серед усього персоналу на службі Папи та Святого Престолу. Що особливо вражає в цьому десятилітті, це збільшення кількості жінок, які працюють у Святому Престолі, тобто Римській Курії з усіма її структурами, які допомагають Папі в управлінні Вселенською Церквою. У 2010 році при Святому Престолі працювало 385 жінок, у 2019 році їх було вже 649, тож їхня частка в загальній чисельності персоналу Святого Престолу за останнє десятиліття зросла з 17,6 до понад 24%.

Підсумовуючи, доповідачка зазначила, що «цінність жінки є в тому, щоб бути Собою, такою, якою її створив Бог, не в змаганні або відстоюванні, не в конкурентності, а в розкритті себе. Сам Ісус підірвав традиційний спосіб розуміння жінки, зміцнивши її особисту віру, віру, яка виявляється «творчою», а часом і завзятою (як у випадку з кровоточивою, повією, сіро-фінікійською жінкою)».

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США