(Українська) Розпочався благодійний онлайн курс англійської мови Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

В неділю, 12 липня 2020 р.Б., стартував благодійний онлайн курс англійської мови. Проєкт благодійної літньої школи анлійської мови, організатором та головним спонсором якого є Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А), ініційовано у 2015 році для дітей з родин учасників АТО, переселенців, дітей-сиріт, дітей з багатодітних і малозабезпечених родин та семінаристів вищих духовних семінарій УГКЦ.  Щороку така школа відбувається в родинному обійсті Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого у с. Заздрість на Тернопільщині. З огляду на пандемію, цьогорічний

проєкт проходить в онлайн форматі.

 

Молитву на відкриття курсу провів Преосвященний Андрій Рабій, єпископ-помічник Філадельфійський. Він поділився з учасниками своїм досвідом вивчення англійської і побажав усім успішного навчання.

 

Впродовж трьох тижнів 22 юнаків та дівчат з Івано-Франківської, Київської, Львівської, Тернопільської та Одеської областей вивчатимуть англійську мову на трьох рівнях: початковому, середньому та найвищому. Лекції вестимуть викладачі-волонтери зі Сполучених Штатів Америки (Ірина Іванкович), Канади (о. Тарас Кшик, ЧНІ, і Тарас Малюжинський), студенти з України (Віра Грабчук) та Тунісу (Зейнеб Мезґанні), які навчалися у США за програмою FLEX.

 

У програмі – багатопланові заняття з граматики, розмовної мови, читання, майстерності писання, адаптованої літератури. Суботні лекції включають перегляд та обговорення кінофільму, а також ток-шоу з зірками української музики – Брією Блессінґ та Наталкою Карпою. У неділю діятиме «Родинний клуб ESL.Ukraine» з караоке, навчальними іграми та спілкуванням. Навчальний процес йтиме не лише за традиційним методом підручника, але й передбачено ігрові та мультимедійні заняття зі застосуванням новітніх технологій. Учасники програми матимуть чудову нагоду спілкуватися живою англійською мовою, пізнати американську, канадську та туніську культуру й традиції, а також випробувати себе у ролі театралів під час вечора поезій.

За словами Директора проєкту І. Іванкович, «пандемія внесла свої корективи у наші плани. Проте відмовитися від уже традиційного літа з англійською ми не могли. Сучасні технології дають можливість працювати у віртуальному форматі і ми готові максимально використати цю нагоду, щоби послужити українській молоді». В курсі беруть участь семінаристи вищих духовних семінарій УГКЦ, курсанти Одеського військово-морського ліцею ім. В. Безкоровайного, який до анексії Криму знаходився у Севастополі, випускники шкіл та студенти вищих навчальних закладів.

Курс триватиме до 1 серпня.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США

(Українська) Вечір зустрічі випускників благодійних літніх шкіл англійської мови з Заздрості (2015- 2020) – 5 років успіху.

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

«Саме такі збірки є виявами братерської християнської любові та єднання, особливо у час скрути та лиха», — владика Андрій Рабій про допомогу постраждалим від паводків

Впродовж останніх кількох тижнів кожного із нас зворушують кадри із Західної України, де місцеві мешканці боряться із негодою паводків. Оскільки більшість цих мешканців займаються сільським господарством та живуть із присадибних ділянок, перед ними постав страшний виклик втрати свого прожитку. Звичайно, що Церква не може стояти осторонь, у той час коли її вірні потерпають від холоду, голоду чи спраги.

Саме тому багато церковних структур та єпархій відгукнулися на потреби співвітчизників у підтоплених регіонах. Зокрема, це Івано-Франківська архиєпархія УГКЦ, Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ, Коломийська, Сокальсько-Жовківська та Чернівецька єпархії, Благодійний фонд «Карітас-Україна» і багато інших. Серед цих добродіїв варто також згадати про Філадельфійську архиєпархію УГКЦ в Сполучених Штатах Америки, яка організувала збір добровільних пожертв через власну фейсбук-сторінку. Тому спробуємо сьогодні поспілкуватися із преосвященним владикою Андрієм Рабієм, єпископом-помічником Філадельфійської архиєпархії УГКЦ, про цю благодійну ініціативу та її розвиток.

Звернення Владики Андрія щодо допомоги потерпілим від повеней в Івано-Франківській та Чернівецькій областях

Звернення Владики Андрія щодо допомоги потерпілим від повеней в Івано-Франківській та Чернівецькій областяхДолучуйтеся до нашої збірки! https://www.facebook.com/donate/331783401165290/

Posted by Archeparchy of Philadelphia – Філадельфійська Архиєпархія УГКЦ on Monday, July 6, 2020

Ваше Преосвященство, яким чином зародилася ідея цієї фінансової збірки на теренах Вашої архиєпархії? Якими були перші кроки для її реалізації?

Головним поштовхом до практичної реалізації цього бажання було звернення Блаженнішого Патріарха Святослава до всієї нашої Церкви допомогти людям, які потерпають від найбільшої повені за останні десятиліття, написане 25 червня цього року. Особливо нам запали ці слова:

«Кожне нещастя, яке людина переживає у своєму житті, є нагодою до вияву християнської солідарності та соціального служіння, щоби якомога швидше допомогти постраждалим. Тому закликаю всі наші інституції: єпархії, спільноти богопосвяченого життя, а особливо мережу організацій благодійного фонду „Карітас“ — організувати порятунок тих, хто волає про допомогу. Звертаюся до всіх громад нашої Церкви — в Україні та світі у дусі євангельського самарянина підтримати тих, хто тепер позбавлений свого дому та опинився віч-на-віч із бідою».

Почувши цей заклик і прохання, ми хотіли зорганізувати найперше нашу українську громадськість і долучитися до надання допомоги. Треба діяти швидко і практично. Замість збирання одягу, їжі та речей першої необхідності, зосередилися на організації збірки коштів через усі можливі способи. Тому, отримавши повне схвалення, підтримку та благословення від митрополита Бориса Ґудзяка, уже 26 червня звернулися до духовенства та вірних долучитися до збірки. Того ж дня ми запустили збірку через сторінку Філадельфійської архиєпархії на «Facebook», що надає можливість звернутися до всіх у цілому світі. На даний час, ми зібрали близько $30,000 від 440 жертводавців з 21 штату у США та країн Європи — Англія, Швеція, Норвегія, Німеччина, Австрія, Італія, Франція, Швейцарія, Україна, Бельгія та Польща. Близько 90 % жертводавців є українського походження.

Крім цього, ми отримуємо пожертви поштою (вже є біля $4,000) від вірних архиєпархії та людей доброї волі. У суботи та неділі, 27–28 червня та 4–5 липня, проводяться збірки у парафіях, які передадуть негайно до канцелярії вже з понеділка, 6 липня.

Як вірні та духовенство Філадельфійської архиєпархії сприйняли тривожні новини про негоду та паводки у Західній Україні? Якими є настрої сьогодні серед нашої діаспори у Сполучених Штатах Америки?

Багато українців у США слідкують за усім, що відбувається в Україні. Ми з тривогою і пережиттям сприйняли новину про великі дощі та повені 23–24 червня у південній частині Західної України. Дивлячись на короткі відеосюжети з місць затоплень, шкоду і бідних людей, які змушені були покинуті рідні домівки, вони не можуть залишити нікого байдужим. І як завжди, з’являється думка і величезне бажання допомогти їм безпосередньо. Це показує високу християнську свідомість серед української громадськості, яка виявляється практично — у добрих ділах та участі, зокрема у складанні пожертви. Тут всі свідомо розуміють, що немає пожертви замалої чи завеликої, і вона дається не чужому, а братові і сестрі у Христі, які терплять. Як каже св. Павло у листі до Галатів: «Несіть тягарі один одного і в такий спосіб сповните закон Христовий» (6, 2), а саме — люби ближнього свого. Дуже приємно бачити, що люди українського походження, які переїхали сюди давно чи недавно, не забувають своєї Батьківщини і Церкви, а всіляко підтримують. Також наші священники активно не лише заохочують вірних до підтримки збірок, але й самі долучаються.

Мушу водночас зауважити, що ми відчуваємо брак новин та інформації про те, що відбувається у регіонах, постраждалих від повеней. Немає ніяких згадок в американських засобах інформації, та і важко знайти повну інформацію в українських мас-медіа. Це дуже шкода, що не привертається увага до такого стихійного лиха і людей, які постраждали. Можна лише уявити, наскільки покинутими і забутими вони почуваються.

Як ми знаємо, це вже не перша допомога українців у діаспорі для своїх співвітчизників в Україні. Доволі часто саме діаспора долучалася до багатьох благодійних проєктів, підтримуючи їх не лише матеріально, але й молитовно чи кадрово. Розкажіть, будь ласка, дещо із цієї спільної історії взаємодопомоги.

Історія взаємодопомоги, напевно, розпочалася з часу масового переїзду українців до Сполучених Штатів у кінці ХІХ століття. Існує багато історій про те, як наші люди, приїжджаючи до Америки, оселялися там, де була робота — у шахтах Пенсильванії, сталеварнях Детройту, заводах із суднобудування в Нью-Йорку та Балтімору, тощо. І їхня платня не була занадто великою. У шахтах платили 5 центів на годину, і можемо порахувати, скільки заробляли щодня і місяця. Але наші люди завжди вміли добре заощаджувати, і висилали допомогу рідним в Україні. У той сам час мусіли подбати про свій дім, будівництво шкіл та церков.

Із створенням різних організацій, наприклад, Українського Конгресового Комітету Америки та З’єднаного Українсько-Американського Допомогового Комітету, допомога Україні стала більш потужною та урізноманітненою. Саме за посередництвом цих організацій багато українців змогли переїхати під час Другої світової війни до Сполучених Штатів Америки. Пізніше, українці створили та лобіювали питання незалежності для України перед Сенатом та президентами США. Коли відбувся Акт проголошення незалежності України, усі радісно і завзято почали збирати допомогу. Наприклад, одяг та продукти для дітей у сиротинцях; медичне обладнання для лікарень; збірки коштів на будівництво церков і монастирів, тощо. Під впливом українського лоббі у м. Вашингтоні, Україні була і далі надається всебічна політична та економічна підтримка.

З сучасних прикладів можна назвати діяльність допомогової організації Revived Soldiers of Ukraine, заснованої пані Іриною Ващук з Ірпеня, котра тепер проживає в США і дуже активно займається реабілітацією поранених військових в Україні та в Сполучених Штатах, організацією складних операцій та фінансуванням протезів. Цей проект має величезну підтримку серед української громади.

Також Релігійне товариство св. Софії у Філадельфії під керівництвом пані Ірини Іванкович проводить вже п’ятий рік поспіль в Україні онлайн-курси, класи і табори з вивчення англійської мови для дітей, молоді, студентів та курсантів Одеського морського училища. Товариство постійно проводить лекції на українську тематику з літератури, релігієзнавства, історії, культури та активно підтримує діяльність Блаженнішого Патріарха.

З’єднаний Україно-Американський Допомоговий Комітет (Філадельфія), очолюваний пані Ларисою Кий, дуже активно допомогає усім в Україні. Щотижня вони отримують багато звернень від організацій та осіб з України про різні потреби. І члени комітету через мережу своїх помічників стараються задовільнити прохання усіх. Раз у тиждень або раз у два тижні вони висилають контейнери із зібраними речами в різні кутки України.

Парафії нашої архиєпархії, наприклад, проводять багато збірок одягу, грошей, речей і продуктів для сиротинців, шкіл, дітей, похилих віком людей. Відділи «Союзу Українок» також спонсорують багато проєктів в Україні. І подібних прикладів можна навести багато. З впевненістю можна сказати, що рівень допомоги не зменшується, а тільки розвивається та збільшується.

Доволі часто Церкві закидають різноманітні звинувачення, пов’язані із використанням грошей. Однак, у цьому випадку ми бачимо позитивний приклад використання коштів. Скажіть, будь ласка, чи повинна Церква займатися фандрейзингом, тобто залученням і збором коштів, коли існує стільки благодійних організацій навколо?

Доцільність чи недоцільність використання коштів є радше питанням доброго адміністрування або управління. Добрий та сумлінний управлінець завжди зважить величину потреби і визначить доцільність використання грошей чи певного ресурсу. Звичайно ж, повинна бути звітність, відкритість та прозорість. Кошти, зібрані у Церкві, не є чиєюсь особистою власністю, а надбанням Церкви для оплати потреб для служіння, утримання священослужителів та надання допомоги бідним, як записано в канонічному праві. І тому є дуже важливо давати перевірені звіти про доходи, витрати і пояснення доцільності витрат, які повинні бути доступні для ознайомлення кожного. Через брак звітності виникають запитання, докори та й звинувачення привласнення або нецільового використання.

Ідея фандрейзингу (збирання коштів) походить з апостольських часів, де вона головно стосується допомоги іншим. У Діяннях Апостолів читаємо: «Після того подався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати. А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів. Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії. І встав один з них, на ймення Агав, і Духом прорік, що голод великий у цілому світі настане, як за Клавдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможності, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили. Що й зробили, через руки Варнави та Савла, пославши до старших» (11, 25–30). Пізніше, цей же Савло, нам відомий як Павло, буде писати у листі до Коринтян: «А щодо складок на святих, то й ви робіть так, як я постановив для Церков галатійських. А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду. А коли я прийду, тоді тих, кого виберете, тих пошлю я з листами, щоб вони ваш дар любові віднесли до Єрусалиму» (1 Кор. 16, 1–3). Для св. Апостола Павла, збирання коштів — це найперше знак братерської любові (Рим. 12:13; 13:8; Гал. 6:10), а також вияв взаємозалежності та взаємодопомоги як члени Христового тіла» (1 Кор. 12, 25–26). Отож, ми є покликані подбати одні про одних не тільки духовно, але і матеріально, коли це потрібно (1 Кор. 11, 21; Яків 2, 16). Повінь у Західній Україні і є тією нагодою показати цю солідарність і підтримку, як пише про це Блаженніший Святослав.

Долучитися до збірки є також прекрасною можливістю для вірних поділитися з того всього, чим Господь благословив їх. Ділячись даром, який отримали, вірні отримують особливе благословення від Господа. Як кажуть в народі, «нехай не збідніє рука того, хто дає».

Тому фандрейзинг є частиною механізму, який уможливлює краще служіння у сповненні місії Христової Церкви. Головне, робити це правильно, відкрито, чітко визначивши ціль, і звітувати про результати. Саме завдяки збірці коштів утримуються безліч католицьких повноденних шкіл, садочків, лікарень, відділи соціальної допомоги, тощо, у Сполучених Штатах.

Які основні принципи Ви вкладаєте при здійсненні цієї акції? Адже ми вже мали нагоду ознайомитися із одним із них — прозорістю. Філадельфійська архиєпархія відразу відзвітувала про передачу коштів для потерпілих. Можливо, існують ще інші принципи?

Як показує досвід, успіх будь-якого фандрейзингу напряму залежить від чітко поставленої цілі і виразно описаних деталей. Оскільки ми живемо у світі інформації, який рухається з карколомною швидкістю, у людей немає часу читати багато. Треба подавати все стисло, цікаво, доступно і вказати величину потреби.

Не потрібно обмежувати збірку тільки до одного способу, наприклад, збірки у парафіях. Тепер є багато соціальних інтерактивних платформ, де можна розповсюдити інформацію про збірку (Facebook, Twitter, Instagram, повідомлення електронною поштою, вебсайти). Це дозволяє все робити дуже швидко і зручно, особливо для молодих людей.

Повинні бути постійні оновлення інформації про хід збірки — скільки зібрано, мати список жертводавців, згадати особливо великі пожертви, але і необхідно усім подякувати, належно від кожної пожертви, малої чи великої. Кожний дар має бути з вдячністю прийнятий від жертводавця, показуючи у такий спосіб, наскільки цінною є ця пожертва, яку зробила особа. Вдячність заохочує людину в подальшій участі в інших проєктах та збірках.

Ми завжди перевіряємо і запевнюємося, що наша допомога дійшла до тих, кому вона призначена. Просимо подати нам певні звіти та фото того, як наша збірка грошей, одягу чи продуктів практично допомогла людям. Звітність є критичним критерієм для подальшої співпраці з тими, кому допомагаємо та перед тими, хто складає пожертви. Ми є посередником під моральним контрактом дотримання всіх умов перед постраждалими або потребуючими та доброчинцями. Чесність є другим критичним принципом для нас, який дуже цінуємо. Тому ми обов’язково прозвітуємо вкінці про результати збірки і плоди, які принесла.

Наприкінці, Ваше Преосвященство, звернемося до більш глобального виміру. Останніми роками все частіше ми говоримо про глобальність Української Греко-Католицької Церкви та про її представництво у багатьох країнах світу. Зрештою, підтвердженням цього є сама Філадельфійська митрополія УГКЦ, яка включає у себе Філадельфійську архиєпархію та ще три єпархії у Сполучених Штатах Америки. Однак, як мені здається, глобальність без єдності нічого не додає. Саме тому, говорячи про глобальність тієї чи іншої Церкви насамперед потрібно дбати про її єдність, сопричастя. На Вашу думку, якими кроками можна принаймні намагатися будувати це сопричастя між настільки відмінними регіонами світу як США та Україна? Чи можуть стати такі кроки взаємопідтримки, як ця збірка Філадельфійської архиєпархії, промоуторами цього сопричастя?

Процес глобалізації, який ми тепер спостерігаємо, буде продовжуватися і надалі. Він приніс багато чого позитивного і створив можливості для пізнання, вивчення та обміну здобутками кожного народу та країни. Зустрівши інше середовище і культуру, це спонукає людину знати і могти розповісти про рідний край, культуру та історію. Багато хто, що виїхали у 1990-х, 2000-х та й тепер, можуть це підтвердити. Згодом виникає інша дилема — чи я хочу асимілюватися в новій країні чи пристосуватися. Перше вимагає повного зречення минулого і набуття нової ідентичності того, ким є особа. А пристосування зберігає людині її ідентичність, коріння, культуру, а ще й збагачує її світогляд через розуміння та підтримку історії, культури та звичаїв нової країни.

У Сполучених Штатах ми часто зустрічаємося з випадками першого і другого явища. І наші церкви тут відіграють таку певну роль «євшан-зілля», де відбуваються не тільки Святі Літургії, але й багато подій українського громадського життя та культурних заходів. Функцією наших парафій є також плекання єдності серед української спільноти через спільну молитву, участь у культурному та політичному житті. Це нагода далі продовжувати бути греко-католиками та українцями, перебуваючи далеко поза межами України. І те, що відбувається в Україні, добре та погане, дуже часто гуртує і робить сильнішою громаду тут, співпереживаючи та допомагаючи братам і сестрам у рідному краї.

Над цією єдністю потрібно постійно чувати і виховувати. Саме такі збірки, хоча є дуже незначними у великому масштабі подій, а все ж таки, є тими виявами братерської християнської любові та єднання, особливо у час скрути та лиха. Сподіваюся, що кожний хто отримає допомогу, скаже у серці: «Про мене не забули! Дякувати Богові! Все буде добре!». І щоби не сталося, ми завжди будемо пам’ятати, молитися за всіх і допомагати тим, хто цього потребує. Ми є всі діти однієї Церкви та Батьківщини.

Долучитися до благодійної збірки можна тут:

https://www.facebook.com/donate/331783401165290/

Розмовляв Іван Вихор
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

https://synod.ugcc.ua/data/same-taki-zbirky-vyyavamy-braterskoy-hrystyyanskoy-lyubovi-ta-dnannya-osoblyvo-u-chas-skruty-ta-lyha-vladyka-andriy-rabiy-pro-dopomogu-postrazhdalym-vid-pavodkiv-3513/

(Українська) «Поет націоналіст-патріот»: патріярх Йосиф про Івана Франка

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Ірина Іванкович

У контексті ідеалів патріярха Йосифа, впливів україн- ської літератури на формування його світогляду та замилування красним письменством не можна обминути увагою і поглядів та думок Блаженнішого про творчість Івана Франка (1856–1916). Кир Йосиф не залишив окремої розвідки про творчість Каменяра, проте згадки про І. Франка та цитати з його творів присутні й у «Спогадах», і у статтях, і у проповідях патріярха. Понад те він прагнув, аби в українському літературознавстві з’явилась об’єктивна та вичерпна праця про І. Франка, позбавлена будь-якого політичного й ідеологічного забарвлення, – праця, яка би зосередила увагу на релігійному боці особистости поета. З цією пропозицією він звернувся до Леоніда Рудницького, який 1974 року видав книгу «Іван Франко і німецька література». Після виходу цієї праці патріярх Йосиф покликав професора працювати в Українському Католицькому Університеті св. Климента папи в Римі, де Л. Рудницький читав лекції з української літератури та порівняльного літературознавства на літніх курсах. Ось як згадує про цей період Л. Рудницький: «Ректор УКУ, Йосиф Сліпий, дуже любив літературу й особливо цінив творчість І. Франка… Впродовж наших частих розмов він декілька разів мене заохочував написати працю про Франка і християнство. «Ви не здаєте собі справи, яка то цікава і вдячна тема, – говорив він мені. – Ось напишіть щось таке про Франка, як Бучинський написав про Шевченка»121. Я обіцяв тоді Блаженнішому щось колись написати. Від часу наших розмов у Римі минуло вже більше, ніж 30 років, і до певної міри ця моя праця є мотивована тими розмовами і тою, не дуже певною, обіцянкою, яку я тоді склав покійному патріярхові»122. Як підсумовує автор, зацікавлення Блаженнішого І. Франком «було не ідеологічно мотивоване, а радше науково-культурно»123.

Знайомство Йосифа Сліпого з творчістю Івана Франка розпочалось у гімназії: «В VI-ій клясі, в нас у гімназії, існував

«тайний кружок», який займався самоосвітою, і там відбувалися відчити. Панував там дух ліберальний… Захоплювалися тоді перше Франком, Грушевським, Масариком, польським професором університету Нусбаумом-Гіляровичем»124. Згаду- ючи випускні іспити (матуру), Блаженніший писав: «На основі задач я був звільнений з деяких предметів і пригадую собі, що з української мови мав я «Пролог» Франка до «Мойсея»125.

Роками пізніше, у своїй праці «Шляхом обнови», що побачила світ 1928 року у Львові, кир Йосиф не раз звертався до цієї поеми в розділах «Св. Письмо» та «Самота», а також цитував її, листуючись із українськими діяспорними мистцями слова126. Ось що писав патріярх про друге видання «Мойсея»:

«Коли Іван Франко видав «Мойсея», многі критики присвячували цій поемі багато уваги, аналізували її, порівнювали і вказували на різні поеми і джерела, полишаючи на боці Святе Письмо. З тої причини автор у другім виданню зробив їм гіркий, але слушний докір: «Моя поема основана майже вся на біблійних темах, отже, що ж природніше для кождого критика, як пошукати тих джерел у Біблії та порівняти їх із тим, що я зробив із них? Це якраз досі не прийшло на думку ні одному з критиків моєї теми. Знак, що Біблія лежить далеко поза кругом їх духовних інтересів» (Мойсей, Львів, 1913, Вступ)»127.

Вибрані фраґменти з поеми «Мойсей» Йосиф Сліпий використав у своєму аналізі самоти. Як глибокий психолог І. Франко відчув силу самоти, «коли представив душевний стан Мойсея:

Обгорнула мене самота, Як те море безкрає,

І мій дух, мов вітрило, її Подих в себе вбирає»128.

Розважаючи над цілющою силою самоти, патріярх стверджував, що в тиші «голос совісти стає сильніший і воля набирає твердости й рівноваги. На самоті людина мимохіть мусить призадуматися над своїми ділами і вчинками, провірити свої наміри і рішення, як виповнила заповіді Божі й людські, словом, чи задоволений Бог і люди з нього і він сам зі себе:

І ворушиться в серці грижа:

Може, я тому винен? Може, я заповіді Твої

Не справляв, як повинен?

І ось сумнів у душу мені Тисне жало студене.

О, Всесильний, озвися, чи ти Задоволений з мене?»129

Аналізуючи сприятливі для голосу совісти умови, Йосиф Сліпий навів старозавітний образ пророка Іллі, «що на горі Хорив не серед вихру і бурі, блискавок і грому, але в леготі вітру мав дослухуватися Господньої мови»130. Для поетичного змалювання цієї картини автор знову використав цитату з «Мойсея»:

«Із тривогою слухав Мойсей Пітьми й блискавок мови, – Ні, не чути ще серцю його

У них гласу Єгови.

І ревнув понад горами грім, З жаху їжиться волос,

Завмира серце в груді… та ні, Не Єгови це голос.

Поміж скелі завили вітри, Їх сердитії нути

Кліщать душу, мов стогін, та в них Ще Єгови не чути.

Та ось стихло, лиш води дзюрчать, Мов хтось хлипає з жалю;

З теплим леготом запах потяг З теребінт і миґдалю –

І в тім леготі теплім була Таємничая мова,

І відчув її серцем Мойсей, Це говорить Єгова»131.

Знаємо, що з огляду на нестійкість і певну антиклерикальність поглядів Івана Франка для деяких представників духо- венства – його сучасників та наступників – він був persona non grata. Наприклад, 1926 року апостольський екзарх для українців у США і майбутній митрополит Костянтин Богачевський звернувся з листом до митрополита Андрея Шептиць- кого, прохаючи заборонити святкування ювілею Івана Франка, на що слуга Божий відповів: «У творчості Івана Франка атеїзм, матеріялізм займають тільки незначне, спорадичне місце, а головне місце займають… національні й патріотичні теми»132. Підкреслюючи енциклопедичність мислення І. Франка, наявність у творчій спадщині творів атеїстичного та матеріялістичного спрямування, митрополит Андрей зумів побачити марну силу останніх і пророчо зазначив, що «Іван Франко остане в будучності пам’ятний лише як поет націоналіст патріот»133. Можемо припускати, що погляди митрополита Андрея на творчість Івана Франка мали вплив на формування відповідного ставлення до творчого доробку Каменяра з боку Йосифа Сліпого.

Коли 1976 року світова українська громадськість святкувала ювілеї «Вічного революціонера», слухачі сьомого вакаційного курсу Українського Католицького Університету ім. св. Климента папи в Римі вшанували пам’ять поета під час інавґураційного викладу проф. Василя Лева «Село І. Франка – Нагуєвичі». З тієї нагоди патріярх Йосиф свою проповідь нав’язав до псевдоатеїзму Франкових творів, стверджуючи, що поет був віруючою людиною: «Нині підносяться сильні голоси, і не без рації, що з Франка зробили атеїста! Зробили з нього безбожника, який він у дійсності не був! Були в нього періоди, як усюди тоді, та й не дивуватися не раз і в тих молодих, але кінець кінцем писав він поезії повні віри, та і його го- ловний твір «Мойсей» свідчить усетаки про глибоку віру!»134 Слід зазначити, що патріярх висловив цю думку всупереч загальноприйнятому в той час в українському (совєтському) літературознавстві переконанню щодо безапеляційного атеїзму І. Франка. Позицію Й. Сліпого підтримав і Леонід Рудницький, який зазначив, що «абсурдно є говорити про якийсь «атеїзм» поета, твори якого наскрізь пронизані новозавітними християнськими мотивами і який величезну частину своїх сил та енергії віддав студіям над давньохристиянськими леґендами»135. Автор цих слів, зокрема, вказав на нові дослідження релігійности І. Франка, які з’явилися в останні двадцять років незалежної України 136, а як доказ свого переконання навів вірші І. Франка «Хрест» (1875) і «Як там у небі» (1906), спогади Франкового племінника Василя (сина Онуфрія), а також відомі слова самого І. Франка, які він сказав Зоні Монджейовській-Гончар у відповідь на її запитання, чи правда, що поет не вірить у Бога: «Ні! – відповів Франко. – Панно Зоню, я вірив і вірю в Бога не так, як ви всі. Ой, люди, люди, ви мене не розумієте, й це найбільше болить!»137

Чимало думок, що для них патріярх Йосиф шукав поетичного оформлення в І. Франка, стосувалися передусім націє- творчих і патріотичних ідеалів, які полум’яніли у великій кількості патріярхових проповідей. Уже на схилі  віку,  аналізуючи 90 літ свого життя, Й. Сліпий уболівав за долю рідного народу, гнобленого на власній землі та розпорошеного по світі. У своєму слові в день 90-ліття 138 з великою тугою та з батьківською любов’ю звертався патріярх до свого народу словами  Каменяра: «Мій дорогий Народе, «замучений, розбитий, мов паралі`тик той на роздоріжжю»139…» Цю любов Йосиф Сліпий заповів українській молоді, надсилаючи привіт випускникам «Рідної школи» у Філядельфії 1983 року: «Коли  закінчують свою рідну українську школу, мене зворушує, це мені додає сил і нових надій на майбутність нашого Народу, бо з Франком повторяю завжди: «Твоїм будущим душу я тривожу»140.

121 Мова про працю Д. Бучинського «Християнсько-філософська думка Т. Г. Шевченка» (Лондон-Мадрид, 1962).

123 Там само. – С. 55.122 Рудницький Л. Іван Франко й Андрей Шептицький: до історії взаємопізнання двох велетнів духа // Іван Франко: дух, наука, думка, воля. Матеріяли Міжнародного наукового конґресу, присвяченого 150-річчю від дня народження Івана Франка (Львів, 27 вересня –  1 жовтня 2006 р.). – Т. 1. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – С. 54–66.

124 Спогади. – С. 39.

125 Там само. – С. 44–45.

126 Див. листування з Іваном Керницьким і Зоєю Когут.

127 Шляхом обнови // Твори патріярха і кардинала Йосифа. – Т. ІІІ–IV. – Цит. видання. – С. 133.

128 Там само. – С. 137–138.127 Шляхом обнови // Твори патріярха і кардинала Йосифа. – Т. ІІІ–IV. – Цит. видання. – С. 133.

129 Там само. – С. 138.

130    Там само.

131    Там само.

132 Лист митрополита Андрея Шептицького до єпископа Костянтина Богачевського (Львів, 21 грудня 1926 року) // Владика Ігор (Возьняк) про Івана Франка (http://charnetskyj.org.ua/articles/vladyka-ihor- voznyak-pro-ivana-franka)

133 Там само.

135 Рудницький Л. «Я вірив і вірю в Бога, та не так, як ви всі»: релігія в житті і творчості Івана Франка // Бюлетень Релігійного товариства українців-католиків «Свята Софія» (ЗСА). – 2012 (осінь). – Ч. 21. – С. 37.134 Проповідь блаженнішого патріярха Йосифа в Неділю всіх святих і з нагоди інавґурації VII вакаційного курсу УКУ в Соборі св. Софії // Вісті з Рима. – Ч. 15–18 (294–297). – Рим, 30 червня 1976 року. – С. 12.

136 Як промовистий приклад Л. Рудницький навів книгу проф. д-ра Яро- слави Мельник «Іван Франко й Biblia Apocrypha» (Львів, 2006).

137 Луців Л. Іван Франко – борець за національну і соціяльну справедливість. – Ню-Йорк – Джерзі-Ситі: Видавництво «Свобода», 1967. – С. 603

138 Слово блаженнішого патріярха Йосифа в Соборі святої Софії з нагоди 90-ліття 17 лютого 1982 року // Твори патріярха і кардинала Йосифа. Зібрали о. д-р Іван Хома й о. д-р Іван Музичка. – Т. ХІV. – Цит. видання. – С. 208.

139 З «Прологу» до Франкової поеми «Мойсей».

140 Привіт блаженнішого патріярха Йосифа випускникам- ґрадуантам «Рідної школи» у Філядельфії, ПА, ЗСА, Рим, 5 червня 1983 року // Твори патріярха і кардинала Йосифа. Зібрали о. д-р Іван Хома й о. д-р Іван Музичка. – Т. ХІV. – Цит. видання. – С. 433.

 

 

(Українська) Образ Митрополита Андрея Шептицького в літературі

Sorry, this entry is only available in Українська. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Леонід Рудницький

Ірина Іванкович

 

Кого українці надзвичайно люблять і шанують, того обезсмертнюють в піснях, віршах, літературі. Ніщо інше не віддзеркалює так величі даної людини, бодай в українському контексті, як її увіковічнення в світі мистецтва. Прикладом цього може послужити Патріярх Йосиф Сліпий (1892-1984), про якого вже втретє перевидано антологію поезій «Серця живе джерело» (2013). Про Слугу Божого Митрополита Андрея, якого також прославили українські і неукраїнські поети і письменники, ще досі немає такої студії, а її безумовно варто зробити. Ці наші два провідники Церкви мають багато спільного. Обидва вони посвятили ціле своє життя для своєї Церкви і народу, обидва терпіли муки заслання, обидва мужньо і з великою стійкостю були свідками зруйнування їхньої Церкви та спустошення їхньої батьківщини і обидва не зламалися під жорстоким тиском фізичних і психічних тортур. Обидва увійшли в історію нашої Церкви, нашого народу, як і в історію Вселенської Церкви. Факт, що діла і терпіння цих двох мужів Церкви знайшли відгук серед поетів і письменників не тільки українських, але теж й інших народів, чи не найбільш яскраво висвітлює їхню велич, їхню святість.

 

Митропополит Андрей мав визначний вплив як на письменників сучасної йому доби, так і на нанступні покоління мистців слова. Іван Франко так говорив про нього: «Єпископ Митрополит Андрей Шептицький від самого свого вступання на єпископство почав призвичаювати нас до іншого тону, інших форм, іншого характеру, який панує в його посланнях. Він не промовляє так, як його попередники: звисока, авторитетно, напущеним і ніби статичним тоном. Не возвіщає. А говорить попросту як рівний до рівних, як чоловік до людей, радить, упоминає, іноді й полає, не лякаючись ужити енергійного слова, де річ того вимагає. Він любить ілюструвати свою промову прикладами з життя, фактами з власної обсервації. І це все дає його посланням те живе дихання, без якого всяка моралізація залишається мертвою»[1]. Рівнож Василь Стефаник був великим шанувальником Слуги Божого, який відіграв важливу роль у становлення духовного світу письменника. У своїх спогадах небіж Стефаника Михайло закарбував у пям’яті слова свого дядька, який з невимовною пошаною так говорив про Митрополита: «Я так добре чуюся, коли виджу переж собою таку велику білу голову, що журиться не тільки за якусь частину, але за цілий нарід. Бо не знаєте, як тяжко бути свідомим, що довкола вас вже нікогісенько нема, хто думав би за вас, на чиї плечі звалювалися би тягарі»[2]. У поглядах Митрополита Андрея Ірина Калинець шукала натхнення до боротьби за права української мови, посилаючись на переконання Слуги Божого, що «всі, що по-українськи говорять, або що ВВАЖАЮТЬ українську мову рідну, будуть становити український нарід»[3]

 

Літературознавчу аналізу образу Патріярха Йосифа ґрунтовно представлено у вище згаданій антології у вступних статтях Леоніда Рудницького та Ірини Іванкович. Натомість сьогодні перед нами стоїть завдання зібрати важливіші літературні твори про Слугу Божого Митрополита Андрея, про якого між іншими писали Богдан Лепкий, Василь Барка, Василь Пачовський, Остап Грицай, Леся Храплива, Роман Завадович та інші. У цих творах кристалізується образ Великого Митрополита у всій багатогранності його особистості. Для Лепкого, наприклад, Митрополит Андрей – це спаситель народу в часі загрози його культурного одичіння. Ось слова поета:

 

Поклін Тобі, поклін!

З рук Твоїх, немов долоні мами

Любовний дотик до болючих ран,

За те, що Ти добрячими руками

Благословив на працю рідний лан,

Що все був там, де помочі взивали

І помагав нам, щоб не ми не пропали.

І добре діло так робив – як Він

Спаситель наш, – поклін Тобі, поклін!

 

А у поемі під загловком «В храмі св. Юра», Лепкий передає нам заповіт великого Пастиря, його слова потіхи, розради, перестороги, слова теплі і милі, як і слова грізні, скзані до ворога во врем’я люте, коли виглядало, що пропаде усе.

Подібно Василь Пачовський у поемі «Поклін Владиці» підкреслює важливість князя Церкви Андрея для скріплення української  ідентичности, для формування та росту української нації:

 

Хто з нас не памятає Твого слова,

Як нації Ти в дар підніс музей:

«Ось вам минувшість наша пречудова

І джерело до творчости ідей»!

 

Як його праведне життя, так і мученицька смерть Слуги Божого Андрея викликала чимало віршів та поем в українському народі. Ось як це представляє Остап Грицай у вірші під заголовком «Тіням Архипастиря»:

 

Вмер Архипастир…ти, владико України,

Духовний князю всіх земель-країн вітчизни,

Кагане Галича в час горя і руїни,

Сяйво спасенне всім, кому у тьмі заблисне.

 

Ти вмер? Та ні, ах ні, владико-благотворче.

Бо велетні, як ти, не гинуть усеціло…

 

Ця безсмертність духа Великого Митрополита віддзеркалена також у вірші Теодора Курпіти, у якому мотив розпуки і відчаю переходить у переконання, що Слуга Божий – вічний: «Такі ж як Ти ніколи не вмирають,/ Виходять з тіл, щоб в душах вічно жить».

 

Мотиви Божої ласки, заслуженої для українського народу праведним життям Слуги Божого – це провідна думка, підкреслюють її підкреслили у своїй поезії про Митрополита Андрея Іванна Савицька, Ірина Вацлавів, Леся Храплива,  о. Єремія Онуферко, Володимир Масляк, о. Василь Прийма, Роман Завадович та інші.

 

Василь Барка у епічній поемі «Судний степ» присвячує чимало рядків Митрополитові Андреєві. Вже самі заголовки поодиноких розділів твору, що відносяться до Митрополита, подають нам його образ. Ось епітети, якими Барка описує Слугу Божого: «Високий Ієрарх» (десять пісень мають цей заголовок), «Святитель всіх», «Постійно-Доброчинець», «Митрополит-Рятівник Приречених» (три пісні під таким заголовком) і «Провісник єдности». У Барки Слуга Божий справді Божа людина, наповнена любовю до усіх своїх ближніх. Його люблять однаково і католики, і православні, і євреї, бо він постіно є тим доброчинцем і рятівником всіх приречених, який не боїться ні ґестапо, ні самого Гітлера. Він той з владик, як каже Барка, «який відомий в Европі тим що осуди підносить на повний голос преміцний проти погромів… коли єврейська бідота гинула в ровах пекельства, чи в піч кацету гнав /її/ нацизм», він героїчно став в обороні всіх.

 

Тут слід згадати, що образ Митрополита Шептицього змальовано рівнож у творах не-українських поетів, серед яких австрійка Кароліна Ляйб із віршем “Dem getreuen Oberhirten” (Вірному Архипастиреві, 1918); поляк Юзеф Лободовський, який присвятив йому другий вірш у своєму «Триптику про замучену Церкву» (1954); австралієць Морріс Вест змалював його образ у повісті The Shoes of the Fisherman (Постоли рибалки, 1963).

 

Навіть більше ніж у поезії Мирополит Андрей живе у прозових творах. Згайдаймо тут нарис ескізів Романа Купчинського під заголовком «Три моменти» (1948), оповідання Дарії Ярославської «Покликаний» (1982) і повість Меріяма-Лужницького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до Матері» (1982), англомовний переклад (авторства Романа Ореста Татчина) якої побачив світ 1983 року в США.

 

«Три моменти» Купчинського – це три зворушливі епізоди з життя автора. Перший – це зустріч з Митрополитом у селі Підлисся на Золочівщині, коли письменник був ще малим хлопцем і тут прекрасно схоплено психологію дитини, яка стає віч-на-віч з велетнем духа; другий – це розмова Купчинського з православним Митрополитом Липківським у Києві в Соборі св. Софії про Шептицького; третій – це авдієнція у Папи Пія ХІ, де – вже в похилому віці – присутній також Митрополит Андрей.
В оповіданні «Покликаний» Дарія Ярославська підхоплює один чи не найважливіший момент у житті Андрея Шептицького, а саме хвилину, коли він вирішує перейти на український обряд. Дія відбувається у прекрасному латинському костелі, у якому молодий Шептицький усвідомлює собі «красу, могутність та силу латинського» обряду і відчуває, що «новий обряд [себто український] наложить на нього хрест, якого він не в силі буде нести».

 

Останній твір, що тут його згадаємо, це повість Григора Лужницького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до Матері», які своєю появою викликали маленьку контроверсію. Річ в тім, що на титульній сторінці книжки було відсутнє імя автора твору, тому помилково авторство було приписане Митрополитові Андреєві. До того ж, Григор Лужницький зумів так добре підхопити стиль і манеру Митрополита, що деякі читачі (між ними священики) повірили в те, що перед ними книжка, яку написав сам Митрополит. Повість «Дванадцять листів» побудована на синтезі, а радше на мистецькому поєднанні творчої уяви та наукової методології. Письменник-науковець втілив не тільки свою концепцію Великого Митрополита та свою велику побожність і любов до нього, а й своє ознайомлення з особою Слуги Божого та історією його доби. Йдеться тут не тільки про мистецьке охоплення постаті української людини ХХ-го століття, а й про її містичне значення для Божого люду. Автор по-мистецькому вживає думки та слова з творів Митрополита, з його промов, послань, проповідей, а з уваги на факт, що він особисто добре знав Слугу Божого, можливо, й з приватних розмов. Автор був свого часу редактором (1926-1930) місячника «Поступ», що його якийсь час фінансував Митрополит Андрей, і тому мав часто можливість бувати в Митрополита. Це й надало творові духу автентичности. У повісті Г. Лужницький заглиблюється в містичне значення Слуги Божого для українського люду. Автор зосереджується на цих моментах життя Митрополита, що не знайшли свого висвітлення у монографіях про нього. Таким способом, письменник доповнює своєю мистецькою візією прогалини у біографії нашого святого. Як зазначив у передмові до англомовного видання «Дванадцяти листів» тогочасний єпископ-помічник Філядельфійський Преосвященний Роберт Москаль, у цих листах до Матері виявляється його велика любов до Бога, до матері, до свого народу і ця любов переносить читача у надземний світ містики, чуда та надприроднього буття.

Вже цей короткий і дуже поверховий огляд образу Митрополита Андрея Шептицького в літературі вказує на потребу глибшої аналізи, а навіть антології творчости, присвяченої Слузі Божому. Було б доцільно видати таку працю з нагоди ювілею 150-ліття від дня його народження, що його відзначатимемо наступного, 2015 року.

 

 

[1] В Україні триває рік Шептицького. Упорядник архіву Митрополита Оксана ГАЙОВА: Сироти називали його «найкращий мій татусь»// «День», 19 лютого 2015 р. – http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/v-ukrayini-tryvaye-rik-andriya-sheptyckogo

 

[2] Стефаник Юрій. Роздуми про батька— К., 1999. — с. 72

[3] Калинець Ірина. «Митрополит Андрей-духовний будівничий нації»// «Америка», 7 травня 1991 р. – с. 1