St. Sophia Association Sponsors Poetry Recital Contest Honoring Lesya Ukrainka at St. Basil Academy

On Wednesday, November 14, 2018, five students of St. Basil Academy in Jenkintown, PA participated in the poetry recital contest honoring Lesya Ukrainka (1871-1913) organized and sponsored by the St. Sophia Religious Association of Ukrainian Catholics, Inc., in Philadelphia.

The Judges: Iryna Ivankovych, President of the St. Sophia Religious Association, and Alexandra Penkalskyj, Vice-Principal of St. Basil Academy, graded each performance on the fluency of the recital, clarity of pronunciation, intonation, artistic performance, and expression.

The winners of the contest were: 1^st place – Anastasiya Bloshchynska (Gr 10); 2^nd place – Emily Soares (Gr. 11); 3^rd place – Alexandra Bathman (Gr. 12).

When awarding the contestants, Dr. Iryna Ivankovych congratulated them on their excellent performance. All contestants were awarded commemorative certificates and gifts. The main sponsor of the event presented the winners with prizes. This is the second poetry recital contest organized by the St. Sophia Association for the students of the St. Basil Academy.

St. Sophia Religious Association Press-Bureau
Picture (from the St. Sophia archives): Organizers and participants of the contest.

Sorry, this entry is only available in Українська.

Про антиукраїнську інформаційну війну говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

У вівторок, 6 листопада, відбулася заключна лекція осіннього семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А) та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії. З доповіддю «Національна ідея як основа протидії антиукраїнській інформаційній війні: національні та світові ризики» виступив професор кафедри теорії права і держави Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доктор юридичних наук, заслужений юрист України, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України Василь Костицький.

Свою доповідь В. Костицький розпочав із визначення головних складових української ідентичности, серед яких: віра, мова, духовно-культурна спадщина, політико-правова традиція, менталітет, побутова культура, звичаї, обряди, державність, особистісна і родинна ідентифікація. Ці компоненти є архиважливі для української нації, яка знаходиться в стані війни як класичної, так і гібридної. Термін «гібридна війна», який вперше з’явилося у військових документах США та Великої Британії на початку ХХІ ст., означає підпорядкування певної території за допомогою інформаційних, електронних, кібернетичних операцій у поєднанні з діями збройних сил, спеціальних служб, економічним тиском.

Як одна з її потужних складових, інформаційна війна передбачає протиборство в інформаційному просторі з використанням ЗМІ, електронних ресурсів, листівок, груп та осіб розповсюдження деструктивної інформації. Вперше термін введено у Китаї 1985 року як практичне відображення діяльності фахівців у галузі інформаційного протиборства давньокитайського діяча Сунь-цзи. Він першим обґрунтував необхідність інформаційного впливу на супротивника.

В умовах незалежної української держави, яка впродовж чотирьох років веде боротьбу з російським агресором, доповідач визначив п’ять етапів інформаційної війни. На першому етапі антиукраїнська інформаційна війна велася шляхом багатомасштабних спроб руйнування національної ідентичності – від насаджування нових стандартів життя, побудованих на насильстві, пияцтві, корупції, засиллі інформаційної продукції, що пропагує культ насилля та жорстокості до посягань на національні символи Українського народу. Другий етап був спрямований на знищення міжнаціональної злагоди в Україні. Відсутність соціально-економічних умов для національної, етнічної та релігійної ворожнечі визнали представники майже 100 націй і народів, люди різного віросповідання під час круглого столу «Морально-етичні проблеми законодавчого забезпечення міжнаціональної толерантності», що був проведений в жовтні 2013 року у Верховній Раді України Національною комісією спільно з міжфракційним депутатським об’єднанням «За міжнаціональну згоду та громадянський мир». Третій етап, що тривав з листопада 2013 року до липня 2014 року, знайшов свій прояв у масштабному розповсюдженні інформаційної продукції, яка містить посягання на територіальну цілісність та конституційний лад України, що стало реальною загрозою національній безпеці України. Четвертий етап розпочався у липні 2014 року. Його характеризувала психологічна агресія, побудована на обмані та маніпуляції громадською думкою; заперечення та зневага до української державності; синхронізація інформаційної агресії та бойових дій проти України; синхронне ведення (взаємне «обслуговування») воєнних дій та інформаційної агресії; використання воєнних операцій для підтримки інформаційних операцій. Сучасний п’ятий етап відзначається перетворенням антиукраїнської інформаційної війни у світову інформаційну війну; глобальним веденням інформаційних операцій; включенням усіх ресурсів. Це простежується у цинічному ігноруванні норм та основоположних принципів міжнародного права, руйнуванні світового порядку, демонстрації зневаги до прав і свобод людини.

Тому для успішної протидії інформаційній війні необхідно знати її особливості, вести аналітичну роботу та контрпропаганду, доносити правду і дбати про інформаційну безпеку системоного характеру.

На закінчення, доповідач відповів на запитання присутніх про Томос, подвійне громадянство та президентські вибори в Україні. Як Президент Асоціації українських правників, академік Василь Костицький вручив почесні відзнаки за значний вклад у популяризацію та збереження української духовної і культурної спадщини професору ЛаСальського університету Леонідові Рудницькому та Голові ТСС А Ірині Іванкович.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США
Світлина (автор: Стефан Фартушок). Доповідає Василь Костицький

Sorry, this entry is only available in Українська.

На форумі Товариства «Свята Софія» США показали фільм «Різдвяна історія»

У четвер, 1 листопада, на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії відбувся показ англомовного фільму «Українська Різдвяна історія». Знятий у 1979 році компанією К-Ю ТАР, він розповідає історію української родини післявоєнних іміґрантів. Майк, успішний агент талантів у Нью-Йорку, українець за походженням, отримав лист від своєї матері у Філадельфії про те, що його батько смертельно хворий. Майк давно віддалився від свого тата і від української спільноти загалом. Щобільше, батько відмовився від нього, але зваживши на серйозність ситуації, молодий чоловік вирішив повернутися з візитом до Філадельфії. Він приїхав додому напередодні Різдва; мама і молодший брат, Енді, зустріли Майка з радістю, але батько, який не міг пробачити синові його анти-українського налаштування, прийняв його досить холодно. Енді був захоплений своїм старшим братом і прагнув бути на нього схожим. На цьому фоні розгорівся новий конфлікт між батьком та старшим сином, а його лейтмотивом послужило життя української спільноти. Однак передріздвяна атмосфера і приготування до Свят заторкнули і Майка. Він пригадав життя громади і очима дорослої людини поглянува на українські традиції та культурні переваги, які людина черпає із життя у їх середовищі. Врешті, він усвідомив свою помилку, коли вирішив залишити спільноту. Йому також вдалося переконати батька в тому, що він повинен самостійно будувати життя. У фінальній сцені фільму батько і син дійшли згоди. Загалом, «Історія» порушує широкий спектр проблем, серед яких – конфлікт поколінь, асиміляція, комплекс меншевартости та інші.

У ролі коментаторів фільму виступили директор проєкту професор ЛаСальського університету Леонід Рудницький; виконавець ролі Енді Ілля Лабунька; режисер фільму Марко Тарнавський. Так, Л. Рудницький розповів передісторію створення фільму наприкінці 1970-х років на базі тогочасного ЛаСальського коледжу. Він зазначив, що «Українська Різдвяна історія» мала на меті розповісти американському суспільству про життя численної української діяспори, історія якої у той час була майже невідома широкому загалові. За його словами, фільм зробив велике враження на багатьох людей; його показували в Нюарку, Чікаго, Філадельфії, Канзас-Сіті та інших містах США.

Ілля Лабунька поділився своїми спогадами про зйомки фільму. Він підкреслив, що на картину слід дивитися з перспективи часу, адже «Історія» була продуктом свого періоду. Сам фільм він назвав просвітницьким, позаяк у ньому говорилося про малознану Україну, її історію, культуру, традиції. Завдяки багатонаціональному колективу І. Лабунька почав більше цінувати своє етнічне походження. Усіх акторів характеризував професійний підхід до проєкту і було це «чудове зібрання людей, які зійшлися створити щось унікального». При цій нагоді, він висловив подяку своїм викладачам: проф. Л. Рудницькому та проф. Юрієві Перфецькому за знання української літератури та російської мови, які стали йому в пригоді під час довголітнього перебування в Україні.

Марко Тарнавський розповів про технічні тонкощі праці над фільмом. «Історію» він реалізував спільно з Рональдом Кютаком, який працював над зйомками.

Як читаємо у газеті «Америка» з 19 жовтня 1979 року, «цей фільм має віддзеркалити певні аспекти українського життя в Америці, не так у документальній формі, як розваговим способом (…) Директором проєкту назначено проф. Леоніда Рудницького, який при співпраці з професорами Юрієм Перфецьким та Ґері Клейбо, має подбати про організаційні, адміністративні й, до деякої міри, теж про естетичні аспекти продукції (…) Крім того створено ще теж окреме дорадче тіло, яке між іншим включає проф. Мирослава Лабуньку з Відділу Історії Ля Салл Калежду».

На завершення вечора, учасники проєкту відповіли на запитання присутніх.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США
Світлина (автор: Стефан Фартушок). Ліворуч: Марко Тарнавський, Юрій Перфецький, Леонід Рудницький, Ілля Лабунька.

Sorry, this entry is only available in Українська.

Про міста літератури: Чортків, Язлівці та Улан-Батор говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

У четвер, 25 вересня, на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії відбувся виклад на тему «Міста літератури: Чортків, Язлівці, Улан-Батор». Доповідь виголосив український поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературознавець, Член Національної спілки письменників України та Член міжнародного ПЕН-клубу д-р Василь Махно.

У своєму виступі доповідач розповів про взаємозв’язок міcт з літературою. Свої міркування про Чортків, Язлівці та Улан-Батор автор проілюстрував уривками з поетичних і прозових творів. «Кожне місто належить літературі. Звичайно – усе залежить від масштабу міста та кількості письменників, котрі хотіли б про нього написати,» – підкреслив В. Махно.

Своєму рідному Чорткову на Тернопільщині доповідач присвятив особливу увагу, поглянувши на нього через призму постаттей, які були причетні до його історії. Однією із них був німецькомовний письменник Карл Еміль Францоз, галицький і буковинський єврей, виходець з напів-Азії, як він сам назвав ці околиці Австро-Угорської імперії. Він народився у Чорткові 1848 року, «коли Європою прокотилися революції, а вітри Весни народів буревієм досягли кордонів навіть Східної Галичини. Усі, хто жив на цій землі і у цьому місті, були галичанами: рутенці, поляки, євреї, караїми, вірмени, шваби та німці. Про те, як Червона Русь перетворилася на напів-Азію можна розмірковувати довго, відомо лише, що Османська імперія у Чорткові тримала резиденцію намісника паші, на десятиліття приписавши місто та його мешканців до Сходу. Османську імперію змінила Австро-Угорська, але географічне розташування Чорткова, близьке до Буковини, а звідти й до Балканів, наче акумулювало усі майбутні історичні розпади і розлади», – зазначив В. Махно. Він рівно ж зупинився на історії картини «Водоноша з Чорткова» авторства ще одного вихідця з цього міста Саші Блондера (1936) і, як підсумок своїх роздумів про родинні краї, зачитав авторський вірш «Для Чорткова».

Язловець поблизу Бучача має для Василя Махна важливе значення з огляду на працю над книгою, «в якій багато втрачених слів». Тут похована історія вірменської громади, яка у XVII столітті заїхала сюди з Криму. «Перед тим як доїхати до містечка, в якому, можливо, чекають на мене ті втрачені слова, що позначали цілком конкретні й важливі деталі життя середини тисячоліття, я побував у Стамбулі. І ця лінія Стамбул-Язловець важлива. Про неї і про Царгород також буде. Отож, слова ті (втрачені) позначали: фортецю, каміння якої ще не розповзлося; Вірменську браму, місцезнаходження якої уже не віднайти; Бучацький шлях, що проходив повз вірменську церкву та цвинтар і який через чотириста років (часу, який мене цікавить) – забудовано. І щоби переконатися, що слова, які мені потрібні, не остаточно втрачено, – я поїхав до Язловця», – зацитував фраґмент із нової книги автор.

В Улан-Баторі Василь Махно побував торік при нагоді участи у Світових поетичних днях ім. Данзанравджаа, який начебто вказав, де шукати Шамбалу – енергетичний центр землі. Налаштування перед поїздкою було стереотипне, однак країна виявилася дуже цікавою, а сам фестиваль проходив у пустелі Ґобі. За його словами, західний інтелектуальний пласт чужий для монголів. У своїй літературі вони оспівують природу і навколишній світ. Доповідач поділився своїми враженням про контрасти урбаністичної столиці та кочових периферій країни, які він змалював у есеї «Шлунок верблюдиці».

На завершення вечора, В. Махно відповів на запитання авдиторії.

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США
Світлина (автор: Стефан Фартушок). Доповідає д-р Василь Махно

Sorry, this entry is only available in Українська.

Про «Четверту хвилю» і її вплив на структуру української діяспори США говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

У четвер, 18 вересня, на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США та Осередку праці Наукового Товариства ім. Шевченка у Філадельфії відбувся виклад на тему «Четверта хвиля і її вплив на структуру української діяспори». Доповідь виголосив директор адміністрації Наукового товариства ім. Шевченка в США, дослідник демографічних процесів у середовищі української еміґрації в Америці д-р Василь Лопух.

У своєму викладі доповідач ґрунтовно висвітлив особливості «Четвертої хвилі» в порівнянні з попередніми еміґраціями. Унікальністю нових іміґрантів є те, що вони, на відміну від усіх попередніх, еміґрують із незалежної України і походять з усіх реґіонів країни.  Понадто, «Четверта хвиля» є найбільшою і налічує понад 200 тисяч осіб. Якісна структура нових іміґрантів відрізняється за рівнем освіти, високою мобільністю та динамікою економічного зростання. Основний потік, 54,5%, сформували люди, що виграли “зелену карту”. Окрім них іміґрують до США на підставі воз’єднання сімей (батьки до дітей і діти до батьків), одруження, а також за студентськими, робочими і туристичними візами та “біженці”.

Не буде помилкою ствердити, що «Четверта хвиля» змінила демографічну ситуацію української діяспори у США. «Без нової хвилі сьогодні ми б мали всього 7% україномовних українців. Завдячуючи їй, присутність української мови зросла. Водночас спостерігаємо парадоксальну ситуацію, якої немає жодна інша етнічна громада: майже половина нових іміґрантів розмовляє вдома російською. Утім, це не стільки їх персональна провина, скілька біда, бо є наслідком довголітньої русифікації українського населення й відображення мовних реалій в самій Україні», – зазначив доповідач.

Опріч цього, нова іміґраційна хвиля змінила географію розселення українців. Найчисельніші українські громади нині сконцентровані в меґаполісах: Нью-Йорку, Чикаґо, Філядельфії та Портленді (Ореґон), де загалом проживає приблизно ¼ усіх українців. Ще приблизно 50% українців мешкають у кількох штатах Середньо-Атлантичного реґіону: Делавер, Мериленд, Нью-Джерзі, Нью-Йорк, Пенсильванія, Вашинґтон, Вірджінія і Західня Вірджінія, а приблизно 20% – у штатах Східньо-Північно-Центрально реґіону: Іллінойс, Індіана, Огайо, Вісконсин. Себто, з одного боку, «Четверта хвиля» доповнила і укріпила організовану українську діяспору, з іншого – утворила нові громади у тих місцевостях, де раніше їх не було.

Інший важливий факт, пов’язаний з «Четвертою хвилею», який чітко відрізняє його від іміґрантів до 1990 року та народжених у США – це висока динаміка поїздок до України та їх фінансова підтримка сімей. Крім того, деякі з них повернються в Україну, зокрема, ця тенденція проявилася після 2004 року, коли існували великі надії на перемогу в «Помаранчевій революції». Частина нових іміґратів живе на дві країни. На жаль, нинішня ситуація в Україні викликає занепокоєння, тому на цей час ми спостерігаємо, що еміґраційні настрої є доволі високими, особливо серед молоді.

Підсумовуючи, В. Лопух ствердив, що, приймаючи рішення еміґрувати (у нашому випадку йдеться про США), представники «Четвертої хвилі» мали різні мотиваційні причини, а не тільки пошук праці, який українські журналісти звикли називати «заробітчанством».

Прес-служба Товариства «Свята Софія» США
 Світлина (автор: Стефан Фартушок). Доповідає д-р Василь Лопух

Sorry, this entry is only available in Українська.

Continue reading→