Category Archives: Новини ТСС

Про караїмів говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

26 вересня відбувся заключний виклад осіннього семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США за підтримки Осередку праці НТШ у Філадельфії. Доповідь на тему «Караїми-корінний народ України: етнос, культура, релігія» виголосив дослідник кримсько-татарської спадщини Андрій Живачівський.

За словами прелегента, корінний народ України – автохтонна етнічна спільнота, яка сформувалася на території України, є носієм самобутньої мови і культури, має традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлює себе корінним народом України, становить етнічну меншість у складі її населення і не має власного державного утворення за межами України. Караїми, разом із кримськими татарами і кримчаками, є корінним народом України. Караїми проживають на території Кримського півострова з XIII століття. Стрижнем караїмської спільноти є їхні вірування. Караїмізм — авраамічна релігія, що схожа на юдаїзм, але більш «ліберальна». Вважається, що вона виникла у VIII столітті у Багдаді (нині — столиця Іраку). Цю течію іноді ще називають ананітством (він імені її основоположника — проповідника Анана бен Давида). Він закликав відмовитись від Талмуду й інших книг-посередників та не зважати на тлумачення священників, а читати та інтерпретувати Святе Письмо самостійно. З івриту «караїм» перекладається як «читач».

Перші караїмські громади в Криму з’явились у містах Солхат (Старий Крим), Кирк-Єр (з XVII ст. — Чуфут-Кале) та Кафа (сьогодні — Феодосія): про це свідчать караїмські некрополі XIII–XIV століть. Некрополь на території печерного міста Чуфут-Кале є одним із найбільш відомих. Послідовники караїмізму мігрували на Близький Схід та до Візантії після VIII ст. з Аббасидського халіфату (Іраку). Звідти, вже у XIII ст., ця релігія потрапила до Криму, який на той час належав Хозарському каганату, і поширилася півостровом. Об’єднані спільним віросповіданням, прибічники караїмізму утворили новий етнос. Караїмський фольклор має чимало паралелей з культурою хозарів.

Основними заняттями караїмів в Криму були скотарство, торгівля, ремісництво. Також відомо, що караїми традиційно займалися військовою справою. Як вправних і сміливих воїнів, караїмів взяв до себе литовський князь Вітовт під час походу на Крим наприкінці XIV ст. Він вивів кілька десятків караїмських і татарських родин і розселив їх як у своїй столиці Тракаї, в прикордонних містах, так і в інших важливих центрах Великого князівства Литовського і Руського. Згодом караїми мешкали ще й у Вільнюсі, звідки, за однією з версій, вирушили до Галича, Луцька та Білорусі. Існує й інша версія, за якою 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа й Кафи прибули до Галича ще у 1246 році. Вважається, що їх запросив князь Данило Галицький з дозволу хана Батия — так середньовічні правителі намагалися розвивати торгівлю між Галицько-Волинським князівством та східними князівствами, які тоді підпорядковувались Золотій Орді. У XVII столітті в Галичі мешкало 24 караїмські родини.

Перше, що караїми будували, оселяючись на нових землях — молитовний будинок — кенасу. Правління караїмських громад в будь-який історичний період складалось з трьох осіб: газзана, габая — старости, відповідального за господарську частину, та шамаша (аналог диякона у православній церкві), який допомагає двом іншим. Для караїмів, як і для юдеїв, доба від заходу сонця в п’ятницю — це шабат, тобто сьомий день творіння, протягом якого не можна працювати. Служіння традиційно відбувається тричі на тиждень. На відправі караїми мають бути без взуття, чоловіки — у фесках, жінки — теж із покритими головами. Молилися вони окремо: чоловіки в молитовному залі на ковдрах, а для жінок був окремий балкон. Календар кримських караїмів починає літочислення від створення світу (до християнського літочислення додається 3751 рік). День починається з вечора. Згідно з місячним календарем, яким користуються караїми, тривалість року становить 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Новий рік настає наприкінці вересня. Головним днем тижня є субота.

Караїми досить голосно заявляли про себе і в часи Російської імперії. Однак офіційно караїмів як окремий етнос оформив Микола I своїм указом у 1837 році, коли були визначені духовні управління в Євпаторії (це місто стало другим центром караїмів після Джуфут-Кале), Галичі, Тракаї (Литва). Офіційно визнано також, що керівна посада в караїмів – гахам. Гахам виконував роль і духовного наставника, й адміністративного керівника. У XIX столітті розвиток караїмських громад й їхньої культури пожвавився. У цей період кримські караїми почали вирощувати тютюн та виготовляти тютюнові вироби. У промисловому Харкові тютюнова справа караїмів стрімко розвивалася: на початку XX століття кількість працівників на цих виробництвах перевищувала 200 осіб.

Антисемітизм зламу ХІХ– початку ХХ ст. підштовхнув лідерів караїмів офіційно звернутися за експертними висновками щодо національної приналежності до єврейських учених і визнати етнічну окремішність караїмів. 5 січня 1939 р. на ім’я Семена Дувана надійшов документ з висновками.  У них доводилося, що караїми – не євреї. Ці висновки в майбутньому врятували народ від повного знищення.

Політичні процеси, спричинені Жовтневою революцією, призвели до скорочення чисельності караїмського населення і на заході, але пізніше. Традиційно західні караїмські громади були невеликими, адже майже не було мішаних шлюбів. Проте ці спільноти активно розвивали караїмську культуру: тут були свої історики, поети, письменники, вчені. Через це їх почала переслідувати радянська влада, яка отримала контроль над цими територіями у 1939 році. Тому після війни, коли відбувався переділ кордонів, багато молодих караїмів виїхали до Польщі, внаслідок чого традиційні українські караїмські громади поступово зникали. У складі Української РСР караїми не мали можливості культурного та релігійного самовираження

У підсумку, як зазначив доповідач, більшість представникі етносу мешкає у нині окупованому Криму, решта ж — у містах Галичини, Волині, Слобожанщини та Приазов’я. Сьогодні караїми є одним із найменш чисельних корінних народів України. Згідно з переписом населення 2001 року, в Україні лише 1196 осіб ідентифікували себе як караїми.

На завершення вечора, слухачам запрезентовано музичний фольклор караїмів.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Про Владику Василя Лостена і єпископів-помічників Філадельфійських говорили на форумі Товариства «Свята Софія» США

19 вересня, в рамках осіннього семестру викладів Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США, відбулася доповідь відомого історика Української Греко-Католицької Церкви в Америці о. д-ра Івана Кащака на тему «Владика Василь Лостен і єпископи-помічники Філадельфійські».

У першій частині доповіді прелегент висвітлив канонічні передумови призначення єпископів-помічників. Він зацитував канон 212 Кодексу Канонів Східних Церков, проголошений 18 жовтня 1990 року апостольською конституцією Sacri Canones, що її видав св. Папа Іван Павло ІІ. Згаданий канон стверджує, що якщо цього вимагають пастирські потреби єпархії, то на прохання єпархіяльного Єпископа можуть бути призначені один або більше Єпископів помічників. У важливіших обставинах, в тім – персонального характеру, можна з уряду поставити Єпископа коад’ютора з правом наступності, наділеного особистими повноваженнями. За словами доповідача, бувають випадки в латинській Церкві, коли єпископ-помічник може отримати кардинальський титул, не будучи ординарієм. О. Кащак з’ясував поняття титулярного єпископа та протосинкела, останнє з яких є тотожне позиції генеального вікарія.

Відтак, о. Іван подав біографічні довідки десятьох єпископів-помічників Філадельфійських УГКЦ, серед яких Владика Іван Бучко (1891-1974, помічник в роках 1940-45), Амврозій Сенишин, ЧСВВ (1903-1976, помічник в 1942-1956 рр.), Йосиф Шмондюк (1912-1978, помічник в 1956-1961 рр.), Іван Стах (1918-1972, помічник в 1971-1972 рр.), Василь Лостен (1930-2024, помічник в 1971-1977 рр.), Роберт Москаль (1937-2022, помічник в 1981-83 р.), Михайло Кучмяк, ЧНІ (1923-2008, помічник в 1988-89); Володимир Паска (1923-2008, помічник в 1992-2000), Іван Бура (1944-2023, помічник в 2006-2009, 2014-2019), Андрій Рабій (1975-, помічник в 2017-2022). З більшістю із них доповідач був знайомий особисто, тому до біографічних даних додавав короткі спомини.

Найоб’ємніші з них – це спогади про Владику Василя Лостена, з рук якого о. Кащак прийняв дияконські (1984) та священничі свячення (1985). Прелегент підкреслив виняткові лідерські здібності Владики, який в 1977-2006 рр. очолював Стемфордську єпархію УГКЦ. За словами доповідача, це була людина, яка не боялася конфліктів, людина високої працездатності, організатор і справжній господар, відданий Церкві і Україні.

На завершення вечора о. Кащак презентував опубліковані спогади свого святителя під назвою To Be Great Is To Serve – A Memoir. Книга скаладається з 26 розділів, які описують життєвий шлях Владики Лостена від дитинства до виходу на пенсію. Видання збагачено унікальними світлинами з архіву єпископа, графічну обробку підготував Олег Стецик, вступне слово написав Аскольд Лозинський. За словами о. Кащака, книга є захоплюючим чтивом, яке відкриває нові грані Владики Василя.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

У Філадельфії говорили про архів-музей Української вільної академії наук.

12 вересня на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США відбувся виклад на тему «Архів-музей УВАН у США: минуле, сучасне, майбутнє». Лекцію провела Директор архіву-музею ім. Дмитра Антоновича Української Вільної Академії Наук Тамара Скрипка.

Архів-музейУВАН було засновано 10 жовтня 1945 р. в Авґсбурзі (Баварія), в таборі Сомме-Казерне, на підставі мандату, виданого 12 квітня 1945 р. д-ром Володимиром Бірчаком, головою товариства Музею визвольної боротьби України у Празі. Мета створення Музею-Архіву – згромадження і збереження музейно-архівних збірок культурного та історичного значення, які в силу політичних обставин опинились поза межами материкової України. Ініціатива організації музею-архіву УВАН належала Володимиру Міяковському (1888-1972). Як досвідчений архівіст, що очолював Архівне управління і Центральний архів ім. В. Антоновича у Києві з 1920 до 29 років, В. Міяковський згуртував відданих архівній справі ентузіaстів – проф. Л. Бачинського, І. Коровицького, О. Зінкевича, В. Дорошенка, проф. А. Животка, М. Марковського. Головна мета, яку він поставив перед ними – згромадження архівних документів різних профілів. Новостворена в Авґсбурзі УВАН уважала себе продовжувачем академічних традицій  Української Академії Наук, яка була заснована у 1918 р. за підтримки Гетьмана П. Скоропадського.

З від’їздом більшої частини науковців у США, Володимир Міяковський уважав за необхідне перевезти зібрану колекцію до Нью-Йорку, що у 1952 р. було зроблено за сприяння ЗУАДК. Завдяки невтомній самовідданій праці й незаперечному авторитету В. Міяковського Архів УВАН є одним з найбільших і найбагатших архівів на еміґрації, оскільки сконцентрував у своїх сховищах документи від 1857 р. до кінця ХХ ст. Інвентаризація пам’яткових цінностей почалася у 1962 р. Тоді ж визначилося й завдання архівного відділу, який започаткував інтенсивну концентрацію рукописів. Однією з провідних функцій Архіву-музею було зібрання, збереження, систематизація та вивчення рукописної спадщини українських письменників та істориків. До цієї групи також належать документи видатних політичних і громадських діячів, що охоплюють період Першої світової війни та Української революції 1917–1920 рр.

Окрім особових фондів, архів володіє фондами організацій та установ, мистецьких об’єднань, видавництв і періодичних видань – це другий за поділом архівний підрозділ. Він включає унікальний архів Бойової Управи УСС, архів Військового історичного Інституту, Української Республіканської Капели О. Кошиця, архів Мистецького Українського Руху, Об’єднання письменників дитячої літератури, об’єднання «Слово». Т. Скрипка відмітила величезні архіви таборів ДіПі, що через світлини, документи, циклостилеву періодику відображають громадське і культурне життя політичних біженців.

Колекція фонодокументів містить понад 200 одиниць звукових записів, які охоплюють подієву історію УВАН – доповіді, конференції, концерти, які щотижня відбувалися упродовж 1950–1960 рр.

Колекція Музею нараховує майже дві тисячі предметів основного фонду  інформаційно-меморіального характеру, а також твори живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, колекції нумізматики, меморіальних предметів визначних особистостей датована другою пол. ХІХ–ХХ століттями.

Доповідачка згадала президентів УВАН, для яких архів, як наукова база матеріялів для української науки, був пріоритетною сферою діяльности академії. Це – Юрій Шевельов, Марко Антонович, Олекса Біланюк та Альберт Кіпа, які робили все необхідне для подальшого опису архівної колекції.

Як бачимо, архів УВАН у США – це праця  кількох ґенерацій учених та архівістів, що також накладає певний моральних обов’язок не лише на сучасників, а й на майбутні покоління працівників. З пошани до внеску знакових постатей архівно-музейної справи ХХ століття їх іменами названо архів – ім. Д. Антоновича, і бібліотеку – ім. В. Міяковського. За усіма характеристиками і оцінками фахівців, Архів-музей ім. Д. Антоновича – одна з найпотужніших джерелознавчих баз для дослідницької роботи і видавничої діяльності поза межами України. Зараз в архіві обліковано і частково описано 370 фондів, ще 30 чекають своєї черги.

За словами Т. Скрипки, найважливіше значення у збереженні архівних і музейних колекцій має фінансова підтримка української громади. Кожен українець, який проживає у США, повинен усвідомити, що Архів-музей УВАН є спільним національним скарбом, тому на українській громаді лежить обов’язок повсякчас підтримувати його діяльність.

На завершення, доповідачка поділилася світлина окремих музейних та архівних матеріялів з колекції УВАН.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

У Заздрості відбулося погашення конвертся зі зображенням Патріярха Йосифа Сліпого

11 вересня 2024 року, в Музейно-меморіяльному комплексі (ММК) «Рідна Хата» ім. Йосифа Сліпого в с.Заздрість що на Тернопільщині відбулася церемонія погашення власного конверта зі зображенням Слуги Божого Патріряха Йосифа Сліпого (1892-1984) з нагоди 40-вих роковин відходу у вічність.

У події взяли участь почесні гості з ТМО ВУТ «Просвіта», волонтери з Луганська, директорка місцевої гімназії Ольга Шеліга, вчителі та учні, а також представниці Клубу приятелів ММК «Рідна хата» Йосифа Сліпого «Великого Бажайте!».

Захід розпочалася з екскурсії родинним обійстям Ісповідника Віри та музейним комплексом, яку провела Голова Представництва Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» (США) в Україні Данута Іванкович. Можливість наочного споглядання багатющої колекції музейних експонатів дозволила не лише гідно вшанувати пам’ять великого провідника, але й наблизити його спадок до кожного з присутніх.

Відтак відбулася церемонія спецпогашення власного конверта зі зображенням Йосифа Сліпого. Наталя Чорна, журналістка та голова ТМО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, зазначила: «Процедура погашення конверта схожа до процедури погашення марки і ми  обіцяємо, що створимо також марку на честь Йосифа Сліпого. Я думаю, що це буде дуже визначна річ, адже поки немає такої (ред. марки) саме з Тернопільщини».

На конверті було поставлено спеціальну печатку, а також підписи директорки ММК «Рідна хата» Данути Іванкович, просвітянки, філологині Галини Шот, народного депутата України 7-го скликання, члена партії Всеукраїнське об’єднання «Свобода», Олега Сиротюка та заступника голови ТМО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, депутата Тернопільської обласної ради, фалериста Михайла Тимошика.

В рамках події, Тернопільська обласна рада відзначила Дануту Іванкович грамотою за надвагомий особистий внесок у розвиток музейної справи Тернопільської області, підкресливши її неоціненний вклад у збереження культурної спадщини та пам’яті про Патріярха Йосифа Сліпого.

За словами Мар’яни Гуменної, «сьогоднішня подія вкотре нагадала нам про важливість збереження історичної пам’яті та поширення знань про видатних діячів, зокрема таких, як Йосиф Сліпий. Спільними зусиллями ми продовжуємо будувати міст між минулим і майбутнім, вшановуючи наших національних героїв та передаючи їхній дух новим поколінням. Пам’ять про Йосифа Сліпого живе, а його приклад надихає на нові здобутки!»

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Український Вільний Університет публікує програму Міжнародного наукового колоквіуму

Український Вільний Університет публікує програму Міжнародного наукового колоквіуму «Архипастирі скитальників: роль патріярха Йосифа Сліпого та архиєпископа Івана Бучка у гуртуванні Світового українства» з нагоди ювілейних роковин відходу обох владик у кращі світи, який відбудеться у суботу, 21 вересня ц.р. Початок заплановано на 16:00 мюнхенського часу (17:00 за Києвом та 10:00 за Нью-Йорком).

ПРОГРАМА
Вітальне слово і відкриття – проф. Марія О. Пришляк, ректорка Українського Вільного Університету.
Доповідачі:
1. Кан. істор. наук Світлана Гуркіна, доцентка Інституту історії Церкви УКУ (Львів): «Стратегії митрополита Йосифа Сліпого щодо нормалізації церковного життя в умовах військового часу і радянської влади: виклики та досягнення до арешту 11 квітня 1945 року».
2. Архиєпископ і митрополит Філадельфійський, член Постійного Синоду УГКЦ, професор УВУ і президент УКУ Борис Ґудзяк: «Римський період патріярха Йосифа Сліпого і УКУ».
3. Д-р Ірина Іванкович, голова Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія»

У Заздрості вшанували 40-ві роковини відходу у вічність Патріярха Йосифа Сліпого

7 вересня в Музейно-меморіяльному комплексі «Рідна хата» ім. Патріярха Йосифа Сліпого (ММК)  у Заздрості що на Тернопільщині відбулися вшанування 40-вих роковин відходу у вічність Слуги Божого патріярха Йосифа Сліпого (1892-1984).

Заупокійну Божественну Літургію відслужили парох церкви Воздвиження Чесного Хреста у Заздрості о. Роман Завіша та сотрудник Катедри Непорочного Зачаття у Тернополі о. Андрій Янішевський. У Літургії взяли участь учасники Клубу приятелів ММК «Рідна хата», новички Згромадження Сестер Чернечої Родини Воплоченого Слова в Івано-Франківську, юнаки Вівтарної дружини з м. Бурштин, які обрали почесним патроном для своєї спільноти саме Йосифа Сліпого, і паломники з різних куточків України.

 «Знаменно, що саме сьогодні, у 40-у річницю від дня смерті Патріарха Йосифа Сліпого, ми здійснюємо свою ювілейну 40-у прощу із Заздрості до Зарваниці. Будемо разом молитися до Бога, просити перемоги для українського народу і миру для нашої Батьківщини», – зазначив о. Андрій Боднарук, адміністратор Патріяршого Собору Воскресіння Христового у Києві.  Паломники з цікавістю слухали розповіді про життя Йосифа Сліпого, надихалися прикладом незламності духу Ісповідника Віри та ділилися своїми думками про його величезний внесок у відродження духовної спадщини України.

За словами Маріани Гуменної, учасниці події, «цей день вкотре нагадав, що справа, яку розпочав Йосиф Сліпий, живе й продовжує надихати нас усіх. Його віра у незалежне  майбутнє українського народу та церкви сьогодні, у часі надважких випробувань, як ніколи,- актуальна. “Великого бажайте!” – ці слова Патріярха закликають кожного прагнути більшого: духовного зростання, єдності, сили у випробуваннях та віри у краще майбутнє. Тож нехай Йосиф Сліпий залишається прикладом стійкості та віри для кожного з нас!»

Захід зорганізовано за ініціятиви Представництва Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США під проводом Данути Іванкович у співпраці з Клубом приятелів ММК.

Нагадаємо, що Музейно-меморіяльний комплекс «Рідна хата» було споруджено в 1995-1998 рр. і знаходиться під кураторією Релігійного Товариство українців католиків “Свята Софія” США (ТССА), яке цьогоріч відзначає 50-ліття діяльности. В Україні діє його Представництво, яке на щоденній основі несе служіння в родинній колисці Йосифа Сліпого.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

У Філадельфії відзначили 85-ліття Президента УВАН Альберта Кіпи

5 вересня на форумі Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТССА) відбувся академічний вечір на пошану президента Української вільної академії наук (УВАН) проф. Альберта Кіпи.

Про наукові досягнення ювілата розповів завідувач відділом джерел з історії України ХІХ – поч. ХХ ст. Інституту української археографії та джерелознавства ім.. М.Грушевського НАН України, доктор історичних наук Ігор Гирич. На його думку, 85-ліття професора Альберти Кіпи, президента УВАН дає привід до міркувань, що є Українська вільна академія наук у США для української науки нині, в часах повномасштабної російсько-української війни.

   Як і в часах Другої світової, Росія нині намагається цілковито ліквідувати незалежну національну науку, зачистити від вчених та їх діяльності український простір. Втікачі-науковці з Києва та інших наддніпрянських міст, рятуючи себе від тотального винищення у 1945 – 1950 роках відродили в Європі та Північній Америці кращі традиції Всеукраїнської академії наук, без комуністичної деспотії та російського національного диктату. УВАН врятувала честь української науки і зуміла у нелегких економічних умовах розвинути національну гуманітарну науку.

   За науковим рівнем УВАН післявоєнного часу мала за багатьма науковими напрямами кращі кадри вчених, ніж були на матірних землях, де гуманітаристика була винищена до нуля у 1930-1940-ві роки. Праці Дмитра Чижевського, Олександра Оглоблина, Юрія Шевельова, Івана Лисяка-Рудницького, Омеляна Пріцака, Марка Антоновича та ін. відповідали найвищим стандартам світової науки. Сьогодні неможливо уявити українську філософію, історіографію, літературознавство, мовознавство без класичних праць цих вчених з історії української літератури і філософії, історії гетьманства Івана Мазепи, української козацької держави Богдана Хмельницького, суспільно-політичної думки ХІХ – ХХ ст., сходознавства цих видатних вчених.

   Нинішня УВАН початку ХХІ століття продовжує завдяки великій організаційній праці професора Альберта Кіпи збагачувати всеукраїнську скарбницю науки. Видається епістолярій українських діячів ХІХ – ХХ ст., описується і оцифровується архів УВАН. Нещодавно виданий великий том майже на 50 друк. аркушів про вчену діяльність дійсних членів УВАН 1950-х – 1990-х років, видатних україністів, що з’явився як ювілейний збірник на пошану 80-ліття Альберта Кіпи – «Зарубіжне академічне українознавство». Вперше для широкого читача у великому обсязі дійшли першоджерельні архівні документи про працю на форумі УВАН Д.Чижевського, О.Оглоблина, В.Омельченка, Ю.Шевельова, О.Пріцака, Н.Василенко-Полонської, Д.Дорошенка та багатьох інших.

   Професор Альберт Кіпа продовжує найкращі традиції київської міжвоєнної україністики, що розвивалася в Історично-філологічній секції ВУАН, традиції своїх попередників, визначних гуманітаріїв Північної Америки і Європи другої половини ХХ ст. Передаючи вітання від імені Інституту української археографії та джерелознавства НАН України, її дирекції і окремих дослідників, Ігор Гирич висловив сподівання на подальшу співпрацю між УВАН і українськими вченими на матірних землях, а також побажав ювіляту міцного здоров’я на його 85-річчя і подальшої плідної праці, як Президента УВАН у США.

    Спогадами про довголітню співпрацю поділився з присутніми колега та приятель Альберта Кіпи проф. Леонід Рудницький, який детально висвітлив багатогранність наукової та громадської діяльности ювілята. Від імени Наукового Товариства ім. Шевченка в США Президента УВАН привітав Директор адміністрації Василь Махно. Вітання від Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України зачитала архівіст УВАН Тамара Скрипка, а Голова ТССА Ірина Іванкович озвучила вітальний лист від Президент Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» в Римі о. Марка Ярослава Семегена.

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США

Релігійне Товариство українців католиків «Свята Софія» США провело англомовний християнський табір в Одесі

В днях 30 серпня – 1 вересня в парафії св. Архистратига Михаїла в Одесі відбувся благодійний англомовний християнський табір «Давид і Голіаф» для родин військовослужбовців та дітей пільгових категорій. Захід зорганізовано за підтримки Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТССА) та за участі інструкторів Школи англомовних християнських аніматорів (ШАХА), що з 2017 року діє при ТССА. Товариство з початку повномасштабного вторгнення активно підтримує ЗСУ, парафії, благодійні організації та програми, в тім – проєкти для дітей та молоді.

Програму табору уклали Головна координаторка ШАХА в Україні, викладачка англійської мови Військово-морського ліцею ім. віцеадмірала В. Безкоровайного (ВМЛ) Тетяна Ветлинська, Марина Атрохова та Діана Остапова за підтримки аніматорів-ліцеїстів Вероніки Кассараби, Ярослава Зельманчука, Марії Коротаєвої та Валентини Музики.

Перебіг табору було підготовлено під час 10-го ювілейного майстер-класу, який для них 17-19 травня на батьківщині Патріярха Йосфиа Сліпого організувало американське Товариство «Свята Софія». Задум ініціятиви напрочуд простий: поєднати у лекції вивчення християнських цінностей та заохотити дітей до поглиблення знань англійської мови. Впродовж трьох днів аніматори провели 9 уроків англійською мовою та занурились у вельми актуальне біблійне протистояння між Давидом і Голіафом – прикладу битву між силою та вірою. Діти вивчали молитви англійською мовою, переглядали мультфільми, майстрували браслети, розмальовувались аквагримом, взяли участь у естафетах, іграх, опановували банси і ласували смачними перекусами. За словами аніматорів, усі діти були дуже чемні, добре знали англійську і були легкими на підйом.

Нагадаємо, що Школу англомовних християнських аніматорів (ШАХА) було створено влітку 2017 року на базі благодійної літньої школи англійської мови, яка в 2015-2019 рр. діяла  у Музейно-меморіяльному комплексі «Рідна хата» ім. Патріярха Йосифа Сліпого, в 2020-21 рр. віртуально, а 2023 р. у Філадельфії для вимушено переміщених осіб, які прибули до США з початком повномасштабного вторгення. Обидва проєкти відбуваються за ініціятиви та всебічної підтримки Релігійного Товариства українців католиків «Свята Софія» США (ТСС А). Інструктори ШАХА  проходять відповідну підготовку під час майстер-класів за участі англомовних священників. Як повідомила Голова ТСС А Ірина Іванкович, інструктори ШАХА працюють на добровільних основах. «ШАХА – ще один спосіб гуртувати молодь навколо особи Патріярха Йосифа Сліпого. Наші аніматори –надзвичайні молоді люди, які свідомо обрали шлях християнського служіння, навчаючи діточок англійської мови. Їхня праця в умовах війни на місійних теренах УГКЦ – це свідчення живої віри, незламності і незгасимого Світла, яке переможе темряву».

Пресслужба Товариства «Свята Софія» США